Чим небезпечний мем «голос Донбасса», або Як почути голоси інших регіонів
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Чим небезпечний мем «голос Донбасса», або Як почути голоси інших регіонів
«Вы слышите только голос Донбаса. Мы хотим, чтобы вы услышали и наш голос» - напевно, це був чи не один із ключових меседжів, який ми почули від громадських активістів та журналістів Херсона та Миколаєва, і який вони просили передати центральній владі.
Це було у всіх сенсах нестандартне відрядження. Емоційні дискусії, руйнування стереотипів і багато чудових людей, можливо, десь емоційних, десь критично налаштованих, але що важливо - патріотичних. Хоча коли приймала запрошення Фонду «Демократичні ініціативи» взяти участь у серії регіональних круглих столів на тему «Проблеми інформаційної безпеки та європейської інтеграції України», очікування були зовсім іншими - здавалося, що нестандартного можна чекати від круглого столу на тему, яку в Києві уже певною мірою навіть заговорили й експерти, і журналісти. Але склалося все зовсім інакше.
Ми (а це Ірина Бекешкіна, Олексій Гарань, Юрій Горбань і я) їхали говорити, але вийшло так, що в основному слухали, слухали і слухали. У людей за ці роки накопичилося чимало проблем, болю і претензій до всіх влад, і як це дивно - але й до нас, журналістів. Емоцій під час таких спілкувань не уникнути. Це й зрозуміло. Люди очікували на зміни після Майдану, принаймні на те, що їх слухатимуть і чутимуть. Але центральна влада не чує і навіть не намагається почути - кажуть і в Херсоні, і в Миколаєві. За увесь постмайданний період ніхто з урядовців не удостоїв регіон своєю увагою (уже коли ми повернулися в Київ, з'явилася інформація про відвідини Херсону міністром освіти Сергієм Квітом, оскільки йдеться про створення на Херсонщині регіонального центру оцінювання якості освіти для випускників кримських шкіл). Найбільше критики виливається на адресу міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та на РНБОУ - людей у першу чергу турбує безпека, особливо це питання гостро стоїть для херсонців, які опинилися після анексії Криму фактично у прикордонні. «Херсонщина - это пробка, которая закупоривает Крым» - жартують вони. Для багатьох - це сміх крізь сльози.
Відсутність адекватного каналу комунікації центру з регіонами (який би працював в обох напрямках) - це також загроза інформаційній безпеці держави, особливо в такий кризовий час, як сьогодні. Влада не знає, бо не цікавиться, чим живуть сьогодні люди на місцях, а регіони не отримують від центральної влади адекватної інформації про дії цієї влади, тому не розуміють її рішень, як наслідок - незадоволення наростає.
Чим небезпечний мем «голос Донбасса»
Розмови з місцевими активістами показали, який страшенний дисбаланс усі ці роки був у комунікації Києва з регіонами. З одного боку, центральна влада кожного разу (залежно від політичної приналежності) говорила лише зі своїм регіоном: Ющенка розумів тільки Захід (для Сходу у нього не було підходящих слів), Януковича розумів тільки Схід. З іншого боку, увага різних фондів, громадського сектору також часто була спрямована лише на окремі великі міста як от Донецьк, Львів, Харків, Одеса, ще часом Дніпропетровськ. Туди їхали з різними навчальними та тренінговими програмами, круглими столами і т.д., там бували журналісти. У той же час більша частина областей взагалі довгий час перебувала у певному комунікаційному вакуумі. Ми це відчули у Херсоні та Миколаєві.
Після Майдану були сподівання, що нарешті влада перегляне свої підходи до спілкування з регіонами. Але цього не відбулося. Саме тому у багатьох людей на місцях викликають велике роздратування постійні заклики «почути голос Донбасу», які транслюються як політиками, так і медіа. Люди розуміють складність ситуації, в якій опинилися східні регіони. Проте вони вважають, що інші регіони несправедливо обділені увагою, і кажуть, що цю увагу влада має їм приділяти, якщо не хоче виникнення нових зон нестабільності. «Успокоив Донбасс, вы разбудите всю Украину» - кажуть місцеві громадські активісти, натякаючи на неприпустимість коаліції з Партією регіонів. «Нам интересно было донести свою позицию, а то сейчас слышат только голос Донбасса» - кажуть інші. Але в дискусії звучать і більш категоричні вислови, як наприклад, такі: «Не може увесь Донбас ставити іншу країну на коліна».
Кожна область хоче почути саме їй потрібні слова. Бо хоч усіх об'єднує у першу чергу прагнення безпеки, прагнення миру та єдності, але скрізь є свої особливості. У Миколаєві, наприклад, є побоювання, що люди, які працюють на російськоорієнтованих підприємствах, залишаться без роботи, вони чомусь переконані, що влада у Києві заборонила цим підприємствам співпрацю з Росією. Їм ніхто (ні Київ, ні місцева влада) не пояснює, що все якраз навпаки, і часто обмежувальні заходи у таких випадках здійснює якраз російська сторона. Це теж проблема комунікації.
Тому у цій ситуації «голос Донбасса», який став уже мемом, виконує певну дестабілізуючу функцію для інших регіонів. Цей мем був нав'язаний спочатку місцевими політичними елітами Донбасу, які свій голос прирівняли до голосу усіх жителів Сходу, і використовували це для торгу з Києвом. Ці еліти не тільки не чули голосів інших регіонів, вони не чули й голосу власного регіону і не помічали проблем пересічних жителів Донбасу (наслідок ми сьогодні бачимо). Сьогодні цей мем підхопили сепаратисти, які створили нелегітимні місцеві утворення на кшталт Донецької народної республіки. Таким чином протиставляючи Донбас іншим регіонам за допомогою цього мему, і сепаратисти, і що більш дивно - донецькі еліти (а про голос Донбасу не перестає говорити Ахметов, Тарута та інші, ось і Тигіпко почав про це теж говорити) свідомо чи не свідомо, посилюють роздратування Донбасом жителів інших регіонів.
До питання самоідентифікації: «Почему вы нас называете Юго-Востоком?»
Ще один термін, який викликає роздратування в Миколаєві та Херсоні - це «Південний Схід» («Юго-Восток»). «Голос Юго-Востока» - ще один вираз, який використовують у своїй риториці проросійські політики, такі як Царьов, наприклад. Цей термін активно експлуатує і російська пропаганда, звертає увагу політолог Олексій Гарань. Але херсонці та миколаївці його не сприймають.
«Вы создали пропасть непонимания между центром и нами. Почему вы зомбируете людей по телевидению и говорите Юго-Восток? Вы нас не слышите, все ваши информационные кампании ничего не стоят. Сепаратистов всегда ассоциировали с Юго-Востоком - неправда это!» - апелює до журналістів центральних телеканалів Тетяна Марченко із Херсона.
Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва», підтверджує, опираючись на соціологію, що Південного Сходу як об'єднання проросійських південних та східних регіонів України вже немає. «Є окремо Південь, "м'який" Схід та Схід», - каже вона. За її словами, до «м'якого» Сходу (за проросійськими настроями частини населення - Ред.) відносяться Дніпропетровська і Запорізька області. А серед південних областей найбільш проросійською є на сьогодні Одеська, відзначає Ірина Бекешкіна. Тоді як Херсонщина та Миколаївщина вирізняються своїми проукраїнськими настроями. Детальніше про ці зміни у настроях людей можна дізнатися із соціологічного дослідження, яке нещодавно провів КМІС на замовлення газети «Дзеркало тижня» (читайте у статті «Південний Схід: гілка дерева нашого»).
Якщо говорити про настрої серед журналістів, то у Херсоні нас запевнили, що 95% усіх місцевих журналістів (незалежно, від того, яку редакційну політику здійснює редакція, де вони працюють) налаштовані проукраїнськи. У Миколаєві, за твердженнями місцевих активістів, із 15 сайтів сепаратистів підтримують 3-4.
Якщо резюмувати наші дискусії у Херсоні та Миколаєві, то вималюється кілька тенденцій.
Чого чекають від центральної влади на місцях
У першу чергу ̶ дій (наприклад, адекватних рішень, які б вивели правоохоронну систему України із ступора; на місцях не сприймають того, що центральна влада постійно списує усе на недієздатність міліції, там кожен житель не зі слів знає про цю недієздатність; у мене склалося враження, що населення готове прийняти навіть радикальні рішення у цій сфері, аби тільки змінити ситуацію).
Далі ці дії мають отримати адекватне пояснення. Люди чутимуть російську пропаганду доти, доки українська влада не навчиться пояснювати їм свої дії. І це стосується усіх сфер, починаючи від обороноздатності, закінчуючи економічними питаннями.
Також люди хочуть, щоб влада нарешті почала до них дослухатися. «Власть не слышит общественность» - каже миколаївський активіст Давид Арахамія. Зрештою, про це говорять і експерти та журналісти. Керівник прес-служби Миколаївської облради Ігор Данилів переконаний, що Україні потрібен антикризовий піар, головну роль в якому повинні грати місцеві громади, які добре знають настрої людей. Рекомендує налагодити комунікацію із українським суспільством і Олександр Шевчук, декан факультету політичних наук Чорноморського державного університету ім. Петра Могили. «С народом никто не хочет считаться и никто с ним не хочет разговаривать» - говорить миколаївський журналіст Анатолій Чубаченко (видання Преступности.НЕТ).
І ще від влади чекають рішучості. «Надо говорить Путину: мы готовы с вами воевать и убивать. А не говорить, что мы слабые» - казали нам у Херсоні.
Чого чекають від центральних ЗМІ на місцях
Головна претензія до центральних телеканалів звучала приблизно так: «Замість того, щоб показувати, що всі за Україну, телеканали показують, що тут тільки сепаратисти».
Критикували й «мнимую игру в объективность на всех телеканалах», й у цьому контексті звучала навіть думка про обмеження доступу до телеканалів представників Партії регіонів (хоча це і неприйнятно, якщо ми хочемо зберегти свободу слова).
Ще одна претензія - це те, що журналісти із Києва не знають і не розуміють регіони, не бачать відмінності між ними. Зрештою, регіональних кореспондентів мають далеко не всі центральні ЗМІ. І увага до життя в регіонах у центральних ЗМІ справді низька. Вона зростає лише у кризовий період. Ось зараз журналісти переключилися на Схід, до того це був Крим. Але системного висвітлення життя регіонів та звичайних людей, їх проблем та їх невеличких перемог - нема.
У Миколаєві прозвучала пропозиція створення єдиного інформаційного каналу з регіонів, який би об'єднував як повідомлення прес-служб місцевих органів влади, так і місцевих медіа. Зрештою, на сьогодні такою платформою для комунікації з регіонами могло б стати державне інформаційне агентство «Укрінформ».
Отже, влада мала б на сьогодні зробити два кроки: інтенсифікувати діалог з усіма регіонами та усунути інформаційний дисбаланс між регіонами. Має діяти принцип: усі регіони однакові за важливістю, жоден не може мати переваги перед іншим, бо усі хочуть відчувати свою потрібність Україні. Ну, а центральні медіа нарешті мали б повернутися обличчям до людей. Їм дуже потрібен сьогодні позитив і підтримка їхніх патріотичних настроїв.