Дружба у стилі Facebook
Автор - Адітья Чакраборті, The Guardian
На Різдво о 22.53 Симона Бек востаннє оновила статус у Facebook. Вона написала: «Я прийняла смертельну дозу таблеток, тож прощавайте всі». Один з її друзів відповів: «У неї постійно бувають передозування і вона постійно бреше». Інший підхопив: «У неї є вибір і приймати таблетки через стосунки не є достатньою причиною». Решта коментаторів сперечались чи це бува не блеф.
З 1048 людей, які були у Симони в списку друзів у Facebook, жоден не поцікавився, як у неї справи. Вона померла о 17.05 наступного дня. Невдовзі її мати написала: «Моя дочка Симона сьогодні відійшла, тож прошу дати їй спокій».
Одним із найсумніших моральних аспектів цієї історії є те, що вона не викликає подиву. Ви вже стикалися з цим раніше: надламана особистість, невиразне прохання про допомогу і натовп інтернет-користувачів, які й пальцем не поворухнуть. Хіба що для того, щоб написати нищівний коментар. Історія байдужості до передозування Симони Бек стоїть в одному ряді з частими трагедіями дітей, яких зацькували до смерті у соціальних мережах. Навіть із випадком із дівчиною у Хертфордширі, яка анонсувала свою вечірку з нагоди дня народження і отримала 21 тисячу підтверджень про відвідання події. Усі ці випадки наштовхують на питання: чого варта віртуальна дружба? Або, іншими словами, як можна зібрати понад тисячу друзів на сторінці, жоден із яких не втрутиться, якщо ти спробуєш накласти на себе руки?
Коли Facebook та інші соціальні мережі публічно обговорюють, зазвичай йдеться про приватність та політичну вигоду. Питання, як соціальні мережі змінюють наші стосунки з іншими людьми, піднімають значно рідше. На сьогодні Facebook є найбільш відвідуваним сайтом у США: він має понад 500 мільйонів користувачів, які кожні 20 хвилин публікують 2,7 мільйона фотографій та понад 10 мільйонів коментарів на своїх сторінках (навіть якщо більшість з них являють собою «LOL!», тобто «ги-ги»). Яка б публіка не збиралася на цьому сайті з темно-синім заголовком та колекцією новин, фото та посилань на YouTube, це варте вивчення.
Прихильники дружби у стилі Facebook стверджують, що більше - значить краще. Антрополог Стефана Бродбент вказує на те, що нові веб-сайти та технології дозволяють користувачам підтримувати тісніший контакт зі своїми близькими на відстані. Вона наводить хороший приклад, коли бразильська пара в Італії щотижня використовувала веб-камеру для віртуальної спільної вечері зі своїми родичами у Сан-Паулу. Також Джон Качіоппо, співавтор книги «Самотність», стверджує, що Facebook, Skype та добра стара електронна пошта є благом для людей з особливими потребами, які обмежені у пересуванні та прив’язані до дому, які б у іншому випадку були відрізані від спілкування. Як він каже «що-небудь, яким би незначним воно не було - краще ніж нічого».
Без сумніву. Проте всі ці приклади вказують на те, що інтернет зробив комунікацію – від електронної пошти до відео-конференцій – майже безперешкодною. Однак вони не враховують того, що комунікації представлені мільярдними компаніями, такими як Facebook.
Усі, хто мають сторінку на Facebook, розуміють, що я маю на увазі. Від моменту реєстрації вас просять відповісти на низку питань. Під датою народження вас просять написати улюблений вислів (оскільки переважно у кожного такий знайдеться); потім - ваші зацікавлення: дружба, побачення, романтичні стосунки, спілкування. Це – чотири види соціалізації у світі Facebook. Тут не передбачено варіантів на кшталт «заколотницькі розмови» чи «взаємний соліпсизм». У старі добрі часи вам запропонували б опцію «відкриті стосунки».
Такі визначення є формою самообмеження, вважає Джерон Ланьєр. У своїй останній книзі «Ви не є гаджетом» він стверджує, що «напівавтоматична самопрезентація» (не згадуючи вже про «рекомендованих друзів» на Facebook та Twitter) виникла через «бінарний підхід» програмного забезпечення, а не через невизначеність людських стосунків. Згадаймо, коли журнал Time назвав творця Facebook Марка Цукерберґга людиною року, часопис зазначав: «Він підходить до спілкування радше як до швидкого та ефективного способу обміну даними, аніж як до самодостатньої практики».
Проте Цукерберґ - не єдиний, хто втратив здатність насолоджуватися спілкуванням. Інші теж грішать цим – коли ніяково посилаються на тимчасовість стосунків, говорячи про нових найкращих друзів або дискримінують давній ідеал чоловічої дружби терміном bromance. Або коли публікують привітання з днем народження на сторінці людини, з якою не говорили впродовж п’яти років. Якщо у вас багато справ на роботі та вдома, якщо вам постійно бракує часу, ваша дружба (принаймні, стосунки за межами кола найближчих людей) природним способом згасає. Всі сайти на кшталт Facebook та Twitter, на яких можна публікувати короткі та влучні дописи про те, що ви думаєте Саме Зараз, посилюють цю тенденцію.
Насамкінець хочу порівняти два погляди на дружбу. Теодор Зелдін, історик, який займається темою емоцій, сказав мені, що дружба - це «обмін самовикриттями – коли одне одному відкривають найглибші почуття». Таким чином, через довіру і розмови ми робимо себе «більш відкритими до інших». Водночас, у дослідженні, яке у 2009 році провели Джей Люїс та Енн Вест про те, як лондонські студенти використовують Facebook, один із респондентів відповів: «дехто з них клікає… і всі ці милі маленькі повідомлення… і якось так це все відбувається». Думаю, ми всі погодимось з тим, яка версія дружби є привабливішою.
Переклад – «Медіаграмотність»
