Минулий тиждень у телепросторі показав: якщо телевізійники хочуть, вони можуть влаштувати шоу з трагедії. Надто яскраво це виявилося в історії з «Правим сектором», що з позаминулої суботи, 11 липня, не сходила з телеекранів і стараннями телевізійників, хотіли вони цього чи ні, переконувала в одному: бренд «Правого сектора», може, й несамохіть, став такою собі франшизою, якою можна цілком успішно гендлювати.

За минулий тиждень у ролі речників «Правого сектора» побувало стільки людей, що їх вистачило б на цілу прес-службу якоїсь величезної транснаціональної корпорації. Весь цей час вони відбивалися від звинувачень у «кришуванні» контрабанди, переходячи в наступ на всіх фронтах — від інформаційних до військових.

Показовим у цьому плані стала реакція на історію з нібито захопленням у заручники двома бійцями «Правого сектора», оточеними в Мукачевому, малолітнього мешканця села Бобовище. Якому, за версією речника МВС Артема Шевченка, було чи то 5, чи то 6, чи то 11-12 років.

Про все це говорили в студії програми «Про головне» на «UA: Першому» 13 липня вже згаданий Артем Шевченко, політичний експерт Олеся Яхно та член центрального проводу «Правого сектора» Андрій Бондаренко.

Останній обіцяв розібратися в ситуації, тоді як Артем Шевченко доводив: хлопчик-заручник таки був, а отже, члени «Правого сектора» не гребують нічим, аби зберегти собі життя та свободу.

Відео з хлопчиком-заручником, опубліковане, до речі, МВС, що обійшло інтернет, у «Про головне» не показали. Вочевидь, формат цієї програми жодних відеоілюстрацій не передбачає.

Але це не завадило зосередитися на ньому кільком загальнонаціональним каналам у вечірніх випусках новин. Принаймні, його продемонстрували разом із коментарями членів ПС у «Подробностях» на «Інтері»:

«Кор.: Трагическая история в Мукачево могла завершиться уже сегодня. В горы к бойцам поднималась группа переговорщиков — представители СБУ, штаба АТО и члены Правого сектора. Милиционеров в добровольческом батальоне попросили исключить. Пока все безрезультатно.

Андрей Тарасенко, заместитель руководителя добровольческого батальона "Правого сектора": Ми якраз саме для цього сюди і приїхали, щоб не відбулося бойової операції, перестрілки. А зараз затримка якраз полягає у тому, що хлопці далеко в горах, немає зв'язку і знайти їх дуже важко.

Кор.: В милиции заявляли — группа "Правого сектора", которая засела на горе — оцеплена. Сегодня мы видели, как колона БТРов направлялась в сторону, где могут находиться беглецы. Впрочем, все это больше напоминает показуху. Об этом же говорит и то, что подозреваемых сегодня видели в селе Бобовище.

Они якобы спустились с гор, и спокойно зашли в сельский магазин купить еду. А когда их засекли милиционеры, взяли в заложники мальчика. Прояснить в милиции историю с мальчиком удалось не сразу. Сначала там сказали, что ребенку 6 лет, а уже ближе к вечеру сообщили, что двенадцать.

По версии милиции — двое вооруженных мужчин с символикой "Правого сектора", прикрываясь ребенком, смогли бежать. А вот что рассказал сам мальчик.

"Кажуть — хочете шоколаду і печені? А ми кажемо "ні". Вони розкрили мішок. Він мене узяв так. — За що? За кофтинку? — Ні, і гранату вийняв. І дальше кричав міліціонерам, щоб вони відійшли. А далі ми пішли. А дальше ми пішли лісом, лісом, лісом. Там коло "Зірки" він мене відпустив. Ноги прив'язали. Далі втекли. А я залишився, ноги собі розв'язувати.

Кор.: В местной ячейке "Правого сектора" информацию о взятии заложника — отрицают.

Александр Сачко, руководитель мукачевской ячейки "Правого сектора": Я не думаю, що це відповідає дійсності. Потрібно вияснити ситуацію і тоді можна буде якісь висновки робити».

