Сьогодні існує багато порад для журналістів, які пишуть про смерть людини. Такі правила готують і окремі ЗМІ, і медіакомпанії, і громадські організації, які працюють із родинами загиблих. Розвиток електронних ЗМІ означає, що тепер ці правила мають також стосуватися нових способів збирання інформації – зокрема, соціальних медіа.

Британська комісія зі скарг на пресу (Press Complaints Commission) підготувала оновлені рекомендації для журналістів – як писати про смертельні випадки. Рекомендації ґрунтуються на результатах нещодавнього дослідження «Вторгнення в трагедію: етика повідомлення про смерть у медіаеру» (його здійснили Джекі Ньютон із Ліверпульського університету Джона Мура і доктор Селіен Дункан із університету Стратклайд).

Під час дослідження було опитано журналістів, а також сім’ї – вони дали оцінку роботі журналістів під час підготовки матеріалів про людські втрати.

Як сказала Джекі Ньютон, дослідження показало, що більшість сімей насправді відкриті до співпраці з журналістами, навіть у тяжких обставинах.

Соціальні медіа – для контенту та контакту

Опитані журналісти зауважили, що намагаються дотримуватися всіх етичних норм, висвітлюючи випадки смерті. Однак деякі опитані сім’ї зауважили, що під час підготовки матеріалу журналісти фактично не зверталися до родичів за інформацією чи фотографіями. Оскільки більшість із них використовують найкоротший шлях – соціальні мережі.

Директор Британської ради зі скарг на пресу Стефан Абель зазначає, що нині багато ЗМІ, і в тому числі друковані, замислюються над етичними питаннями стосовно інформації та фото з соціальних медіа – чи можна їх використовувати, як будь-яке інше джерело, чи тут діють інші правила.

«Наприклад, постає питання – наскільки це приватна інформація? Якщо її опубліковано на сторінці Facebook, це не означає, що її автоматично може бути використано газетою, – каже Стефан Абель. – Просто деякі користувачі, навіть не замислюючись над цим, роблять особисту інформацію доступною для великої кількості людей в інтернеті. Але тим не менше, вона зберігає властивості приватної інформації, хоча й була опублікована у соціальній мережі».

На думку Абеля, тут уся проблема в контексті.

Фотографії на Facebook завжди публікуються в певному контексті – частіше за все під час комунікації з друзями, жартів. І якщо це фото виривається з контексту і журналіст його використовує для ілюстрації матеріалу про смерть, то це суперечить пункту 5 Кодексу редактора (п. 5 «У ситуаціях приватного горя або шоку, всі питання та комунікація мають здійснюватися з належним співчуттям та обережністю, в такому ж стилі має бути підготовлено публікацію»).

Він також підкреслив, що контакт із членами родини загиблого через Facebook (та інші подібні платформи) Комісія розглядатиме так само, як коли б журналіст дзвонив по телефону чи стукав у двері. Якщо родина просить не робити цього – журналіст не має права набридати через соцмережі.

«Постає чимало нових запитань, якщо ми говоримо про соціальні медіа, однак, на мою думку, етичне підґрунтя все одно залишається однаковим. Які б засоби не використовували журналісти, все одно діє головне правило – брати до уваги почуття інших», – сказав Стефан Адель.

Загалом, коли журналіст бере інформацію з Facebook (якщо ця інформація у відкритому доступі), тут немає значних етичних проблем. Проте питання виникають, якщо інформація була насправді закрита для загального перегляду (отже, журналіст зламав сторінку); коли текст чи фото суттєво вирвані з контексту; коли в інформації містяться відомості відверто особистого характеру.

Ці нюанси набувають ще більшого значення у випадках висвітлення самогубства. Адже нині це дуже поширена практика: готуючи матеріал про загиблого, журналіст заходить на його сторінки в соцмережах і доповнює власний текст «ексклюзивом» – статусом покійного.

Потім фотографії чи фрази померлої людини можна побачити у випусках новин або в газетах. І тут, звісно, мова вже не лише про самогубців. «Це справді сумна ситуація, – каже Сал Лалі, прес-менеджер Самаритянської організації. – Можливо, родина хотіла б, щоби померлу людину згадували зовсім за іншими фото, а ці можуть бути неприйнятними – з різних причин. Ми завжди кажемо журналістам – уточніть у сім’ї, у поліції, у Комісії зі скарг на пресу, чи можна використовувати ці фотографії».

