Не перестає дивувати сітка каналу СТБ. Тут щодня у вечірньому прайм-таймі йде ситком «Коли ми вдома» — одразу ж після рубрики «Вікна. Спеціальний репортаж», де зазвичай показують історію АТО через історії бійців.

Понеділок, 8 грудня, ще більше вразив контрастом між двома слотами, адже в «Спецрепортажі» розповіли про те, як подружжя Дмитра Різниченка та Вікторії, пройшовши випробування Майданом, пішли на війну. Дмитро кілька місяців тому повернувся з АТО, виживши під Іловайськом, і нині збирає на війну кохану дружину. Репортаж Сергія Стеценка — спроба такої собі «лав сторі» з усіма її класичними складовими. Тут і романтика першої закоханості, і стрімкий шлюб, і перевірене роками бойового співжиття кохання, скріплене народженням дітей, і, нарешті, як вершина самопожертви, готовність померти за Батьківщину. Але Дмитро й Вікторія прагнуть воювати так, щоб хоч один із них вижив, і доньки не лишилися круглими сиротами.

Спецрепортаж «Вікон» занурює в безодню, де кров змішана з попелом і сльозами.  «Сімейний підряд» на війну дуже химерно й плавно, навіть без жодних відбивок, перейшов у чергові серії так само сімейного, але вже ситкому «Коли ми вдома». Між ними — емоційна прірва, хоча, гадаю, колись на нас чекає бум військово-фронтових ситкомів чи скетч-шоу. Але нині це, мабуть, не на часі, тож маємо родинний комедійний серіал із заколисувальним ефектом, куди «органічно» вмонтовано продакт плейсмент. Вочевидь, перетікання фронтової реальності в неквапливі й теоретично смішні історії з родинного життя чотирьох пар, на думку редакторів, мають терапевтичний ефект. Десь як 30 крапель валеріани на сон прийдешній...

Минулий понеділок подарував журналістсько-філологічній спільноті розкішний неологізм від речника АТО Олексія Дмитрашківського. Розповідаючи про придушення бойовиками народних виступів проти них у Горлівці, прес-офіцер ужив нечуване досі слово «випестки». Судячи з усього, це був дуже вже творчий переклад українською російського слова «выкормыши». Цей синхрон Олексія Дмитрашківського обійшов того дня всі інформаційні випуски на загальнонаціональних каналах, а його автор став справжньою зіркою інтернету.

Пан Дмитрашківський, можливо, вже знаючи про свою ротацію з зони АТО, перевершив сам себе в творчих підходах до подачі суто воєнних подій, перефразувавши ще й слова Тараса Шевченка: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями! Бо москалі мають “Гради”, роблять лихо з вами!».

Шкода, але, здається, телеглядачі подібних перлів уже не почують — від цього понеділка події в зоні АТО коментує вже інший прес-офіцер, Леонід Матюхін, а темна історія з анонімними скаргами журналістів на Олексія Дмитрашківського та його ротацією через них так і залишається нез'ясованою.

У вівторок, 9 грудня, телеканали Перший національний, «Рада», 5-й, «24» вели пряму трансляцію з засідання Кабінету Міністрів, точніше — виступу Арсенія Яценюка з головними положеннями програми діяльності уряду, яку він мав презентувати в четвер у Верховній Раді.

Слова прем'єра відскакували від зубів, від окулярів летіли іскри, настільки впевненим у своєму бажанні реформувати все і всіх прагнув бути Арсеній Петрович. Не скажу, що цей сніп іскор справив аж таке переконливе враження, й це також показав день голосування за урядову програму діяльності у Верховній Раді 11 грудня.

Але перед цим, а саме в середу, 10 грудня, в день, коли «прогресивне людство» відзначало досить сумну 20-ту річницю Будапештського меморандуму, згідно з яким Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї взамін на гарантії суверенітету, 5 канал видав в ефір інтерв'ю з першим Президентом України Леонідом Кравчуком. Людиною, яка, власне, й ставила свій підпис на папері, що виявився нічого не вартим клаптиком.

Тетяна Даниленко, готуючись до цього інтерв'ю в рамках «Часу. Підсумків дня», вочевидь, уважно прочитала статтю заступника голови Держдепу США Роуз Готмюллер, і запитання підписантові Будапештського меморандуму ставила, спираючись на думки, висловлені американським чиновником в інтерв'ю «Європравді».

Приміром, чи не шкодує пан Президент, що підписав документ, який насправді не виконав своєї історичної місії? Пан Президент, виявляється, анітрохи не шкодує, про що й повідав допитливій журналістці. Повторивши майже дослівно тези американського дипломата, Леонід Кравчук заявив: якби Україна не відмовилася від ядерної зброї, на неї чекала б доля міжнародного вигнанця.

Така одностайність двох політиків, українського та американського, свідчить, на думку автора, як про непорушність нинішньої стратегічної дружби між двома державами, так і про почуття провини обох перед народом України, змушеного платити занадто високу ціну за свою довірливість.

Бо обоє щосили спростовують тезу про те, що Росія не наважилася б напасти на Україну, якби в останньої була ядерна зброя. Мовляв, це ще ніколи нікого не зупиняло від агресії,  навпаки, Росія могла б напасти на нас іще раніше, щоби знищити той самий третій за величиною ядерний потенціал. Позаяк умовного способу історія не має, перевірити це твердження не видається можливим. Тож мусимо хіба що дякувати США за підтримку, яку вони надають нам, у тому числі й намагаючись, можливо, спокутувати свою провину як одного з гарантів збереження територіальної цілісності та суверенітету України.

Того ж вечора середи в студії «Шустер будні» на закиди журналістів про недоцільність створення Міністерства інформаційної політики відповідав міністр «порожнього місця» (Майкл Щур) Юрій Стець. Найбільшим критиком існування в демократичній державі суто орвеллівського «Міністерства правди» у програмі, як і під час обговорення його позаминулого тижня, була Наталя Соколенко («Стоп цензурі!»). Попри всі спроби Юрія Стеця виправдати існування ще одного державного органу для ЗМІ в умовах інформаційної війни проти України як частини російської війни «гібридної», невгамовна журналістка раз-по-раз вимагала, щоб колишній шеф 5-го каналу відмовився від самої ідеї такого органу. Адже це, на думку медіаспільноти, від імені якої виступала Наталя Соколенко, загрожує реальною цензурою в ЗМІ під виглядом «боротьби з зовнішньою загрозою».

І хоч господар студії Савік Шустер всіляко намагався пригасити пафос пані Наталі про можливе запровадження цензури через Мінінформполітики своїм глибоким переконанням, що Юрій Стець і цензура — речі несумісні, враження склалося не на користь нового міністра. Надто вже слабкими з погляду логіки були його аргументи про необхідність нового інформаційного відомства. Хоча суто емоційно, в плані того, що Україні все-таки треба більш активно реагувати на інформаційні загрози, синхрони Юрія Стеця були досить переконливими. Але ж емоції — це аж ніяк не про чиновницький апарат. Ми, приміром, найкраще в світі співаємо, витискаючи сльозу де тільки можна. І що з того?

Проблема все-таки полягає в тому, що не можна створювати настільки дражливе відомство під конкретну людину. Так, Юрій Стець поки що несумісний із цензурою, але де гарантія, що на його місце після зміни влади (бо це досить часте явище в Україні) прийде такий самий борець із цензурою, який не скористається Мінінформполітики в інтересах чергового клану? Із дискусії в студії «Шустер будні» відповіді на це питання винести не вдалося.

11 грудня, в четвер, глядачі «Ради», Першого національного, каналу «24» та 5-го стали свідками голосування Верховної Ради за програму діяльності уряду і викидання з керівних посад комітетів ВР одіозних депутатів. За програму уряду  навіть після нищівних слів Юрія Луценка, що це щось середнє між студентською халтурою і журналом «Мурзілка», а також — «Окремо радують плани Уряду з термінами 2018 і 2020 років. “Счастливые часов не наблюдают»? Єдине, за що можна голосувати в цьому 13 сторінковому шедеврі, то це за малюнки. Гарна робота, викликає оптимізм. Як у Буратіно, котрому так подобалася Азбука з картинками!» — Верховна Рада все-таки проголосувала, включивши до цієї програми Коаліційну угоду. А от епізод із виключенням із керівних посад парламентських комітетів вийшов дуже вже яскравим. Надто ж коли члени фракції Блоку Петра Порошенка почали блокувати трибуну через «кнопкодавство» депутата Бриченка від «Народного фронту», домігшися переголосування з деяких питань, а згодом із голосу Мустафи Найєма ще й виключивши з посади заступника голови комітету з економічних питань Олеся Довгого.

Цьому народному депутатові, який уславився підкупом виборців на 102-му окрузі, занадто вже багато уваги приділили у випуску «Часу. Підсумків дня» на 5-му каналі 11 грудня. Втім, ведучій Тетяні Даниленко, вочевидь, дуже вже хотілося потролити депутата, який говорив про себе виключно в третій особі. Вона нібито й намагалася зупинити цю вакханалію нарцисизму, але водночас робила все, щоб виставити Олеся Довгого на посміховисько. І в цьому їй усіляко допомагали гості — народні депутати Сергій Висоцький, Олег Березюк, Ігор Попов та інші.

Ще більшому тролінгу піддали Олеся Довгого ведучі «Громадського» Роман Скрипін та Андрій Сайчук. Тут дійшло до того, що Олесь Довгий пригрозив ведучим, якщо вони знову зачеплять його шановного батька, відходити ременем із власних штанів. Найсмішнішим епізодом програми був той, коли народний депутат не зміг показати на карті України свій виборчий округ.

Одне слово, 11 грудня ми побачили, як можна отримати моральну і справедливу перемогу депутатів від коаліції над окремо взятим депутатом-мажоритарником Олесем Довгим, який, попри всі свої заклики до верховенства права, не може претендувати на роль морального авторитету через дуже вже сумнівне минуле.

П'ятниця, 12-те, збурила громадськість через сюжет російського каналу Life News у «Подробицях» на каналі «Інтер» про те, як український захисник Донецького аеропорту із позивним Купол потиснув руку терористові Моторолі, висловивши сподівання на якнайшвидше закінчення «братської війни».

Що це було — зрада чи вимушене рукостискання під прицілом автоматів, наступного дня кинулися розбиратися всі, хто мав найменшу дотичність до цієї болючої теми.

Ті ж таки «Подробиці» вустами спецкора Веніаміна Трубачова заявили: «Накануне вечером исполняющий обязанности комбата 93-й бригады украинской армии с позывным Купол встретился с одним из лидеров боевиков по прозвищу Моторола в районе донецкого аэропорта. Украинские журналисты приглашены не были, и эти кадры сняли только российские СМИ. До сих пор идет дискуссия: не постановочное ли это видео, и действительно ли рядом с Моторолой Купол. Но бойцы в терминалах аэропорта и поселке Пески подтвердили, на этих кадрах действительно их командир.

Военный: Я считаю, что это братская война, которая никому не нужна. Главное, чтобы у нас в верхах разобрались. А мы солдаты. Нам сказали – мы делаем. Поэтому…

Вениамин Трубачев, корреспондент: Вот эти вот кадры вызвали настоящий скандал. До этого случая, по крайней мере, перед камерами, армейцы и боевики не общались. И тем более не жали друг другу руки. И вот сегодня бойцы 93-й бригады написали письмо с просьбой к высшему руководство дать оценку высказываниям своего комбата и на время расследования отстранить его от выполнения обязанностей. Подписи поставили уже больше 60 человек. Это военнослужащие.

Сергей Прокопенко, исполняющий обязанности командира первой роты 93-й бригады: Такі вчинки людина не має робити, займаючи таку посаду, і вести себе таким чином. Руки людини, котра по шию в крові наших хлопців, пожималися чоловіком, котрий відповідає за цих хлопців».

Зацікавилися темою й «События» на каналі «Україна». Олена Кот, ведуча: «А был ли Купол? В интернете появилось видео, на котором боевики якобы встречаются с киборгами, которые защищают Донецкий аэропорт. В кадре человек, который представился командиром украинского подразделения, обсуждает со скандально известным Моторолой перемирие. Многие военные уже заявили: съемка постановочная – такого и быть не могло. «События» тоже попытались разобраться. Материал Максима Сикоры.

Максим Сикора, корреспондент: Это видео распространил российский Life News. После обмена любезностями человек, который называет себя Моторола, заявляет: хочет поговорить с комбатом – предположительно украинских военных, которые находятся в кузове грузовика. Это КАМазы, которые якобы едут в аэропорт. Вот в кадре появляется человек в камуфляже, без каких-либо опознавательных знаков. Говорят о перемирии, вывозе раненых и называют конфликт на Донбассе «братоубийственной войной. Потом жмут друг другу руки. Самое интересное, как представляется человек в камуфляже.

Голос за кадром: А как ваш позывной? Комбат вы чего, если не секрет?

Мужчина в камуфляже: Командир батальона.

Голос за кадром: Просто командир батальона украинской армии?

Мужчина в камуфляже: Так точно.

Голос за кадром: Позывной Купол? Или….

Мужчина в камуфляже: Позывной Купол. Это солдаты придумали мне этот позывной.

Максим Сикора, корреспондент:Это представление и разоблачило – видео может быть постановочным. Один из защитников аэропорта под позывным Маршал заявил: комбат Купол в самом деле существует. Но в то время, когда предположительно снимали сюжет, его бригада была в районе Краматорска и Славянска, а не в аэропорту. Но, как оказалось, видео не постановочное – это действительно Моторола, а это – украинский боец – замкомандира батальона 93-й бригады – Купол. В интервью Событиям все карты раскрыл офицер штаба АТО Алексей Дмитрашковский.

Алексей Дмитрашковский, пресс-офицер АТО (по телефону): Саме так. Це відбувалося піл час ротації, і саме так, що там були присутні представники ОБСЄ. Справа в тім, що вчора вперше за всю відбулася ротація без жодного пострілу. Туда заїхали і виїхали автомобілі з людьми, провізією, без жодного пострілу.

Максим Сикора, корреспондент: По мнению Дмитрашковского, вопросы вызывает не сама встреча украинских военных и боевиков, а то, почему там российские журналисты. В штабе АТО, например, сомневаются в искренности этого рукопожатия.

Алексей Дмитрашковский, пресс-офицер АТО (по телефону): «о, що автомийник там тримав за руку нашого командира… Можливо, він хотів запропонувати йому помити машину. Там у контексті щось десь було вирвано однозначно. Справа в тому, що ми не маємо оригіналу цього відео, для того, щоб сказати, чи дійсно все так, як вони змонтували».

У тому самому ключі подали цей сюжет і «Надзвичайні новини» на ICTV. Хоча вже в суботу в мережі з'явилися коментарі самого в. о. заступника командира 93-ї механізованої бригади, того самого Купола, щодо того, як воно — бути заскоченим зненацька телевізійниками ворожого телеканалу, коли тебе змушують «обійматися» з ворогом під прицілом 20 автоматів. А ти маєш наказ — провести ротацію і зберегти при цьому особовий склад живим і неушкодженим.

Про ці подробиці розповів уже в неділю кореспондент «1+1» Олександр Моторний у тижневику «ТСН. Тиждень». Він наголосив саме на тому, що зустріч українських бійців і бойовиків відбулася в присутності спостерігачів ОБСЄ, тож говорити про якусь зраду не можна. Адже Купол виконував наказ вищого командування, яке чомусь настільки зайняте, що не змогло прокоментувати інцидент кореспондентам «ТСН».

14 грудня, в неділю, Перший національний віддав данину Андрієві Сахарову в день 25-ї річниці його смерті. Семен Глузман та Мустафа Джемілєв у «Першій студії» згадували, який вплив на їхнє життя мав приклад академіка Сахарова.

Дисидентство в Радянському Союзі  означало або смерть у таборах, або загнивання в психушках. Про це йшлося і в документальному фільмі французького режисера Йосифа Пастернака «Вільна людина Андрій Сахаров» 2009 року, що його показали після розмови двох видатних борців за свободу на Першому національному.

Найбільше вражає в цьому фільмі різниця між Москвою зразка 1989 року, яка ридала в черзі до тіла Андрія Сахарова, і російською столицею за 25 років, мертвою й закутою в оболонку середньовічної патріархальності-народності. Щоправда, творці фільму про вільну людину Андрія Сахарова 2009 року навіть уявити не могли, на що перетвориться Москва в 2014-му. Втім, науковець Єфрем Єнкелевич, один із учасників фільму, ще 5 років тому сказав, що Сахаров потрібен Росії просто зараз!

І не його провина, що до цих слів ніхто не прислухався. Хоча, з іншого боку, може, ми не все чуємо?