Читачі «Телекритики» добре знають постійний склад її авторів і, заходячи на сайт у пошуках цікавої інформації, орієнтуються не так на промовисті заголовки, як на ім’я автора. Якщо потрібна зважена аналітика, шукають матеріали Отара Довженка, якщо хочуть перевірити власні враження від нової телепрограми або телепроекту – тоді до Михайла Бриниха, якщо ж необхідно осягнути «кухню» теленовин – до Ігоря Куляса. Цей ряд авторів, чиї імена на слуху, можна продовжувати: Наталія Лигачова, Борис Бахтєєв, Діана Дуцик, Андрій Кокотюха, Тетяна Неймаш та багато інших відомих, успішних і привабливих для читачів медіакритиків. А тепер запитання: чи зможе так само впевнено читач, приміром, Полтавської, Сумської, Миколаївської, Черкаської областей назвати прізвища авторів регіональної медіакритики, чиї матеріали показували би рівень якості місцевого медіапродукту, пресового чи телевізійного? Навряд чи.

Невеликі регіональні центри (а що вже казати про районний рівень) відходять у тінь, залишаючись на маргінесі розвитку української медіакритики. Не дивно, що представники регіональної медіакритики не відомі широкому загалу, адже працюють не в таких сприятливих умовах, як авторські колективи медіакритичних інтернет-видань. Ба більше, вони працюють ізольовано, сам на сам, не позиціонуючи свою діяльність як медіакритичну. Тому цією розвідкою спробуємо зробити бодай один крок до персоналізації регіональної медіакритики.

Спочатку подумаємо, де можна відшукати ознаки діяльності регіонального медіакритика. На жаль, ні регіональна преса, ні регіональне телебачення не тягнуть на повноцінний інформаційний канал для медіакритичних виступів. Попередній аналіз показав, що, наприклад, у роботі регіонального телебачення практично відсутня медіакритична складова, а пресові та інтернет-видання містять переважно інформаційні матеріали. Огляд регіональної преси як одного з потенційних каналів переконав у тому, що проблеми медіа мало висвітлюються пресовими ЗМІ. Медіакритичні матеріали мають випадковий характер і не містять аналізу якісного рівня медіаконтенту. Додатково спрацьовує корпоративне обмеження на критику. Регіональна пресова журналістика, яка утворює достатньо вузьке коло, не вдається до критичних висловлювань стосовно інших регіональних ЗМІ без явного приводу – в інтересах свого бізнесу, керівників, засновників тощо.

Єдиним вільним майданчиком для медіакритичних виступів є інтернет-простір, зокрема різноманітні інтернет-форуми, гостьові сторінки та інші системи коментування, де журналісти й пересічні громадяни можуть вільно висловлювати свої думки про якість місцевого медіапродукту. Однак ці висловлювання спрямовані у площину обговорення самих подій, і зрідка – їхньої інтерпретації та якості подачі.

У пошуках авторів регіональної мережевої медіакритики звернімося до кіровоградського інформаційного простору. За контентом і динамікою він нічим не відрізняється, приміром, від черкаського, миколаївського, полтавського тощо. Отже, може вважатися типовим прикладом регіональної медіасфери.

Моніторинг кіровоградських інтернет-видань, форумів, блогів у пошуках ознак діяльності медіакритиків виявив таку картину. Єдиним автором, який постійно у своєму блозі торкається проблем регіонального медіапростору (якості кіровоградського медіапродукту, етики місцевих журналістів і редакторів, дотримання стандартів професії), можна вважати Андрія Лисенка – головного редактора газети «Новини Кіровоградщини». Показово, що на сторінках друкованого видання його медіакритична діяльність ніяк не відображається. Як медіакритик він себе реалізує тільки у власних блогах (www.andriylysenko.blogspot.com; www.a-lysenko.livejournal.com). Типологічно Андрій Лисенко як критик-журналіст належить до професійних, або корпоративних медіакритиків, які своїм адресатом обирають, як правило, журналістську спільноту. Треба віддати належне професійній сміливості пана Лисенка, якого не лякає конфронтація з колегами по журналістському цеху та її наслідки у вигляді досить агресивних коментарів щодо його діяльності та особистості загалом.

Тематику медіакритичного блогу Андрія Лисенка можна класифікувати за двома основним напрямками:

1. Критика контенту пресових видань міста, регіону, країни. Підпадають під критичний розбір як місцеві глянцеві видання (інформаційно-рекламний журнал «Ланруж»), так і «серйозна» масова преса на кшталт газети «Комсомольская правда в Украине». Зміст деяких публікацій журналу «Ланруж» породжує авторську іронію, яка стає головною ознакою медіакритичної манери журналіста («Нехай мене пробачає журнал “Ланруж”, але втриматися не можу. Занадто вже феєрична цього разу вийшла в них рубрика “Про это”»). Місцями іронія переходить у стьоб із приводу стилістичної неоковирності «гламурних» матеріалів («М’якими губами я тягнула запах», 30.06.11). Таку саму іронію Андрій Лисенко демонструє і стосовно матеріалів інтернет-видання «Весь Кіровоград» («Кировоградский колизей: сатанинские зрелища», 24.01.11).

У своєму блозі автор як головний редактор пресового видання критично коментує діяльність колег по цеху. Так, під рубрикою «Крадуть» він формує своєрідний рейтинг «крадіїв інформації», з якими веде напружений діалог: «Задовбали не те слово. Я вже не став телефонувати, як раніше. Набридло» («Вони крадуть: “Кіровоград Online”», 26.12.11).

2. Критика діяльності головних редакторів місцевих видань. Своїми виступами (часто на межі фолу) Андрій Лисенко порушує негласні закони корпоративної солідарності журналістів і критикує діяльність головних редакторів провідних кіровоградських видань («Поради від головреда “Народного слова”», 19.01.11; «Вони крадуть: “Кіровоград Online”», 26.12.11). Причому досить часто брак аргументації автор компенсує засобами іронії та емоційного впливу. Наведемо уривок, який яскраво це ілюструє: «Шановні пани Шепітько і Яровий! Ви мені обидва якось розказували – пам’ятаєте, ні? – про стандарти журналістики, про об’єктивність та інші розумні речі. Красиво так говорили, емоційно… Для початку навчіть своїх працівників не красти. Чи це ваша редакційна політика така?».

Зрештою, на підставі тих матеріалів, які пропонує Андрій Лисенко, можемо позиціонувати його як корпоративного блогового медіакритика.

Те, що регіональна медіакритика повільно, але впевнено переходить до інтернет-простору, видається чіткою тенденцією в загальному функціонуванні регіональних медіа. На наш погляд, для регіональної медіакритики цей перехід набуває неабиякого значення, бо переважно саме там вона і може відбутися як така. Чинник корпоративності виявився таким потужним бар’єром для розвитку медійної критики, що поступово більшість ресурсів цієї галузі будуть спрямовуватися в мережу, яка не піддається жорсткому корпоративному контролю.

Маємо сподівання, що регіональна медійна критика буде поповнюватися новими авторами. Більше одного медіакритика – то вже реальна сила, що підтверджує успішне існування луганського сайту «ПРЕСС-info», зокрема рубрики «Медіакритика» на чолі з Григорієм Луговським. Але це вже матеріал для іншої розвідки.

Від редакції MediaSapiens. Редакція не завжди розділяє точку зору наших авторів, але завжди заохочує й підтримує дискусію на актуальні медійні теми.