КІБЕР-БУЛЛІНҐ: НЕБЕЗПЕЧНЕ ВІРТУАЛЬНЕ «БИКУВАННЯ»

00:00,
10 Грудня 2010
6918

КІБЕР-БУЛЛІНҐ: НЕБЕЗПЕЧНЕ ВІРТУАЛЬНЕ «БИКУВАННЯ»

00:00,
10 Грудня 2010
6918
КІБЕР-БУЛЛІНҐ: НЕБЕЗПЕЧНЕ ВІРТУАЛЬНЕ «БИКУВАННЯ»
Інтегруючись у світ інтернет-технологій, підлітки стають уразливими до віртуальної агресії однолітків, яка може довести навіть до самогубства.

2002 року американський підліток Жислен Раза задля розваги зняв відеоролик, у якому він зображав героя фільму «Зоряні війни», використовуючи бейсбольну биту замість меча. Його однокласники, не спитавши дозволу, розмістили відео в інтернеті, де запис переглянули мільйони людей. За два роки було створено спеціальний сайт із цим та похідними роликами, спецефектами та музикою з фільмів, який зібрав понад 76 мільйонів відвідувачів. Відео за участю Жислена стало найбільш завантажуваним файлом 2004 року. Ярлик «дитини Зоряних війн» (Star Wars Kid) настільки змінив його стосунки у школі, що батьки були вимушені звернутися до психіатра, а також позиватись у суді до батьків однокласників, які розмістили це відео.

 

Однокласники 15-річної Джуді Румб створили сайт, присвячений її надмірній вазі та даті майбутньої смерті.

 

Кайлі Кенні мусила кілька разів змінювати школу через сайт «Корпорація «Вбий Кайлі», на якому були оприлюднені її координати разом із компрометуючою інформацією; врешті-решт дівчина перейшла на домашнє навчання.

 

16-річний Джед Прест не виходив із дому й намагався накласти на себе руки після конфлікту із хлопцями з його школи. Вони почали тероризувати підлітка нічними дзвінками, поширювати чутки в інтернеті, надсилати образливі sms-повідомлення.

 

13-річний Раян Патрик Ґалаґан убив себе, не витримавши нападок колишніх друзів, метою яких було довести, що хлопець ґей. Після смерті сина батько знайшов листування з дівчиною, яка зустрічалась із Раяном, але розірвала з ним стосунки та оприлюднила його приватні листи. «Завтра я зроблю це, прочитаєте в газеті», ‑ написав Раян тим, хто його цькував, а вони відповідали: «Це буде весела розвага!»

 

Кібер-буллінґ (cyber-bullying), підлітковий віртуальний терор, отримав свою назву від англійського слова bull – бик, із спорідненими значеннями: агресивно нападати, роз’ятрювати, задирати, прискіпуватися, провокувати, дошкуляти, тероризувати, цькувати. В українському молодіжному сленгу є дієслово аналогічного походження ‑ бикувати. Кібер-буллінґ часто невиправдано плутають із моббінґом, або масовим цькуванням (від mob – натовп), хоча насправді агресивна поведінка, яка позначається цими двома поняттями, має різні соціально-психологічні механізми.

 

Дорослі поки що мало замислюються про небезпеки широкої кібер-практики своїх дітей, хоча про наслідки буллінґу реального нам доводиться чути часто: повідомлення про травми, завдані однолітками, спробу суїцидів і трагічні смерті. На жаль, ці випадки часто супроводжуються безпорадністю дорослих: «Не уявляю, як це могло трапитися», «Такий гарний був хлопчик…» Традиційне для бюрократичної системи замовчування проблеми, пошук хибних мішеней для звинувачення та відсутність адекватного реагування на подібні випадки призводять до того, що навіть про реальний буллінґ ми знаємо недостатньо. А кібер-буллінґ залишається невидимим, а завдана ним шкода – нерозпізнаною. Але цілком реальною, попри віртуальність цієї проблеми.

 

Отже, кібер-буллінґ – це напади з метою завдання психологічної шкоди, які здійснюються через електронну пошту, сервіси миттєвих повідомлень, у чатах, соціальних мережах, на web-сайтах, а також за допомогою мобільного зв’язку. Така багаторазово повторювана агресивна поведінка має на меті зашкодити людині і базується на дисбалансі влади (фізичної сили, соціального статусу в групі). Зазвичай агресію дорослих, спрямовану на дітей, не вважають буллінґом.

 

Кібер-буллінґ включає цілий спектр форм поведінки, на мінімальному полюсі якого – жарти, що не сприймаються всерйоз, на радикальному ж – психологічний віртуальний терор, який завдає непоправної шкоди, призводить до суїцидів і смерті. Є також поняття булліциду – загибелі жертви внаслідок буллінґу.

