Педагоги розповідають про методи аналізу текстів і фільмів, про формування у школярів толерантності та власних суджень на прикладах карикатур і якісного кіно.

Якщо прочитати статтю чи замітку з газети та спробувати підкреслити в ній окремо факти та судження – як вважаєте, чого виявиться більше? І наскільки важким взагалі є аналіз тексту з точки зору виокремлення фактів? Ця вправа не потребує складного технічного інструментарію (необхідна лише газета та ручка), однак є базовою для розуміння медіатекстів і, що головне,  – формування критичного сприйняття. Це завдання та багато інших виконували педагоги під час занять у Літній школі з медіаосвіти, щоб потім запропонувати такі ж форми роботи своїм учням. Власне, багато з них були би корисні й для дорослих.

Літня школа з медіаосвіти для викладачів середніх шкіл проходила 1–5 серпня в Києві (головний організатор – Міжнародний благодійний фонд «Академія української преси»). Тренінги прослухали близько 20 педагогів із 10 областей, які в минулому навчальному році вже почали викладати медіаосвітні курси. Нагадаємо, що зараз триває всеукраїнський експеримент із впровадження у навчально-виховний процес медіаосвіти, в якому бере участь 82 школи.

Заняття в Літній школі можна умовно поділити на дві частини. По-перше, це тренінги для вчителів, які проводили медіаексперти, в тому числі Валерій Іванов, президент АУП (розповідав про ефекти та впливи мас-медіа), Андрій Кулаков, програмний директор МГО «Інтерньюз» (його лекція порушувала проблему маніпуляцій у журналістиці), Тетяна Ковтун, доцент Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка (розповідала про рекламу та безпеку особистості) та інші. Такі семінари для медіапедагогів є важливими, бо допомагають краще орієнтуватися в сучасній журналістиці, й, відповідно, передавати це розуміння учням.

Педагоги на тренінгу Літньої школи з медіаосвіти

Інша частина занять – це обмін досвідом між вчителями, тобто презентації вже успішних проектів із впровадження медіакультури в школах, розповідь про методи та форми занять на уроках. Подібні обговорення теж важливі, бо зараз вчителі хоч і мають теоретичну підготовку, але найбільше зацікавлені в тому, як правильно подати інформацію дітям, зацікавити їх, а не перетворити такий предмет у відробіток «для галочки».

Абетка читання медіатекстів

Одна з ефективних форм підвищення медіакультури – робота з дітьми в кіноклубах. Про вдалі результати такої форми занять розповіли керівники кіноклубу (Клуб соціального та правового кіно), який діє в Кримському гуманітарному університеті в Ялті. Членами кіноклубу є як студенти, так і старшокласники. Головна мета клубу – сформувати критичне сприйняття в учасників і, звісно, дати знання в сфері кіномистецтва.

Клуб існує вже третій рік. Ідея народилася після  мандрівного фестивалю документального кіно з прав людини Docudays UA, коли студенти захопились цією тематикою та виявили бажання продовжувати перегляд схожих фільмів вже після завершення фестивалю. Тоді викладачі університету, майбутні керівники кіноклубу – Валентина Потапова та Ольга Скрипник – почали підбирати інші фільми, які порушували би соціальні проблеми, крім того, студентам демонстрували деякі радянські кінострічки (наприклад, такі як «Вбити дракона», «Той самий Мюнхгаузен»). Поступово сформувалася група вже постійних членів клубу, які почали самі пропонувати фільми для перегляду.

«Коли створили кіноклуб, то зрозуміли, що просто подивитися кіно – недостатньо.  Після перегляду ми відпускаємо своїх слухачів незрозуміло куди та незрозуміло з чим в голові,  – розповіла MS Валентина Потапова, керівник кіноклубу. – Тоді ми задумалися про те, як навчити студентів читати медіатекст. На першому етапі нам дуже допомогли роботи з медіаосвіти дослідників Таганрозького університету Олександра Федорова та  Ірини Челишевої. Їх статті дали можливість перейти до власної методики». (Навчальні презентації О.Федорова та І.Челишевої можна завантажити на сайті АУП).

Тож перед тим, як діти зможуть вести осмислену та аргументовану «кінодискусію», їм потрібно вивчити певну абетку читання медіа, бо фільм – це вже складний медіатекст, що включає в себе багато елементів. Тому починати можна з преси, інтернет-повідомлень, реклами. Це власне, ті вправи, які варто робити незалежно від кіноклубу, а взагалі на уроках медіакультури.