Розповіли про подію і в «Событиях» на каналі «Україна»:

«На Закарпатье после субботней перестрелки в Мукачево уже вторые сутки продолжаются переговоры с представителями "Правого сектора" о разоружении. Двоих бойцов обнаружили в селе Бобовище — в 15 километрах от Мукачево. В местном магазине те пытались купить продукты и, по данным МВД, взяли в заложники мальчика, но уже в лесу его отпустили. Сейчас село окружено силами Нацгвардии и правоохранителями.

Корреспондент: С ребенком, которым прикрывались представители "Правого сектора", все в порядке. Милиция опубликовала видео, на котором мальчик рассказывает, как все было.

Мальчик: "Він мене взяв, так. І гранату вийняв. І далі каже вуйкам міліціонерам, щоб вони відійшли на 100 метрів від мене. Там коло " Зірки" він мене пустив з рук. Ноги мені прив'язали. Потім втекли, а я став ноги собі розв'язувати".

Корреспондент: Хотя в "Правом секторе" ранее уверяли — мальчик просто им показывал дорогу. В лесу остается как минимум десять человек. Ранее — двое из них — сдались милиции. Они были ранены. И прятаться больше не могли».

Навіть із цих сюжетів видно: події в Мукачевому коментують абсолютно різні люди, які приписують собі членство в «Правому секторі» та право озвучувати його позицію в цій непростій і навіть трагічній ситуації.

Захопившись обговоренням мукачівської трагедії, після сюжету про хлопчика-заручника ніхто з журналістів не поставив перед собою запитання, яке майже тиждень було хітом соцмереж: чи був насправді хлопчик заручником? Чи не є відео, де він розповідає про свої пригоди з «правосеками», звичайним пропагандистським матеріалом, зробленим «за мотивами» сюжету російського «Первого канала» про розіп'ятого трирічного хлопчика в Слов'янську?

Тим часом представники «Правого сектора», уповноважені спілкуватися з пресою, множилися вже звичайним брунькуванням.

Приміром, у програмі Наталки Якимович «Патріот. UA» на каналі «2+2» в ролі останнього був уже речник Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Андрій Шараскін. Як підкреслила ведуча, він не є представником політичного крила «Правого сектора», зате є учасником АТО, «кіборгом», а до війни — театральним режисером.

Про хлопчика тут не йшлося. Говорили про те, як члени закарпатського запасного батальйону «Правого сектора» нібито боролися з контрабандою і як їм у цьому заважали місцеві можновладці.

Черговий речник ПС розповів, що, за наявною в штабі корпусу інформацією, «надходили дуже чіткі доповідні про пости на митниці, про патрулювання “зеленки”, за останній час хлопці перекрили контрабандний потік, не давали збирати “мзду” з перевізників, боролися з контрабандою».

Доказів того, що «хлопці перекрили контрабандний потік», пан Шараскін, як і всі його побратими, котрі коментували мукачівський інцидент перед цим, не надав.

Ведуча поставила гостю й запитання про можливий зв’язок і фінансування закарпатського «Правого сектора» одним із «господарів» регіону — Віктором Балогою. Але відповідь отримала в стилі «мені нічого про це невідомо».

17 липня цей самий речник ДУК став одним із учасників ток-шоу «Шустер live» на каналі «112 Україна», де всіляко переконував присутніх: у «Правому секторі» є власна служба безпеки, що ретельно перевіряє всіх, хто прагне вступити до лав ПС. І ця сила, запевняв пан Шараскін, сповідує презумпцію невинуватості, яку порушує МВС, запроторюючи хлопців зі зброєю до буцегарні, не розібравшись, хто правий, а хто — ні.

Фактично, захищаючи своїх, речник ПС виправдовував учасників стрілянини на вулицях міста. Та якою благородною метою не прикривалися б учасники озброєного конфлікту — від їхніх куль постраждали невинні люди, а отже в ситуації вже немає невинної сторони.