 

Американські дослідники виділили вісім основних типів буллінґу:

 

1. Перепалки, або флеймінґ – обмін короткими запальними репліками між двома та більше людьми, що розгортається зазвичай у публічних місцях Мережі. Інколи перетворюється на затяжний конфлікт (holywar – священна війна). На перший погляд, флеймінґ – боротьба між рівними, але за певних умов вона може перетворитися на нерівноправний психологічний терор. Несподіваний випад може привести жертву до сильних емоційних переживань.

 

2. Нападки, постійні виснажливі атаки (harassment) – повторювані образливі повідомлення, спрямовані на жертву (наприклад, сотні sms на мобільний телефон, постійні дзвінки), з перевантаженням персональних каналів комунікації. Трапляються також у чатах і форумах, а в онлайн-іграх цю технологію найчастіше використовують ґрифери (grieffers) – група гравців, що мають на меті не перемогу, а руйнацію ігрового досвіду інших учасників.

 

3. Наклепи (denigration) – поширення принизливої неправдивої інформації. Текстові повідомлення, фото, пісні, які часто мають сексуальний характер. Жертвами можуть бути не лише окремі підлітки – часом трапляються розсилки списків («хто є хто в школі», «хто з ким спить»), створюються спеціальні «книги для критики» (slam books) із жартами про однокласників.

 

4. Самозванство, втілення в певну особу (impersonation) – переслідувач позиціонує себе як жертву, використовуючи її пароль доступу до екаунту в соціальних мережах, у блозі, пошті, системі миттєвих повідомлень, або ж створює свій екаунт із аналогічним нікнеймом та здійснює від імені жертви негативну комунікацію. Організація «хвилі зворотних зв’язків» відбувається, коли з адреси жертви без її відома відправляють друзям провокаційні листи.

 

5. Ошуканство, видурювання конфіденційної інформації та її розповсюдження (outing & trickery) ‑ отримання персональної інформації і публікація її в інтернеті або передавання тим, кому вона не призначалася.

 

6. Відчуження (остракізм, ізоляція). Будь-якій людині притаманне бажання бути включеним у групу. Виключення ж із групи сприймається як соціальна смерть. Що більшою мірою людина виключається із взаємодії, то гірше вона почувається, й то більше падає її самооцінка. У віртуальному середовищі це може призвести до повного емоційного руйнування дитини. Онлайн-відчуження можливе в будь-яких типах середовищ, де використовується захист паролями, формується список небажаної пошти або список друзів. Кібер-остракізм проявляється також через відсутність відповіді на миттєві повідомлення чи електронні листи.

 

7. Кіберпереслідування – приховане вистежування жертви з метою організації нападу, побиття, зґвалтування тощо.

 

8. Хепіслепінґ (slapping – щасливе ляскання) – назва походить від випадків в англійському метро, де підлітки ляскали перехожих, тоді як інші записували це на камеру мобільного телефону. Зараз ця назва закріпилася за будь-якими відеороликами із записами реальних сцен насильства. Ці ролики розміщують в інтернеті, де їх можуть передивлятися тисячі людей, без згоди жертви. Починаючись як жарт, хепіслепінґ може закінчитися трагічно: 18-річного Трістона Крістмаса побила група хлопців, знімаючи це на відео для інтернету, а коли він помирав на підлозі від удару головою, вбивця та спостерігачі продовжували розважатися на вечірці.

 

Бесіди з київськими підлітками підтверджують наявність більшості описаних типів поведінки в їхньому досвіді чи уявленнях. Навіть хепіслепінґ, який виник відносно нещодавно, трапляється серед українських дітей.

 

Відмінності кібер-буллінґу від традиційного реального зумовлені особливостями інтернет-середовища: анонімністю, можливістю сфальшування, наявністю величезної аудиторії, можливістю дістати жертву будь-де і будь-коли. Реальний буллінґ – це ситуація у шкільному дворі, де старші чи сильніші діти тероризують молодших, слабших; він закінчується, коли дитина приходить із школи додому. Кібер-буллінґ, натомість, триває весь час: інформаційно-комунікаційні технології стають невід’ємною частиною життя сучасних підлітків, і від кібер-нападок неможливо сховатися. На відміну від реального цькування, для кібер-буллінґу не потрібні м’язи чи високий зріст, а лише технічні засоби, час і бажання когось тероризувати. Анонімний ворог може залишатись невідомим, тоді жертва мучиться питаннями: за що? Чому саме я? Хто це робить зі мною? Жертви кібер-буллінґу ще дужче, ніж жертви реальних нападок, бояться звертатися по допомогу до дорослих, бо побоюються додаткового покарання – позбавлення привілеїв користуватися комп’ютером чи мобільним, що для багатьох батьків є логічним виходом із подібної ситуації. Страх утратити доступ до віртуального простору примушує жертв кібер-буллінґу приховувати свою проблему від дорослих.

 

Що робити дорослим для профілактики кібер-буллінґу, його припинення чи подолання його наслідків?