Перша звістка

Логічно, що найчастіше саме журналіст першим повідомляє громадськості про загибель людини – і до цього потрібно підходити з усією відповідальністю.

Найголовніше – переконатися, що сумна новина не стане несподіванкою для сім’ї померлого. Завжди варто пересвідчитись у поліції чи лікарні, чи точно родичам уже сповістили про це.

Часто журналісту необхідно поговорити з родичами загиблих. У цьому випадку головні поради такі: будьте щирими, кажіть прямо, хто ви й чому ви тут, дайте людині шанс сказати: «ні, я не хочу з вами говорити».

Якщо журналіст чесно каже про свої наміри, то, можливо, постраждалі будуть не проти з ним поговорити. Але якщо не захочуть – то потрібно поважати це рішення і переказати його редактору.

Коли ми маємо справу з випадками тяжких втрат, то головною частиною Кодексу для редакторів стає той самий 5-й пункт – «про вторгнення в приватне горе». У Комісію зі скарг на пресу часто звертаються з подібними скаргами: родичі загиблих кажуть, що поведінка журналістів лише погіршила переживання від втрати близької людини.

Отже, публікацію слід готувати зі співчуттям – це фундаментальний принцип. У разі виникнення скарг, газети мають пояснити й довести, чому вони поводилися саме так, і яких вживали заходів, щоби матеріал було написано делікатно й тактовно. Повідомлення про смерть не можна робити у легковажній, безтурботній манері, або згадувати недоречні подробиці чи криваві деталі.

Перш як надрукувати матеріал, журналісти мають пересвідчитися, що члени сім’ї вже в курсі. Це якраз та частина кодексу, яка накладає додаткові клопоти на плечі журналіста і редактора – спершу подумати про наслідки, а потім діяти.

Як писати про суїцид

Особлива тема для журналіста – це випадки самогубств.

Найперший важливий момент – до офіційного висновку слідства (чи патологоанатома) журналіст не має права називати смерть самогубством, навіть якщо це начебто виглядає очевидним.

Варто пам’ятати: коли людина скоює самогубство – це лише поглиблює скорботу рідних. Вони переживають подвійне горе через сам факт, що їхня близька людина наклала на себе руки. Почуття горя, шоку, вини, нерозуміння, як таке могло статися – це все робить людину ще більш уразливою.

Журналісти, ставлячи запитання, мають розуміти, що людина може по-різному дивитися на ситуацію в момент після трагедії та через місяць чи через рік, спочатку її реакція буде емоційною. Крім того, коли є медіазацікавленість у смерті й інформація про суїцид стає публічною, в родичів загиблого виникають негативні емоції в бік преси – журналіст має бути до цього готовим.

Під час розмови з родичами журналіст має усвідомлювати, що кожна людина переживає стрес по-різному й реакції в кожного свої. Буває, що особа не демонструє видимих ознак сильного переживання, однак це не означає, що вона внутрішньо спокійна. Журналісти мають це розуміти й не розцінювати як байдужість.

Журналістові під час спілкування з родичами загиблого варто уникати деяких питань та коментарів. Не варто казати, мовляв, я знаю, як ви почуваєтесь, або що ви були у схожій ситуацій. Пам’ятайте – «кожна сім’я нещасна по-своєму», в кожного своє горе, і такі фрази навряд чи допоможуть. Не запевняйте, що ви знаєте, через що проходять родичі, бо це індивідуально для кожного.

Не потрібно давати поради чи пропозиції, як краще поводитися членам родини і друзям – навряд чи ви та людина, яку захочуть зараз слухати. У випадку з самогубством часто сім’ї не хочуть, аби сусіди чи знайомі знали, як саме пішла з життя людина. Тому надзвичайно важливо узгодити, як написати про причину смерті.

Ще одну загрозу можуть приховувати надто детальні описи самогубств у новинах. Для уразливих людей, які вже думали про таке, це може бути поштовхом до наслідування – і також скоєння самогубства.

«Якщо вразливій людині показати метод суїциду, то пізніше, при суїцидальному стані, вона може згадати ці подробиці», – каже Стефан Абель.

Кодекси регулятора медіа Британії Офком та Комісії зі скарг на пресу радять не вдаватися в деталі самогубства, не описувати подробиць, які не є важливими в історії.

Джерело: Joornalism.co.uk