Тим часом офіційний керівник інформаційного центру «Правого сектора» Артем Скоропадський, вочевидь, узяв на себе функції посередника між ПС та журналістами з-під стін Адміністрації Президента на вулиці Банковій, де з 11 липня триває «безстрокова акція ПС».

Цей офіційний речник «Правого сектора» впродовж тижня давав коментарі переважно каналові «112», і його слова, сказані, приміром, увечері 15 липня (щодо апеляції, яку збирається подавати ПС, на арешт двох своїх членів, які здалися міліціонерам у Закарпатті), могли бути хіба що ілюстрацією відсутності в «Правого сектора» єдиного центру ухвалення рішень. Бо наявність такої кількості спікерів у межах досить невеликого у всеукраїнських масштабах формування свідчить, на думку автора, або ж про його розбалансованість, або ж про використання бренду тими, хто може за нього заплатити.

І лише 17 липня той-таки канал «112» показав наживо брифінг самого провідника ПС Дмитра Яроша та його побратимів Андрія Стемпіцького (керівника ДУК) і Андрія Тарасенка, голови партії «Правий сектор».

Здавалося б, ця трансляція мала розвіяти всі сумніви щодо того, хто винен у мукачівській стрілянині, але журналісти, присутні на брифінгу, так і не отримали відповіді на ключове запитання: чи з'ясував провідник у своїх бійців, які відійшли в гори, чому вони здійняли стрілянину і чи збираються здаватися.

Натомість Дмитро Ярош знову повторив тези про те, що з «Правим сектором» бореться «режим» Порошенка, який боїться героїв і намагається через це їх «зачистити» разом із усіма іншими добровольцями, що становлять небезпеку для капітулянтської політики «режиму». Останній, само собою, є органічним продовженням режиму Януковича. Тут напрошувалися загальники патріотів «не за те ми стояли на Майдані», але цю тему спікерам брифінгу вдалося оминути. Адже на часі вже півтора року інший тренд — «не за те ми воювали на сході», чим провідники скористалися сповна, звинувативши «режим» у намірах знищити всіх добровольців, які воювали й воюють на східному фронті.

Проте цей брифінг, трансльований наживо, попри всю патріотичну риторику його учасників, лише підтвердив небезпідставні підозри «цивільних» про цілковиту неконтрольованість «Правого сектора». Бо, як виявилося, його бійці не коряться жодним наказам проводу.

Свідчення непідконтрольності місцевих осередків центральному проводу продемонструвала відповідь Дмитра Яроша на запитання, чи віддав він наказ своїм побратимам здати зброю й вийти з закарпатських лісів. Виявилося, що пан провідник не вважає можливим віддавати подібні накази, доки не буде рішення про амністію всіх його бійців, котрі брали участь у «заворушці» в Мукачевому. Ба більше, він цілковито підтримує їхнє право на останній бій. Про що йому нібито сказали оточені бійці. Які, здається, не зовсім оточені, судячи з непевних інтонацій провідника, коли йшлося про цей момент. Складалося враження, що пан Ярош не має поняття, де нині перебувають його бійці з закарпатського ПС, і він не має з ними жодного зв'язку.

Якщо хтось із симпатиків «Правого сектора» досі мав ілюзії щодо героїчності його бійців у Мукачевому (мовляв, хлопці потрапили в підготовлену засідку; це була спецоперація силовиків із зачистки патріотів тощо; водночас жодного слова не було сказано про те, що ПС у Мукачевому чомусь очолював колишній міліціонер Роман Стойка, якого свого часу вигнали з лав МВС за участь у контрабанді), то в процесі брифінгу 17 липня вони остаточно розвіялися. А віра до того, хто не може втримати в руках власних бійців, надто ж коли провідник не може навести жодних матеріальних доказів їхньої реальної боротьби з контрабандою на Закарпатті, дуже похитнулася. З такими провідниками жодна інформаційна війна проти «Правого сектора», в якій Дмитро Ярош звинуватив на брифінгу всі силові відомства України, не потрібна — «правосеки» самі чудово впоралися з завданням власної дискредитації.

