Зустрічаються якось «хохол» і «москаль»... Років десять тому під чарку-другу так починалося чи продовжувалося не одне застілля. Анекдоти, приправлені балалайкою, салом та іншими атрибутами стереотипності, народжувалися, жили і... не вмирали. З уст в уста, із голови в голову — таким могло би стати головне гасло фабрики ненависті, яка продукує й поширює небезпечний крам. Він не псує зуби, як карієс, і не відкладається зайвими кілограмами довкола талії, його побічні ефекти майже невидимі й від цього ще підступніші. Його сучасна формула — слово плюс картинка, а місце популяції — ЗМІ та інтернет.

Інтернет-ринг

В еру сучасних інформаційних технологій будь-який збройний конфлікт має два поля бою: реальне й віртуальне. В українсько-російських реаліях обидві країни, а також підтримувані Росією так звані «ДНР-ЛНР» опинилися у протилежних кутках інформаційного рингу. Кожна зі сторін завдає ударів, використовуючи багатий арсенал мови ворожнечі. В ролі арбітрів — міжнародна спільнота, яка намагається встановлювати й контролювати правила гри, які, у свою чергу, кожна зі сторін вдало ігнорує або порушує. Арбітри при цьому часто цього не помічають або вдають, що не помічають. Зрештою гравців і публіку настільки засмоктує трясовина конфлікту, що вже ні бійці, ні група підтримки не добирають слів. До всього цього театралізованого дійства долучається «диванний батальйон» — й інтернетний простір перетворюється на велике весілля, де на кожному кутку — своє свято і своя бійка. От тільки масштаби й наслідки значно більші.

Бандерівці, бандерлоги, укри, каклі, кастрюлеголові, свідоміти, укропи, майдауни, майдануті, укропітеки, карателі, хунта... Фабрика ненависті один за одним штампує новотвори, начинені емоціями, приправлені негативом і запаковані в потрібну обгортку. Чим більше термінології у вашій голові, у якій уже паморочиться, тим чутливішою вона стає до масового психозу, — переконують психологи. Щодня зі швидкістю кліка мишки на інтернет-поприщі прибуває ватніків, скрепів, колорадів, рашистів, совків та іншого недоброго добра.

Hate speech, або Мова ворожнечі

Ми вже не помічаємо, як самі стаємо інкубатором ненависті й шовінізму. Як зі строкатого спектра лексики переходимо до чорно-білої палітри hate speech. Цей англіцизм, який в українському перекладі має два варіанти — мова ненависті й мова ворожнечі, —  віднедавна оселився на наших вулицях, роботах, у наших домівках і головах. Досі немає єдиного підходу і єдиноправильного визначення цього поняття. Але є низка міжнародних документів, які дають зрозуміти, що можна, а чого не можна вважати мовою ворожнечі. До таких належать:

• Міжнародна Конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації,
• Додатковий протокол до Конвенції про Кіберзлочинність
• Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи №(97)20.

Визначення останнього стосується не лише лексики, а «всіх форм самовираження, які спрямовані на поширення, провокування, заклики й виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму та інших видів ненависті». Це така собі комунікація, яка бере за основу стереотипність, дискримінацію і приниження. Вона може проявлятися не лише стосовно цілого народу, а й до групи осіб, яких об'єднує спільне віросповідання, сексуальна чи гендерна приналежність, переконання. З останнім у нас все, як у стосунках, — складно.

«Кацап» & «хохол»

Оскільки російсько-українське протистояння на сході України засіяло інформаційну ниву новими зернами мови ворожнечі, утворилися цілі словники новотворів. Вони пояснюють колись нейтральне визначення приправи для маринування городини — кропу, або одвічного ворога картоплі й українського дачника — колорадського жука, але вже на новий лад, з іншими інтерпретаціями.

Спитайте себе, що перше спадає на думку, коли вам кажуть чи ви десь читаете: «колоради, укроп, ватник, бандерлоги»? Які асоціації з'являються у вашій голові, які емоції вас переповнюють? Це не заняття у психоаналітика, це проста аналогія і привід для роздумів про те, як змінилося наше суспільство. Це пряма аналогія з тим, як діють інструменти інформаційного впливу, як формуються стереотипи і як пропаганда просуває свої меседжі. Поінформований — отже озброєний, отже тебе не так просто обдурити, використати, маніпулювати тобою.

Від кожного віруса, навіть інформаційного, є своє щеплення. В українських реаліях таким щепленням може слугувати історія, точніше, знання своєї історії. Це одвічний український забіг по граблях, коли, у кращому випадку, на кожну подію — сім варіацій, а в гіршому — десь щось чули. Цікавим прикладом таких історичних інтерпретацій є затерте до дір протистояння «хохла» і «кацапа». Це часовий і емоційний маркер, який у Росії і в Україні, як і закон — «як дишло — куди повернеш, туди і вишло».

