Виламані пальці, розбите в кров обличчя та інші жахливі картини тортур у міліції – все це побачив 13 січня в ефірі телеканалу дніпропетровського 34 каналу дописувач «Медіаграмотності», дніпропетровський журналіст і блогер Олексій Мазур. Програма, яка належала до документального циклу «Столичні таємниці», ішла в «дитячий» час – о 20.00, без жодних позначок, які попереджали б глядачів про сцени насильства.

«…Сценка була показана не як відтворення службового злочину, скоєного співробітниками міліції, не як викриття неправомірних дій правоохоронців, а як звичайне, буденне, само собою зрозуміле дійство, тобто цілком нормальний, робочий процес. Затриманого брутальним чином із заламаними руками доставляють в райвідділок, саджають, точніше кидають, на стілець і починають допит: співробітники в цивільному дають чоловікові ляпасів, хапають за волосся, виламують пальці, розбивають в кров обличчя… При цьому дикторський голос за кадром як ніде нічого начитує текст про… звичайний допит підозрюваного. Більше того, глядачі дізнаються, що незважаючи на всі «старання» слідчих, їхній підопічний на відріз відмовився визнавати себе винним в скоєнні інкримінованого йому злочину, а згодом навіть самі «пінкертони»-садисти засумнівалися в правильності своїй версії. В підсумку з'ясувалося, що попри всі обставини, які вказували на причетність затриманого до вбивства, насправді душогубом виявилася зовсім інша людина», - розповідає він.

Докладно свої претензії пан Мазур виклав у матеріалі, опублікованому на його авторському сайті «Спецкор», а до «Медіаграмотності» звернувся з проханням з’ясувати причини, з яких ця сцена була включена до програми, якою була мотивація виробників і керівництва каналу, який поставив «Столичні таємниці» в ефір. Він також звернувся до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Виробником «Столичних таємниць» є цифровий телеканал «Гамма». Виконавчий директор каналу Олександр Довгань пояснив «Медіаграмотності», що в сітці мовлення каналу програма стоїть близько опівночі. «В цей час законом не заборонено показувати програми зі сценами насильства. А відповідальність за те, в який час транслюють наш продукт регіональні мовники, які його придбали, несуть вони», - сказав він. За його словами, у більшості програм із циклу «Столичні таємниці» сцени жорстокості є доцільними. «Але вони всі є реконструкцією подій. І ми не показуємо крові, відірваних кінцівок, внутрішніх органів тощо. Усе те, що містять художні фільми відповідної тематики – але ж, дивлячись фільм, людина розуміє, що показане на екрані є лише інсценуванням насильства, а не відеохронікою подій», - сказав пан Довгань.

Утім, у випадку художніх фільмів глядач захищений, адже вони маркуються відповідно до того, на яку аудиторію розраховані, й чи містять сцени сексу, жорстокості та насильства, згідно з рішенням Національної ради з питань телебачення та радіомовлення від 18 червня 2003 №781. 2006 року Національна рада ухвалила зміни до затвердженої раніше системи позначок, згідно з якими будь-який аудіовізуальний продукт, а не лише фільми, слід позначати квадратиками, трикутничками чи кружечками відповідного кольору.  Проте, як пояснили в Національній раді, виконувати це рішення телеканали не можуть, адже позначка встановлюється відповідно до прокатного посвідчення, яке обов’язково має бути лише у кіно- та телефільму, але не програми власного виробництва. Утім, канали мають право на власний розсуд попереджати глядачів про видовища, які можуть їх шокувати.

На дніпропетровському 34 каналі від коментарів відмовились, але в неофіційній бесіді зазначили, що сьогодні важко заповнити ефір без програм такого роду. Адже навіть у новинах не гребують демонстрацією мертвих тіл на місці аварії чи злочину, то чому в праймі не можуть демонструватись програми, в яких сцени насильства не реальні, а інсценовані?

«На початку програм такого ґатунку обов’язково слід зазначати, краще текстом, що це відтворення (інсценізація), у кадрі діють не реальні персони, а актори. Людей слід попередити, що це не репортаж із місця подій, навіть якщо комусь видається, що це й без того зрозуміло», - коментує старший викладач кафедри психології та педагогіки Києво-Могилянської академії Оксана Брик. За її словами, людей із слабкою психікою необхідно попередити, що їм слід відмовитись від перегляду програми, а її демонстрацію супроводжувати маркером, який свідчить, що вона розрахована виключно на дорослу аудиторію, або діти й підлітки можуть дивитись її виключно в присутності батьків.

«Це етико-психологічний мінімум, про який не варто забувати виробникам програм і телеканалам, які їх показують. Якщо глядач не в курсі, що це інсценування, сцени жорстокості можуть шокувати його. Можливо, когось такі кадри змушують замислитись, але когось іншого – лякають. Причому тих, кого лякають, може бути набагато більше, і це може стати для них тяжкою психологічною травмою»,  - каже психолог. Вона нагадує славнозвісну історію «марсіанської навали» 30 жовтня 1938 року. «Жовтнева паніка» накрила більшість американських штатів, коли по радіо почали зачитувати уривки з книги Герберта Веллса «Війна світів», забувши попередити, що це художній твір. Американці, перебуваючи в передчутті війни, гостро відреагували на звістку – масштаби паніки були величезними.

«Програми із сценами жорстокості діють так само, тільки в менших масштабах. Наприклад, людина може почати боятись виходити на вулицю ввечері, - каже Оксана Брик. – Якщо існує жахливе явище в суспільстві, йому треба протистояти, а протистояти, коли ти боїшся, важко. Це породжує жорстокість, нечутливість до насильства й байдужість – такою є захисна реакція людської психіки. Програми такого ґатунку переорієнтовують суспільство на негатив, деструктивно діють на соціальну психіку. На такому ґрунті не можна нічого створювати, адже немає оптимізму, що дозволяв би бачити майбутнє».

Утім, ідею заборони показу сцен насильства психолог не підтримує: «Я проти цензури. Цю проблему легко вирішити: якщо доросла людина має для цього час і змогу, вона може дивитись усе, що хоче, на кодованих каналах. А широка аудиторія не повинна стикатись із чорнухою на екрані. Існує думка, що будь-яке суспільство має замовлення на агресію. Дослідження засвідчили: демонстрація агресії до певної міри стимулює суспільство, допомагає глибше розуміти і бачити процеси, що відбуваються. Я не за те, щоб годувати суспільство виключно карамельними програмами – це інша крайність. Але ж мають бути реалістичні програми і фільми, жорсткі, а не жорстокі».

А що думаєте ви? Діліться своїми думками в коментарях або присилайте їм на адресу mediaosvita@gmail.com