Останнім часом все частіше порушується питання захисту дітей у медіапросторі: мова йде і про створення системи телепозначок, і про захист дітей від небезпечного контенту інтернет-сайтів. Запропоновані методи регулюють діяльність самих мас-медіа, тобто йдеться про заборону показувати шкідливі для дітей програми в певний час, або ж про вилучення небезпечного контенту з веб-простору.

Звичайно, такі дії потрібні. Але, по-перше, до введення адміністративних санкцій ще далеко. А по-друге, як вважають психологи, метод заборони (згадаймо й комп’ютерні програми батьківського контролю) не врятує ситуацію. Заборона може лише розпалити інтерес дитини. Крім того, критерії шкідливості визначити важко: зрештою, й випуск новин може мати небажаний вплив на дитячу психіку. Тому необхідно навчити саму дитину розрізняти якісні та неякісні продукти, дати їй знання про вплив, який здійснюють повідомлення ЗМІ, тобто навчити грамотно споживати медіа. Зазвичай батьки таким навчанням не займаються: чи то через неусвідомлення проблеми, чи, радше, через те, що їм самим бракує знань. Отже, багато залежить від освітньої програми та виховної роботи в школах.

Як відомо, сьогодні триває всеукраїнський експеримент із впровадження в навчально-виховний процес медіаосвіти, в якому бере участь 82 школи. З 1 вересня в цих школах предмет «Медіакультура» має бути обов’язковим у десятих класах. Однак деякі навчальні заклади зрозуміли важливість медіаосвітнього напряму ще до офіційного початку експерименту – й почали впроваджувати за власною ініціативою інформаційну культуру та медіаграмотність шляхом інтеграції в інші уроки чи в позакласні форми занять.

Про свій досвід і успішні проекти педагоги розповіли під час Літньої школи з медіаосвіти для викладачів середніх шкіл (детальніше про школу та тренінги для педагогів – у статті MediaSapiens). Зокрема, в Лисичанський багатопрофільній гімназії вважають, що для дітей, як для аборигенів цифрового світу, важливо створити й у навчальному закладі сучасний інформаційний простір. Матеріальна база закладу дійсно потужна: вся гімназія – це зона wi-fi, у кожному класі є мультимедійна установка, 2 комп’ютерні класи. ІТ-складова включена у весь навчальний процес – вчителі часто готують свої уроки у вигляді презентації й такі ж завдання можуть давати дітям. А медіакультура вже декілька років упроваджується в позакласних формах занять, наприклад, у так звані «клубні години», де з дітьми обговорюють такі теми, як комп’ютерна залежність, спілкування в соціальних мережах тощо.

Як говорить викладач курсу «Медіакультура» Лисичанської гімназії Олена Задирака, головна мета медіаосвіти – розвити в кожній дитині медіакомпетенцію, яка на сьогодні є дуже важливою: «Якщо людина не володіє навичками медіакультури – а це і медіаграмотність, і критичне мислення, – вона не буде конкурентоспроможною в світі».

Крім того, як наголошує пані Задирака, з учнями потрібно не просто говорити про загрози, а навчати грамотно користуватися медіа: «Пам’ятаю у виданні “Освіта України” писали про цікавий експеримент. Випускникам школи дали завдання: мовляв, уявіть, що ви їдете у відрядження в інший кінець України. Порахуйте за допомогою інтернету, яким видом транспорту буде швидше та вигідніше це зробити». Завдання виконали дуже мало підлітків. Тобто, з одного боку, діти практично живуть у віртуальному світі, але з іншого, не вміють виконувати операції, які б реально полегшували життя.

Директор Лисичанської ЗОШ № 28 Світлана Боровкова, яка викладає «Медіакультуру», також вважає, що один спецкурс медіаосвіти в десятому класі не вирішить проблеми. «Ті знання, які ми даємо дітям 10-го класу в  певному обсязі, мають отримувати й учні інших класів, тому ми багато чого інтегруємо у виховну роботу», – говорить пані Боровкова. У цьому році в навчальному закладі була створена студія шкільного телебачення (перша в місті), яка принесла свої плоди: за результатами року шкільне телебачення «Галактика28» зайняло перше місце на обласному фестивалі дитячої преси «Золотий диктофон», також перше місце посів і сайт школи.

Технічна новинка цього навчального закладу – це змонтована система електронних музичних дзвінків, причому кожен тиждень має свою мелодію. «У рамках експерименту ми провели дослідження, як музика впливає на навчання. І після опитування дітей з’ясувалося, що музичні дзвоники позитивно впливають на ставлення до навчального процесу», – говорить Боровкова.

Як зняти сюжет про Сеньйора Помідора, якщо він ваш роботодавець

Чому важливо, щоб діти самі створювали відеоролики чи писали тексти? Адже далеко не всі з них стануть журналістами, а для охочих існують спеціальні гуртки. Педагоги пояснюють, що під час процесу творчості в дітей зникає відчуття сакральності медіапродукції, зокрема, теленовин. Діти починають розуміти «закадрові» технології та не ставляться до телебачення як до беззаперечної істини, а також усвідомлюють, що сам журналіст чи телеканал визначає, як подати інформацію.

