«Інколи дуже складно протистояти суспільній істерії в медіа»

00:00,
31 Січня 2011
1855

«Інколи дуже складно протистояти суспільній істерії в медіа»

00:00,
31 Січня 2011
1855
«Інколи дуже складно протистояти суспільній істерії в медіа»
Британська журналістка Емма Вандор оцінила, як висвітлюється порушення прав жінок в Україні, й дала поради, як краще готувати матеріали на соціальні теми

За плечима Емми Вандор п’ятнадцятирічна практика репортерської роботи, переважно на The Associated Press та Bloomberg. Загалом вона працювала у понад двадцяти країнах. Донедавна очолювала економічну службу The Associated Press у Парижі. З серпня мешкає в Лондоні, де висвітлює соціальні теми. У 2007 році під час роботи над репортажами про Єлисейський палац Емма Вандор написала книжку про французьку політику «Французька шизофренія: Сеґолен Руяль, Ніколя Саркозі, Жак Ширак і я».

 

Британська журналістка відвідала Київ у рамках програми з обміну досвідом «Найкращі практики соціальної журналістики» проекту «Права жінок – комунікаційний компонент», що фінансується ЄС та виконується компанією «Сафеж». Свій перший візит до України Емма Вандор присвятила знайомству з практикою висвітлення вітчизняними ЗМІ соціальних тем. «Мене вразило те, що українські журналісти часто говорять про необхідність отримувати всілякі дозволи для виконання своєї роботи», – поділилася своїми враженнями Емма. За її словами, у Великій Британії журналісти почуваються більш вільними та можуть ефективніше реалізовувати свої потреби в отриманні тієї чи іншої інформації. «Безумовно, на деякі заходи потрібно отримати попередній дозвіл на проведення відеозйомки, але це не має такого масового характеру, як в Україні», – зазначила Емма Вандор.

 

Невтішні висновки британської журналістки і щодо того, як у нас висвітлюють дотримання прав жінок та дітей. Зокрема, Емму Вандор вразила слабка реакція з боку громадськості на слова Миколи Азарова щодо місця жінок у політиці: «При всем моем уважении к женщинам – не женское дело проводить реформы».Європейці активно коментували цю заяву українського прем’єра і навіть наводили статистику, яка ілюструє недостатню рольжінки в політичному житті країни. За даними, які навів Вальтер Кауфманн, керівник відділу країн Східної Європи берлінського бюро Фонду імені Генріха Бьолля, жінок в українському парламенті менше 8%. І це свідчить про те, що ситуація з представництвом жінок у владі дуже погана.

 

Емма Вандор вважає, що від активної позиції медіа залежить, чи змінюватиметься ситуація на краще. Втім, журналістка зізнається, що писати на соціальні теми і зокрема теми дотримання прав жінок важко, оскільки журналістика має маскулінний характер. За даними дослідження «Хто робить новини? [Who Makes the News? The Global Media Monitoring Project Report 2010], проведеного World Association for Christian Communication, жінки стають героїнями лише п’ятої частини всіх матеріалів, що продукують ЗМІ. Причому більша частина цих матеріалів присвячена випадкам насильства над жінками. Тобто позитивного контексту вочевидь бракує.

 

Українським журналістам Емма Вандор радить бути більш наполегливими та пропонувати редакторам різні ракурси у висвітленні теми прав жінок. «Медіаграмотність» публікує поради британської журналістки.

 

 

Що можна робити?

Тактика перша – вибрати з усієї історії факт, який зачепить цільову аудиторію видання. З нього й можна починати розповідь.

 

«У газеті The Guardian працює журналіст Дейвід Лі, зараз він відповідальний редактор журналістських розслідувань. Саме за його ініціативи було надруковано серію матеріалів, у яких викривались аморальні дії одного з членів Британського парламенту Джонатана Ейткіна. Зокрема, Дейвід Лі запропонував тему першої своєї статті, з якої і почав публікувати той матеріал, який назбирав. Це були видатки Джонатана Ейткена на розваги – алкоголь, вечірки, проститутки. Зрозуміло, що редактору дуже складно пройти повз таку тему. Адже він розуміє, що й читач не залишиться байдужим до неї. Інтерес до матеріалу, у якому фігурують жінки, шампанське і хабарі, можна сказати, гарантований.

 

Після першої публікації Дейвід Лі почав оприлюднювати інші факти з життя відомого політика. І це також приваблювало читача, адже в нього вже був інтерес до персони Джонатана Ейткена. Якби журналіст одразу подав інформацію про розміри хабарів члена парламенту, це не мало б такого широкого розголосу.

 

З цього можна зробити перший висновок: якщо редактор відмовив у публікації матеріалу, варто запропонувати тему під іншим кутом. А задля цього корисно знати вподобання свого редактора, теми, яким він надає перевагу», – радить Емма Вандор.

