Прокладання дороги України в ЄС – це не лише справа українських урядів, учорашніх, нинішнього чи завтрашніх. Велике значення має робота українських медіа в цьому напрямку. Але чи є вона достатньо ефективною та професійною? Радше ні, аніж так. І є чимало підтверджень цього.

Розпочну з останнього соціологічного дослідження, презентованого минулого тижня Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою Ukrainian Sociology Service під час експертної толоки «Аргументи європеїзації. Довідник для українця», приуроченої до саміту Україна – ЄС. З одного боку, інформація начебто позитивна – дослідження свідчить, що в Україні сформувалася досить стабільна громадська думка, де переважає позитивне ставлення до вступу України в Європейський Союз.

Але якщо порівняти ці цифри з іншими (як це зробили соціологи Володимир Паніотто та Валерій Хмелько у своїй статті для «Української правди»), зокрема з тими, що свідчать, що громадяни України так само радо підтримують і вступ України до союзу Росії та Білорусі (таких – 67,5%), то ситуація виглядає не так уже й райдужно. Можна сказати, що й парадоксально – бо це, швидше, означає, що населення не має усталених геополітичних вподобань. Чим це загрожує? «Така ситуація надає великі можливості маніпулювання громадською думкою», – наголошують Володимир Паніотто та Валерій Хмелько, і з ними важко не погодитись. Особливо коли йтиметься про справжній референдум. Такі речі у нас традиційно використовують політики для мобілізації власного електорату, мало переймаючись державними інтересами, а медіа просто ретранслюють перехресні меседжі.

У дослідженні Фонду «Демократичні ініціативи» та Ukrainian Sociology Service експерти звертають увагу на один аспект, який має прямий стосунок до роботи ЗМІ. Зокрема йдеться про те, що ставлення до членства в ЄС істотно залежить від рівня обізнаності громадян із цією тематикою. Загалом серед українського населення 61% знає, що Україна веде переговори про Угоду щодо Асоцiацiї з Європейським Союзом, не знають про це 39%. Тож серед обізнаних підтримують членство України в ЄС 52%, а у групі не обізнаних – лише 37%.

До речі, треба сказати, що така ж тенденція спостерігалася й у питанні співпраці України з НАТО. Більшість населення Україні ніколи не підтримувала шляху інтеграції з НАТО, бо вона практично нічого не знала про цей Альянс. Так, Андрій Шумка у статті «Інформаційна політика України на шляху інтеграції з НАТО» (незалежний культурологічний часопис «Ї», №50, 2007 р.) наводить такі цікаві дані: тільки 3% громадян вважають рівень своїх знань про Альянс високим, 31,8% – середнім, 47,3% – низьким; а переважна більшість громадян (82,9%) вважають, що інформації про НАТО в українських засобах масової інформації дуже мало, 43,1% – що вона обмежена, 39,8% – неповна.

Про євроінтеграцію українські ЗМІ пишуть трішки більше. На жаль, відповідних досліджень про те, чи достатньо нашим громадянам інформації про ЄС в українських ЗМІ, останнім часом не проводилося. Проте постійний перегляд українських медіа дає підстави виділити такі основні тенденції у висвітленні євроінтеграційної тематики (окремі з них згадували й наші опитані експерти – див. нижче).

По-перше. Переважає інформаційне, а не аналітичне висвітлення: як правило, увага в медіа приділяється поточним подіям, які відбуваються (саміти, зустрічі на вищому рівні, візити високопосадовців тощо), та відсутній аналіз. Домінує тема візової політики ЄС.

По-друге. Основна увага приділяється політичному аспекту євроінтеграції, рідше економічному і майже ніколи соціальному та культурному. Кажучи простими словами, наприклад, український селянин у якомусь далекому селі й гадки не має, як зміниться/ чи не зміниться його життя після вступу України в ЄС. Зрештою, як і більшість громадян не мають жодного уявлення, як уплине євроінтеграція на освіту, медичне забезпечення та інші життєво-важливі сфери. Бо ніхто їм не розповідає, як живуть прості громадяни у різних країнах ЄС і з якими проблемами вони стикаються. Те ж саме стосується сфери культури: ми мало знаємо про європейське кіно, мистецтво, науку та навіть шоу-бізнес (натомість про російський шоу-бізнес, завдяки зусиллям вітчизняної «жовтої» преси, ми знаємо набагато більше, ніж навіть про український).