І все це сталося лише завдяки організаторам прямої трансляції брифінгу провідників «Правого сектора».

Прямі трансляції — взагалі чудова нагода побачити головних дійових осіб без прикрас. Що вкотре сталося з народними депутатами Верховної Ради 16 липня, під час голосування за скерування до Конституційного суду змін до Основного закону в частині децентралізації.

Усі вечірні випуски новин висмикнули з прямої трансляції засідання Верховної Ради переважно анекдотичні епізоди — спробу Олега Березюка, голови фракції «Самопоміч» процитувати вірш Тараса Шевченка «Доля» (депутат заплутався в цитаті, показавши абсолютне незнання поезії Шевченка, що перекреслило всі стереотипи про галичан, які буцімто всі без винятку знають «Кобзаря» напам'ять); читання з папірця Олегом Ляшком вірша Олександра Олеся про Україну та Європу, яка мовчала, коли Україна гинула, з переходом до виконання Гімну України; лють Президента Порошенка, з якою той виставив нікчемами згаданих нардепів, та вже його спів Гімну, що його підхопили віддані Петрові Порошенку нардепи...

Безумовно, все це було «окрасою» ефірів. Проте пряма трансляція самого засідання на інформаційних (5-й, «112», Business, «24») каналах та «UA: Першому» й «Раді» з усіма подробицями тяжкого дня показала стару хворобу «нової» влади — нехтування правильною й вичерпною комунікацією з суспільством.

Якби Президент вийшов в ефір бодай за півгодини до свого виступу у Верховній Раді, де він представляв зміни до Конституції в частині децентралізації, пояснивши, що, мовляв, від внесення до неї положень про особливості здійснення місцевого самоврядування в деяких районах Донецької та Луганської областей залежить подальша доля України (кредити від МВФ, приміром, чи посилення санкцій проти РФ наших західних союзників, якщо ж іще точніше й страшніше — саме існування антипутінської коаліції, а відтак і України), йому б не довелося вислуховувати зливу звинувачень у зраді інтересів України на користь Путіна.

Тим часом саме так сприйняв 288 голосів «за» президентську ініціативу один із найсумлінніших українських журналістів. У марафоні «Україна — понад усе!» на 5-му каналі телефоном узяв участь Сергій Рахманін, автор статті «Гарбуз на тортику» в «Дзеркалі тижня». Він коротко переказав основні тези своєї статті, підкресливши: якщо Україна закріпить у Конституції закон про особливості місцевого самоврядування в деяких районах Донецької та Луганської областей, вона зробить великий подарунок Путіну. Адже якщо йдеться про особливості місцевого самоврядування, то «особливого статусу» можуть зажадати інші регіони держави, що неминуче призведе до тієї самої федералізації, якої вже понад рік вимагає від України Російська Федерація. Тим паче, що в законі про ці особливості, на які посилатиметься Конституція в разі схвалення змін до неї Конституційним судом, прописано багато неприємних статей. Зокрема, про амністію для учасників збройних формувань на окупованих територіях Донеччини та Луганщини; створення так званої народної міліції (вочевидь, із них-таки); вибори місцевих органів самоврядування з представників місцевих «партій» тощо.

Єдине, про що не сказав Сергій Рахманін, — що всі ці зміни, і про місцеві вибори, і про амністію, і про «народну міліцію», почнуть діяти лише в тому випадку, коли, згідно з мінськими угодами, з території Донбасу виведуть усі російські війська, а Україна отримає контроль над кордоном.

У програмі «Час. Підсумки дня» на тому-таки 5-му каналі 16 липня депутат від Радикальної партії Юрій Чижмарь сказав, що нова Конституція України знищує поняття про суверенітет держави і пишеться за кордоном, у Кремлі.

