Телеканал «Enter-фільм», який входить до Inter Media Group Limited, нещодавно випустив в ефір восьмисерійний російський телефільм «Зірка епохи» (2005 року випуску). Як це сприймати? Чи «Enter-фільм», як і решта телеканалів, гарячково поспішає показати російський контент, права на який у нього й досі є, але який із 4 червня має зникнути з екранів завдяки ухваленню закону про заборону частини російського кіносеріального продукту? Чи Inter Media Group Limited у такий спосіб вирішила підтвердити свою репутацію медіагрупи, що йде в руслі російсько-імперської пропаганди?
Втім, трансляція «Зірки епохи» засвідчила вельми корисні речі. По-перше, підтвердила, що Росія розпочала ресталінізацію не сьогодні й не вчора — фільм випущено 10 років тому на держзамовлення. По-друге, рівень фальсифікації фактів і маніпуляції масовою свідомістю у «Зірці епохи» такий, що Геббельса і Жданова, мабуть, на тому світі корчі вхопили від заздрощів.
Але про все по порядку.
Серіал створено кінокомпаніями «Сенімі» й «Телефільм». «Героиня — собирательный образ актрисы-звезды, судьба которой поистине уникальна: "от высочайшего взлета любимицы Сталина и народа, до трагического финала, когда она, больная, одинокая, брошенная всеми, в итоге спилась" — как говорит о своей героине режиссер Юрий Кара. На сцене с девяти лет, дочь актрисы Малого театра, она живет только сценой, но как изменчива фортуна. Она любила троих мужчин: летчика, погибшего при испытаниях, с которым прожила один только год, может быть, самый счастливый год в ее жизни, поэта, стихи которого помогали нашим солдатам выстоять в Великой войне, и военного высокого чина, который ее боготворил», — сказано в анотації серіалу на сайті «Кинопоиск».
Анотація, слід сказати, відверто брехлива: фільм знято на основі роману Наталії Пушнової «Валентина Серова. Круг отчуждения» (Пушнова є співавторкою сценарію) і присвячено долі зірки кіно й театру кінця 1930-х та 1940-х років Валентині Сєровій, яку у стрічці звуть Сєдовою, при цьому щедро використовуючи кадри з фільмів тієї доби, де грає «справжня» Сєрова. З «трьома мужчинами», які згадані в анотації, історія та сама: в серіалі використано біографію льотчика Сєрова, який був першим чоловіком актриси, але зветься він Сєдовим (хоча пару разів звучить і прізвище Сєров — там, де йдуть документальні кадри); так само фігурує в серіалі Костянтин Симонов під прізвищем Семьонов, причому щедро використані зафіксовані у віршах і спогадах письменника найдрібніші деталі тієї доби; нарешті, фігурує там і «маршал Родоновський» (насправді — Рокосовський), і знов-таки для начебто «узагальненого образу» (за словами авторів фільму) використано реальну біографію видатного полководця. Нащадки Рокосовського та діти Симонова (в тому числі дочка Сєрової та Симонова) оцінили серіал як украй брехливий та морально ущербний («В фильме всё неправда», — сказала Марія Симонова), але відмовилися від судових позовів до авторів, не бажаючи, як вони заявили, створювати фільму додаткову рекламу.
Я свого часу проігнорував цей серіал, керуючись тими ж мотивами, але вибір менеджментом «Enter-фільму» для показу «Зірки епохи» змушує висловитися про цей феномен, що, за словамизнаної російської телеоглядачки Ірини Петровської, є «развесистая клюква, оскорбительная для памяти реальных героїв».
Отже: брехня, ще раз брехня, а на додачу брехня, помножена на неправду.
Брехня маленька, яка починається вже з перших кадрів фільму: із заяви про те, що головна героїня — образ збірний, що нічого не поробиш — вона була «зіркою» минулої сталінської епохи, а тепер Хрущову хочеться мати своїх «зірок», минулих він викидає, і про те, що під час хрущовської «відлиги» при владі було політбюро. Судячи з усього, автори фільму, поданого в рекламі як «біографічний» та «історичний», навіть не знали, що з 1952 по 1966 роки найвищий керівний орган КПРС звався «президія», а не «політбюро». Про «збірний» образ уже йшлося і ще йтиметься, а про «героїв доби»... Справді, Хрущов хотів мати «своїх», але ж хіба під час бодай і непослідовної, але десталінізації від самої людини нічого не залежало? Лауреати Сталінських премій Еренбург, Твардовський, Ромм, той же Симонов і чимало інших зуміли подолати сталінщину в самих собі і зробити чимало для культурних процесів доби «відлиги». Інші ж цього зробити не змогли чи не схотіли. Але формула, що у Сталіна свої герої, у Хрущова — свої, — не просто неправдива, вона облудна: мовляв, жодної різниці між епохами радянського буття і лідерами не було. А різниця була, хоча б у тому, що за Сталіна був створений ҐУЛАҐ, за Хрущова ліквідований, а за Брежнєва частково відтворений...
Ну, а «збірний образ» потребує, як на мене, додаткового коментаря. Якщо акторка із зовнішністю Сєрової фігурує в ситуаціях, які траплялися з Сєровою (хоча не завжди діє так, як її прототип), і при цьому називається «зіркою епохи», то це, як на мене, аналогічно «високохудожньому» прийому, коли б актор із зовнішністю маршала Жукова фігурував у ролі заступника Верховного головнокомандувача Червоної армії (а такий заступник був один-єдиний!), але при цьому в фільмі звався б, скажімо, «маршал Тараканов»...
Утім, «тарганів у голови» телеглядачів автори фільму і менеджмент «Enter-фільму» намагаються запустити чимало.
Скажімо, за «доброю» традицією російського телебаченні і кіно Лаврентій Берія уже в 1937 році «наводить порядок» у Москві. А він же там з'явився — на відповідальній посаді в НКВД — насправді лише восени 1938 року. Але легше зіпхнути масовий терор на «неправильного» грузина Берію (у серіалі «Орлова й Александров» цей прийом використаний ще масштабніше, ще з більшою часткою нахабної брехні), ніж показати в ролі «терориста №1» щирого росіянина Єжова. Насправді Берія в 1937 році сидів у Грузії, а не «наїздив», скажімо, на Олександра Косарєва, як показано в серіалі. Не по чину було для нього замахнутися на генсека ВЛКСМ — аж поки Берія не став 25 листопада 1938 року очільником НКВД. Але ж із посади Косарєв був знятий 22 листопада 1938 року, і це сталося за наказом «правильного» (і доброзичливого, в інтерпретації авторів «Зірки епохи») грузина Сталіна...
І коли в фільмі говориться, що, мовляв, Сталін, Ягода, Єжов (його не показують, а лише раз згадують за кадром), а потім і Берія вірусом шпигуноманії заразили всю країну, то чому забуто Леніна з його класичною формулою: «Хороший коммунист в то же время есть и хороший чекист»?
Утім, можливо, це не злий умисел авторів стрічки, а вияв їхнього граничного невігластва. «Ми вирішили призначити вас комбригом», — каже Сталін Сєдову-Сєрову. Але ж комбриг — це таке було у ті часи військове звання, яке присвоювалося, а не «призначалося»... І ще: начебто СРСР на початку 1939 року купив літаки в Німеччині, й випробовувати їх доручили Сєдову-Сєрову. Але ж така закупівля просто не могла статися раніше за підписання Пакту Молотова — Ріббентропа; насправді в 1938 році Радянський Союз купував літаки, авіадвигуни та авіаційні технології у Франції, противника Німеччини. А коли розпочалася Друга світова війна, то французький уряд звернувся до Сталіна з проханням продати кількасот авіадвигунів, випущених в СРСР за французькою ліцензією, бо їх не вистачало для новітніх літаків. Але Сталін, ясна річ, відмовив, щоб полегшити другу Гітлеру перемогу над «буржуями». У фільмі цього немає і бути не може: він зроблений для того, щоб засвідчити неземну мудрість Сталіна, підступність демократичних держав Заходу та любов «вождя народів» до мистецької еліти...
Скажімо, у третій серії Сталін говорить Молотову, що йде на підписання пакту з Німеччиною, тільки щоб «зробити будь-які кроки, тільки б відтягнути початок воєнних дій». Це брехня, яка не снилася й Геббельсу. Ось якою насправді була мета Сталіна, яку він висловив у колі свого найближчого оточення (фрагмент із щоденника генсека Комінтерну Георгія Димитрова):
«Война идет между двумя группами капиталистических стран (бедные и богатые в отношении колоний, сырья и т.д.). За передел мира, за господство над миром! Мы не прочь, чтобы они подрались хорошенько и ослабили друг друга. Неплохо, если руками Германии было б расшатано положение богатейших капиталистических стран (в особенности Англии)... Мы можем маневрировать, подталкивать одну сторону против другой, чтобы лучше разодрались. Пакт о ненападении в некоторой степени помогает Германии. Следующий момент подталкивать другую сторону... Деление капиталистических государств на фашистские и демократические потеряло прежний смысл... Стоять сегодня на позиции вчерашнего дня (единый нар. фронт, единство нации) - значит скатываться на позиции буржуазии. Этот лозунг снимается.... Выступить решительно против войны и ее виновников».
І Молотов невдовзі виступив — прямо назвавши винуватцями війни Британію та Францію і похваливши гітлерівську Німеччину за її миролюбність...
«Зате я отримав час доозброїти армію», — каже у фільмі Сталін. Старий прийом, використовуваний ще за часів «великого вождя» і після того. Хіба мало було тих літаків, танків і гармат, що їх мала Червона армія восени 1939 року? Танків і бойових літаків у неї було тоді більше, ніж в усіх державах світу, разом узятих. Та й артилерії вистачало. А сталінське «доозброєння» вилилося в тому, що в серію не пішли або були зняті з виробництва найкращі на ті роки винищувачі І-180 й І-185, пікірувальники Ар-2 і Ту-2...
А тепер — для перебивки розмови про серйозні речі — ще про вияви феноменальної неграмотності «ідейно непорочних» авторів фільму.
...Опецькуватого круглолицього Молотова («кам'яну дупу», за словами Троцького) грає худий автор з видовженим обличчям...
...Міністр закордонних справ Німеччини фон Ріббентроп, виявляється, добре знав російську мову (насправді - англійську, але яка різниця?)...
...Показане фото Сєрова-Седова, який розбився - і реально, й у фільмі - 11 травня 1939 року, у формі, яка була запроваджена улітку 1940 року...
...На 60-річному ювілеї Сталіна його пахолок Малєнков від імені політбюро зичить усіх гараздів «дорогому Йосифу Віссаріоновичу», тоді як насправді «вождь народів» волів, щоб до нього зверталися тільки «товариш Сталін»...
...У 4-й серії «мудрий Сталін» виступає перед випускниками військових академій з трибуни, хоча насправді дія відбувалася (і відповідні виголошувалися) на прийнятті у Кремлі з чарками в руках...
...Маршалу Шапошникову Сталін ніколи не казав «ти». Тільки на «ви», і тільки «Борис Михайлович»...
...Не звучав у виступі Молотова по радіо 22 червня 1941 року термін «Отечественная война». Він з'явився наступного дня у тексті цього виступу, істотно відредагованому Сталіним для публікації у газеті «Правда»...
...Берія доповідає Сталіну, що заступник Гітлера Гесс вилетів у Британію 22 червня 1941 року, одночасно з нападом Німеччини на СРСР, хоча сталося це насправді 10 травня, і невдовзі про вчинок Гесса сповістило берлінське радіо, назвавши заступника фюрера «божевільним, що жив у світі своїх марень»...
Утім, досить. Бо ж останній епізод — коли прямо говорить, що Гітлер може змовитися з Британією проти СРСР — яскраво засвідчує наявність чіткої антизахідної параної у російській владі й на російському телебаченні ще десять років тому (адже фільм ішов по «Первому каналу» РФ...).
І не міг Сталін вранці 22 червня сказати: «Ленін нам державу залишив, а ми її просрали». Цей висновок він зробив через тиждень, після розгрому Червоної армії у прикордонній битві. А директиви першої доби війни засвідчують зовсім інше - наступати і бити ворога на його території! До речі, не в останню чергу внаслідок цих безумних директив «мудрого вождя» Червона армія і програла прикордонну битву...
А далі, під кінець 4-ї серії, мені не вистачило терпіння для подальшого перегляду. Не вистачило через позамежне хамство авторів «Зірки епохи». Вони включили у фільм (події відбуваються влітку 1941 року) радіорозповідь про те, що «летчик товариш Горобец встретился в воздухе з 9 немецкими самолетами...» Справді, було таке. Реальне прізвище реальної людини, реальний героїчний і трагічний епізод війни. Льотчик збив 9 літаків, а потім — у нього кінчився боєзапас — був сам збитий. Але сталося це влітку 1943 року. Навіщо брехати до такої міри? Навіщо втягувати у лавину брехні все, що трапляється під руку? Задля насадження «тарганів у головах» аудиторії?
Отож, оскільки я далі не зумів змусити себе переглянути другу половину фільму, передам слово своєму колезі Ігорю Лосєву. Він героїчно додивився стрічку і наголосив у своїй статті в газеті «День», що не бачить нічого дивного цьому серіалі, «що прославляє цю саму сталінську епоху, показуючи її на прикладі життя й творчості сталінської кінозірки Валентини Сєрової й сталінського поета Костянтина Симонова, який зібрав, між іншим, дуже велику колекцію іменних премій вождя. Окрім розкішного побуту цього подружжя (жили ж люди!) в повоєнній Москві, сценаристи й режисери не забувають про «політичну грамотність» нинішнього російського населення, зокрема реконструюючи засобами ТБ промову Сталіна про «великий російський народ», де диктатор проголосив росіян фактично вищою расою в СРСР, назвавши їх «найвидатнішим з усіх народів Радянського Союзу, керівним народом», приписавши їм головну роль у перемозі в Другій світовій війні. Отже, Путін, кажучи про те, що в справі перемоги обійшлися б і без України, та й без західних союзників, спирається на авторитетного попередника... У «Зірці епохи» просто-таки фестиваль комуністичних прапорів, гербів, зірок, хоча на цей момент відповідний закон про заборону публічної демонстрації комуністичної й нацистської символіки вже був підписаний президентом України. Самого вождя і вчителя показали мудрим і добрим пастирем радянського стада, котрий щедро роздає премії власного імені діячам культури, які особливо вирізнилися... А потім товариш Сталін помер, і Симонова підлий Хрущов заслав до Ташкента, а Валентина Сєрова, вигнана з театру, почала спиватися. Глядачам трапляється нагода поспівчувати жертві «волюнтариста» Микити, за Йосифа Віссаріоновича такого неподобства не було. Словом, типова неосталінська пропаганда...»
От тільки все насправді, додам від себе, було з точністю до навпаки, ніж показано у фільмі. Зловживати чаркою Сєрова почала ще наприкінці 1940-х, і мала через це великі проблеми (зокрема, вона змушена була піти з Малого театрі). Офіційно розлучилися Сєрова та Симонов у 1957 році (остаточно розрив стався ще раніше - вірш, який закінчується словами «Я просто разлюбил тебя. И это мне не дает стихов тебе писать» датований 1954 роком), тоді як до Ташкента письменника відправили тільки 1958 року. А на додачу, розірвавши з Сєровою, Симонов одружився з удовою свого друга поета-фронтовика Семена Гудзенка Ларисою Жадовою. Всі три ці колізії пішли Симонову тільки на користь: саме у Ташкенті, на віддалі від московського рейваху, він написав свій найкращий роман — «Живі та мертві». Як би там не було, Симонов зумів подолати в собі «зірку сталінської доби», намагаючись — усупереч цензурі — хоча би щось правдиве «пробити» до масового читача і глядача (маловідомий факт: фільм-екранізація роману «Солдатами не народжуються» був настільки спаскуджений цензурою, що письменник демонстративно зняв своє прізвище з титрів) та завершивши свій творчий шлях надиктованими не для публікації спогадами-розмислами «Очима людини мого покоління. Роздуми про Сталіна», які - і його фронтові щоденники 1941 року в повному обсязі — були надруковані лише через десятиліття по смерті Симонова, у часи перебудови...
Що ж маємо у підсумку? Маємо трансляцію політичної брехні сталінського часу, й апологетику сталінізму, і «запуск тарганів» у голови української аудиторії, і байдужість до декомунізації (президент Порошенко підписав відповідні закони 15 травня, серіал пішов в ефір наступного дня, коли формально вони ще не вступили в дію, але ж стали фактом). Невже такою була мета менеджменту каналу «Enter-фільм» та Inter Media Group Limited? Прикметно, що 3 червня «Enter-фільм» розпочинає показ радянського серіалу «Вечный зов», де є й героїчна боротьба червоних партизан із білогвардійцями, і куркульські банди, і кляті українські націоналісти (це при тому, що фільм знятий на сибірському матеріалі). А знята вона за романом героя соціалістичної праці, головного редактора журналу «Молодая гвардия» брежнєвсько-андроповських часів, запеклого російського шовініста та відвертого антисеміта Анатолія Іванова. Така от «декомунізація» проводиться наразі в Inter Media Group Limited?
P.S. 1 червня «Телекритика» опублікувала статтю Сергія Грабовського під заголовком «Про "маршала Тараканова" і "тарганів у головах" від "Інтера"», у якому наш автор помилково приписав трансляцію серіалу «Зірка епохи» телеканалу «Інтер», тоді як насправді цей серіал показував інший канал медіагрупи «Інтер» — «Enter-фільм». Ми видалили публікацію з помилками й натомість опублікували 2 червня виправлений і відредагований варіант тексту.