По-третє. Медіа не приділяють жодної уваги проблемі цінностей ЄС, завдяки яким він сформувався та функціонує дотепер. У нашому цинічно-споживацькому світі, особливо в політиці, таким «дрібницям» не прийнято приділяти увагу.

По-четверте. Тематичні тренди в медіа в питаннях євроінтеграції, на жаль, формують здебільшого політики, але аж ніяк не самі медіа.

По-п’яте. Якість матеріалів у медіа на теми євроінтеграції дуже низька, часто плутають цифри, факти і навіть основні євроінституції. Тих журналістів, які відстежують цю тему протягом багатьох років та мають відповідні знання для написання якісних матеріалів, одиниці.

По-шосте. Темою української євроінтеграції часто спекулюють ззовні (в першу чергу я маю на увазі російський фактор, особливо на сході України). Як наслідок, народжуються такі міфічні твердження, як-от «включение Украины в Евросоюз станет концом Евросоюза», або «разговоры о евроинтеграции служат лишь отвлекающим манёвром, чтобы не допустить украинско-российского сближения», які швидко розходяться в інформаційному просторі і знаходять своїх прихильників. Концентрат таких тверджень можна знайти, наприклад, у статті «Бандера и евроинтеграция Украины».

По-сьоме. Незадовільна (бо здебільшого нечітка та незрозуміла) інформаційна політика українських урядів, колишніх і нинішнього, впливає і на роботу медіа. Великий масив інформації, яким вони володіють, часто є недоступним для журналістів. Багато рішень приймаються непрозоро, за закритими дверима. Журналістам відводиться роль «констататорів» того, що вже сталося.

Де взяти хороших журналістів, які б писали якісно про... Та, зрештою, не має значення, на які теми – важливо, що якісно. Їх потрібно виховувати. Тобто якісною в першу чергу має бути базова освіта. А от із цим є проблеми.

Ось одне вражаюче дослідженням, яке здійснили Віталій Корнєєв і Тетяна Скотникова на тему «Євроінтеграція очима студентів Інституту журналістики». Ось яке уявлення мають про євроінтеграцію ті, хто вже завтра про неї писатиме: переважна більшість опитаних студентів вважають, що «членство України в Євросоюзі забезпечить українцям вільне подорожування європейськими країнами і високі стандарти життя. Значно менше опитаних молодих людей цікавить покращення їхніх громадянських прав і захист національної безпеки. З іншого боку, більшості опитаних не відомо, які вимоги має виконати Україна, щоб її прийняли до ЄС. Крім того, поширена думка, що “в Європі нас не чекають” і всі наші зусилля марні. У багатьох анкетах респонденти в тій чи іншій формі висловлювали думку, що Європейський Союз до України ставиться занадто прискіпливо. Мовляв, «інших одразу приймали. А українці чим гірші?». Але ж проблема такого розуміння євроінтеграції – це не лише проблема ЗМІ (які погано про щось там пишуть), але й проблема вишу, який мав би надати базові знання і який, очевидно, їх не надав.

Отже, проблема якості висвітлення українськими ЗМІ теми євроінтеграції досить багатоаспектна. І має запрацювати чимало різних механізмів у великій системі, аби відбулися зміни на краще.

Ми опитали низку експертів та журналістів. Незважаючи на різні політичні погляди, всі виявилися одностайними в оцінці низької якості висвітлення українськими медіа євроінтеграційних тем.

Отже, було поставлено такі запитання:

1. Які теми, що стосуються питань євроінтеграції, на вашу думку, українські медіа висвітлюють найкраще?

2. Які теми не висвітлюються взагалі або висвітлюються мало?

3. Наскільки фахово, на вашу думку, українські медіа підходять до висвітлення тем євроінтеграції?

