Навчитися писати замало. Сьогодні робота в медіа потребує від журналістів постійного «апдейту» їхніх навичок. Утім, дехто з колег – представників старшого покоління переконаний, що основне в професії не стільки правильно користуватися диктофоном, як уміти послуговуватися власним розумовим арсеналом. Для цього згодяться класичні прийоми, про які написав маститий французький журналіст Ів Аньєс, чия книга відтепер доступна й українському читачу.

«Підручник із журналістики» репортера, редактора газети Le Monde, директора Центру підготовки й перепідготовки журналістів у Парижі вийшов у люди завдяки видавничому дому «Києво-Могилянська академія». За словами його директора Олени Судакової, створення книги далося нелегко: «Готували довго, ретельно. Але задоволені тим, що вийшло».

Видання було здійснено за підтримки програми сприяння видавничій справі Французького інституту в Україні. Радник посольства Франції з культури Ерік Тосатті розповідає, що завдання цього та подібних проектів – сприяти перекладу та популяризації французьких авторів.

Ерік Тосатті

«Ми вбачали важливість виходу цього підручника в тому, що роль журналіста сьогодні є визначальною в умовах формування громадянського суспільства. Серед моїх рідних теж було багато представників цієї професії, для мене символічно бути причетним до появи видання», – зазначив пан Ерік.

В одному з розділів книги, «Діагностика», автор наводить старе прислів’я: «Не знаючи, де вони є і куди вони хочуть прямувати, вони не знайшли сприятливого вітру, який би їх туди привів». Головний редактор газети «День» Лариса Івшина впевнена, що цей підручник допоможе керівникам інститутів та факультетів журналістики зрозуміти, які кадри і для якої країни вони готують, як друкованим медіа відповідати на виклики часу. Характерною особливістю підручника, – каже пані Лариса, – є те, що його читання не викликає мук, тому що матеріал викладено дуже зграбно та дохідливо. Поради лаконічно згруповані.

Лариса Івшина

Ще у передмові автор зізнається: його завдання – не зробити із журналіста зануду, а навчити бути прочитаним, зрозумілим для аудиторії і, як наслідок, – бажаним.

Пані Лариса знайшла в підручнику підтвердження власному принципу: на жоден пристрій аудіо- чи відеозапису не варто покладатися так, як на власну пам’ять і вміння бути активним спостерігачем.

Легко перетворитися на бездумний ретранслятор в умовах стрімкого розвитку технологій. Утім, така перспектива меншою мірою загрожуватиме тим, хто уважно ознайомиться із працею Іва Аньєса, – вважає експерт із комунікаційних технологій Георгій Почепцов. За його словами, левова частка матеріалів, які продукують працівники медіа, – результати діяльності піар-служб. «Підручник із журналістики» спонукає стати ретельним та прискіпливим до інформації.

Георгій Почепцов

І робити матеріали більш персоналізованими, – переконаний директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко. Він зізнається, що спершу зі скепсисом поставився до виходу підручника. Мовляв, газети зникають, і з цим нічого не вдієш. Який тоді сенс видавати чергову інструкцію для медіа, які вже завтра стануть архаїзмами? «Потім я зрозумів, що це насправді підручник про якісну журналістику, – каже пан Євген, – Він дає можливість проаналізувати попередній досвід, зробити проекції на майбутнє».

Євген Федченко

Поки що в Україні воно не характеризується стрімким вимиранням друкованих видань, – зауважив Дмитро Губенко, заступник редактора українського National Geographic. «Цього року з’явилося кілька газет, тому, навпаки, можемо говорити про щось на зразок їхнього ренесансу».