На сьогодні існує безліч статей та досліджень стосовно створення, поширення й символіки образів «кацапа» та «хохла», починаючи від зачіски й закінчуючи етимологією, але зараз не про це. Ми хотіли би показати, як змінилося стереотипне уявлення представників обох націй одне про одного, як жартівливе стало меншовартісним, а комічне — трагічним.

Неголений, у кашкеті й постолах, із бабалайкою в руках «кацап». Такий карикатурний образ росіянина, що широко використовувався в побуті, втілив у життя київський художник Василь Гулак. На одній із листівок серії «Десять заповідей молодим дівчатам», що вийшла друком у 1918 році, у гумористичному стилі змальовано представника тогочасної Російської імперії із закликом: «Ніколи не кохай кацапа».

А це інший плакат, іншого автора, з іншим «героєм» часу. Шаровари, вишиванка, довгі вуса й надмірна вага від надмірного споживання сала. Це один із перших і наймасовіших плакатних образів «хохла», щоправда без тих негативних рис «шароварщини», які з'явилися пізніше. Плакат створив Дмитрій Моор ще 1914 року. Автор зобразив тогочасні стереотипні уявлення жителя Російської імперії щодо представників української нації.

Однак далі й образ, і термін «хохол» набув негативних конотацій та вживався як зверхнє насмішливе та меншовартісне означення всього українства. Із розвитком усесвітньої павутини обидва образи добряче трансформувалися й емігрували в інтернет, де зросло нове дітище масового інформаційного впливу — мем.

 «Зброя масового ураження»

Мем — це особливий жанр комунікації, який поєднує текст і картинку. Термін 1976 року вжив оксфордський професор, біолог Річард Докінз. Мемом він назвав «одиницю інформації», яка має здатність розмножуватися й поширюватися. В наші дні спостерігається тотальна експансія мемів. Вони щодня відвойовують нові території не лише блогосфери й соцмереж, а й класичних ЗМІ. Те, над чим за часів Першої та Другої світових воєн, перебудови, розвалу Радянського Союзу трудилися художники, створюється тепер кількома прийомами у графічному редакторі.

  Так, був плакат Адольфа Страхова (1924), став — мем невідомого.

Це яскравий приклад того, як творці реальної та віртуальної реальностей з обох боків вдало орудують комп'ютерною мишкою і психологічними прийомами. Одним із таких засобів слугує елемент знеособлення. Прикладом такого засобу пропаганди є неологізм «укроп». «Укропами»називають українських патріотів, прихильників євроінтеграційного курсу. У своєму новому значенні, тобто не як елемент кулінарії, термін з'явився на початку 2014 року і впевнено посів одну з топових сходинок у хіт-параді російсько-української ворожнечі.

Досі науковці дискутують із приводу утворення цього поняття. Одна з найпоширеніших версій — еволюція раніше вживаного слова «укр» чи «древній укр» — як насмішки щодо тези про походження українців від древніх укрів. За іншою теорією, цей новотвір — реакція на поширення гасла «Україна — це Європа» — що стало причиною появу терміна «укроп» — тобто євроінтегрований українець. Окрім цього слово «укроп» часто розшифровується як «український опозиціонер». У будь-якому випадку на етапі свого народження термін мав негативне значення та, радше за все, розроблявся спеціалістами-психотехнологами, оскільки на початках наймасовішого поширення набув із боку сепаратистів у зоні АТО.

 Основне його завдання — дегуманізувати, знеособити образ воїна-українця, порівнюючи його із рослиною. Словосполучення «косити укропів» неодноразово трапляється у повідомленнях сепаратистів і на військових шевронах. Згодом поняття активно почали вживати як позитивну назву українців, патріотів, військових ЗСУ. Терміном «укроп» козиряли депутатські об'єднання, називалися арт-фестивалі, кав'ярні, а розроблений дизайн армійських шевронівАндрія Єрмоленка став одним із найпопулярніших не лише серед цивільного населення, а й серед військовослужбовців.

Ще одним із прикладів дегуманізації виступає поняття «колорад». Із одвічним ворогом грядки новотвір пов'язує лише зовнішній вигляд. Усе інше — це негативне зображення проросійського активіста, який використовує гвардійську стрічку в якості символу перемоги під час Другої світової війни.

 Особливої уваги заслуговує інтернет-мем із образами «ватника»-«вишиватника», що глибоко вкорінився не лише в інтернет-простір, а й у голови росіян із українцями.

