Організувала конференцію Академія української преси (АУП) в партнерстві з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України та Інститутом соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України.

Під час заходу неодноразово лунали твердження про те, що медіаграмотність у нинішніх умовах інформаційної агресії є життєво необхідною. «Багато років ми стикалися з проблемою великої кількості джинси в медіа, — каже Вейн Шарп, керівник проекту «У-Медіа» Інтерньюз Нетворк, — Але тепер стикаємося з іще однією проблемою — хвилею, навіть цунамі, пропаганди, що приходить у країну ззовні. Враховуючи це, важливо навчати людей, особливо молодь і дітей, як відрізняти правдиві новини від фейкових».

Вейн Шарп

На підтвердження своїх слів він навів нещодавній приклад викриття журналістами ВВС брехні російських медіа про вбивство 10-річної дівчинки внаслідок артилерійського обстрілу.

Медіаосвіта у світлі російської інформаційної агресії

Медіадослідник, доктор філологічних наук, професор Юрій Фінклер вважає, що в контексті медіаосвіти слід чітко усвідомлювати особливості інформаційної агресії Росії. Науковець зауважив, що вона є результатом серйозної державної політики РФ та базується на конкретних програмних документах-доктринах.

Крім того, інформаційна агресія Росії, за словами професора, має характер воєнних дій. «Сьогодні пропаганда Російської Федерації є частиною війни, що доволі щедро фінансується і державою, і “Газпромом”. Велика частина пропагандистських матеріалів створюються навіть не в Росії», — зауважує Фінклер.

Юрій Фінклер

Дітям, за словами експерта, слід говорити про мету інформаційних операцій, пояснювати прийоми, якими послуговуються пропагандисти. Йдеться і про створення помилкової реальності, і про перебільшення певних образів (що за відсутності аналітики та неможливості порівняти з правдою сприймається як реальність), і про декультуризацію аудиторії (примітивізм висвітлення проблем призводить до примітивізму мислення).

Яка модель медіаосвіти потрібна Україні?

Зосередився на проблемах, пов’язаних з інформаційною війною, й Михайло Коропатник, доцент Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Ушинського. За його словами, інформаційна війна нині є чинником мотивації (пояснює, навіщо потрібна медіаосвіта), а також впливає на сам зміст медіаосвіти.

Українська концепція впровадження медіаосвіти поєднує різні моделі: канадську (формування критичного мислення), французьку (формування громадянського суспільства), американську (рівність учителя і слухача, партнерство), англійську (поєднання теорії щеплення з естетичною).

«В нинішніх умовах, коли ми справді опинилися в ситуації інформаційної агресії, я обрав би дві головні: ідеологічну теорію й теорію медіаосвіти як засобу формування критичного мислення. Тому що зосередження уваги на цьому дає можливість формувати не просто теоретичні речі, але й на кожному занятті звертатися до новинних блоків, до розважальних політичних ток-шоу», — каже експерт. За його словами, слід враховувати, що медіаосвіта є інструментом демократії, й більше концентруватися на аналізі медіа.

Любов Найдьонова, заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, підтримала цю ідею й зауважила, що зараз у дітей розвивається мораторій на розмови про політику. «Це реакція на війну, але для громадянського суспільства це означає збільшення дистанції до влади, й це бар’єр розвитку громадянського суспільства, — каже експертка. — Треба знаходити можливості й включати політичний контекст у розмову зі старшокласниками. Бо якщо зараз політика буде в мораторії, то в наступного покоління будуть проблеми з демократією».

Медіаосвіта — це не підготовка журналістів

Медіаосвіту не слід сприймати винятково як медіатворчість, вона покликана допомагати дітям жити в інформаційному суспільстві.

«Медіаосвіта — це не підготовка фахових журналістів. Медіаосвіта має бути забезпечена для кожної дитини, яка житиме в інформаційному суспільстві, а не тільки для тих, хто обиратиме професію, пов’язану з медіаіндустрією», — каже експертка.

За її словами, у всеукраїнському експерименті з медіаосвіти акцент ставиться саме на психологічному благополуччі, на безпечній взаємодії дитини з інформаційним простором. «Для дітей медіа — це той віртуальний соціальний простір, у якому вони проводять свій вільний час. Це велика частина їхнього життя. В середньому 2,5 години діти приділяють телебаченню. Інтернету — набагато більше, там вони реально живуть. Тому на першому місці має бути психологічна безпека», — каже психолог.

Любов Найдьонова розповіла також про результати фокус-групового дослідження серед підлітків і старшокласників, здійсненого цього року до Дня безпечного інтернету. Воно мало на меті продемонструвати ефект війни, висвітленої в медіа, в тому числі в мережі. З дітьми говорили про те, як, на їхню думку, змінився інтернет за рік.

«Місце інтернету в житті дітей, особливо з постраждалих зон, — це образ миру, — пояснює результати дослідження пані Найдьонова. — Якщо зникає інтернет — то фактично це і є війна, яка прийшла в твоє життя. Якщо з’являється інтернет, відновлюється мир».

Під час дослідження фахівці виявили, що інтернет нині несе такі головні ризики, як біль, травматизація, розірваність спілкування. Порівняно з 2012 роком оцінка правдивості інформації в мережі дуже змінилася. Якщо тоді відомості в інтернеті діти сприймали як більш верифіковані, то тепер — називають інтернет «скупченням суб’єктивної неперевіреної інформації». Телебачення, на думку дітей, — більш надійне, бо там інформація хоч якось перевіряється. «Це дуже суттєвий зсув у ставленні до медіа, до новітніх медіа, який ми зафіксували», — каже Любов Найдьонова.

Експертка також наголосила, що технології індоктринації («промивання мізків») мають своєю мішенню руйнування ідентичності. «Тільки зруйнувавши ідентичність, можна повністю промити мозок, змінити всі ставлення людини. Тому медіаосвіта має працювати на формування ідентичності. От у цьому й полягатиме патріотичне виховання», — каже вона.

Стан впровадження медіаосвіти в Україні

Світлана Горна, керівник експертної ради ГО «Європейська дослідницька асоціація», представила попередні результати дослідження стану впровадження медіаосвіти в школах України. Під час дослідження фахівці опитали вчителів, провели інтерв’ю з керівниками шкіл та фокус-групові дослідження з учнями старших класів.

Як засвідчили результати, питання про необхідність курсу з медіаграмотності не постає: 96% респондентів сказали, що медіаосвіта або потрібна, або дуже потрібна.

Проаналізувавши зібрані дані, експерти дійшли висновку, що заходи впровадження медіаосвіти здійснюється передусім завдяки зусиллям наукових, експертних установ та ентузіазму самих учителів, а не завдяки Міністерству освіти. Дослідники констатували, що медіаосвіта нині виходить за рамки експерименту, в деяких школах її впроваджують самостійно, без будь-якої зовнішньої підтримки. Крім цього, як засвідчило дослідження, наявні підручники з медіаосвіти слід актуалізувати, зробити більш цікавими, ненауковими. І, найцікавіше, медіаосвіти потребують не лише діти, але і їхні батьки. За словами Світлани Горної, зараз у деяких школах розпочинають роботу з дорослими, залучаючи до цього й учнів.

Медіосвіта на Донбасі

Особливо гостро питання медіаграмотності постає на прифронтових чи окупованих територіях. Директор НВК «Гарант» із міста Лисичанська Світлана Боровкова викладає медіаграмотність у своєму закладі. «1 вересня 2014 року, коли зайшла до класу, зрозуміла, що мій предмет — медіакультура — найважливіший. Бо учні дивилися на мене великими очима й хотіли почути, що вчитель їм скаже», — розповіла педагог.

У ліцеї, яким вона керує, медіаосвіта впроваджується як на уроках, так і в позакласній освіті. Діти роблять телевізійні, радіоматеріали, газету, наповнюють власний сайт. Підготували анімаційний ролик — послання українському солдатові. За словами пані Боровкової, шкільне телебачення замінює місцеве, адже спершу батьки подивляться на свою дитину, потім запросять сусідів чи родичів.

Як зазначила педагог, 2014 рік був дуже непростим для її регіону. «На початку експерименту в нас було 12 шкіл, які долучилися до всеукраїнського експерименту. На жаль, залишилося тільки дві школи, наш навчально-виховний комплекс та Лисичанська багатопрофільна гімназія. Інші 10 шкіл залишилися на окупованих територіях», — розповіла директорка школи.

Нагадаємо, що Концепцію впровадження медіаосвіти в Україні було ухвалено ще 2010 року. Вона базується на міжнародному досвіді організації медіаосвіти, а її масове впровадження має завершитися 2020 року. До 2016 року триває експериментальний етап. Під час нього в частині шкіл (участь в експерименті беруть близько 120 шкіл із різних областей України) викладається предмет «медіакультура» для учнів 10 класу.

Третю міжнародну науково-методичну конференцію «Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи» було організовано за підтримки Програми «У-Медіа»«Інтерньюз-Нетворк», програми MyMedia/Danida та програми «Бібліоміст», IREX/Україна.