Як тільки не називали це місто: Північнодонецьк, Сіверодонецьк, Сіверськодонецьк. Саме на останньому варіанті як на правильному наполягав відомий мовознавець, доктор філологічних наук, професор Олександр Пономарів. Фахівці, та й просто грамотні люди, сперечалися, наголошували: офіційна назва міста є неправильною. Й навіть російськомовний її варіант – Северодонецк – є помилковим, бо немає такої річки – «Северный Донец». Але було те, що було: офіційно місто звалося Сєверодонецьк. Так і тільки так.

І от, виявляється, вже чотири з половиною роки тому офіційну назву міста виправили. Як? Не повірите: тепер українською мовою воно зветься… Сєвєродонецьк (відповідне рішення Верховної Ради дивіться тут – MS). Виправили, одне слово.

А ще в тій самій Луганській області було місто Теплогірськ. Вирішили його перейменувати – а точніше, повернути йому історичну назву. Російською мовою ця назва виглядає як Ирмино. А українською? Депутати обласної ради міркували недовго: українською мовою місто тепер зветься Ірміно (дивіться тут).

Хто тепер пояснить школярам тієї ж таки Луганщини – російськомовним школярам, що тільки-но опановують українську, – чому в їхній області є селища міського типу Сєверний та Сєверо-Гундорівський, але місто Сєвєродонецьк? Хто пояснить, чому одне місто їхньої області зветься Лутугине, а інше – Ірміно? Попри те навіть, що першу назву утворено від прізвища Лутугін, а другу – від імені Ірма? До речі, до 1962 року тоді ще селище міського типу звалося Ірмине. Але ж то була тоталітарна колоніальна доба, чи не так?

А що ж школярі? «Дурна якась та мова, – скажуть вони. – Ані логіки в ній, ані системи». І будуть абсолютно праві, на всі сто відсотків. Не знатимуть вони єдиного: мова ця – яка завгодно, тільки не українська.

На інформацію про фактичне перейменування Сєвєродонецька, до речі, я наштовхнувся цілком випадково. Переважна більшість ЗМІ на зміну назви міста уваги не звернула – ані 2008 року, ані пізніше. Так і вживають її, як кому подобається. Тоді, 2008 року, ЗМІ наввипередки повідомляли, що Віктор Ющенко казав про Юлію Тимошенко, що Тимошенко казала про Ющенка, хто з них чхнув, а хто кашлянув. Та що там повідомляли – цілу сагу складали. А зміна назви великого міста – це виявилося інформацією незначущою. Мало не смітниковою.

Декілька років тому так само було уточнено назви міст та інших населених пунктів Закарпатської області. Було Берегове – стало Берегово, було Мукачеве – стало Мукачево, було Солотвине – стало Солотвино. Офіційно стало, на рівні норми. Мовляв, так місцеві мешканці кажуть. Діалектна фонетична або граматична норма – то, звісно ж, дуже потужна причина. Мешканці Івано-Франківська, наприклад, звуть своє місто Фраником. То, може, вперед – он яке незоране поле для законотворчої діяльності?

Але якби ж то йшлося лише про топоніміку! Погортайте газети, інтернет-видання. Та що там видання – тексти законів, ухвалених Верховною Радою! Попереджаю: людям зі слабкими нервами краще цього не робити. Від тієї «української» мови у вас в очах блиматиме. «Дача хабара», «передача власності». Залишається тільки ламати голову над тим, хто такий той хабар та де й яка в нього дача. ЦВК проводить ніщо інше, як «прийом протоколів». «Протоколи, протоколи, ви нас чуєте? Прийом!» – так, мабуть. Опозиція ж, натомість, зовсім іще нещодавно організувала «збір підписів». Сама опозиція – та, що обіцяє захищати українську мову, – проти цього жодного разу не заперечила. А на підприємствах України тим часом усе зростає й зростає «випуск продукції». «Давання хабара», «передання власності», «приймання протоколів», «збирання підписів», «виготовлення продукції» – ще якихось двадцять п’ять років тому українською мовою мало би бути так і лише так. Але, знову ж, то була колоніальна й тоталітарна доба. Сумні, ганебні часи – тож навіщо на них рівнятися?

«Олігархи використовують похилих людей для своїх тіньових схем», – ще зовсім нещодавно такі листівки дуже опозиційного кандидата-мажоритарника прикрашали чималий район столиці. Мушу зізнатися: читаючи передвиборну агітацію, дуже часто хотілося проклясти той день, коли українську мову було проголошено державною. Бо жодні емські укази й валуєвські циркуляри разом узяті не заподіяли їй такої шкоди: адже сьогодні українською мовою вимушено звертаються до суспільства люди, які є цілковито байдужими до неї, а то й зневажають її.

Минула виборча кампанія подарувала нам ще одну новопосталу мовну норму: «на окрузі». Наводити приклади сенсу немає: так казали всі – й політики, й політологи, й журналісти. «Звісно ж це неправильно, це не по-українськи, – обурився кандидат філологічних наук, асистент кафедри мови та стилістики Інституту журналістики при Національному університеті імені Тараса Шевченка Дмитро Данильчук. – “В окрузі” – такою є єдино правильна форма».

Але не так уже й легко пригадати, щоби телеканал або друковане видання казали саме так. Даруйте, але в оцій раптовій появі конструкції «на окрузі» простежується одна-єдина логіка. Що таке округ? Це чітко визначений шматок території. А чи є інше слово, яке, за своїм основним значенням, теж позначає визначений шматок території? Таке слово є – це слово «зона». «На зоні» – тож і «на окрузі», цілком струнка виходить логіка, й іншої, боюся, не знайти.

Це вже не суржик, це вже помітний крок до фені, до перетворення її на домінантний соціолект.

Усі мовно-ляпові проблеми в ЗМІ традиційно заведено списувати на бідність більшості видань: вони не можуть дозволити собі тримати літредакторів і коректорів. Така проблема й справді існує, але вичерпного пояснення вона не дає. Фінансово благополучні видання й телеканали далеко не є взірцями грамотного мовлення: навпаки, там де літредактори й коректори точно є, часто-густо краще би їх не було. Як утішав мене після чергової ситуації «літредактор спаплюжила текст, переправивши грамотні звороти на суржикові» один із колег: «Вони ж теж не хочуть байдикувати, їм теж працювати треба!».

Звернімо увагу ще на одну обставину: для суцільно російськомовних міст Сходу та Півдня України телебачення – це мало не єдине джерело української мови. Мало не єдине місце, де мешканці зрусифікованих регіонів узагалі можуть почути українську. Телебачення й ЗМІ в цілому – це вчитель, пропагандист і місіонер водночас. А виявляється, вчитель і місіонер той несе людям суржик.

Як на мою думку, журналістами опанував свого роду стадний інстинкт: якщо всі довкола пишуть і кажуть «на окрузі», то нумо й ми так само! Тим паче що давно вже не секрет: дуже й дуже часто рецепт приготування інформаційних повідомлень є дуже й дуже простим: copy та paste. У різних ЗМІ новини надто часто відрізняються лише оживляжем, вступом та завершенням, тоді як ядро повідомлення перекочовує з видання до видання з точністю до коми.

А ще зверніть увагу: зі ЗМІ практично зникли характерні саме для української мови безособові форми дієприкметників. «Агітація заборонена», «спад економіки подоланий», «виборчі бюлетені підраховані»  – замість належного «агітацію заборонено», «спад подолано», «бюлетені підраховано».

Безособові дієприкметники зникли з мови ЗМІ зовсім нещодавно – трохи більше, ніж два роки тому. Чому? Бо нинішня влада не вживає їх – ніде й  ніколи. Ймовірно, державні керманичі навіть не здогадуються про їхнє існування.

Тож і виникає жахлива думка: саме політики, й ніхто інший, стають у нас законодавцями мовних правил. Саме вони диктують ті правила медійникам. Звісно ж, навряд чи навмисне, та й самі журналісти навряд чи свідомо копіюють мову політиків. Просто надто вже глибоко вкорінилася звичка орієнтуватися на політиків, зазирати їм до рота.

Цією гіпотезою я поділився з паном Данильчуком – у сподіванні почути інше пояснення. Але вчений-філолог погодився: «Є така тенденція. На жаль, зараз мовні норми нікого не цікавлять. Саме завдяки владі посилився вплив російської мови, причому поганої російської мови. Раніше, за радянських часів, у питаннях мови рівнялися на дикторів. Тепер рівняються на тих, хто більше за всіх говорить, на голови, що розмовляють із екранів, – на політиків. Отой ганебний закон Ківалова – Колісниченка – та там стільки мовних ляпів, що студенти жахаються! І так у всіх законах. Але, на превеликий жаль, саме політики в нас встановлюють мовні правила».