До інсценізації деяких із «технологій» вдалися у лисичанській гімназії. Коли діти перейшли до практики, їм запропонували зробити свій випуск новин. «Було складно, бо школа ж у нас поза політикою та релігією. Тому я взяла безпечний матеріал – мультфільм “Чіполіно”», – розповідає Олена Задирака. А саме фрагмент виступу Сеньйора Помідора, коли він каже, що запровадить податок на погоду (далі по сюжету відбувається втеча Чіполіно та в’язнів). Учнів попросили уявити, що це новина на сайті інформаційного агентства, а їм потрібно зробити сюжет. Усіх поділили на дві групи: одна група – це вільні журналісти, а інша – люди, що працюють на Сеньйора Помідора. «І хоча ніяких інших вказівок я не давала, однак вони почали по-різному створювати сюжети: група вільних журналістів робила об’єктивний сюжет, інша ж показувала самого Чіполіно негідником», – розповіла Задирака.

На тому, що процес творчості є вдалим способом медіаосвіти, наголошує й Андрій Єлькін, вчитель Запорізької НВК №19, керівник унікального проекту «Вестник мечты-новый формат». Це проект шкільної преси, створений 2009 року, його особливість у тому, що кожен клас (з 5 по 11) має свою газету, яка видається в паперовому та в електронному вигляді: в минулому році налічувалося 20 таких видань. «Це теж медіаосвітній проект, бо в рамках створення газети ми вивчаємо технології створення текстів, їхній якісний рівень,  – зазначає Андрій Єлькін. – Я проводжу цикл тренінгів та майстер-класів і для дітей, і для вчителів. Тобто створене освітнє середовище, яке дозволяє учням обмінюватися досвідом, один одного навчати».

Медіаосвіта для початкової школи

Більшість педагогів, присутніх у Літній школі, відзначили, що самі учні позитивно сприймають такі уроки. Світлана Боровкова підкреслила: «Жоден не сказав, що предмет «Медіакультура» непотрібен чи забирає час. Однак багато дітей вважають, що знання   медіаосвіти потрібно давати значно раніше. На прикладі своїх молодших братів чи сестер вони вже бачать, що діти потрапляють у соцмережі у віці 9-10 років».

Фахівці також розуміють, що в сучасних реаліях чим раніше почнеш давати медіаосвітні знання, тим краще. Однак на офіційному рівні поки що затверджена програма лише для старшокласників. Тому залучення молодших дітей залежить від ініціативи конкретних навчальних закладів та системи виховної роботи.

Рідше до медіаосвіти долучають дітей наймолодшого шкільного віку – 1-3 класи. Про свій досвід розповіла Наталія Гейкіна, вчителька початкових класів Сімферопольської гімназії №9: «У нас передова гімназія й директор прислуховується до всього нового, тому запропонувала кожному вчителю початкової школи організувати свою лабораторію. І оскільки ще до цього я обрала тему для самоосвіти – інформаційну компетентність, то директор запропонувала мені створити лабораторію з медіаосвіти. Це було щось нове та цікаве». На підготовчому етапі допомогли напрацювання в напрямі медіаосвіти колег із Росії та дальнього зарубіжжя, відвідування тренінгів з аудіовізуальної культури, які проводилися в Криму, програми медіапедагога Олени Куценко (Асоціація діячів кіноосвіти та медіапедагогіки).

Як подавати таку інформацію малим дітям? Найкращий варіант – інтегрувати елементи медіакультури в інші уроки, якщо це дозволяє тема заняття. Наприклад, як розповідає Гейкіна, на уроці читання вона пояснила дітям поняття «кадр», малюючи поетапно епізоди з оповідання. Щоб закріпити знання на практиці, дітям запропонували попрацювати з саморобною паперовою кадрувальною рамкою та шукати гарні й погані кадри в класі, потім «фотографувати» їх. «І діти розуміють, що кадр залежить від режисера: який він обере, такий і покаже. Потрібно з чогось починати – спочатку їм належить дати абетку кіно, а потім ми вже перейдемо до перегляду. Критично сприймати медіапродукт вони будуть пізніше, спочатку необхідно дати ази», – вважає Наталія Гейкіна.

Тим не менш, третьокласники вже створюють презентації та слайд-шоу за допомогою програми MovieMaker, а також іноді використовують інтернет для підготовки до занять. Як переконана пані Гейкіна, діти в будь-якому разі будуть проводити час у інтернеті, тому потрібно відразу пояснити, чим він може бути корисний – зокрема, учні за допомогою батьків можуть підбирати ілюстрації до рефератів.

Літня школа з медіаосвіти для викладачів середніх шкіл організована Міжнародним благодійним фондом «Академія української преси» в партнерстві з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Інститутом соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України. Захід став можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження».