Щоб гра без правил не перетворювалася на гру без стандартів...

Щоб гра без правил не перетворювалася на гру без стандартів...

08:47,
29 Травня 2015
2763

Щоб гра без правил не перетворювалася на гру без стандартів...

08:47,
29 Травня 2015
2763
Щоб гра без правил не перетворювалася на гру без стандартів...
Щоб гра без правил не перетворювалася на гру без стандартів...
Спільний проект «2+2» та ZIK, присвячений розслідуванню корупції в українському футболі, розпочав із маніпуляцій, але потроху виправляється.

У квітні в ефірі телеканалів «2+2» та ZIK з’явився спільний проект «Гра без правил». Спортивні журналісти разом із розслідувачами заповзялися розібратись у корупційних схемах та зловживаннях вітчизняного футболу. Для українського телебачення це щось нове: дотепер про футбольні проблеми говорили переважно на прес-конференціях, рідше — в ефірі ток-шоу, але ніколи — в програмах розслідувань.

Кожен випуск тижневика має власну тему (переважно з відкритим фіналом та обіцянкою стежити за розвитком подій) та власного автора. У другому та четвертому, зокрема у стендапах, з’явилися знані журналісти Костянтин Андріюк і Роман Бебех, а в інших двох журналісти залишились анонімними. Різниться стилістика й кут зору, під яким подають проблеми футболу. Проте для всіх випусків спільною особливістю є брак доказів та засилля оцінкових суджень, якими журналісти підміняють факти.

Найменш схожим на розслідування був прем’єрний випуск програми. Тут чимало йшлося про політику, Майдан та війну на Донбасі, адже темою творці програми обрали призначення нового керівництва Федерації футболу України. Анонімний автор програми зробив наголос на чотирьох віце-президентах федерації — Вадимові Костюченку, Вікторові Межейку, Михайлові Ланю та Ярославові Москаленку, які були членами Партії регіонів.

Костюченка він звинувачує в організації перемоги чинного голови ФФУ Андрія Павелка, не підкріплюючи закиди жодними документами або бодай свідченнями очевидців. Переконати глядачів має відеозапис прихованою камерою начебто вечірки, організованої на честь успішної змови; ці нетитровані кадри без пояснень прокручуються кілька разів протягом ефіру. Єдиний документ, який показують глядачеві — півмільйонний кошторис цієї вечірки. «Хто дав гроші на святкування? Невже ФФУ?» — риторично запитує журналіст, проте жодних ознак того, що він справді намагався знайти відповідь на це питання, у програмі немає.

Далі автор згадує про перебування Костюченка на посту віце-президента футбольного клуба «Динамо». Анонім, що представляється фанатом команди, розповідає, як теперішній віце-президент ФФУ для контролю ультраc створював групи спортсменів, яких тепер заведено називати тітушками. Активіст Майдану стверджує, що взимку 2014-го Костюченко був у Маріїнському парку та керував тітушками зі свого кабінету. Знову ж таки, ніяких документів — лише відеоряд із Антимайдану, на якому Костюченка немає.

Лише остання історія про те, як Костюченко відмивав гроші на посаді голови Деснянської районної адміністрації Києва, має реального свідка — президента дитячого клубу «Прометей» Володимира Козака.

Віктора Межейка запорізька прокуратура звинувачує в розгоні місцевого майдану. Та якщо прокурор області та активістка, що була свідком тих подій, можуть уважатися достовірними джерелами, то в словах бізнесмена, який звинувачує Межейка у відмиванні коштів, можна засумніватись. Адже документальних підтверджень немає, та й не виключено, що сам підприємець мав вигоду від цієї історії.

Михайло Ланьо в розповіді журналіста постає закарпатським кримінальним авторитетом на прізвище Блюк. Принаймні, так його називають місцеві ЗМІ та політичний опонент Віктор Балога. Проте в міліції розповісти про кримінальний бекґраунд закарпатця відмовились, і на тому журналісти зупинилися.

Четвертий герой — вишгородський нардеп Ярослав Москаленко. Його зізнання дворічної давнини в тому, що він допоміг Януковичу привласнити Межигір’я, перебито свіжими кадрами, де депутат відмовляється від своїх слів. А ось відеозапис звинувачення колишнього бізнес-партнера в тому, що Москаленко начебто «віджав» у нього нафтовий бізнес, знов-таки, не містить жодних доказів.

Відеоряд програми доволі бідний — одні й ті самі кадри прокручуються по декілька разів. А ось для точки зору людей, про яких ідеться в програмі, для їхньої відповіді на озвучені закиди місця не знайшлося. Винятком є не надто вдала спроба автора поговорити з Віктором Межейком.

