Ми вже з’ясували, що мультимедійність не означає багатофункціональності кожного журналіста. Медіаексперт Леонід Цодіков продовжує розмірковувати на цю тему в LJ-спільноті media_changes

- Термін «конвергенція» вживається сьогодні практично завжди, коли йдеться про нові організаційні форми журналістики. При цьому картина, яку породжує цей термін, настільки різниться в різних людей, що аналіз цієї концепції стає неможливим навіть у рамках однієї менеджерської команди. Між тим, термін є цілком конкретним, і зараз може бути використаний радше в описові історичних аспектів трансформації медіа, аніж у практичній роботі із проведення змін у ньюзрумі.

У недалекому минулому, коли слово «медіахолдинг» означало компанію, що володіє різними недійними організаціями, здатними випускати цілком конкретний продукт – газету, журнал, телеканал, радіостанцію, - все було просто і ясно. Один продукт – одна редакційна структура. І, незалежно від використовуваних бізнес-моделей, усе було цілком пристойно у фінансовому плані.

Поява інтернету призвела до створення веб-сайтів медійних компаній, побудованих на базі тієї ж парадигми: веб-сайт, як продукт, мав ще одну редакцію. Я, звісно, не маю на увазі доморощені варіанти автоматичного заливання на сайт готових матеріалі видання, які нема сенсу обговорювати.

Перші спроби подумати про синергійні можливості медіахолдингів трапились під час медійної кризи початку 2000-х. Ідея була проста: нехай люди з різних наших редакцій співпрацюють. Обмінюються матеріалами, бувають одне в одного на планерках, просувають одне одного, публікуються в різних виданнях тощо. Цю ідею й почали називати «конвергенцією ньюзрумів» - звідси в пострадянський медіасвіт потрапив абсолютно нелогічний термін «конвергентний ньюзрум».

Але вже у другій половині 2000-х стало ясно, що ця концепція не виправдовує сподівань. Причин тому було багато, але головна полягала в тому, що не була змінена засаднича парадигма медійних моделей: продуктом досі лишався запакований у брендовану оболонку набір контенту, а не сам контент. Звісно, це не призвело до якихось істотних змін для споживача, який у той час уже міг знаходити контент самостійно й безкоштовно.

Звісно, не можна говорити, що конвергенція не приносить зовсім ніякої користі. Приклад видавничого дому «КоммерсантЪ» демонструє безперечні плюси взаємодії журналістів газети й радіостанції. Одначе це була не та ідея, яка дозволила б медіакомпаніям здійснити прорив.

Наступною еволюційною формою нових медійних організацій стала ідея інтегрованого ньюзруму. Власне, цей процес став наслідком справді революційної переоцінки цінностей у медіа, нового ставлення до продукту медійних компаній.

Фраза «контент у фокусі» відобразила нове ставлення видавців до того, що раніше було продуктом – газети, журналу, веб-сайту. Ці речі почали розглядатись як платформи для поширення контенту – головного продукту медіакомпаній. За такого підходу історії (stories) почали розуміти як сукупність матеріалів, що мають різні властивості, й доставляються споживачам через різні платформи відповідно до цих властивостей. Крім того, історія повинна бути фрагментованою для споживача протягом усього часу, коли вона перебуває у своєму природному розвиткові. А реакція й коментарі читачів/глядачів на публікації повинні самі ставати частиною історії та впливати на її розвиток.

Такий підхід вимагає зовсім інших процесів у ньюзрумі. Принципово важливо побудувати організацію так, щоб один ньюзрум був спроможний виробляти всі види контенту й поширювати його через різні медійні платформи.  Причому побудувати так, щоб поява нових платформ для дистрибуції, як тимчасових, так і тривалих, не приводила до якісних змін процесів і структури організації.

Наскільки мені відомо, першою такою компанією стала данська Nordjyske Medier. Її презентація на конгресі WAN у Дубліні 2003 року змусила замислитись багатьох. За всієї привабливості ідеї інтеграції ньюзрума та всіх переваг, які вона дає, звісно ж, є й серйозні перепони на шляху реалізації подібних трансформацій.

media_changes