У рамках Медіатижня (Medienwoche) оранжерейний палац у парку Сан-Сусі (Потсдам, Німеччина) вже восьмий рік поспіль на початку вересня збирає редакторів, журналістів, медіаекспертів, щоб окреслити тенденції розвитку медіа в Європі. Тематичне запитання цьогорічного М100 Сан-Сусі Колоквіуму (M100 Sanssouci Colloquium) – «Чи руйнують медіа Європу?». Про те, що може слугувати доказом руйнації Європи та чи не вбиває Європа сама себе, дискутували шість запрошених гостей. Розмову модерував Тім Себастіан (Tim Sebastian), визнаний майстер інтерв’ю, ведучий HardTalk BBC.

«Нам не потрібні нові європейські медіа, нам потрібні європейці у медіа»

Шістка запрошених гостей, якій запропонували подискутувати на цю тему, змогла погодитися лише у кількох аспектах щодо відповідальності журналістів у ситуації з кризою Європейського союзу.

Анналіса Пірас (Annalisa Piras), журналістка, кінорежисерка, колишня кореспондентка L’Espresso у Лондоні та співзасновниця Euronews, погодилася, що медіа причетні до руйнації союзу в Європі. Але наголосила, що вони в цій справі не самотні. Зараз вона готує документальну стрічку про кризу в Євросоюзі з промовистою назвою «Ким ти себе вважаєш?». Проблема легкої-лінивої журналістики (easy-lazy journalism), що вдається до поверхового описання справ, нерозуміння громадянами самого Євросоюзу як інституції з певними функціями, розбіжність інтересів та відсутність так званої пан- або загальноєвропейської дискусії (pan-European), за її словами, призводять до кризового стану.

Хавіер Відал-Фольш(Xavier Vidal-Folch), перший помічник директора El País, колишній президент Усесвітнього форуму редакторів (World Editors Forum) та Міжнародної мережі редакторів (Global Editors Network) корінням усього євроскептицизму вважає націоналізм, брак керівництва, егоїстичні реакції, що супроводили економічну кризу, а також сприйняття локальними владами конкурентів як ворогів. Екстремістсько-популістичні випади окремих локальних партій лише посилили проблему. Роль медіа хоч і вельми важлива, але все ж не вирішальна, на його думку. «Ми [El País] пояснюємо процеси. Ми не є частиною розв’язання проблеми, але ми намагаємось не бути частиною проблеми», – наголосив ретранслятор іспанської перспективи.

Зліва направо: Інес Пол, Анналіса Пірас, Анна Діамантопулу, модератор Тім Себастіан, Томаш Ліс, Хавіер Відал-Фольш, Саймон Дженкінс / www.m100potsdam.de

Анна Діамантопулу (Аnna Diamantopoulou), єдина нежурналіст серед панелістів, колишня міністр освіти Греції, Єврокомісар, посадовець різних інституцій, а нині президент аналітичного центру DIKTIO за реформи в Греції та Європі, додала скептицизму в розмову, зазначивши: спрощувати запитаннями з односкладними відповідями (так/ ні) складні взаємини всередині Союзу, як і його складну структуру, – це робити перший крок до хибних висновків. Криза в Греції показала, наскільки популістськими можуть бути медіа. «Ми побачили війну грецьких популістських медіа проти німецьких популістських видань», – зазначила Анна Діамантопулу. Якщо ж простежити теперішню картину, то саме журналісти, на її думку, перетворили фінансову кризу на загальну, що й додає життя євроскептицизму.

Головний редактор польського Newsweek Томаш Ліс (Tomasz Lis) вважає загальноєвропейську дискусію неможливою, адже «вся журналістика, як і вся політика, є локальною», себто орієнтованою на локальне життя. Саме запитання, винесене на обговорення, Ліс назвав «занадто істеричним», оскільки вважати, що медіа настільки сильні, що можуть зруйнувати Європу, «є виявом нарцисизму». Насправді журналістика зараз заклопотана питанням самовиживання.

Інес Пол(Ines Pohl), головний редактор німецької Die Tageszeitung, та Саймон Дженкінс (Simon Jenkins), колишній редактор London Times, дописувач The Guardian, виявилися найбільш упевненими у власній позиції. Пол наголосила на потребі стимулювати якісну журналістику, «інвестувати в розумну журналістику, яка не тільки сидить у офісі та поглиблює стереотипи», а має кореспондентів у різних частинах Європи, щоби «критикувати, але мати аргументи для підтвердження цієї критики, а не заробляти на споживацьких інстинктах привабливими заголовками». Руйнація починається там, вважає Інес Пол, де «не пояснюється надскладна структура ринків та Євросоюзу як інституції, а замість цього читача приваблюють заголовком, який, наприклад, пропонує грекам продати острів, щоб подолати кризу». Саймон Дженкінс на противагу цим аргументам зазначив, що проблема не в медіа, а в євроінституціях: «Європейський Союз підриває концепцію європейського співробітництва та спільного підприємництва; медіа ж просто відображають це, й не більше».

Саймон Дженкінс / www.m100potsdam.de

Дещо риторичне запитання Тіма Себастіана: «Отже, в Європі все гаразд?» та швидке й коротке «ні» Інес Пол було продовжено Хавіером Відал-Фольш: «Вона [Європа. – КК] просто ще жива». Кінець дискусії нагадав початок, із тією різницею, що опінії, запропоновані представниками різних медій (і не тільки) різних країн, показали, наскільки різним є сприйняття нібито однозначних феноменів. Як зазначила Інес Пол, «якщо хтось напише про цю панель, ми також почуватимемося так, ніби нас неправильно зрозуміли», адже є різні підходи та погляди, які потребують пояснення, а не просто опису, саме тому «це могло б бути висновком цих дебатів: запитання дещо дурнувате».

Визначальною для колоквіуму є вступна промова. Цього року її підготував австрійський есеїст Роберт Менассе (Robert Menasse). У Zukunftsmusik («Мрії майбутнього») прозаїк наголосив, що Європейський Союз «ніколи не був першочергово економічним проектом, а процес уніфікації Європи не починався з економічних причин», якщо казати лише про економічну кризу; насправді, «Євросоюз насамперед і по суті культурний проект […] ідея, яка б нарешті сприяла просуванню миру крізь континент». Менассе, подібно до деяких учасників дебатів, визначив націоналізм головною підривною силою ідеї: «Нам не потрібні нові європейські медіа, нам потрібні європейці в медіа».

Роберт Менассе по закінченню своєї промови сфотографував залу, натякаючи на сучасні тенденції розвитку світу / www.m100potsdam.de

«Перш ніж бути журналістом, будь людиною»

Однією з головних подій М100 є Media Award, якою відзначають особистостей, що залишили свій слід у Європі та світі. Нагорода вручається за боротьбу за свободу слова, підтримання демократії, видатні вчинки, що сприють європейському порозумінню та комунікації. В різні роки лауреатами M100 Media Award ставали Курт Вестергаард (автор карикатури на пророка Магомета), китайський журналіст і блогер Майкл Анті (Michael Anti) та інші.

Цьогорічною нагородою відзначили Ердема Ґюндюза (Erdem Gündüz) зі Стамбула «за ненасильницький протест». Заворушення в Туреччині, які споглядав і досі споглядає світ, отримали свого героя #duranadam або Чоловіка, що стоїть. Адресатом хештегу, що заполонив Твіттер, є саме Ердем, який вийшов на площу Таксім та мовчки споглядав портрет ідейного натхненника турецької нації Ататюрка. Безмовний протест швидко знайшов послідовників у всьому світі. У своїй промові хореограф і танцюрист зазначив, що «до правління Партії справедливості та розвитку Туреччина була більш європейською, мала більше свободи медіа та громадського життя у центрально-східному світі. Влада зруйнувала турецькі медіа та промиває мозок громадянам через телебачення, газети, через медіа загалом». Ердем зацитував Огюста Родена: «Головне – хвилюватися, любити, надіятися, тремтіти, жити, бути людиною, перш ніж бути митцем». Він розповів, що його вчинок перш за все вчинок громадянина, а не перформанс чи мистецька витівка.

Директор театру Максима Горького у Берліні Шермін Ланґгоф (Shermin Langhoff), Ердем Ґюндюз, Роберт Менассе / www.m100potsdam.de

«Перш ніж бути журналістом, будь людиною» – таким гаслом озброїли свою роботу 20 молодих журналістів із різних країн світу. The EU-Phoric Post зроблено в Axel Springer Academy. Академія цього видавництва забезпечила всім необхідним учасників воркшопу M100 Young European Journalists. Тренерами воркшопу, що тривав тиждень, були німецький журналіст, власник кількох нагород Крістіан Шталь (Christian Stahl) та оператор Різа-Рокко Авсар (Riza-rocco Avsar). Одна з головних цілей воркшопу – допомогти молодому поколінню журналістів застосовувати теоретичні знання на практиці та надати можливість працювати у команді, яка складається з однолітків із різним життєвим та робочим досвідом.

М100 пропагує демократію, відкритість і толерантність – поняття, які часом можуть трансформуватися в запитання, схожі на головне запитання цьогорічних дебатів: «Чи вони ще живі?» або й зовсім «Чи вони взагалі існують?». Наступний Медіатиждень – уже за рік.