Як приклади для розмови я обрав два тематично пов'язані об'єкти: сюжет новин одного з провідних українських телевізійних каналів та брифінг для українських журналістів за участі представників Міністерства оборони України. Такий вибір обумовлено тим, що в складній суспільно-політичній ситуації, в якій зараз перебуває Україна, аналіз вітчизняних інструментів створення інформаційного простору не менш важливий, ніж критичний аналіз діяльності ЗМІ Російської Федерації.

Проаналізуймо ці приклади, спираючись на дві теоретичні платформи: теорію інформації та принципи жанрово-драматургічної побудови наративу.

Схильність до розповідання билин у новинах

Сюжет «ТСН.Тижня», 5 жовтня 2014 року — в студію до ведучої завітав спеціальний кореспондент, одягнутий у костюм кольору хакі. Ведуча представила свого гостя: «З героями, які й зараз залишаються під шаленими щоденними обстрілами кілька днів провів мій колега Олександр Моторний. Він єдиний український журналіст, кому вдалося побачити це справжнє пекло з середини. Сашо, буквально пропахлий порохом, вітаю тебе. Зразу мушу запитати: Ти щось приніс в студію. Що у тебе в руках?»

Зроблю припущення: напевно ж, ведуча знала, що саме приніс її колега. Отже, це запитання — очевидна побудова підсиленої інтриги. Доречно пригадати епізод із фільму Барі Левінсона «Хвіст махає собакою», коли кінопродюсер обурився на пропозицію представити героя інформаційної кампанії одразу, до закінчення виборчих перегонів: «Він — це акула. Глядачів треба подражнити. Ніхто не показує "щелепи" у першій частині картини!».

Спецкор приніс елемент бронежилета — комір, що захищає шию.

Тут необхідно зробити невеличкий відступ і зазначити, що комір бронежилета — окрема деталь, яка виконує надзвичайно важливу функцію: це захист не тільки від елементів ураження, спрямованих саме на шию, але й захист шиї й голови від рикошетів після влучення кулі або осколка у всю фронтальну зону жилета.

Спецкор приніс саме такий комір, з українського бронежилета поширеної моделі «Корсар». В аеропорту Донецька, звідки він приїхав, загинув командир одного з українських підрозділів: осколок влучив у шию, пробивши комір.

Далі спецкор коротко розповів, що бійці розпороли комір жилета — і там замість багатошарового пакету спеціальної балістичної захисної тканини виявився багатошаровий пакет... матеріалу, з якого шиють мішки для будівельного сміття та загальновідомі дешеві сумки в клітину, якими оздоблюють візки-кравчучки (такі сумки мають ще й іншу сленгову назву: «бомжовочки»).

Власне, комір у руках спецкора — один із декількох інших, яких бійці розрізали після свого шокуючого відкриття.

Далі відбувся такий діалог:

«Ведуча: За кожною такою підробкою — людське життя.

Спецкор: Мабуть що. Я не знаю, хто і яка людина це вставляла, у кого хватило совісті, я не знаю ще чогось... Але річ в тім... Вони в своїх бронежилетах це поміняли, але кажуть, що у військах дуже багато цих бронежилетів.

Ведуча: Я не уявляю, як там хлопці наші взагалі залишаються живими, ще можуть відбиватися, та ще й у таких... у такому... фальшивому... амуніції у такій фальшивій.

Спецкор (зітхає): Ну, я вже тоді казав... ми туди й поїхали тільки через те, щоб побачити цих хлопців. Це був наш єдиний аргумент до командира, який не хотів, щоб ми туди їхали. Я його розумію, ми просто його переконали: ми, власне, хочемо побачити.

Ведуча (емоційно піднімаючи руки вгору): Це якийсь неймовірний спецназ?

Спецкор: Це не неймовірний спецназ, це український спецназ, хлопці з 91-ї бригади, зараз туди зайшли десантники 79-ї, "Правий сектор" хлопці туди їздять їм допомагають. Але хлопці... Вони сталеві. Вони герої справді.

Ведуча: В таких умовах... і ось це (бере до рук фрагмент жилета, роздивляється) що мало б їм захистити життя... воно тягне мінімум на кримінальну справу. Знаю, що всілякі відповідальні чиновники, в тому числі і міліцейські, бачать зараз нас, і чекаємо їхньої реакції».

На цьому сюжет скінчився.

Тепер вичленимо лінію наративу: спецкор у польовій куртці стилю мілітарі, інтрига сюжетного повороту «що ти нам приніс», ударний трагічний факт — загибель людини — разючі подробиці: не просто випадковість військової втрати, а підла смерть; реакція — емоційно передбачена й емоційно логічна: «це ж ким треба бути!». Неймовірні герої, підступна зрада, поетична трансформація (сталеві), трагічні обставини, емоційна реакція.

Тепер пригада'мо, що це — не серіал про Марію й Дона Хосе, а інформаційний випуск новин. Є реальний кореспондент, є факт загибелі реальної людини, є реальний підрозділ із реальним командиром. Є конкретна модель бронежилета, вироблена українським виробником — є бирки, штампи, є постачальник і т. д. і т. ін. Є прокуратура. Ось та логічна інформаційна лінія, яка має працювати в реальному житті.

Але ніякого практично-дієвого повороту в сюжеті це не отримує. Крім знов-таки емоційного: «Я знаю, що всілякі... нас зараз бачать. Ми чекаємо».

Відсутня розв'язка — на відміну від драматичного твору, в якому наявні драматургічна дія, логіка розвитку конфлікту. Як приклад — рятування чилійських шахтарів на шахті Сан-Хосе в серпні 2010 р.: подія транслювалася в режимі онлайн, як емоційно забарвлена жанрово акцентована дія, однак разом із цим це була саме дія, з зав'язкою, кульмінацією, щасливою розв'язкою. Героями були — підкреслимо це — живі люди: й кожен глядач міг емоційно співпереживати, асоціюючи себе з героєм, якому потрібні повітря для дихання, вода, їжа, який може загинути під завалом шахти, а час минає...

У нашому ж прикладі героїв оповіді позначають такими ознаками: «кіборги», «сталеві», «неймовірні», кореспондент «єдиний, хто своїми очима їх побачив» і тепер переповідає, а ведуча схвильовано слухає... Це стилістика зовсім інша: диво-дивина, чудо з чудес, майже в дусі діалогу царя Салтана з купцями-корабельниками: «В свете ж вот какое чудо».

За побудовою та стилістичними характеристиками з усіх видів оповідного жанру до цього сюжету найближчим є сказання (і його різновид — переказ). Фольклорний жанр, який поєднує ретроспективність із поетичною трансформацією минулого. За класичним визначенням, переказ виникає на основі розповідей очевидців, проте в подальшій передачі фактична основа зазнає поетичної інтерпретації. Відповідно журналісти постають у якості розповідачів билин, бардів. Це не сатиричне ствердження, а відповідність наведеним формальним ознакам.

Крім того, наведений приклад — типовий. Тож є підстави для узагальнень. І узагальнення пов'язані з принципами наративу. Як, зокрема, зазначають у своєму дослідженні («Проблеми і перспективи одної альтернативної парадигми», 2000.) Брокмайєр і Харре, принципи наративу — це те, до чого звикає людина впродовж свого життя, «ми просто звикаємо до <...> репертуару сюжетних ліній», «вростаємо в культурний канон наративних моделей», «передуючі шаблони, яким мають відповідати історії, що розпізнаються як такі в тій чи інший культурі».

Тобто наведений типовий приклад фактично свідчить про рису менталітету — схильність до фольклорно забарвленої мелодраматичної дії.

Сюжети, побудовані жанрово, втрачають інформативність, оскільки є передбачуваними і стають суто емоційними. Якщо ж небайдужий захотів би знайти детальнішу інформацію, він би занурився, скоріш за все, в інтернет. А занурившись — у нашому українському сегменті доволі швидко знайшов би стереотипні передруки, часто-густо зі стереотипною завершальною фразою: «Та незважаючи на всі негаразди наші герої...» — знов без фактів, конкретики, проте мелодраматично, емоційно...

Логічні упущення й викривлення

Другий приклад — брифінг «Український Донбас як полігон для випробування Російською Федерацією новітнього озброєння» в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» у жовтні 2014 року. Як було заявлено, «мета — більш детальне інформування щодо того, що насправді відбувається, чому нам доводиться протистояти і з чим стикаються військовослужбовці ЗСУ».

