«Ніхто не знає, якими є речі насправді, тому ми всі, певною мірою  сліпі», - важко сперечатись із цими словами відомого фотографа Євгена Бавчара. Ми дивимось на його фотографію і вона може нам подобатись, чи ні. Та мало хто знає, що це фото зроблене незрячою людиною. Євген Бавчар не єдиний у своїй творчості. Наразі вже існує декілька співтовариств незрячих фотографів. Хтось з них народився незрячим, хтось втратив зір. Але як, не бачачи, можна робити таку красу?

Євген Бавчар

Словенському фотографу було 11 років коли він  знайшов снаряд, який залишився після Світової війни. В результаті вибуху Євген втратив зір. На початку 60-х, у Люблені, в центрі для дітей з обмеженими можливостями зору Бавчар почав фотографувати.  На той момент ще не існувало курсів з фотографії для незрячих, але друзі допомогли Євгену навчитись справлятись з камерою. Пізніше, у 1987 році, в Парижі відбулась його перша фотовиставка. На той момент Євген Бавчар вже був громадянином Франції. Виставка одразу привернула увагу шанувальників фотографії. Постало питання: як незряча людина може робити такі дивовижні фотографії.

Євген Бавчар. Автопортрет / Zone Zero

«Моє завдання – об’єднати два світи: світ сліпої та зрячої людини. Фотографія дозволяє це зробити, - каже Євген Бавчар. – Кожне фото, яке я створюю, спочатку повинно бути чітко мною уявлене. Автофокус допомагає мені, але я можу і сам. Це просто, мої руки вимірюють відстань, а решта досягається завдяки уявним картинкам в моїй голові».  

Вікторін Флойд-Флад

Вікторін народилась на Карібах, Антігуа. Втратила зір через хворобу, коли їй було 26 років. Переїхавши до США, Вікторін знайшла курси з фотографії для сліпих і приєдналась до організації для сліпих фотографів «Seeing with photography collective», що була заснована у Нью-Йорку у 1988. Там її навчили як справлятись з камерою.

Улюблений стиль Вікторін – малювання ліхтариком при великій витримці. Так здається, ніби ця фотографія намальована, ніби вона жива.

Місячне світло. Вікторін Флойд-Флад / S.W.P.C.

В інтерв`ю для російського телеканалу «Дождь» Вікторін розповіла про свою творчість: «Я не роблю фотографії сама. Мені допомагають мої друзі. Я роблю фотографію і показую її своїм друзям. І вони можуть сказати «вау, це неймовірно!», але можуть також сказати, що це не зовсім те, що я хотіла. В мене може не вийти те, що я задумала і треба переробляти».

Разом із іншими фотографами з організації «Seeing with photography collective», Вікторін подорожує країнами та робить виставки своїх фотографій.

Марк Нікол

Марк народився з вадами зору. Він майже нічого не бачить. Коли Марку було 34, він купив собі першу фотокамеру. Спочатку Марк думав, що просто буде фотографувати своїх друзів. Але отримавши перші фото, він зрозумів, що збільшення завдяки лінзам об’єктиву дає можливість Марку бачити ті деталі, які він не може бачити своїми очима. Так Марк Нікол почав серйозно захоплюватись фотографією.

«Моя камера та лінзи збільшують мій зір різними шляхами. В першу чергу, очевидно, що лінзи є для мене біноклями. Я ніколи не бачив гору Бейкер поки не сфотографував її. Звичайно, на відстані кількох миль я бачив гору, але не в таких деталях» -  пояснює Марк у своєму блозі на сайті.

«Гора  Бейкер».  Автор Марк Нікол / Вlindphotographers

Євген Бавчар, Вікторін Флойд-Флад та Марк Нікол - це лише троє з багатьох фотографів, які не можуть бачити очима, але передають своє бачення завдяки фотографії. Як вже сказано вище, Вікторін є членом організації «Seeing with photography collective», яка займається тим, що навчає людей з обмеженими можливостями зору займатися фотографією.

Кфір Сіван та Іріс Дарел-Шинар, фотографи,  які декілька років тому відкрили в Ізраїлі школу фотографії для сліпих. Зараз роботи їхніх учнів виставляються по всьому світу. Учні роблять фотографії, притиснувши фотокамери до лоба – так легше навести об’єктив на об’єкт. Об’єкт обирають завдяки  різним сигналам: звукам, запахам, дотикам.

Марк Нікол входить до співтовариства «Сліпі фотографи», що у США. На сайті цього співтовариства фотографи можуть завести свої блоги та обмінюватись досвідом. Сучасні технології дозволяють людям з вадами зору користуватись комп’ютерами та Інтернетом. В товаристві зареєстровано 45 учасників, загалом це жителі США, але також є користувачі з Ізраїлю та Мексики.

Британське об’єднання «Disabled Photographers» створене для людей з обмеженими фізичними можливостями. Тут їм дадуть поради щодо фотографування та надихнуть творити.

В Токіо кожного року, починаючи з 1985-го, проводиться виставка сліпих фотографів. Виставка проходить в грудні, але перед цим усі бажаючі надсилають свої фото до спеціального журі. Журі в свою чергу обирають найкращі 60 фотографій і презентують їх на виставці. Тільки в Токіо незрячі фотографи можуть «побачити» свої витвори. Для цього, завдяки спеціальній технології, фото роблять об’ємним. Фотографи можуть на дотик відчути зображення на фотографії.

В наш час по всьому світу виникають школи фотографії для сліпих. Найбільше їх у США.  Фото для незрячих стає все більш популярним. У 2009 році бразильські режисери Джао Джардім та Вальтер Керав`ю зняли документальний фільм про сліпих фотографів «Вікно душі». В Японії у 2000 році вийшла книжка під назвою «Невидима сила» з фотографіями Японії, зробленими незрячими фотографами.

Сила духу цих людей є добрим прикладом, як можна не впадати у відчай, радіти життю та нести світло іншим, навіть маючи такі фізичні вади як вади зору.  

Марія Короленко, Могилянська школа журналістики