Матриця політичної медіаповедінки у Боснії та Герцеговині
Автор - Амер Тіквеша, Медіацентр Сараєво
Всі засоби масової інформації рекомендуються для очільників існуючого ладу в якості засобів для здійснення конкретних форм управління.
Ґі Дебор «Суспільство спектаклю»
Про медіа в Боснії та Герцеговині можна сказати, що функціонують вони у спосіб, вичерпно описаний низкою мислителів, перший серед яких – Ноам Хомський. Тобто функціонують як піар-агенції владних еліт. Цей спосіб можна описати фразами, відомими в теорії (політичної) пропаганди як «фабрикування згоди», «керування історією», «симуляція дискусії» тощо. Звісно, кожна модель зазнає змін залежно від контексту застосування, тож, коли мова про БіГ, «фабрикування згоди» коректніше було б називати «підтримуванням згоди».
Згоду було сфабриковано вже з виходом БіГ із Югославії, а підтверджено і зміцнено Дейтоном. Ідеться про згоду на владарювання національних еліт, що завдяки персоніфікації національних інтересів зробилися єдиними представниками вищої касти в БіГ. Стали такими, оскільки в ролі представників цілої нації отримують право розпоряджатися ресурсами на її захист. А позаяк нація в їхньому дискурсі постійно перебуває під загрозою, використання ресурсів, як і їхнє розтринькування, стає необмеженим. Легітимність цим діям забезпечує велика кількість виборців. Ці еліти, що значною мірою є творцями всіх нещасть у БіГ протягом останніх 15 років, і досі перебувають при владі.
Голосувальницьке тіло як медійний витвір
Тут ми підходимо до питання про роль медіа. Вони відповідальні за створення контенту, що забезпечує одиницям унікальну роль у їхній боротьбі за владарювання над національними ресурсами, а також за приваблення щонайбільшої кількості виборців, за що отримують певні бонуси. З цього випливає, що кінцевим результатом діяльності ЗМІ є не певний медійний продукт, скажімо, газета чи телепрограма, а слухняне голосувальницьке тіло. Медіа, таким чином – лише засіб для створення дійсності, бажаної для владних еліт.
ЗМІ, певна річ, цю свою роль більш чи менш успішно маскують метанаративами, типовими для журналістики, такими як незалежність, об’єктивність, правдивість. Кожен засіб масової інформації воліє проголосити себе незалежним. Незалежність означає об’єктивність у висвітленні будь-якої теми, а об’єктивність спричиняється до правдивості того, про що йдеться.
У регіональному контексті найбільш ілюстративним прикладом того, як далеко може зайти піднесення незалежності як вершинного журналістського ідеалу, є заява Фахрудина Радончича у «Щоденнику» на третьому каналі федерального телебачення від 22 вересня 2009 року. А саме: коли цей власник «Авазу», одного з найвпливовіших засобів масової інформації у БіГ, створив власну партію, він проголосив, що його партія боротиметься за прихильність його ж газети. Таким чином видається, що власність може бути незалежною від свого власника. Цей власник представляє себе перш за все як людину, яка знає, що таке журналістська праця, і будь-якою ціною намагатиметься не перешкоджати їй. Він навіть демонструє свою підлеглість критиці власної газети. Його ЗМІ керується критеріями об’єктивності та правдивості, і якщо продемонструє свою прихильність до когось – значить, моральний авторитет такої особи незаперечний.
Кредит довіри як товар
Звісно ж, від моменту виголошення цієї заяви до сьогоднішнього дня про власника «Авазу» в його медіа не було сказано жодного поганого слова, кожен же його найменший політичний крок зауважено і позитивно оцінено. Отже, «Аваз», презентований своїм власником як ЗМІ, що каже правду, таки прихильний до свого власника і певним чином переносить на нього принципи незалежності, об’єктивності та правдивості. Отже, згадувані незалежність, об’єктивність і правдивість – атрибути, які медіа приписують не лише собі, але й переносять на того, про кого відгукуються схвально. Свою професійну надійність і компетентність ЗМІ при цьому виставляють у найвигіднішому світлі, щоб таким чином дорожче їх продати. Функціонує цей механізм як ринок. Навіть якщо застосуємо цю тезу до якогось іншого засобу масової інформації, у центрі ситуації знайдемо хай не власника, але певну політичну ситуацію, інструментом якої є медіа. За збігом обставин, власник «Авазу» – політик, що робить цей випадок не лише цікавим, але й показовим у національному вимірі.
Згадані медійні метанаративи нездійсненні ще й тому, що війна чітко розділила ЗМІ, а Дейтонські угоди тільки закріпили цей розподіл. Тож сьогодні можна говорити про існування бошняцьких, хорватських та сербських ЗМІ у Боснії та Герцеговині. Хоча й існує певна кількість ЗМІ, що проголошують себе національними, всі медіа, що перебувають перед політичним тиском, обов’язково керуються певними істинами, засадничими для того чи іншого народу.
Візьмімо за приклад хоча би проблему агресії, одне з ключових питань, що зумовлюють міжусобний розбрат у БіГ. Для ЗМІ, чия аудиторія переважно бошняцька, агресія беззаперечна, надто ж агресія з боку Сербії. Вони навіть не розглядають як реальну можливість агресію в контексті громадянської війни, хоча добре відомо, що в останній війні у БіГ мали місце як жорстокі міжетнічні, так і внутішньоетнічні сутички. Всупереч прямим втручанням Сербії у конфлікти в БіГ, присутності тут людських та інших ресурсів Сербії, сербські медіа абсолютно заперечують можливість сербської агресії, а хорватські ЗМІ бувають приголомшені будь-якою згадкою про агресію Хорватії. Відхилитися від цих істин означає бути проголошеним зрадником свого етносу, не здобувши натомість стабільної підтримки з боку іншого.
Зміна моделі акумуляції капіталу
Власне, засадничих істин ніхто не проблематизує, незгоди між політиками всередині одного етносу виникають лише тоді, коли ці істини ставляться під сумнів. Щоб головні істини були керованими, здійснюється керування історією, а також тлумачення історичних фактів таким чином, щоб вони служили певним ідеологіям та політичним силам. У розробці таких фактів і в зміцненні довіри до них виняткову роль також відіграють медіа. Дата здобуття державності, кількість жертв у війнах, антифашистський рух тощо. Все це – актуальна медійна проблематика у БіГ.
Яке ж розв’язання цієї проблеми? Ідеального рішення, звісно, немає, але зміна моделі акумуляції капіталу посприяє й зміні політичної та медійної мапи. Сьогоднішня акумуляція базується на добре відомій моделі – національні ресурси на службі національних інтересів, у руках обранців нації. Філософія крові та землі все ще впливова, бо політичні гравці, що вкорінилися на цих теренах, прищепили тут найпотворніші її різновиди і переконали маси в тому, що це єдино можливий спосіб мислення. Кульмінацією такої філософії є переведені в готівку мерці під переведеною в готівку землею. Коли такий капітал припинить самозапліднюватися, прийде інший. Він, може, і не створить моральнішої дійсності, але хоч зробить цю менш безглуздою.
Переклад – «Медіаграмотність»