Про один із методів вже згадувалось на початку статті – розмежування фактів і суджень. Дітям середніх класів можна запропонувати аналогічне завдання, однак взявши для аналізу статтю з підручника. З’ясувавши, де у тексті судження, викладачі радять поділити їх на негативні, позитивні чи нейтральні, й потім визначити, на кого з героїв матеріалу спрямований негатив чи позитив. Подібне завдання впливає на світогляд школярів і на ставлення до друкованого слова загалом. «Після таких вправ один із учнів на уроці історії відповідав таким чином: “На думку пана Турченка…”, тобто він уже розумів, що написаний підручник – це не істина, а теж авторський погляд»,  – розповіла Валентина Потапова. Таким чином навіть уроки історії будувались не за принципом «розкажи напам’ять розділ підручника», а шляхом обговорення: що з написаного є фактом, а що судженням автора. Це дозволяє учням погодитися або не погодитися з поглядами автора та формувати власну думку.

Окрім текстів, педагоги також радять працювати із зображеннями. Оскільки фотографія – це ще один спосіб маніпуляції свідомістю. Викладачі кіноклубу запропонували детальний алгоритм, за яким можна працювати з фото: аналізувати всі деталі, припускати, коли, ким та навіщо воно було зроблене, не забувати про можливість фотошопу. Окрім фото, вдалим матеріалом для роботи можуть бути карикатури: дітей просять описати персонажів, які зображені, символи, що використовує автор. «Вправа з карикатурами дає можливість привести школярів до розуміння символіки, в будь-якому медіатексті, в тому числі у фільмі»,  – зазначила Ольга Скрипник.

Про толерантність і «Хіт-парад Гітлера»

Ще один важливий етап – навчити дітей аргументувати свою думку та сприймати чужу точку зору, тобто вміти вести цивілізовану дискусію. Для структурування думок і аналізу предмету дискусії підійде SWOT-аналіз (визначення сильних і слабких сторін, можливостей та небезпек певного явища). А для організованого ведення дискусії можна застосувати формат ток-шоу. Тобто при обговоренні суспільної проблеми між дітьми розподіляються ролі (представники держорганів, громадських організацій, власне, самих дітей та батьків, якщо ця проблема має відношення до шкільного життя).

Як зазначила Людмила Гуменюк, виконавчий директор Центру медіареформ: «Такий метод дійсно виховує толерантність, дитина висловлюється й вислуховує  думку іншого. Я зараз згадала ефір «Шустер-live», що був напередодні 9 травня, це була дивовижна програма, коли про перемогу говорили діти. Там брали участь представники львівського та одеського навчальних закладів, і це була дискусія аргументів, нуль емоцій та агресії чи несприйняття…Однак найгірше сталось потім, коли після перерви до студії завітали депутати й обговорили цю саму тему. І це було, як завжди…Ми дійсно виросли в країні, нетолерантної до думки інших – у нас або чорне або біле».

Також Ольга Скрипник зазначає, що користь таких дискусій саме в тому, що дитина вчиться слухати аргументи інших та іноді змінювати свою точку зору, починає розуміти, що часом змінити позицію – це не слабкість, а розвиток особистості.

Звичайно, для обговорення фільмів необов’язково створювати клуб, просто час від часу демонструвати короткометражні кінострічки, як елемент уроку. Однак завжди слід пам’ятати про мету, з якою вчитель показує фільм: чи це в рамках предмету, чи заради порушення проблеми, чи після конкретної ситуації в школі (наприклад, після випадку бійки психолог може підібрати відповідний фільм).

Також, як радять медіапедагоги, не слід боятися пропонувати учням складні фільми. Як варіант для старшокласників або студентів, керівники Ялтинського кіноклубу запропонували фільм «Хіт-парад Гітлера», який загалом буде цікавим і для дорослих. Це кіноколаж, у якому зображено часи нацистського панування за допомогою історичної кінодокументалістики. Архівний матеріал частково змішується з ігровим кіно, відображаючи механізми пропаганди Гітлера. Закадрового голосу немає, замість цього – пісні німецької естради тих часів (у субтитрах – переклад пісень). «Фактично, цей фільм належить до так званого елітного кіно. І коли наші студенти сказали, що це для них краще, ніж сучасна комедія, ми зрозуміли, що дечого  їх навчили»,  – сказала Валентина Потапова.

Літня школа з медіаосвіти для викладачів середніх шкіл організована Міжнародним благодійним фондом «Академія української преси» у партнерстві з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Інститутом соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України Захід став можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження».

Фото надане організаторами