Це один із найпоширеніших мемів, у якого є навіть свої акаунти, групи та пабліки в соцмережах. Отже, «ватник». Слово, яке трансформувалося від назви одягу до прихильника прорадянського, імперського ідеалу, російського ура-патріота. За визначенням російської енциклопедії інтернет-мемов «Луркоморье»: «Ватнику дуже потрібен Господар і Пастух, “сильна рука”». У валянцях, із підбитим оком і часто пляшкою в руках, на тлі російського прапора, нерідко з радянською символікою «серпа і молота» — таким з'явився персонаж «ватника» в інтернет-спільноті — «Рашка — Квадратный Ватник». Автор мему — росіянин Антон Чадський. Змальований ним образ «ватника» набув поширення в соціальній мережі «Вконтакте» ще в 2011 році. Наступного року мем розмножився на численних інтернет-ресурсах. Рекорди популярності він побив у 2014-му, із початком збройного конфлікту на сході України.

Із ударом у відповідь інша сторона конфлікту не забарилася, тож як протиставлення образу «ватника» з'явився мем «вишиватник». Ним російська інтернет-спільнота нарекла прибічника Майдану, патріота України, що сліпо підтримує державний політичний курс. Зображується як шматок сала в шароварах із вусами та оселедцем — що напряму пов’язано з еволюцією негативного образа «хохла». Назва походить від традиційного українського одягу — вишиванки. За визначенням, яке дають словники новотворів, «вишиватник» — це «ура-патріот України, який періодично втрачає контроль над власними емоціями та розумом».

До словника новотворів російсько-українського протистояння додалися й такі поняття як хунта — українська влада, Мордор — порівняння Росії з «чорною країною» із творів Толкіна, де живуть злі істоти, що підпорядковуються Темному володарю (асоціація з Путіним), Рашка і рашисти — слово, яке суголосне із «фашисти» і створює негативне значення, подібний принцип лежить також у творенні образу Путлєра (асоціація із Гітлером). Дуже часто при творенні нових понять використовуються стереотипні асоціації, пов'язані з побутом росіян, елементами одягу, традиціями — кокошники, лапті, ріпоїди. Активно тиражується російськими ЗМІ поняття свідоміт — свідомий українець, який брав участь у революції, служить елементом знущання, висміювання, формування негативного образу українця-революціонера. Українців порівнюють із приматами, наділяють рисами примітивізму — укропітеки, укретин, укрофіл, майдаун, майданутий, майданопітек, майданоїд. Окремої уваги заслуговують слова та прізвиська, пов'язані з прізвищем Степана Бандери. Із 2014 року поняття бандерівець сприймається в діапазоні від страшилки на ніч до героїзації і прояву найвищого патріотизму. Тож словник мови ворожнечі розширився термінами — бандерлоги, бандерофашня, жидобандерівці, бандерасти.

Обидві сторони конфлікту через лексику, образність, асоціації та стереотипи демонструють крайню нетерпимість, шовінізм і ненависть по відношенню до інакодумців. Це яскравий приклад мови ворожнечі, за допомогою якої у світі розпалюються й поглиблюються конфлікти, порушуються права людини, починаються війни.

Донбаський фронт

Особливим у цьому плані є український Донбас. Тут паралельно й майстерно використовуються кілька видів інформаційної зброї. З одного боку, меми й демотиватори, з іншого — знайомі і зрозумілі для старшого покоління радянські образи й лейтмотиви військових плакатів.

Наприклад, плакат Іраклія Тоїдзе «Батьківщина-матір кличе!» (1940), розміщений у 2014 році на банерах «ДНР» із текстом: «Вступайте в ряди народного ополчення Донбасу!». Один із найсильніших емоційно і найбільш розтиражованих плакатів часів Другої світової.

 Або радянська робота Кукриніксів (1941): «Б’ємося ми здорово, колемо відчайдушно — онуки Суворова, діти Чапаєва», яка опинилася на білбордах «ДНР» із іншим текстом і чорно-синьо-червоним стягомтак званої республіки.

 Використання продукції радянського агітпропу дуже легко пояснити. По-перше, це цілком зрозумілі і знайомі з юності-дитинства образи. Тут тобі й матір, і воїн, і відомі воєначальники, й Батьківщина. По-друге, чітко формується образ ворога, антигероя. Основне завдання такої творчості — розділення народу на «свій — чужий»: ополченець із «ДНР» і українець, або військовий ЗСУ, асоціації:радянський воїн — «фашистський загарбник». Так формуються підсвідомі паралелі, на основі яких сучасний контекст прив'язується до історичного. Ополченці сприймаються як визволителі, герої, а їхні противники — як загарбники, чужинці. Кожен, кому до смаку цей продукт пропагандистської фабрики ненависті, сам того не помічаючи, підсідає на голку залежності й поширює вірус ворожнечі далі. Із кожною новою дозою інформації зменшується поріг чутливості й толерантності, притуплюється вміння аналізувати й мислити. Людина перетворюється на ретранслятора вкладених їй у голову образів і переконань. Помітивши такі симптоми, бажано одразу переходити до лікування, а ще краще — зайнятися профілактикою захворювання. Інакше метастази ненависті зруйнують увесь організм.