Якщо сюжет «ТСН» — це журналістська подача інформації, то брифінг МО — це, так би мовити, офіційний ранг, солідний, компетентний і поважний. Це — витоки й офіційне першоджерело інформації для журналістів.

Тут ми маємо послідовну ланку передачі інформації, або, в термінах теорії інформації, — послідовність передачі повідомлення (сигналу) у вторинне розповсюдження.

Однак спочатку в невеличкому відступі торкнемося ключових аспектів теорії інформації. В основі сучасної теорії інформації — робота Клода Шеннона «Математична теорія зв'язку», опублікована 1948 р.

Ключовим у ній є визначення кількості інформації, або інформаційна місткість повідомлення. Це величина, що характеризується ступенем імовірності повідомлення: що більша ймовірність повідомлення, то менша кількість інформації. Це унаочнюється простим прикладом: очікування, скажімо, орла при підкиданні монетки більш імовірне, ніж очікування, скажімо, двійки при киданні грального кубика; в першому випадку — один шанс із двох, у другому — один шанс із шести. Отже кількість інформації при отриманні повідомлення про результат підкидання грального кубика більша за кількість інформації при отриманні повідомлення про результат підкидання монетки.

При перегляді випуску новин ми сприймаємо очікувані результати як малоінформативні. І навпаки, сенсаційність повідомлення — тобто, мало очікувана ймовірність — сприймається як надзвичайна інформативність. Хоча тут створюється психологічний обман: за формою сенсаційності іноді немає ніякого реального змісту; тож сенсаційність має міститися не в заяві, а у фактах. Інакше кажучи, йдеться про повідомлення в термінології теорії інформації; в цьому значенні порожня заява — ще не повідомлення.

Іще один момент — смислова надлишковість — для уникнення викривлення або втрати змісту повідомлення. Смислова надлишковість — це наявність у повідомленні додаткових пояснень (надлишкових символів). Скажімо, замість «зустрінемося завтра» — «ми з тобою зустрінемось завтра, у п'ятницю».

Це ключові моменти змістовного (смислового ймовірнісного) підходу до вимірювання інформації (існує алфавітний (об’ємний) підхід, він не враховує значення повідомлення).

Отже, брифінг із журналістами. За 40 хвилин брифінгу камера жодного разу не повернулася в бік зали, в якій, очевидно, сиділи журналісти. Очевидно — бо лунали запитання від журналістів: за 40 хвилин аж чотири...

Натомість за столом сиділи солідні чоловіки, здебільшого в погонах: зокрема доктор наук, начальник Центрального НДІ Озброєння та військової техніки ЗСУ, радник Міністра оборони. Останній зазначив: «Якщо є інформація, яка потребує роз’яснення — треба звертатися й отримувати інформацію. Якщо інформація подається, вона є виваженою».  Данилюк промовив і геть курйозну фразу: «Прошу ставитися до заяв Міністерства оборони серйозно, ті речі, що озвучуються, не для того озвучуються, щоб жартувати».

Далі, збиваючись з української мови на російську, плутаючи «Піон» із «Тюльпаном» (назви гармати й міномета), виправляючись і знов називаючи стрілецький набій неймовірним словосполученням «бронетанкова зброя», із запікуваннями й вигуками учасники брифінгу повідомили: РФ використовує сучасні зразки бронебійних куль, проти яких не можуть встояти вітчизняні бронежилети. Як і спецкор «ТСН», поважні військові теж прийшли не з порожніми руками і «щось принесли»: а саме дві розстріляні панелі з бронежилетів і один набій у малесенькому поліетиленовому пакетику: останній був, із збереженням мови оригіналу, «вєществєнним доказом». Було й зачитування з папірця індексів спеціальних куль — літери й цифри на кшталт 7Н22.

Як приклад «виваженої інформації» наведу лише два пасажі, дуже характерних із погляду формування, передачі й сприйняття повідомлення. Вони показові тим, що містять водночас і поверховий шар інформації — яка в такому вигляді є неадекватною, і матеріал, що потребує логічного зіставлення, після якого інформація постає іншою.

Перший пасаж — відповідь на запитання незримого журналіста, після півгодинної розповіді про боєприпаси підвищеної бронебійності, яким немає аналогів у світі, по суті найочевидніше: «Як тепер протидіяти таким набоям? Будуть закупатися нові жилети, ставитися нова броня?».

Відповідає радник Міністра оборони. Відповідь вражає: «Моя особиста думка — ажіотаж навколо засобів індивідуального захисту, який був у ЗМІ і в суспільстві, абсолютно був неадекватним. Ми прекрасно розуміємо, що бронежилет і каска в умовах сучасної війни дуже рідко можуть чимось допомогти, оскільки захищає від уламків. Ми не бачимо сотень і тисяч історій про те, як бронежилети рятують життя, ми повинні розуміти, що в умовах сучасної війни понад 75% втрат — це втрати від артилерії. Тепер, коли ми маємо навіть у стрілецькій зброї набої такої бронебійності, ми повинні нарешті зрозуміти, що, звичайно, бронежилет потрібний, але ми бачимо, що російські найманці не переобтяжують себе бронежилетами й касками, вони носять на собі інші корисні речі. Це реальність».

У цьому пасажі є дві групи фраз. Окремі фрази наведеного пасажу звучать як готові твердження і, сприймаючись пасивно, створюють певний зміст. Назвімо цей зміст поверховим. При критичному сприйнятті інші фрази пасажу, як і деякі з фраз-тверджень, радикально змінюють цей первинний поверховий смисл. Але це потребує логічного зіставлення й деякої додаткової інформації (тобто залучення інших джерел) — що є процедурою значно більш ускладненою порівняно з пасивним прийняттям повідомлення. Відповідно, більшість реципієнтів сприйматиме перший, поверховий зміст. Назвімо готові фрази-твердження, які його створюють. Вони чітко сформульовані: «каска і жилет в умовах сучасної війни дуже рідко можуть допомогти», «ажіотаж навколо засобів захисту неадекватний», «не бачимо історій про те, як жилети рятують життя».

Приголомшлива картина, чи не так? Підсилена погонами промовців. Хоча саме це каже людина в цивільному. З офіційних даних — має фахову юридичну освіту і не служила в армії.

Тепер наведімо фрази, які спростовують сказане — але не самі по собі, а в зіставленні та з деякою додатковою інформацією. Ось вони: «в умовах сучасної війни понад 75 відсотків втрат — від артилерії», «жилет <не потрібен, оскільки> захищає лише від уламків», «тепер навіть у стрілецькій зброї маємо набої такої бронебійності», «ми говоримо зараз про набій, який використовується у гвинтівках і легких кулеметах», «є підстави вважати, що аналогічні набої можуть застосовуватися і в зброї меншого калібру, але поки що у нас немає що вам продемонструвати».

Зіставимо: «артилерія» — це і є «уламки», оскільки артилерійські боєприпаси основного призначення — це осколочні снаряди. Однак для цього необхідна додаткова інформація: про боєприпаси артилерії, про специфіку розподілу ураження по проекції тіла. «Стрілецька зброя» — це вся ствольна зброя калібром до 15 мм: пістолети, автомати, гвинтівки, кулемети. При цьому основним видом стрілецького озброєння учасників військових конфліктів є автомати — які належать саме до тієї «зброї меншого калібру», стосовно боєприпасів якої «в нас немає що вам продемонструвати». За логікою, навіть якщо боєприпаси в усій застосованій стрілецької зброї суцільно і водночас замінити на описані найсучасніші бронебійні — що наперед неможливо — все одно їхня частка буде меншою порівняно з іншими ураженнями (артилерія). Отже, заперечення дієвості жилетів — абсурдне.

З двох означених груп фраз друга — майже не діятиме, оскільки меншість людей сприймає доповідь на брифінгу як матеріал для подальшого критичного опрацювання. Більшість людей налаштовані на сприйняття фраз-фактів. І такі фрази — на першому плані, саме вони й функціонують як інформаційне повідомлення.

Наведімо другий пасаж. У ньому якраз розподілу елементів ураження торкнувся військовий фахівець, професор, полковник. Цитую: «Стосовно статистики щодо ураження особового складу — ураження грудної клітки і брюшної полості — складається на рівні 6-7 відсотків від загальної кількості уражень, максимальне приходиться на верхні і нижні кінцівки — близько 36 і 19 відсотків».

У цьому фрагменті також є те, що сприймається як факт, і те, що може його спростувати, але за умови критичного аналізу.

«6-7 відсотків від загальної кількості уражень» — це не черевна порожнина ТА грудна клітка разом; насправді це відсотки для кожної з частин, причому гранично занижені.