 

Перш за все, слід бути уважними до своєї дитини та її віртуальних практик. Батьки й діти мають різні маршрути та вподобання і в медіа, і в інтернеті, однак, на відміну від правил дорожнього руху, дорослі рідко розповідають дітям, що варто й чого не варто робити у віртуальному світі. Канали до віртуального світу потребують регулювання, введення чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз’яснює, в яких випадках і яка поведінка вважається нормальною і буде безпечною. Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп’ютера в зоні спільного користування (вітальня, кухня), де, займаючись паралельно власними справами, дорослі можуть ненав’язливо спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона перебуває в інтернеті, а також буде легше контролювати час роботи із комп’ютером. Слід уважно вислуховувати враження дитини від спілкування з новою реальністю, знайомитися з сайтами та технологіями, які вона використовує. Будьте пильні, якщо дитина після користування інтернетом чи перегляду sms-повідомлень засмучена, віддаляється від спілкування з однолітками, якщо погіршується її успішність у школі. Відстежуйте онлайн-репутацію дитини – шукайте її ім’я в пошукових серверах.

 

Якщо ваша дитина стала жертвою кібер-буллінґу, необхідно зберегти свідчення цієї події. Зробити копії отриманих повідомлень. Зберігайте спокій – ви можете налякати дитину додатково, своєю бурхливою реакцією на те, що вона вам показала. Головним завданням є емоційна підтримка. Не слід применшувати значення агресії проти вашої дитини, однак і лякати не слід: потрібно дати дитині впевненість у тому, що проблему можливо подолати. В жодному разі не карайте й не обмежуйте дій дитини у відповідь на її зізнання. Проговоріть із дитиною ситуацію та уважно її вислухайте. Повторіть найпростіші правила безпеки користування інтернетом, дайте поради щодо подальшого запобігання кібер-буллінґу. Та одноразової бесіди не вистачить – медійний імунітет, як і біологічний, не формується раз і назавжди, а потребує періодичного оновлення.

 

Ось декілька порад, які варто дати дитині для подолання цієї проблеми:

 

1. Не поспішай виплескувати свій негатив у кібер-простір. Нехай дитина радиться з дорослими, перш ніж відповідати на агресивні повідомлення. Старшим дітям запропонуйте правила: перш ніж писати й відправляти повідомлення, слід заспокоїтись, утамувати злість, образу, гнів.

 

2. Будуй власну онлайн-репутацію, не купуйся на ілюзію анонімності. Хоча кібер-простір і надає додаткові можливості відчути свободу й розкутість завдяки анонімності, дитина повинна знати, що існують способи довідатись, хто стоїть за певним нікнеймом. І якщо некоректні дії у віртуальному просторі призводять до реальної шкоди, все таємне стає явним. Інтернет фіксує історію, яка складається з публічних дій учасників і визначає онлайн-репутацію кожного – накопичений образ особистості в очах інших учасників. Заплямувати цю репутацію легко, виправити – важко.

 

3. Зберігай підтвердження факту нападів. Якщо дитину прикро вразило повідомлення, картинка, відео тощо, слід негайно звернутись до батьків за порадою, а старшим дітям – зберегти чи роздрукувати сторінку самостійно, щоби порадитись із дорослими у зручний час.

 

4. Ігноруй поодинокий негатив. Одноразові образливі повідомлення найкраще ігнорувати – часто кібер-буллінґ унаслідок такої поведінки зупиняється на початковій стадії. Досвідчені учасники інтернет-дискусій дотримуються правила: «Найкращий спосіб боротьби з неадекватами – ігнор».

 

5. Якщо ти став очевидцем кібер-буллінґу, правильною поведінкою буде: а) виступити проти агресора, дати йому зрозуміти, що його дії оцінюються негативно; б) підтримати жертву – особисто чи в публічному віртуальному просторі надати їй емоційну підтримку; в) повідомити дорослих про факт некоректної поведінки в кібер-просторі.

 

6. Блокуй агресорів. У програмах обміну миттєвими повідомленнями є можливість блокування повідомлень із певних адрес. Пауза у спілкуванні часто відбиває в агресора бажання продовжувати цькування.

 

7. Не варто ігнорувати агресивні повідомлення, якщо листи невідомого вам відправника систематично містять погрози або порнографічні сюжети. В цьому разі варто скопіювати ці повідомлення та звернутися до правоохоронців. Якщо образлива інформація розміщена на сайті, слід зробити запит до адміністратора щодо її видалення.

 

Повністю викорінити кібер-буллінґ, так само, як інші прояви жорстокості у віртуальному просторі та реальному житті, неможливо. Але це не значить, що дорослі можуть ігнорувати це явище, відсторонюватись від захисту своїх дітей і регулювання підліткових конфліктів. Дорослим слід тримати в курсі проблеми педагогів ‑ це дозволить їм уважніше відстежувати конфлікти у реальному житті, поєднання яких із кібер-буллінґом є особливо небезпечним. У деяких випадках варто поговорити із психологом.

 

Фото: http://moranmustangs.org/laurenl/page/2/

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду