Загальні правила створення вдалого інтерв’ю — прийти на нього обізнаним, прагнути бути оригінальним і уникати закритих запитань, а також банальних, неетичних і дурних.

1. Які ваші творчі плани? (банальне запитання радянської епохи.)

2. Як з’явилася ідея створення Х? (про це спитати можна, але включати в текст інтерв’ю питання у такій формі доцільно лише тоді, коли Х — щось дійсно оригінальне, новаторське настільки, що читачеві буде цікавим хід думок автора).

3. Чи погоджуєтеся з критиками, які вважають Х вашою невдачею? (навіть якщо об’єктивно проект став провалом, навряд чи автор схоче це визнавати і у відповіді виглядатиме або пихатим, або приниженим).

4. Чому ваш гурт/фільм/компанія/товар має таку назву? (аналогічно п.2).

5. З якою історичною особою ви хотіли б зустрітися? Які три книги ви взяли б із собою на незалюднений острів? Якою твариною ви хотіли б бути? (ці та інші кліше доречні лише в двох випадках – якщо ви працюєте в глянці для невибагливої аудиторії та якщо ви берете інтерв’ю у нової зірки, яку про це ще ніхто не питав).

6. Чи вважаєте ви, що [Х]? (завжди краще ставити відкриті запитання, в іншому разі ви ризикуєте наразитися на відповідь «так» чи «ні».

7. Хто живе всередині вас, окрім художника/музиканта/директора компанії/…? (це й подібні ліричні формулювання — занадто ліричні для журналістського тексту і виглядають щонайменше дивно).