 

Друга тактика – шукати ексклюзив. Редактори із задоволенням поставлять матеріал, що не дублюватиметься в інших виданнях.

 

Третя тактика – шукати можливість зробити матеріал, дотичний до якоїсь гучної історії. «Для прикладу можна взяти тему з обвинуваченням шведською поліцією засновника WikiLeaks Джуліана Ассанжа у зґвалтуванні. У прив’язці до цієї теми можна поговорити про різницю в підходах до визначення самого злочину: те, що у Швеції вважається зґвалтуванням, в інших країнах взагалі не трактується як акт насильства. Також у прив’язці до теми можна підняти статистику зґвалтувань у власній країні, розповісти реальну історію, яка б зачепила читача або глядача.

 

Ще один аспект – можна прив’язати до теми випадок із якоюсь зіркою. Відомі люди привертають увагу. Наприклад, випадок із Ріанною, яку в 2009 році напередодні вручення премії “Греммі” побив її бойфренд Кріс Браун. Замість того, щоб акцентуватися лише на одному факті, який беззаперечно приверне увагу громадськості, можна загалом розглянути тему домашнього насильства.

 

Висновок – не бійтеся використовувати будь-який аспект теми, щоб почати розповідати свою історію», – підсумовує Емма Вандор.

 

 

Чого робити не слід?

Замість того, щоб читати лекцію про етику журналістського ремесла, Емма Вандор поділилася кількома історіями, які її вразили.

 

«Мені запам’яталася історія з маленькою дівчинкою Мері Белл, дитинство якої було складним. Її мати заробляла на життя проституцією. У восьмирічному віці Мері Белл убила іншу дитину. За вчинок дівчинку покарали, відправили до колонії для неповнолітніх. Після того, як Мері вийшла на волю, вона змінила прізвище, вийшла заміж, народила доньку. Тобто зажила нормальним життям.

 

Її історія зацікавила журналіста Ендрю Марра, і він написав про це книжку.

 

Це підігріло інтерес з боку інших журналістів до Мері Белл, її почали шукати і, зрештою, знайшли. На той час її дочці виповнилося вісім років. Історії своєї матері вона не знала, тому ніяк не могла зрозуміти, чому Мері Белл привертає таку увагу. Все скінчилося тим, що Мері, ховаючись від переслідування журналістами, зачинилася у власному будинку і змушена була все розповісти своїй донечці. Наскільки важко було дитині дізнатися, що її матір у минулому вбивця, ми не знаємо.

 

Ця історія стала для мене вирішальною при виборі професії. Коли я ще думала, куди вступати, читала колонки Ендрю Марра. Він казав, що журналісти не повинні так поводитися, адже Мері в дитинстві сама була жертвою домашнього насильства. Окрім цього, її покарали за вбивство. І зараз вона має такі ж права, як і в інших членів соціуму. Мене вразила фраза Ендрю Марра, що не можна використовувати страждання людей задля того, щоб продавати свою газету. І у своїй діяльності я завжди про це пам’ятаю», – розповідає Емма Вандор.

 

Ще одна історія, яка вразила британську журналістку, також пов’язана з дітьми-вбивцями. «Маленького хлопчика Джеймса Багера вбили два хлопчики, ненабагато старші за нього. Все трапилося дуже швидко: чотирирічний Джеймс був із мамою в торгівельному центрі, де його помітили старші хлопці та якось вмовили піти з ними. Відео з камер спостереження – останні кадри з життя Джеймса. Цей випадок шокував багатьох людей у Британії. Про нього згадують досі, хоча трагедія сталася в 1993 році. Хлопців, що здійснили злочин, було ув’язнено.

 

Минулого року в пресі з’явилися повідомлення, що один із убивць – Джон Венейблз – знову опинився у в’язниці через перегляд дитячої порнографії. У коментарях до матеріалів про нове ув’язнення Венейблза було чимало різних думок. Люди сперечалися: чи має громадськість знати подробиці особистого життя людини, яка здійснила злочин та вже відбула покарання за нього? Приємним було те, що серед маси коментарів зустрічалися й такі, в яких люди підтримували право Венейблза на особисте життя. Це свідчить про те, що ставлення суспільства буває більш толерантним, ніж позиція тих чи інших журналістів. І в цій історії журналісти, що засуджували підвищену цікавість до долі Джона Венейблза, викликали в читачів більше поваги.

 

Інколи дуже складно протистояти суспільній істерії в медіа. Але щоб тебе почули – час від часу корисно йти проти течії. Важливо розуміти, що журналісти можуть змінити чиєсь життя, висвітлюючи ті чи інші події», –каже Емма Вандор.

 

Відеопоради від Емми Вандор: «Як журналісту зробити соціальний репортаж значущим для суспільства»

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду