За півроку свого існування Міністерство інформаційної політики України, на превеликий жаль, так і не зайнялося справжньою роботою. Все плани якісь будує, напрями визначає… Тим часом деякі речі слід було робити ще до «малювання» планів і до формування повного штату, настільки вони очевидні. Й один із них – це оцифрування основних періодичних видань докомпьютерної доби і зведення докупи викладених уже в Інтернет журналів і газет. Плюс створення чогось на кшталт «Журнального зала «Русского журнала», тільки з науково-популярними та науково-гуманітарними виданнями на додачу до «товстих» і літературних журналів.

Отож і доводиться користуватися тим, що з’явилося в Інтернеті поза участю Міністерства інформполітики. В тому числі й російським сайтом «Старые газеты» http://www.oldgazette.ru/, побудованим досить-таки хаотично. Проте – маємо те, що маємо, відтак і в цьому «маємо» можливі цікаві несподіванки.

Й одна з них – це стаття «Войны справедливые и несправедливые», яку у журналі «Пропагандист и агитатор РККА» (№17 за 1939 рік, видання виходило двічі на місяць) опублікував полковий комісар Н. Осипов.

Уже перше речення статті чіпляє, як то кажуть, за живе: «В обстановке новой империалистической войны вопрос о характере войн в современную эпоху приобретает чрезвычайно важное значение». Нагадаю, «імперіалістичними війнами» у ті часи звалися війни світові. Тож «перша імперіалістична», про яку не раз згадує полковий комісар, - то Перша світова. А звідки відомо про нову світову війну, якщо журнал зданий на набір та верстку 23 серпня 1939 року, якраз у той день, коли міністр закордонних справ Третього Рейху фон Ріббентроп прилетів до Москви, щоб підписати відомий пакт з Молотовим?

Можуть сказати: журнал підписаний до друку в перших числах вересня, коли Гітлер уже напав на Польщу, а Велика Британія та Франція у відповідь оголосили Німеччині війну. Але ж у ті дні у совєтських мас-медіа говорилося лише про «польсько-німецьку» війну. І в офіційній «ноте правительства СССР» від 17 вересня 1939 року, яка обґрунтовувала «визвольний похід» Червоної армії, було сказано: «Польско-германская война выявила внутреннюю несостоятельность Польского государства».

Утім, поняття «друга імперіалістична війна» фігурує в опублікованому за рік до цього «Короткому курсі історії ВКП(б)», де, зокрема, сказано: «…Вторая империалистическая война на деле уже началась. Началась она втихомолку, без объявления войны. Государства и народы как-то незаметно вползли в орбиту второй империалистической войны… Война идет на громадном пространстве от Гибралтара до Шанхая. Война уже успела втянуть в свою орбиту более полмиллиарда населения».


Але ж у «Короткому курсі…» прямо сказано, що ініціаторами цієї війни є Німеччина, Італія та Японія, що «она идет в конечном счете против капиталистических интересов Англии, Франции, США». Нічого цього у полкового комісара Осипова немає, то невже ж він думає інакше, ніж Сталін?

Отож варто детальніше придивитися, що він думає.

Перша теза статті – що за умов капіталізму трудящі не мають вітчизни, яку слід захищати, а от за умов соціалізму – мають, причому йдеться не тільки про жителів сталінської держави: «Только в условиях СССР трудящиеся обрели подлинное отечество, подлинную, а не мнимую родину… Великая Октябрьская социалистическая революция дала рабочим и трудящимся всех стран социалистическое отечество – Советский Союз, защита которого является долгом чести всего международного пролетариата». Маємо обґрунтування поняття «отечественная война», чи не так? Тільки в дещо іншому сенсі, ніж воно вживається сьогодні…

Друга теза – що навіть за капіталізму бувають ситуації, коли має йтися про захист своєї країни: «Рабочему классу не безразлично, в каком "отечестве" он живет – в фашистской разбойничьей Японии или в буржуазно-демократической Америке. Пролетариату отнюдь не безразлично, какая буржуазия стоит во главе "отечества" и распоряжается судьбами его страны – национальная или иноземная. Поэтому в войнах за национальную независимость, в войнах революционных защита отечества необходима и законна… Защита отечества в национально-освободительных войнах не означает защиту своей национальной буржуазии и ее прав на угнетение своего народа. Пролетариат, защищая отечество в этих войнах, исходит не из буржуазных побуждений. Он защищает общественно-политические условия развития своей освободительной борьбы, и вопрос об отечестве тут подчинен интересам развития борьбы против буржуазии».

Третя теза – що в 1939 році вже, виявляється, точиться «отечественная война», щоправда, в Азії: «Национально-освободительные войны неизбежны в эпоху империализма, когда больше половины всего человечества томится под колониальным гнетом и угнетается кучкой империалистических хищников. В этих войнах пролетариат выступает против империализма на стороне угнетенных и порабощенных народов… В наши дни такой национально-освободительной войной, отечественной и справедливой, является война великого китайского народа против японских фашистских захватчиков. Эта война поднимает сотни миллионов китайского народа к национальной жизни, к борьбе за национальную независимость».

Четверта теза – що в совєтській історії вже була «отечественная война», у 1918-21 роках, і це була глобальна війна: «Интервенты вместе с внутренней контрреволюцией хотели разграбить, расчленить нашу родину, поработить великий русский народ, восстановить гнет помещиков и капиталистов в нашей стране, превратить нашу страну в колонию империалистов. Советский народ в этой по-новому справедливой войне оборонял первую в мире социалистическую революцию, свою родину, свою отнятую у помещиков землю, отнятые у капиталистов фабрики и заводы… Это была по-новому отечественная война за родину, за отечество без эксплоататоров – помещиков и капиталистов и против эксплоататоров и угнетателей. Красная Армия сражалась за светлое будущее всего человечества».

Наступна теза статті – що «друга імперіалістична війна» вже палахкотить у світі: «Несправедливый, разбойничий характер носит и вторая империалистическая война. Обстановка этой новой войны иная, чем в войне 1914-1918 гг. На одной шестой части земного шара существует могучее государство рабочих и крестьян, построивших под руководством большевистской партии социалистическое общество. Это социалистическое общество есть отечество мирового пролетариата и могучая база освободительной борьбы трудящихся против империализма. Защита этого отечества является священным долгом международного пролетариата».

І, нарешті, найголовніше – завершення та підсумок статті. Полковий комісар Осипов пише: «При известных условиях Красная Армия может предупредить нападение агрессоров на отечество социализма. Железной рукой она возьмет разбойника за горло прежде, чем он успеет вынуть свой кровавый нож. Одним из моментов, характеризующих действия нашей Красной Армии, является ее активность и наступательность… Враг окружает нас со всех сторон, постоянно угрожая активно враждебными нам действиями. Это значит, что не исключена возможность такой международной обстановки, когда самим ходом исторического процесса рабочий класс вынужден будет взять на себя инициативу военных действий… Ленин и Сталин учат, что лучшая оборона – это переход в наступление на врага, разгром врага в его стране. "На чужой земле защищать свою землю" – так учил Ленин, так учит Сталин, таковы наши стратегия и тактика».

Іншими словами, майбутня «отечественная война» - це війна на чужій території, яка, вельми ймовірно, почнеться з ініціативи Кремля активними діями Червоної армії і вестиметься задля розширення меж «отечества».

Може, цей текст – «творча самодіяльність» полкового комісара Осипова чи редакції видання? Таке неможливе, бо такого не могло бути ніколи. Після чистки в Червоній армії у 1937-38 роках така самодіяльність була виключена. Тим більше, що найголовнішим шефом військової політпропаганди був Лев Мехліс, член оргбюро ЦК ВКП(б), заступник наркома оборони і начальник Головного політуправління Червоної армії. Усі тексти відповідних видань прочитувалися, правилися, затверджувалися особисто ним, а вже потім ішли у набір. У ті роки він користувався особливою довірою Сталіна, був його своєрідною «тінню», коли йшлося про військо (він де-факто контролював наркома Ворошилова) і, безумовно, був у курсі головних стратегічних задумів «вождя народів». Тому не випадково з тексту статті Осипова зникли Німеччина й Італія, зникли Англія і Франція, - найшвидше, їх там ніколи й не було. Бо ж таємні переговори з Німеччиною йшли з травня 1939 року, і вже в першу декаду серпня вийшли на фінішну пряму – підписання економічної угоди, пакту про ненапад і таємних документів про поділ Центрально-Східної Європи, тож Мехліс не міг не знати про загальну стратегію Сталіна. Тим більше, що 19 серпня Сталін досить детально орієнтував своє найближче оточення про наступне підписання угоди з Німеччиною і серію «визвольних походів» Червоної армії з метою крок за кроком поставити всю Європу під свій контроль, розширюючи й розширюючи межі Союзу. Втім, ще на XVIII з’їзді ВКП(б) 14 березня 1939 року Мехлис закінчив свою промову словами: «Не за горами, товарищи, то время, когда наша армия, интернациональная по господствующей в ней идеологии, в ответ на наглую вылазку врага поможет рабочим стран-агрессоров освободиться… ига капиталистического рабства и ликвидирует капиталистическое окружение, о котором говорил товарищ Сталин».

 

Отож від читання старих видань, і не лише напередодні 9 травня, є велика користь: руйнуються совєтські міфи, давно відомі поняття набувають інших значень, а історична правда врешті-решт пробиває собі шлях…