У порівнянні з першим випуском другий має пристойніший вигляд — насамперед завдяки Костянтинові Андріюку: він емоційний і має почуття гумору. Проте й тут бракує доказів та свідчень. На початку випуску автор анонсує скандальну тему: судді беруть шалені хабарі, комітет арбітрів Федерації футболу України нічого з цим не робить, а з приходом іноземного фахівця П’єра Луїджі Колліни ситуація лише погіршилася.

На доведення цих тез автор розповідає три історії про суперечливі рішення арбітрів. Проте жодних доказів підкупу арбітрів на згадуваних матчах журналіст не наводить. Зате показують нерухомість і автівки, начебто придбані цими суддями за хабарі. За допомогою ріелторів творці програми оцінили вартість майна арбітрів: від півмільйона до мільйона доларів.

Поза тим, на початку програми сам Андріюк зазначив, що суддям українського футболу не заборонено займатися бізнесом поза основною роботою. Про те, чим іще, крім суддівства, займаються звинувачувані арбітри, в програмі не йдеться.

Зате, на відміну від автора першого випуску, Андріюк спробував отримати пояснення від героїв. Дмитро Кутаков, якого знімали прихованою камерою без звуку, відмовився спілкуватися з журналістами. Характерним є закид, що лунає з уст автора на адресу арбітра: мовляв, коли той відчинив двері, був… у футболці донецького «Металурга». Жодних інших доказів заангажованості Кутакова «Металургом» немає.

Краще вдалася розмова з Ігорем Іщенком: кілька змістовних синхронів, у яких арбітр визнав, що володіє нерухомістю у столиці, та пояснює походження грошей у стилі «я — счастливый человек» і «не ем мяса и рыбы — экономлю». Уже з цього можна зробити висновок, що з походженням майна Іщенка не все так просто. Проте доказів усе одно немає. З останнім із трійці героїв, Віталієм Годуляном, поговорити не вийшло: у програмі демонструються кадри з архівного інтерв’ю, де арбітр ухильно відповідає на запитання про хабарі.

Приємне враження, що «Гра без правил» нарешті бодай намагається стати на шлях професійних стандартів, руйнує кінцівка випуску: тут глядачам презентують імовірну (sic!) корупційну схему, за якою деякі (sic!) клуби співпрацюють із деякими арбітрами та деякими футбольними функціонерами. Жодного імені, жодної посади чи назви, жодної суми хабарів.

Третій випуск «Гри без правил», хоч і знов анонімний, є найуспішнішим і найповнішим. Автор розкриває секрети договірних матчів та систему роботи букмекерських контор і бірж. Інформацію, озвучену журналістом, доповнюють коментарі аналітиків міжнародних організацій, що борються з договірними матчами, та колишніх футболістів, які брали участь у «злитих» матчах. Важливими є свідчення, на жаль, анонімного експерта з букмекерської фірми, який докладно пояснює, як на матчі Першої чи навіть Другої ліги України можна заробити кількасот тисяч доларів. Насамкінець автор пропонує запровадити кримінальну відповідальність за договірні матчі, як це зробила низка європейських держав.

Автор четвертого випуску, Роман Бебех, присвятив розслідування голові контрольно-дисциплінарного комітету Федерації футболу України Денису Маніву. Історія про зловживання, до яких начебто причетний Манів, побудована хаотично. Спочатку автор звертає увагу глядачів на неправомірні, на його думку, рішення комітету: вибіркові перегляди присуджених арбітрами на матчах карток. Далі — про неправомірну участь Маніва у скасуванні дискваліфікації кількох футболістів-хуліганів з Одещини; принагідно згадує про зміну керівництва ФФУ за Януковича та іллічівського мера-корупціонера.

На відміну від першого випуску, в цьому є й синхрони героя, і документальні підтвердження та синхрони свідків. Можна було б констатувати, що стандарти дотримані, якби не одне «але». На підтвердження участі Маніва в неправомірному голосуванні за скасування дискваліфікації футболістів в Одеській області автор демонструє протокол, де є прізвище «Манев». Цей документ опиняється в кадрі тричі — достатньо для того, щоб зауважити, що «Манев» має ініціали «В.Н.».

Манів уже погрожував «2+2» та ZIKу судом, а Бебех, намагаючись пояснити цю невідповідність, у блозі на порталі MatchDay пише про часті помилки в протоколах та «мертві душі» в українському футболі.

Ініціатива двох каналів, інвестори яких є також власниками футбольних команд «Дніпро» та «Карпати», є ризикованою, адже незалежно від того, наскільки щирими є наміри журналістів, глядачі та критики завжди бачитимуть за їхніми спинами силуети олігархів. Тому, щоб завоювати довіру аудиторії та переконати її, що «Гра без правил» є не інструментом боротьби та з’ясування стосунків на футбольному ринку, а чесним проектом журналістських розслідувань, творці проекту повинні бути особливо ретельними в дотриманні професійних стандартів.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду