Адаптема 1. Звільнення авторства – третє звільнення тексту

У історії можна виділити три глобальні етапи звільнення тексту. Перше звільнення тексту – звільнення писемності у Давньому Єгипті, коли писемність вийшла за межі храмів, палаців та пірамід. Останні у результаті втратили монополію на надання інформації. Текст перестав бути сакральним.

Друге звільнення тексту пов’язане з друком. Друк зробив книги дешевшими, до простих людей потрапила Біблія.

Третє звільнення тексту ми переживаємо сьогодні. Це звільнення авторства. Будь-який бажаючий може зробити інтернет площадкою для оприлюднення яких завгодно своїх думок.

Адаптема 2. Жага відгуку – паливо інтернету

Раніше для того, шоб транслювати свої ідеї аудиторії, потрібно було стати авторитетним автором. Тепер цей дозвіл скасовано. Будь-хто може писати в інтернеті.

Однак що примушує людей користуватися цією можливістю? Жага відгуку. Всім хочеться відчувати себе значимими, і нікому – пустим місцем. Починаючи від блогів і  соціальних мережам і закінчуючи коментарями під власними статтями, інтернет без відгуку нам не потрібний.

«Жага відгуку лежить у основі будь-якої соціальної взаємодії, а інтернет дав технічну можливість втамувати цю спрагу цілком просто. Люди не могли не хлинути у ці відкриті двері», – підсумовує Мірошніченко.

Адаптема 3. Публікації із можливості перетворюються на забов’язання

«Якщо Пєті довго немає на форумі або у Facebook, френди поцікавляться – чи не трапилось чогось? А Пєтя буде пояснювати, і якось навіть виправдовуватись. (Звісно, не завжди Пєтя так вже когось і цікавить, однак це ж зовсім погано для Пєті, якщо він нікого не цікавить)», – окреслює Мірошніченко особливості сучасної комунікації. (Факт.)

Публікація в інтернеті стає обов’язком. Ми вже не придбаємо путівку у турфірми, сайту якої немає в інтернеті. (Факт.)

Ми примушені бути в інтернеті. Якщо людини немає у віртуальному вигляді – вона не існує як соціальна істота. (А ця теза, на наш погляд, доволі дискутивна. Оскільки інтернет це зручний, звичний, оперативний, як завгодно – але далеко не єдиний засіб і спосіб соціальної комунікації.)

Повний текст аналітичної статті Андрія Мірошніченко – Slon.ru