Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Комунікативний інструментарій контрольованого хаосу
Соціальні науки живуть сьогодні за рахунок прикладних цілей. Їх формують в наш час не стільки геніальні ідеї, як геніальні замовлення, в першу чергу з боку влади. З 1989 р. ми маємо нескінченну кількість так званих оксамитових і кольорових революцій, останнім прикладом яких були арабські революції, які хвилею накрили багато східних країн незалежно від того, чи погано, чи добре там жилося людям. Перебудова в СРСР йшла за тією ж схемою.
Така модель, яку можна назвати комунікативною, вперше була застосована в ряді азійських країн в п'ятдесяті роки. Тоді Захід хотів завадити їх переходу до соціалістичного укладу. Щоб зупинити цей перехід, виникла ідея спробувати відразу "відправити" ці країни в капіталізм з феодалізму, в якому вони реально знаходилися, без зупинки на соціалістичних ідеях.
З трьох компонентів соціосистеми (Інформаційний, Політичний, Економічний) лише Інформаційний компонент "раптово" для двох інших компонентів починає функціонувати за новими для цієї системи законами, за якими можна, наприклад, породжувати негатив про власних "богів". До речі, та сама модель працювала і в перебудову, коли потоки негативу реально "змили" всю символіку минулого періоду.
Інформаційний компонент при цьому слід захистити, щоб його не нейтралізували два інших компоненти. Захистити політично і матеріально. В перебудову дивним чином був задіяний парадоксальний тип захисту, коли "нападника" на КПРС захищав ЦК КПРС, він же надав всі матеріальні ресурси для цієї інформаційної атаки. Все це веде до делегітімізації влади, що є основною ціллю в концепції ненасильницьких дій, на якій базується модель кольорових революцій Дж. Шарпа.
В кінці цього процесу під трансформований Інформаційний компонент повинні трансформуватися Політичний і Економічний компоненти. Так і відбулося у випадку СРСР: анти-розмови принесли анти-економіку і анти-владу. Спочатку пішли мітинги і з'їзди народних депутатів, які в результаті змінили політичну систему. Потім державна власність теж розійшлася по руках. Спочатку здавалося, що вона потрапила у випадкові руки. Але оскільки кожен раз ці руки виявлялися тими самими, то і в цьому випадку слід відкинути модель випадковості. Скоріше можна казати, що все йшло за планом.
Коли з'являється так зване "вікно можливості" для зміни соціосистеми (наприклад, наближення виборів), використвують штучне прискорення, головним інструментарієм якого стає демонізація влади. Адже сама по собі влада не зміниться, слід зруйнувати її легітимність в очах масової свідомості. Саме це відбувається в усіх оксамитових і кольорових революціях. Прорахунки влади стають злочинами, злочини - страшними злочинами. Відбувається процес гіперболізації негативу влади і позитиву опозиції. Найвідоміший приклад останнього - "руки, що ніколи не крали". І тут важливими є не сам вислів, а натяк на опонентів, який в ньому закладений
Найпоширенішим засобом демонізації влади слід вважати закріплення на ній цілої низки негативних подій, які важко довести, але які влучно відображають можливий чи потенційний негатив цієї влади. Ми можемо зобразити цей підхід наступним чином:
МОДЕЛЬ ДЕМОНІЗАЦІЇ ВЛАДИ Етап перший. Уведення асистемної події Етап другий. Прив'язка її до дій влади Етап третій. Тиражування негативної інтерпретації події, в результаті якої будь-яка згалдка про події стає ударом по владі |
При цьому відбувається найцікавіший фенеомен: переведення факту в правило. За рік в Україні зникають десятки тисяч людей. Але саме зникнення Г. Гонгадзе стає тією асистемною подією, яка була закладена в базу помаранчевої революції. І правосуддя вже за часів двох президентів поки не довело причетності головного обвинуваченого - Л. Кучми. Те саме стосується і отруєння В. Юшенка. Як відомо, звинувачення, що не доведене в суді, не може вважатися фактом. Тим паче на ньому не може бути побудована суттєва трансформація соціосистеми.
Факт можна заперечити іншим фактом. Але коли він перестає бути просто фактом, а трактується як закон природи, як правило, його нічим не можна замінити. Такі самі факти неспростовні на момент події і протилежно інтерпретовані сьогодні були під час оксамитових революції в Чехословаччині і Румунії. В Празі при придушенні демонстрації був вбитий студент, який потім виявився і не студентом, а співробітником спецслужб, і не вбитим, а живим. Але ситуація з вбитим студентом підняла протести на новий рівень, і режим був повалений. В Румунії трупи мовби вбитих режимом Н.Чаушкеску звозились в Тімішоари з моргів усієї країни. І реакція була та сама. Реально у випадку оксамитових чи кольорових революцій соціосистему "вбивають" фіктивні, а не реальні події.
Перед різкою зміною соціосистеми є період з різким зменшенням контрольованості. Це присутнє при будь-якій зміні правил гри. Старі правила вже не діють, нові ще не запущені. Цей період хаосу несе в собі великі можливості, особливо для тих, хто знає чи відчуває той новий тренд, який приходить. В Україні теж,всі нові обличчя, які з'явилися в пострадянський період, появилися саме тоді, в період, що умовно може бути позначений як хаос. Використання його закономірностей дозволяє говорити також не просто про хаос, а про контрольований хаос.
Взагалі інструментарій контрольованого хаосу не є новим. Ще в 1991 р. С. Манн вперше виступає на цю тему [1]. І це був його випускний текст в Національному військовому коледжі, після чого С. Манн пішов вгору по американських бюрократичних сходах.
Революційну ситуацію деякі дослідники вбачають в ситуації, коли власніть олігархічна, а влада демократична [2]. Демократія неможлива, коли немає матеріальної незалежності людей. Адже і демократичні греки були матеріально незалежними. Тобто на людей немає тиску з боку Економічного компоненту.
Можна вважати, що керований хаос базується на просуванні протестних настроїів, чого немає в нормі. Саме це породжує дестабілізацію, оскільки силові дії влади стають ще одним приводом для протестів. В кольорових революціях силові дії нічим не допомагають, оскільки "енергетика" протестів підживлюється іззовні. Силові дії здані зупинити лише внутрішню "енергетику".
Реально влада не здатна адекватно реагувати на дії сотень тисяч людей. Відключення Інтернету і мобільного зв'язку відбувалося в арабських революціях з запізненням на 3 - 12 днів [3]. Часто воно відбувалося тоді, коли це вже не могло допомогти (див.також [4]).
С. Манн підкреслює, що комплексні системи еволюціонують до критичної стадії, коли незначна подія може викликати реакцію, яка впливає на багато елементів системи [5 - 6]. Складні системи взагалі не знаходяться в рівновазі, а переходять від однієї метастабільної ситуації до іншої.
В іншій своїй роботі теж ще 1992 р., яке є оновленим варіантом першої роботи, С. Манн підкреслює, що раніше ми знаходились на механістичній н'ютонівській концепції [7]. Механістична парадигма вбачає причини змін у зовнішніх факторах. Ця парадигма не є достатньо сильною для опису міжнародних подій. С. Манн каже, наприклад, про параметр згуртованості системи, що етнічно чи ідеологічно єдині суспільства мають іншу динаміку змін, ніж мультиетнічні чи мультиідеологічно різні суспільства. З цієї ремарки стає зрозумілим, що СРСР як раз був переведений з ситуації етнічно єдиного (формула "радянський народ" існувала і суспільство рухалося саме в цьому напрямку) чи ідеологічно єдиного суспільства в мультиідеологічний і мультиетнічний конгломерат, який набагато легше розділився.
Йдеться також про те, що нелінійні системи можуть більш легко контролюватися, ніж лінійні, оскільки навіть малий вплив може створювати великі зміни в системі [8]. З іншої сторони, досить важко визначити, де і коли можна застосувати цей вплив, щоб отримати потрібний результат.
Р. Сміт цитує Р. Пайпса [9], що відомий не тільки як "советолог", але й як керівник команди В, яка була створена в 1976, щоб перевірити висновки аналітиків ЦРУ стосовно загрози СРСР (див. про нього [10]). І оскільки Р. Пайпс працював і в раді безпеки, ми можем вважати його висновки достатньо грунтовними. Про це він писав в своїй роботі "Три чому російської революції", виділяючи три проблеми: чому царизм впав, чому більшовики отримали владу, чому Сталін став наступником Леніна. Р. Пайпс вважав також (і саме ці переходи зацікавили нас найсильніше), що без революції 1917 р. не було б націонал-соціалізму, можливо, і другої світової війни, деколонізації, а також точно холодної війни.
Що стосується трьох "чому" російської революції, то Р. Пайпс писав, що не було такої неминучості революції [11]. Ленін сам вважав, що його покоління не побачить революції в Росії. Було велике входження іноземних інвестиції в Росію. Стабільність ситуації передає також відсутність беспорядків в сільскій місцевості. Тобто перед нами знову виникає революція 1917 р. саме як нелінійний перехід.
Навіть події 1905 р. залишили імперію стабільною ще на 12 років. Поп Гапон, що вивів людей на розстріл, виявився на сьогодні людиною, що отримувала фінансування від японської розвідки [12 - 13]. Японія була зацікавлена в народних заворушеннях в в центрах Росії для відволікання від війни з нею російських військових формувань.
В свою чергу робітничу організацію поп Гапон створював і під керівництвом царської "охранки" [14]. С. Зубатов намагався тоді створити керований робітничий рух з власноруч контрольованими лідерами, в якому політичні вимоги були б замінені на економічні. Його завданням було забрати робітників від впливу революціонерів. Довести своєї справи до кінця йому не дали, відправивши у відставку. Він покінчив самогубством в 1917 р., коли дізнався про повалення монархії в Росії. А до цього він виводив багатотисячні маніфестації робітників.Тобто перед нами приклади створення псевдо-структур, де є неспівпадіння цілей учасників і конструкторів цих структур.
Сучасний приклад - це терористичні акти останнього часу. В них, як, наприклад, у випадку Норд-Оста чи Беслана, за гіпотезою С. Переслегіна, в останній момент розривається зв'язок з конструкторами, які зупиняють керування процесом, і виконавці залишаються напризволяще [15 - 16]. Він розглядає сучасний тероризм як систему АТ-груп, де Аналітики (А) невідомі для Терористів (Т).
С. Кургінян, спираючись на документи, які він бачив на власні очі, пише, що національні фронти/рухи створював в період перебудови в союзних республіках саме КДБ [17]. Тобто тут знову конструктори і учасники мають неспівпадаючі цілі.
Все це відповідає саме ідеям С. Зубатова, який бачив, що старі поліцейські методи більше не працюють [18]. Це було пов'язано з тим, що нові люди, які прийшли в революційний рух виявилися і більш молодшими, і більш освіченими, ніж їх опоненти з охоронних структур.
Можливий варіант використання інструментарію керованого хаосу в Україні розглядається в [19 - 20]. Але Україна проходила і реальні періоди творення такого хаосу. Це була і перебудова, і кольорова революція, коли старі методи управління відключалися на деякий час, щоб потім включити нові.
Біларусь є новим майданчиком застосування цього інструментарію.Тепер масовість забезпечується за допомогою соціальних мереж [21 - 22]. Але знову основні модератори протесту знаходяться за кордоном. Сьогодні виникло навіть військове застосування Twitter'а. Сили НАТО спираються на інформацію в мережах для пошуку цілей майбутніх бомбардувань [23]. Це компенсує їх розвідці відсутність на землі власних військових сил. Вперше Twitter-революцією назвали протести 2009 р. в Ірані. Сьогодні сама річниця протестів збирає вже 15 тисяч людей на вулицях [24]. Журнал Економіст підкреслює, що до "Руху майбутнього", що був створений в мережі VKontakte у вересні 2009 р., об'єднав 215 тисяч учасників [25].
Якщо визнати роль конструктора подібних подій, то в нього є тоді ще одне завдання, яке досить яскраво проявилося в період перебудови. Це створення (в плані підготовки) людського потенціалу для кожного етапу такого переходу. Тут завжди присутні дві основні ситуації:
- перехід від старого порядку до хаосу,
- перехід від хаосу до нового порядку (нового стану соціосистеми).
Під кожен цей етап потрібні інші типи людей, як і під третій етап, який можна позначити як стабілізація нового стану. Це можна побачити на прикладі групи дисидентів (політв'язнів) в Україні і Росії, які були задіяні на початку і швидко замінені потім, коли етап переходу був завершений.
Роль ГКЧП для конструкторів у випадку перебудови теж стає зрозумілою. Н. Клейн досить чітко проаналізувала потребу в шоці у випадку зміни соціосистеми [26]. Це робиться для того, щоб соціосистема не змогла повернутися у висхідний стан, як це зазвичай відбувається. Адже навіть сьогодні через двадцять років після 1991 р. велика частина населення все рівно зберігає ностальгію за СРСР.
Хаос може створюватися (і реально створюється в сучасних умовах) за рахунок різкого пришвидшення розвитку ситуації. У масової свідомості зникає розуміння того, що відбувається. Частково ми вже навчені сучасними новинами, що розуміння і неможливо в принципі. Адже всі події, які проходять перед масовою свідомістю, не мають однозначного розуміння. Тим більше, що телебачення породжує не системну, а бдагато в чому розірвану картину світу. Потім гору можуть брати нові альтернативні інтерпретації.
Таким чином можна окреслити наступну модель "перехоплення" управління масовою свдомістю:
МОДЕЛЬ "ПЕРЕХОПЛЕННЯ" УПРАВЛІННЯ МАСОВОЮ СВІДОМІСТЮ Етап перший. Прискорення старих соціальних процесів (або уведення нових процесів, або перейменування старих процесів). Етап другий. Переведення реагування масової свідомості на стереотипні рішення. Етап третій. Створення підказок для масової свідомості у бік потрібної інтерпретації |
Хаос як інструментарій базується на суттєвому використанню комунікативних засобів. Цей варіант є багато в чому однотипний до використання коммунікативних засобів сучасним тероризмом, який є неможливим без них.
Управління тепер йде за тим, що можна позначити як комунікативна каузальність. Тобто причинно-наслідкові зв'язки стають переважно комунікативними. Фізичні події (в плані їх достовірності) при цьому взагалі не є потрібними. Їх замінюють сильні комунікативні події, яких не можуть не відображати ЗМІ, як би вони до них не відносилися. І одним із наслідків стає руйнація структурної суб'єктності країни, оскільки вона втрачає відчуття реальності. Країна поступово сходить з власної траекторії, переходячи на ту, на яку була запрограмована.
Література
1. Mann S. Chaos, criticality, and strategic thought // www.dtic.mil/cgi-bin/GetTRDoc?AD=ADA437356&Location=U2&doc=GetTRDoc.pdf
2. Тихомиров С. Г. Бинарная экспансия. Метод создания и консервирования социального хаоса // perevodika.ru/articles/19089.html
3. Шашков С. Проверка практикой теории "управляемого хаоса" // www.km.ru/news/proverka-praktikoi-teorii-upravlyaemogo-khaosa
4. Фальшивые революции // perevodika.ru/articles/19083.html
5. Манн С. Реакция на хаос // www.intelros.ru/index.php?newsid=175
6. Манн С. Реакция на хаос // rusprostranstvo.com/massmedia/view/432
7. Mann S. Chaos theory and strategic thought // www.dtic.mil/cgi-bin/GetTRDoc?Location=U2&doc=GetTRDoc.pdf&AD=ADA528321
8. Brown A. How chaos theory found any useful application in the social sciences? // people.brandeis.edu/~blebaron/ge/chaos.html
9. Smith R.D. Social structures and chaos theory // www.socresonline.org.uk/3/1/11.html
10. Richard Pipes // en.wikipedia.org/wiki/Richard_Pipes
11. Пайпс Р. Три "почему" русской революции // krotov.info/libr_min/16_p/ay/ps_04.htm
12. Смирнов А. Япония и русская революция // analysisclub.ru/index.php?page=hist&art=2328
13. Колеров М. Листовки Г.А.Гапона и "Христианского Братства Борьбы" // Исследования по истории руской мысли. Ежегодник 2001/2002. - М., 2002
14. Лурье Ф. Гапон и Зубатов // taina.sitecity.ru/ltext_2712203642.phtml?p_ident=ltext_2712203642.p_2712205408
15. Переслегин С. Новые карты будущего. - М. - СПб., 2009
16. Переслегин С. Аналитическое послесловие к трагедии в Беслане // www.memo.ru/hr/hotpoints/caucas1/msg/2005/02/m39240.htm
17. Кургинян С. Качели. Конфликт элит или развал России? - М., 2008
18. Михайлов А. Великий провокатор. Глава охранки Сергей Зубатов мог спасти Россию от революции // www.agentura.ru/dossier/russia/people/mih/provokator/
19. Маликов А., Павленко Р. "Управляемый хаос" - метод стабилизации неоколониального режима в Украине: как этого избежать // www.pravda.com.ua/rus/news/2004/10/27/4382219/
20. Третій термін Кучми. Як це повинно було бути. Частина 3, заключна // www.pravda.com.ua/news/2004/07/1/3000877/
21. Иевлев Б. Флеш-мобом по Батьке // www.stoletie.ru/print.php?ID=95589
22. Ромашова А. Twitter - оружие массового поражения? // www.stoletie.ru/print.php?ID=79716
23. Swaine J. Nato uses its own Twitter revolution to track Gaddafi's forces. - Telegraph. - 2011. - June 15 // www.telegraph.co.uk/news/worldnews/africaandindianocean/libya/8578439/Nato-uses-its-own-Twitter-revolution-to-track-Gaddafis-forces.html
24. Fassini F. Iranian protesters mark '09 election // online.wsj.com/article/SB10001424052702304665904576381903034218450.html?mod=googlenews_wsj%E2%80%9D
25. Clapping 'bout a revolution' // www.economist.com/blogs/easternapproaches/2011/06/protest-belarus
26. Klein N. The shock doctrine. The rise of disaster capitalism. - New York, 2007