Тим часом, Сергій Соболєв («Батьківщина»), Микола Величкович («Народний фронт»), Анатолій Матвієнко (фракція БПП) та навіть Юрій Мірошниченко з «Опозиційного блоку» на пальцях пояснили, чому вони проголосували за ухвалення проекту про децентралізацію. Бо цього вимагали наші західні союзники, які тим самим отримали величезний козир проти Путіна, — беззастережне виконання мінських домовленостей Україною на противагу цілковитого ігнорування цих угод РФ. Що дасть західним союзникам цілком законні підстави посилити (або ж бодай зберегти) санкції проти Росії.

Про ці мотиви голосування за зміни до Конституції, на жаль, учасники процесу почали говорити лише постфактум (як у вже згаданій програмі «Час. Підсумки дня»). За всієї поваги до міжнародних спостерігачів — помічника Держсекретаря США Вікторії Нуланд, Посла США Джефрі Пайєта та десятка європейських амбасадорів, які прибули до Верховної Ради в день доленосного для всього світу (без жодних перебільшень) голосування, без попередніх мотивацій їхня присутність справді мала вигляд цілковитої «зради зрадної» суверенітету України «під Путіна».

Щоправда, вже пізнього вечора 16 липня всі підозри щодо цього розвіяла сама Вікторія Нуланд. Її брифінг наживо транслював (ну хто б сумнівався!) канал «112».

Як повідомляється на сайті каналу, під час брифінгу помічника Держсекретаря США, «...також обговорювалися питання дотримання Україною тих зобов'язань, які вона взяла на себе у відповідності з мінськими домовленостями.

"Щоб не було ніяких помилок з боку України, а іншим сторонам можна було ставити питання, наскільки вони (мінських угод. — Авт.) дотримуються. І Верховна Рада чітко крокує певними напрямами, мені буде дуже приємно після повернення додому повідомити про це", — розповіла вона».

У п'ятницю, 17 липня, вона дала ще й інтерв'ю Савіку Шустеру в ефірі вже згаданого авторського ток-шоу на тому ж таки каналі. Де в дуже різкій формі висловила все, що думає американська влада про корупцію в Україні, яка, на думку пані Нуланд, тягнеться ще від радянських часів.

«Боротьба з корупцією — це одне з найскладніших завдань, особливо для країни, яка намагається розлучитися з радянською клептократичною системою, і, відверто кажучи, цю частину шляху Україна досі не пройшла. Немає потреби говорити вам, що практично всі лідери держави з моменту здобуття незалежності тим, чи іншим чином, або самі грабували народ України, або сприяли такому грабежу. Тобто мають місце як радянські пережитки, так і традиція, що склалася в недавньому минулому».

І, нарешті, аж у неділю, 19 липня, естафету пояснень від американської колеги та деяких народних депутатів прийняв сам Президент Петро Порошенко. Який усе-таки знайшов час записати звернення до українського народу з приводу ухвалення історичного рішення 16 липня. Показали його всі інформаційні канали. Президент України після всіх своїх переміщень — від Ужгорода до Кривого Рога (за ними сумлінно стежив «UA: Перший», наживо транслюючи всі наради Петра Порошенка), сказав те, що мав розповісти посполитим перед голосуванням 16 липня:

«Вступити в силу такий закон (про особливості місцевого самоврядування в деяких районах Донецької та Луганської областей. — Авт.) може лише після виконання цілої низки попередніх умов. Ці умови включають і роззброєння бойовиків, і виведення російських військ, і відновлення нашого контролю над всією лінією українсько-російського кордону, і проведення чесних, вільних та демократичних місцевих виборів, — сказав Порошенко», — як написано на сайті каналу «24».

Президент Порошенко у своєму відеозверненні наголосив, знову-таки, й на тому, що ухвалення змін до Конституції було узгоджено з західними партнерами, яким воно розв'язало руки щодо посилення санкцій на адресу РФ.