Ірина Геращенко, голова підкомітету з питань інформаційного забезпечення інтеграційних процесів Комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України:

1. У зв’язку з підготовкою до саміту Україна – ЄС і, в першу чергу, з підготовкою Угоди про Асоціацію та ЗВТ українські ЗМІ зосередилися саме на цій темі. Весь запал медіа, як правило, йде на висвітлення перебігу переговорів, візитів до Києва брюссельських переговорних груп, інформації про поїздки до Брюсселя українських переговірників. Головний жанр – репортаж, нерідко весь журналістський запал іде виключно на технічну фіксацію, хто куди приїхав і який раунд переговорів завершився. А найпопулярнішою темою залишається прогноз – буде чи не буде парафовано угоду цього року. Головними речниками цих новин залишаються чиновники МЗС, представники українського уряду. В цьому контексті популярною залишається тема перепон підписанню Угоди: чи гальмування залежить виключно від ситуації в Україні, чи від євроскептиків у ЄС. Одначе так чи інакше все це обговорення обертається навколо теми Угоди.

Ще одна тема, якої час від часу торкаються українські ЗМІ – візовий режим, виконання Угоди про лібералізацію та візового кодексу.

Якщо говорити про глибші та системніші матеріали на теми євроінтеграціі, то лише кілька видань присвячують аналізу процесу, а не репортажам про перебіг переговорів, свої інформаційні майданчики.

2. Мені здається, що темі євроінтеграції як стратегічній меті України наші ЗМІ присвячують катастрофічно мало свого часу. Відсутня серйозна економічна дискусія про переваги й ризики ЗВТ, суспільство й досі не знає, які втрати може понести українська економіка на початку. А це важлива інформація, адже якщо суспільство не готове до таких тимчасових ризиків, це може серйозно дискредитувати ідею євроінтеграції. В українських ЗМІ дуже мало інформації про життя самого ЄС, який сьогодні переживає економічну кризу. Лише в разі якихось самітів – дебатів – зустрічей на найвищих рівнях глядачам подають короткі новини чи репортажі про ці події. Але от регулярних матеріалів про життя ЄС, дискусію очільників країн ЄС про вихід із кризи, лайфових історій про те, як виживають у цих умовах звичайні громадяни Європи, надзвичайно бракує.

Так само є великий брак інформації про те, який шлях має подолати Україна, аби офіційно доєднатися до ЄС. Як відбувається адаптація нашого законодавства до стандартів і вимог ЄС і на якому етапі перебувають ці процеси, що таке система європейських цінностей у контексті захисту прав людини. Яким є законодавство ЄС у податковій сфері, в боротьбі з корупцією, в соціальній сфері, в галузі медицини й освіти. Тем, у яких український громадянин не має достатньої інформації, взагалі не орієнтується – надзвичайно багато. На жаль, переважна більшість українців навіть не знають, що таке копенгагенські критерії, лісабонські угоди, тобто важливих засадничих речей, що б сформували його уяву про критерії євроінтеграції як такі.

3. Фахових журналістів у цій темі можна перерахувати на пальцях однієї руки, на жаль. І дехто з них уже перейшов у коло експертів. Журналістів-міжнародників рівня Тетяни Сіліної, Альони Гетьманчук, Сергія Сидоренка, Олексія Коваля, Віталія Портникова, Ігоря Слісаренка в нас дуже і дуже мало. Тому й мало фахового аналізу теми євроінтеграції. Середній рівень підготовки журналіста в цій темі іноді недостатній навіть для професійного репортажу чи просто новини. Шкода, що в наших ЗМІ недостатньо присутня експертна думка з цього питання, або ж не завжди залучаються експерти відповідного рівня чи фаху, а надається перевага політикам, які нерідко «плавають» у темі. Шкода, що досі жоден із телеканалів не має корпункту в Брюсселі. Добре, що хоч найбільші агентства мають там свої бюро, тому УНІАН та «Інтерфакс» дають постійну інформацію з європейської столиці, Сергій Воропаєв та Ірина Хохлова працюють оперативно і фахово.

Олег Волошин, директор департаменту інформаційної політики МЗС України:

1. Українські ЗМІ в цілому надзвичайно неякісно висвітлюють тему європейської інтеграції, яка сама по собі достатньо складна та вимагає глибокого знання особливостей функціонування ЄС та його відносин із країнами-партнерами. Більш-менш непогано, і то фрагментарно, висвітлюється діалог із питань лібералізації візового режиму.

2. Повністю поза увагою українських ЗМІ залишаються теми технічної допомоги ЄС Україні, реалізації ініціативи «Східне партнерство», сприяння в контролі над українсько-молдовським кордоном, співпраці в освітній, науково-технічній, безпековій сферах, протидії транскордонній злочинності. Фактично не висвітлюються здобутки і невдачі в площині адаптації українського законодавства до вимог aquicommunataire.

3. 99% українських журналістів не мають навіть базового розуміння того, що таке ЄС, які основні правові засади його функціонування, яка нормативно-правова база відносин України з ЄС, тощо.

Андреас Умланд, політолог, запрошений доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії:

1. Рівень низький, і вказати на щось позитивне важко. Щоденна інформація передається адекватно, але якість аналізу явно недостатня.

2. Часто ЄС надмірно розглядається як геополітичний або геоекономічний проект, тоді як джерелами європейської ідеї є певні цінності та міркування безпеки.

3. На дискусійних шоу часто говорять про ЄС та країни, що є його членами, але за відсутності як представників ЄС та його країн, так і провідних українських фахівців із євроінтеграції, таких як Олександр Сушко та Ірина Солоненко. Більша частина українських політиків і політтехнологів мало знають про історію, зовнішню політику та інститути ЄС, але залюбки висловлюються щодо цих тем. Часто відбувається очевидна профанація ідеї, проблем та цілей євроінтеграції.

Олександр Палій, політолог, експерт з питань зовнішньої політики:

1. Перебіг переговорів про ЗВТ й угоду про Асоціацію. Переговори з ЄС щодо долі Тимошенко та інших опозиціонерів.

2. Конкретна суть угоди про ЗВТ з ЄС.

Конкретна суть угоди про асоціацію з ЄС.

Досвід та засоби антикорупційної боротьби в «нових» і «старих» країнах ЄС.

Досвід поділу влад, контролю повноважень органів влади в державах ЄС.

Суть внутрішніх реформ, що провадяться в ЄС.

3. Частіше поверхово. Триває пошук скандалів замість пошуку суті. Думаю, причина в тому, що журналістам так працювати легше, не треба заглиблюватися в питання. А редактори не ставлять перед журналістами відповідних завдань, оскільки часто самі не досить компетентні, або зацікавлені виключно в рейтингах, а не авторитеті й солідності видань. Думаю, більшість ЗМІ ще не вловили тенденції «дорослішання» запитів споживачів інформації.

В’ячеслав Піховшек, журналіст:

1. Я таких тем не бачу. На мій погляд, завдяки діяльності міжнародних кореспондентів, які працюють у корпунктах українських телеканалів за кордоном, певні знання присутні.

Разом із тим, Європа і євроінтеграція до сьогодні залишаються для громадян нашої країни певною «терра інкогніта», чимось невідомим. Або різновидом комунізму, «раю на землі».

Насправді ж європейський світ не є ідеальним, як і жодний світ. Він просто значно справедливіший, ніж Радянський Союз і теперішня Україна. Нинішні покоління українців вважають, що у ЄС заробляють більше грошей, але недостатньо усвідомлюють, що у ЄС набагато менше вихідних днів, коротші відпустки.

Не вистачає правди. Не «чорно-білих» описів на зразок «там усе добре», чи «там усе погано», а правди. Це не примітивне «або-або», а «так» і «так». Це і проблеми безробіття у Латвії, і культурні шедеври в Польщі.

Втім, кількість адекватних українців, які цікавляться і соціальним, і культурним життям Європи загалом відповідає фаховому рівню української журналістики.

2. Не вистачає бачення реальної Європи, зокрема:

- фахового журналістського аналізу правового поля Євросоюзу, матеріалів про те, як функціонує представницька демократія в Європі;

- соціальної нерівності, коли люди народжуються і помирають із різними статками;

- соціальної рівності, коли наявні «соціальні ліфти» дозволяють найрозумнішим пробитися на вершину суспільства;

- того, наскільки виснажливо – порівняно з українцями – європейцям доводиться працювати. Не вистачає аналізу наслідків реального капіталізму: як через банкрутства підприємств там відбуваються самогубства, розвалюються родини;

- погляду на європейську дійсність не з боку українського тубільця, якому вперше показали фарбовану бляшанку. І не з точки українського заробітчанина, який не бачить Європи поза своєю малокваліфікованою роботою. Не вистачає погляду українця, для якого єдина Європа – його дім.

3. Огляньте журналістів навколо себе і поставте собі запитання: скільки з них могло б за фахом працювати у ЄС? 1%, у найкращому випадку. Цей 1% і підходить – фахово.

В Україні все ще вважається досягненням просто знати англійську мову. Щоб знати світ навколо нас, треба – як мінімум – бути «всередині» кількох мов.

На мій погляд, українська журналістика – поверхова, емоційна, не хоче думати, аналізувати, звикла ВІРИТИ, а не РОЗУМІТИ. Такою вона підходить і до тем внутрішньої політики, і до тем євроінтеграції.

Володимир Кравченко, оглядач газети «Дзеркало тижня»:

1. Ті, що лежать на поверхні: скасування візового режиму для громадян України; підготовка та підписання Угоди про Асоціацію та зону вільної торгівлі. При цьому потрібно зробити одне застереження: висвітлюють частіше, але не краще.

2. Погано висвітлюються зобов’язання України в сфері енергетичної співпраці в контексті українсько-російських газових переговорів, прикордонна співпраця (співпраця України з сусідами, країнами – членами ЄС, а також місія EUBAM), сприяння ЄС у побудові громадянського суспільства в Україні, адаптація законодавства, галузей промисловості та сільського господарства до норм ЄС і т.д.

3. Непрофесійно, поверхово. Концентрація на зовнішньому, без спроб розібратися в причинах та наслідках. Наприклад, щодо Угоди про Асоціацію та ЗВТ чи енергетичної співпраці України та ЄС. Перш за все, ці зауваження стосуються тележурналістів. Адже євроінтеграція – це не лише політичні переговори, але й економічні реформи та адаптація законодавства до норм ЄС.

Анатолій Марциновський, журналіст, «Газета по-українськи»:

1. Власне, євроінтеграція як така – це процес, який стосується насамперед внутрішнього розвитку держави. Вона охоплює практично все – політику, економіку, демократію, права людини, регіональний розвиток, довкілля і так далі. Українські медіа досить активно фіксували і фіксують неєвропейські вияви у політичному, економічному, соціальному житті, оцінювали ці процеси з точки зору їхньої європейськості.

Якщо йдеться про зовнішньополітичний аспект євроінтеграції – тобто відносини з Євросоюзом та переговори щодо Угоди про Асоціацію – то загалом у медіа можна подибати фахові матеріали на ці теми. Насамперед щодо резонансних питань: скажімо, коли йшлося про нібито вибір України між Євросоюзом чи Митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану, або щодо питань перспектив членства України в ЄС, на якому нині наполягає Київ.

Звісно, медіа активно висвітлюють питання віз, що пояснюється надзвичайною популярністю його серед аудиторії. Також традиційно активно доносять до своїх аудиторій думку представників ЄС з питань, які стосуються відносин ЄС із Україною або певних внутрішніх процесів в Україні, що цілком логічно, виходячи із задекларованої мети України щодо інтеграції з ЄС.

2. Недостатньо висвітлювалися теми, які лежать трохи далі від поверхні і не мають відчутного геополітичного присмаку. Наприклад, мало пишуть і говорять про переговори зі створення Спільного авіаційного простору з ЄС (так зване відкрите небо), а це надзвичайно важлива євроінтеграційна тема, як стосується і простих людей.

Так само недостатньо уваги приділяється участі України в Енергетичному співтоваристві. Можливо, бракувало детальніших матеріалів про власне переговори щодо Зони вільної торгівлі з Євросоюзом, натомість питання було зведено переважно до геополітичного.

Також в українському медіапросторі бракує ініційованої медіадискусії щодо природи, сутності та цілей євроінтеграції, її переваг для кожної людини. Очевидно, тому ми спостерігаємо дивну картину, коли значна частина суспільства хоче в ЄС і, водночас, виступає за інтеграцію з Росією.

3. Видання, в яких є журналісти, що спеціалізуються на європейській тематиці, висвітлюють тему євроінтеграції (знову ж, якщо вести мову про відносини з ЄС) досить фахово. Проблема в тому, що таких видань і таких журналістів дуже бракує. Тому в медіа з’являється багато дуже поверхових матеріалів про відносини ЄС і України – часто з численними помилками і примітивними висновками; журналісти не завжди можуть фахово оцінити висловлювання чи заяви українських політиків, політологів та експертів, які стосуються Євросоюзу.