Популярні німецькі ток-шоу запрошують значно менше проукраїнських представників на свої ефіри, ніж російських. Такий основний висновок дослідження «Український конфлікт у німецьких ток-шоу», яке підготував Фабіан Буркхардт, науковий співробітник вищої школи досліджень Східної та Південно-східної Європи при Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана.

Дослідження аналізує присутність проукраїнських голосів на популярних німецьких телевізійних ток-шоу з метою розібратися – наскільки обґрунтованими є звинувачення в тенденційності висвітлення України на німецькому ТБ. Дослідження зафіксувало очевидний перекіс у бік присутності російських або проросійських експертів на таких шоу. Наприклад, серед гостей ток-шоу було вдвічі більше російських громадян, ніж українських, що, за висловом автора дослідження, «є першим доказом того, що українці рідше "мали голос" аніж росіяни». У 8 передачах із 30, де обговорювалася ситуація в Україні, проукраїнських експертів узагалі не було. Ця тенденція зберігається, якщо аналізувати склад гостей за різними показниками. Наприклад, серед 6 дипломатів, запрошених на ток-шоу, було двоє представників російського посольства, з боку України – жодного. Із 7 вчених було два експерта по Росії і жодного – по Україні, з чотирьох представників ділових кіл усі були проросійськими.

Графік 1. Громадянство гостей

Фабіан Буркгхард, автор дослідження зазначає: «Критика мас-медіа за необ’єктивне, несправедливе висвітлення набула статусу певного ритуалу у взаєминах Німеччина ‒ Росія. В цьому відношенні криза в Україні стала цікавим предметом для дослідження, оскільки тепер взаємні звинувачення лунають з усіх сторін у трикутнику Росія ‒  Німеччина ‒ Україна. Хочу зауважити, що дослідження не є всеохопним і не відбиває ситуації в усіх німецьких ЗМІ, але стосується тільки ток-шоу на громадських телеканалах. Моїм наміром було подивитися – яких гостей запрошують, звідки вони, які зовнішньополітичні погляди вони висловлювали. Я з’ясував, що в 27 телепередачах із 30 "російський фактор" був вищим за "український фактор". Це означає, що протягом 90% ефірного часу в ефірі було більше російських громадян і тих, хто виступає за замирення з Росією, аніж українських громадян і тих, що підтримує якнайшвидшу інтеграцію України в західні інституції (скажімо, Асоційовану угоду з ЄС чи тісніші зв’язки з НАТО). Більше того, тих гостей, хто сповідує замирення з Росією, на ток-шоу було на 60% більше, аніж тих, хто сповідує політику стримування щодо Росії».

Жорсткий контроль держави над ЗМІ в Росії і відсутність плюралізму також впливають на об’єктивність висвітлення теми України в німецьких ЗМІ. Природно, що редактори телевізійних шоу запрошують переважно колег-журналістів (журналістів запрошували найчастіше, їх було 38% серед усіх запрошених на передачі за період дослідження). Але, по-перше, серед 27 запрошених журналістів надпропорційно багато росіян (8), по-друге, серед них 5 – із контрольованих державою ЗМІ. Оскільки лише російські державні ЗМІ мають змогу утримувати своїх представників за кордоном, цей фактор має прямий вплив на те, що говориться в ефірі.

«Україна зі своїм плюралістичним медіаландшафтом, але з фінансовими труднощами була значною мірою у програші», – констатується в дослідження. Окрім Наталії Фібріг (кореспондентка «1+1» у Німеччині), українські журналісти не виступали на ток-шоу.

У дослідженні автор доходить висновку: «Україну сприймали як екзотичну країну, яка представлена одним журналістом, музикантом або письменником та яку захищають представники Партії зелених і європарламентарі».

Таким чином, дослідження опосередковано піднімає проблему відсутності державної інформаційної політики і підтримки голосу України за кордоном.

Іванна Коберник, журналіст і телеведуча, яка постійно співпрацює з німецькими ЗМІ, зауважує: «Ситуація в друкованих німецьких медіа суттєво відрізняється від телепростору: у впливових виданнях (Die Welt, FAZ) постійно з’являються глибокі та об’єктивні публікації про ситуацію в Україні, інформація подається переважно збалансовано. Телевізійні ток-шоу – окремий жанр і справді в них постійно простежується певний дисбаланс або навіть повна відсутність проукраїнських спікерів і дуже рідко представлені власне представники України. Трапляється, що ситуація в Україні обговорюється без жодного представника з проукраїнського боку. Це не завжди упередженість, хоча і вона має місце. Однак треба також розуміти, що редактори телешоу не будуть робити надзусиль у пошуках проукраїнських гостей, якщо їх немає і їх їм не пропонують. І, на жаль, у цьому контексті маємо говорити про певну пасивність нашої держави в представлені своєї позиції. Росія системно і наполегливо формувала свій пул лояльних спікерів, готувала їх, посольство РФ у Берліні розсилає в німецькі ЗМІ списки своїх "експертів" по Україні з рекомендацією звертатися до них по коментарі, активно таким чином формуючи свою реальність у німецькому медіапросторі. Натомість, на жаль, мушу визнати, доводилося чути, що в цей же час українське посольство в Німеччині поводиться досить пасивно. Настав час усвідомити, що активне представлення позиції своєї країни в медіа – така ж частина роботи дипломата, як і донесення позиції держави до політиків. Діяльність в умовах гібридної війни вимагає і від нашої дипломатії освоювати нову роль і активніше відстоювати інтереси держави в інформаційному полі на широку аудиторію».

Фабіан Буркгхард, автор дослідження «Український конфлікт у німецьких ток-шоу»: «З огляду на те, що Німеччина розглядає Росію як стратегічно незамінну для безпеки й економіки Європейського континенту, а також з огляду на незрівнянно більші фінансові ресурси у розпорядженні Росії, я не бачу, як нинішній дисбаланс у висвітленні може змінитися найближчим часом. Однак я б рекомендував Україні повністю усвідомити те, що сьогодні називають інформаційною війною. Україні потрібно ефективно використовувати свої обмежені ресурси для того, щоб лобіювати не тільки свої політичні та економічні інтереси, але також інформаційні та медійні інтереси. В довгостроковій перспективі Україна буде успішнішою, якщо утримається від використання шокових методів, які практикують у своїй роботі російські державні ЗМІ. З урахуванням того, що Павло Клімкін став Міністром закордонних справ, а Валерій Чалий ‒ одним із заступників голови Адміністрації Президента України, – а це люди, які дуже добре знають політичний Берлін – в Україні добрі стартові умови для того, щоб розвинути свою власну м’яку силу й успішну публічну дипломатію в Німеччині і в Європейському Союзі в цілому».

Поштовхом до дослідження «Український конфлікт у німецьких ток-шоу» стало звернення тодішнього посла України в Німеччині Павла Клімкіна з бажанням взяти участь у ток-шоу, оскільки ситуація в Україні, на думку посла, висвітлювалася однобоко.

Як зазначає дослідник, традиційне переконання, що німецькі ЗМІ упереджені чи навіть ворожі до Росії, а загалом упереджені до всіх сторін, зазнала останнім часом деякого переосмислення. Ситуація змінилася завдяки Євромайдану, анексії Криму та Севастополя як нових суб’єктів Російської Федерації і через затяжну державну кризу в Україні. «З одного боку, пропаганда у Росії досягла такої межі, яку західні журналісти і уявити собі не можуть. З іншого боку, навіть з України лунають голоси, які наголошують на несправедливому ставленні з боку німецьких ЗМІ. Дійшло до того, що 13.03.2014 українське посольство звернулося до конкретного ток-шоу і посол Павло Клімкін висловив свою готовність узяти участь у програмі про Україну», – пише дослідник.

Графік 2. Російський та український фактор у передачах

Примітка: Російський та український фактор визначались за одним принципом: загальна кількість гостей береться за 1, російський фактор відображає кількість гостей, які або є офіційними представниками Росії, або підтримують «політику розрядки» (замирення з Росією); український фактор – кількість гостей, які є представниками України або представляють про-українську позицію. Як приклад, російський фактор під час передачі AW2 (Анна Віль, 2 передача) у розмірі 0,75 показує, що троє з чотирьох гостей відносяться до категорії «політика розрядки» (Krone-Schmalz, Mißfelder, Dohnanyi). Український фактор при цьому складає 0,25 (1 гість – Наталя Фібріг). Горизонтальна вісь відображає дату проведення кожної передачі.

Відповідно до звинувачень з боку українського посольства було досліджено найважливіші німецькі ток-шоу на предмет висвітлення ситуації в Україні. Для кількісного дослідження було обрано найважливіші ток-шоу громадських телеканалів ARD, ZDF та Phoenix, які присвячували свої передачі Україні в період із листопада 2013 по квітень 2014 року. Загалом було обрано 8 ток-шоу (Анни Віль, Гюнтера Яуха, Menschen bei Maischberger, Beckmann, «Важко але справедливо» з Франком Пласбергом, Мейбрит Іллнер, Фенікс Рунде, Unter den Linden) та проаналізовано 30 випусків. Шоу Beckmann першим висвітлило тему України 12.12.2013, Анна Віль мала останню передачу на цю тему 30.04.2014, яка увійшла до вибірки.

Оригінал дослідження можна прочитати за цим посиланням (німецькою мовою).

Матеріал підготовлено за підтримки Українського кризового медіа-центру (uacrisis.org).