Про звернення глави держави згадали й у «ТСН. Тижні» 19 липня. Втім, більш знаковою  «родзинкою» цієї програми став голова Одеської обласної державної адміністрації Міхеїл Саакашвілі. Саме його призначення на початку червня супроводжував скандальний випуск «Українських сенсацій», про який уже писала ваш автор. І саме після тих брудних «сенсацій» на «1+1» відбулася зустріч журналістів із менеджментом і власником каналу, на якій сторони, як було оголошено, досягли згоди щодо базових принципів редакційної політики. Тим цікавіше було дивитися на розмову Алли Мазур із довгоочікуваним гостем студії.

Міхеїл Саакашвілі одразу підкреслив, що довго чекав цієї розмови, яку сам пропонував. І з цієї півгодинної словесної баталії він вийшов переможцем. Натомість Алла Мазур не завжди оперативно реагувала на сказане, діючи за заготовками.

Складалося враження, що ведуча переслідувала мету не розкрити співрозмовника й добути інформацію, а радше виголосити йому обвинувачення: в діяльності всупереч українським законам (у чому пана Саакашвілі звинуватив очільник Дніпропетровської області Валентин Резніченко), в порушенні прав людини в Грузії (в чому його звинувачували політичні опоненти на батьківщині), в одноосібних і сумнівних кадрових рішеннях (призначення очільником міліції Гіоргі Лорткіпанідзе і наміри призначити своєю заступницею Марію Гайдар), у перельоті 11 червня з Одеси в Київ і назад на приватному літаку Костянтина Жеваго («Кто меня подвезет — с тем и полечу», — парирував пан Саакашвілі), у візиті в Чернігів для підтримки кандидата в нардепи від БПП Сергія Березенка.

Міхеїл Саакашвілі реагував на найменші шпильки:

«— Ви багато говорили про авіагалузь і ціни на квитки, там є неточності, але зараз не про це…

— Какие неточности? Я говорил, за что я покупал. Извините. Вы можете цитировать ваши рекламные цены, но я плачу очень часто из своего кармана, я вам сообщаю: эти цены, которые я цитировал, — это то, что я платил…»

І вміло переводив розмову на інші теми. Скажімо, в кінці, відповідаючи на запитання про свою поїздку в Чернігів і зустріч із Сергієм Березенком і виборцями, пан Саакашвілі плавно перейшов до… збитків «Укрнафти».

Як влучно відзначив у Facebook політолог Тарас Березовець, запрошувати Міхеїла Саакашвілі на телеканали з метою загнати його в кут — справа беззмістовна і небезпечна.

Втім, за цей випуск «ТСН. Тиждень» канал «1+1» заслуговує на повагу не меншу, ніж герой інтерв’ю. Відзнаки заслуговує сам факт запрошення опонента Ігоря Коломойського на його канал. До речі, на цьому акцентував і Міхеїл Саакашвілі: «Есть профессиональные журналисты, которые, несмотря на свою позицию или своего владельца, готовы выслушать всех. За это я вас благодарю, потому что такого бы никогда не было в той же России».

Цікаво, який іще український мовник дозволить у себе в ефірі гостю кілька хвилин поспіль звинувачувати в корупції власника цього каналу? Говорити про погрози від власника каналу? Закидати власнику каналу контрабанду? Чи давно ви бачили на «Інтері» критиків Дмитра Фірташа, на «Україні» — Ріната Ахметова, на ICTV — Віктора Пінчука? Хотілося б це чимшвидше побачити.

P.S. Перечитавши цей текст, помітила: найбільше посилань у ньому на канал «112». Хто з інформаційників на інших телеканалах не зробить із цього висновків, нехай кине в автора камінь. Адже навіть якщо тут працюють за принципом «60 на 40», в оперативності, яку складають прямі трансляції з суспільно значущих подій, редакторам і журналістам «112» не відмовиш.

P.P.S. Як підказали після виходу матеріалу наші читачі, 1 липня була презентація Петром Порошенком змін до Конституції, на яку запрошувалися журналісти. До речі, постає нове запитання до телеканалів, які переглядала автор, чому вони не нагадали глядачам про це.