Хоча дані про відсоток уражень — майже загальне місце в підручниках військово-польової хірургії та фахових журналів — це вже додаткова інформація.

Також є логічні упущення (і відтак пересмикування), зроблені поважним товариством. Скажімо, ймовірність зони ураження не дорівнюють життєвій важливості (летальності) зони: простіше кажучи — площа проекції руки така сама, як і черевної порожнини — але локалізація життєво важливих органів вища в черевній порожнині (висока летальність зони).

Всі ці моменти є логічним аналізом; але передача повідомлення на брифінгу для журналістів передбачає його подальшу ретрансляцію. Це інформаційний блок, а не ребус для логічних вправ.

У наведених висловленнях брифінгу можна щонайбільше визнати лише викривлений відголос реальної тенденції, яка простежуються у збройних конфліктах останнього десятиліття: збільшення уражень голови й застосування куль підвищеної пробивної дії. Це є результатом зміни тактики застосування зброї парамілітарними формуваннями — у відповідь на повсюдне використання засобів індивідуального бронезахисту в регулярних арміях усіх розвинених країн.

Ясна річ, що ці нюанси є предметом розмови фахівців. Втім, саме тому це детальне уточнення ми наводимо тут: це зроблено з метою продемонструвати відмінність сприйняття неповної інформації з загального джерела фахівцем і пересічним реципієнтом.

Повідомлення з наведеного брифінгу не супроводжуються надлишковими символами (інформаційною надлишковістю, надмірністю) і ймовірність викривлення зростає, оскільки йде передача у вторинне розповсюдження.

У термінах теорії інформації в описуваному брифінгу, по-перше, майже відсутня необхідна надлишковість інформації — тобто відсутні додаткові пояснювальні дані, тлумачення. Саме надлишковість є засобом мінімізації викривлення інформації під час передачі. По-друге, наявність значної кількості шуму — цим словом у теорії інформації позначаються всі можливі перешкоди. В описуваному прикладі шуми присутні вже в самому процесі передачі повідомлення доповідачами. Усі ці «е-е», «ем-м», «ну», плутанина з назвами систем озброєння («Піон» замість «Тюльпан», «бронетанковий» замість «бронебійний», «кулі» замість «набої»), перескакування з «ми, як відомо» на «я, на мою думку», з «у нас» на «в Росії» (останнє важливо, бо численні зразки зброї є спільними з часів СРСР), із «Радянський Союз» на «Росія», паузи з перегортанням сторінок цитованих документів, переходи з однієї мови на іншу, термінологічна мовна невизначеність («уламки» чи «осколки», «сердечник» чи «осердя», «патрони» чи «набої»), анекдотично кострубата пряма мова («і більше вкладено ніж один він в самоходную установку не може бути»).

Все це — шуми, які неминуче спрацьовують на викривлення повідомлення під час отримання й сприймання. Поєднання шумів із недостатньою інформаційною надлишковістю, з математичною передбачуваністю веде до того, що так подана інформація буде неминуче викривлена. Щоб упевнитися в цьому, достатньо було переглянути новинні інтернет-сторінки після описуваного брифінгу, щоб побачити, що наступного ж дня в низці інформаційних інтернет-повідомлень злилися докупи найсучасніші російські патрони підвищеної бронебійності, бронебійні снаряди із збідненим ураном та снаряди з тактичним ядерним зарядом розробки часів СРСР — і перетворилися на «великокаліберні снаряди підвищеної бронебійності», які «можуть бути використані», зокрема «з самохідного міномета 2С4 Тюльпан» — фраза абсурдна.

Все сказане дає підстави для такого кінцевого висновку. Характерним для офіційних джерел є низький рівень підготовки інформаційного повідомлення, брак надлишкових інформаційних елементів, невизначеність, що загалом спричиняє низьку якість передачі інформації. Оскільки інформація йде у вторинне розповсюдження, викривлення посилюються (і, до речі, один із аспектів викривлення інформації у вторинному розповсюдження — поширення чуток...).

У вторинному розповсюдженні — сюжетах ЗМІ — відбувається трансформація отриманих даних (наперед неповних) у специфічний наратив, із переважанням емоційно-метафоричної, мелодраматичної (поетичної) трансформації над власне інформаційним змістом, який, як зазначено, вкрай недостатній ще на рівні першоджерела.