Огляд «Становище української мови» оприлюднюється рухом «Простір свободи» вже вчетверте. Особливість нинішнього огляду полягає в тому, що він охоплює аналіз мовної ситуації в Україні в час революції, російської збройної агресії і окупації Росією частини території України (період з початку 2014 до середини 2015 року). Як зазначають його автори,  дослідження має на меті мовою фактів і цифр окреслити становище української мови в різних сферах суспільного життя, тенденції, пов’язані з розширенням чи звуженням вживання української мови. 

Основними джерелами, що використовувалися при підготовці огляду, є дані офіційної статистики, результати соціологічних досліджень, а також здійснений волонтерами руху «Простір свободи» моніторинг фактичного використання української мови у ключових сферах суспільного життя.  

MediaSapiens публікує витяги з результатів дослідження, включно з частиною, яка аналізує вживання української мови у медіапросторі. Повні результати дослідження тут. 

Мова спілкування в Україні

 Найсвіжішими з ґрунтовних всеукраїнських опитувань, під час яких досліджували мову спілкування в Україні, є  дослідження, проведене в березні 2015 року соціологічною групою «Рейтинг» на замовлення Міжнародного Республіканського Інституту. Воно проведене в усіх обласних центрах, окрім окупованих центрів Донбасу та Криму. В рамках цього дослідження було опитано 17.000 респондентів безпосередньо в обласних центрах.

 Абсолютна більшість мешканців обласних центрів у Західній Україні і відносна більшість у Центральній Україні спілкуються вдома українською мовою. Цей показник становить у Львові 93%, у Вінниці – 70%, у Черкасах – 52%, у Полтаві – 47%, у Києві – 27%. Водночас російською спілкуються вдома у Харкові 84%, в Одесі – 78%, у Дніпропетровську – 58%, у Чернігові – 41%, у Києві – 32%, у Кіровограді – 26%. Значна частина городян спілкується вдома як українською, так і російською.

На окупованих територіях Криму, Донеччини і Луганщини здійснюється стрімка примусова русифікація, українську мову витіснено майже з усіх сфер суспільного життя.  У Криму відбувається примусове й жорстке витіснення української мови з освіти. Місцеві чиновники змушують відмовлятися батьків від навчання українською мовою. Так, зокрема, в єдиній україномовній школі-гімназії в Сімферополі залишили тільки одну паралель з чотирьох з навчання українською мовою. До російської окупації в Криму працювало 7 шкіл суто з українською мовою навчання, зараз – жодної.

Мовна політика у так званих Донецькій та Луганській народних республіках у сфері освіти була спрямована на швидку русифікацію і торкнулася закладів як вищої, так і шкільної освіти. Наприклад, одне з перших розпоряджень горлівського міського голови Є. Клепа, видане після захоплення міста бойовиками в червні 2014 року, стосувалося русифікації освіти та витіснення української мови з публічного простору: «Російську мову у школах зробити основною, українську заборонити», а також «Змінити всі вивіски з української мови на російську».

Відповідно до цієї політики, упродовж 2014/15 навчального року на території «ДНР» та «ЛНР» відбувалося переведення шкіл із українською мовою викладання на російську, ліквідація класів з українською мовою навчання, зменшення кількості годин на вивчення української мови у школах.

Навальна русифікація перманентно тривала впродовж всього навчального року, однак у ній можна виокремити три великі хвилі.

Перша хвиля русифікації пройшла на початку навчального року – у вересні та/або жовтні (залежно від часу початку навчального року в умовах війни).

16 вересня 2014 року речник РНБО Андрій Лисенко повідомив, що в «ЛНР» заходились русифікувати освіту. Бойовики забороняють викладання історії України, української мови та літератури в луганських школах, вимагають замінити стенди з інформацією українською мовою на відповідні російською.

Виглядає на те, що в цей період «республіки» визначались щодо свого ставлення не тільки до навчання українською мовою, але й до наявності в розкладі таких предметів, як українська мова й література. Принаймні відповідальні за освітню політику чиновники неодноразово висловлювали суперечливі тези, то стверджуючи, що в «республіках» узагалі не буде таких предметів (або їх вивчення буде необов’язковим), то запевняючи, що вони все-таки викладатимуться, але у меншому обсязі.

Повністю вилучити українську мову й літературу зі шкільної програми в 2014/15 році окупанти не наважились, однак кількість годин було істотно зменшено – де-не-де до 1 год. на тиждень. 25 вересня 2014 року було видано наказ Міністерства освіти і науки «ДНР», згідно з яким було збільшено кількість годин на вивчення російської мови за рахунок зменшення кількості годин на вивчення інших предметів. Згідно з наявною інформацією, в районних відділах освіти пожертвували українською мовою.

Загалом можна припустити, що уроки української мови в частині шкіл де-факто перетворилися на факультативи. З іншого боку, є свідчення, що окремі віддані вчителі мови продовжували навіть у тих умовах відповідально ставитися до викладання свого предмету.

«Ми опираємося цьому, як можемо: викладаємо повний курс мови і літератури, розказуємо про події з історії України, до 9 листопада провели Тиждень української писемності та мови, конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, роз’яснюємо ситуацію на Донеччині. Але треба визнати: на тлі тутешньої пропаганди наш голос є слабким. Проте він є!», – анонімно написала одна із вчителів.

Друга велика хвиля русифікації пройшла в січні 2015 року. Окремі школи та класи з українською мовою викладання примусово перевели на російську мову після Нового року.

Третя хвиля русифікації прокотилася наприкінці навчального року. 29 травня ЗМІ  повідомили, що принаймні в одній зі шкіл Донецька, яка до тих часів зберегла українську мову викладання, батьків змусили написати заяви про їхнє бажання, щоб у наступному навчальному році діти навчались російською мовою. Тим, хто не хотів писати такі заяви й відповів, що подумає, присутні на зустрічі бойовики «ДНР» наказали негайно виконати вимогу й погрожували проблемами для дітей. ЗМІ цитують викладачку молодших класів Євгенію, яка побоюється, що «української з наступного року, радше за все, в нас не буде, може, один раз на тиждень факультативно». Є підстави вважати, що станом на червень 2015 року в Донецьку та Луганську майже або взагалі не лишилося шкіл з українською мовою викладання, однак, за відсутності достовірної статистики, про це можна говорити на рівні припущення.

УКРАЇНСЬКА МОВА У РІЗНИХ СФЕРАХ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ  (за матеріалами державної статистики)

Освіта

 На відміну від попередніх років, упродовж 2014-2015 навчального року в освіті спостерігаються в загальному позитивна, хоча й повільна тенденція до збільшення частки українських шкіл та учнів,  що навчаються українською мовою.

Частка школярів, що здобувають освіту українською мовою у 2014/15 році сягнула 90,8%, зрісши за рік аж на 9%. Проте це зростання пов’язане перш за все з тим, що статистика більше не враховує школи на окупованих територіях. Реальне ж зростання числа учнів, що навчаються українською, становить десяті частки відсотка, а в деяких областях цей показник навіть знизився. Найменше школярів навчаються українською мовою на Донеччині (59%), найбільше – на Рівненщині (100%). У Києві навчаються українською 97% школярів, на Полтавщині 98%, на Дніпропетровщині 81%, на Харківщині 74%, на Одещині 70%.

 Книговидання

 Аналіз даних, зібраних Книжковою палатою України, засвідчує стійку негативну тенденцію до зменшення сумарного тиражу книг, виданих українською мовою. Що ж стосується частки, то вона в 2014 році залишилася на попередньому рівні 55%, але лише за рахунок того, що загальний тираж книг упав. Якщо в 2013 році було видано 37,892 млн. примірників книг і брошур українською мовою (54,5% від загального тиражу виданих в Україні), то в 2014 році – лише 30,405 млн. (55%).

Друковані ЗМІ

 За даними Книжкової палати України у 2014 році сумарний тираж україномовних газет значно впав і становив близько 29,5% від загального тиражу всієї преси.  Дане падіння частки україномовних газет відбувається ще й на фоні падіння загальної кількості тиражів. Натомість обсяг тиражу газет російською мовою, попри падіння в абсолютних показниках 2014 року відносно 2013 року, покращився у відносній частці з 64,3%-2013 р. до 66% - 2014 р. 

Журнали

З випуском журналів та інших періодичних видань ситуація ще гірша, ніж з газетами.  Журнали російською домінували в 2013 році переважною більшістю у 82,5% частки із загальної кількості тиражів, а в 2014 році  збільшили свою частку до 85,6% , залишивши україномовні журнали із ганебно малою часткою в 9,9%. 

Кінопрокат

 У кінопрокаті сумарна кількість фільмів, дубльованих або озвучених українською мовою, у 2014 році становила 65,5%, у 2015 (до початку червня) – 83,8%. Решта фільмів, переважно з російським звуком, субтитровані українською. Різке зменшення частики таких фільмів у 2015 році напряму пов’язане зі зменшенням у прокаті кількості фільмів російського виробництва.

УКРАЇНСЬКА МОВА В ТЕЛЕВІЗІЙНОМУ ТА РАДІОЕФІРІ (за матеріалами громадського моніторингу)

Можна констатувати, що російська мова, як і впродовж уже багатьох років поспіль, домінує в телевізійному ефірі українських телеканалів. У прайм-тайм 8 найрейтинговіших телеканалів частка російської мови в ефірі становила 44%, а української – 30%. Окрім цього, зріс до 26% час «двомовних» ефірів.

Радіо

 Моніторинг 5 найрейтинговіших радіостанцій здійснювався у будень з 16 до 20 години. Визначався сумарний час програм та пісень українською та іншими мовами. При цьому час реклами додавався до часу програми, всередині чи після якої розміщувався рекламний блок.

З 1200 хвилин (20 годин) сумарного моніторингу програми та пісні українською мовою становили 271 хвилину, двомовні програми – 364 хвилини, пісні та програми російською мовою – 311 хвилин. Програми та пісні українською мовою становили відповідно 22,6% ефірного часу. Слід брати до уваги, що на цей показник істотно впливають цифри Першої програми Українського радіо, де частка мовлення українською становить 91,7%.

 Під час моніторингу в ефірі 5 радіостанцій пролунало в сумі 184 пісні, з них лише 9(!) – українською мовою і ця ситуація відбувається на радіо коли в країні рік тому минула Революція Гідності та триває фактична війна із РФ, 74 – російською, 101 – іншими мовами (більшість з яких – англійською, дані згідно таблиці 14). Таким чином, з загальної кількості пісень, що лунали в прайм-тайм на провідних радіостанціях, пісні українською мовою становили 4,9%. Водночас пісні російською мовою становили  40,2% від загальної кількості.  

Зовнішня реклама

Волонтери «Простору свободи» здійснили моніторинг мови 230 бігбордів у 23- містах України. Було обрано по 10 розташованих поспіль бігбордів у центральній частині кожного з цих міст. В містах, де на центральній вулиці такі конструкції не дозволено, бралася велика вулиця, максимально наближена до центру.

Аналізувався лише основний великий текст на бігбордах (без дрібних зносок, а також не враховуючи мову назв торгових марок). До уваги бралися щити як з комерційною, так і з політичною рекламою .

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Незважаючи на Революцію Гідності і російсько-українську війну, упродовж 2014-15 років продовжував діяти закон «Про засади державної мовної політики», відомий також як закон Ківалова-Колесніченка. Цей документ прийнятий 2012 року з грубим порушенням процедури, незважаючи на численні протести. Закон, по суті, заохочує русифікацію і знищує систему державного захисту і підтримки української мови.

Провідні українські та зарубіжні експерти оцінили закон як такий, що суперечить Конституції України, спрямований на витіснення української мови з ключових сфер суспільного життя і загрожує не лише стабільності, але й цілісності України. Зокрема, різко негативні висновки на закон дали Венеціанська комісія Ради Європи та верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин.

Незважаючи на небезпечний і антиукраїнський характер закону, провідні партії та політики, що прийшли до влади після Революції Гідності 2014 року, не виконали власних обіцянок і не скасували цей закон.

23 лютого 2014 року Верховна Рада прийняла закон про скасування закону «Про засади державної мовної політики», проте голова Верховної Ради і в.о. Президента України Олександр Турчинов, всупереч законодавству, так і не підписав цей документ.

В Україні була розгорнута потужна інформаційна кампанія, покликана переконати суспільство, що саме рішення про скасування Закону Ківалова-Колесніченка стало ледь не причиною вторгнення російських військ до Криму. По суті, ця кампанія, яка мала значний вплив на громадську думку, повторювала тези самих московських агресорів.

Насправді факти свідчать, що російська збройна агресія проти України готувалася завчасно і не залежала від законотворчого процесу в Верховній Раді, а скасування одіозного закону не містило жодних загроз національним меншинам, а навпаки, повертало мовне законодавство України до ситуації, що існувала до 2012 року, коли діяли цивілізовані правові механізми підтримки як державної мови, так і мов меншин.

З позицій сьогоднішнього дня особливо очевидно, що прийняття в 2012 році закону Ківалова-Колесніченка було частиною стратегії російських агресорів з захоплення України. Проте, як не парадоксально, цей закон діє і щодня сприяє русифікації України. Більше того, провідні політики, включно з Президентом Порошенком, публічно заявляли, що не будуть змінювати мовне законодавство.

Можна припустити, що в найнебезпечніші перші місяці війни, рішення зберігати правовий status quo у мовній сфері було тактично правильним і допомогло заспокоїти страхи частини громадян України, що перебували під впливом російської пропаганди і боялися міфічної «насильницької українізації». Однак намагання під приводом «єднання країни» перевести лінію на легітимізацію русифікаторського закону і толерантне ставлення до русифікації взагалі в ранг постійної політки є небезпечним. Адже в умовах нинішнього законодавчого поля таке єднання відбувається виключно за рахунок подальших поступок української мови і україномовних громадян на користь російської мови. Оскільки такі поступки не відповідають ні Конституції, ні інтересам держави та більшості громадян, а також є частиною стратегії держави-агресора, їх продовження прямо загрожує незалежності та європейському майбутньому України.

Окремі акти законодавства, прийняті в пореволюційний період, містять норми, спрямовані на повернення українській мові належного суспільного становища. Такою є, наприклад, норма Закону «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 року, що визначає мовою вищої освіти українську мову. Однак для системного приведення законодавства у відповідність з Конституцією необхідне скасування закону Ківалова-Колесніченка і прийняття сучасного європейського мовного закону, яким би належно захистив як українську мову, так і мови меншин і гарантував би функціонування української мови «на всій території України в усіх сферах суспільного життя», як це визначено статтею 10 Конституції України.