10 вересня відзначається Міжнародний день запобігання суїциду. Нині рівень суїциду вимірюється одиницями на сто тисяч людей, тобто це мало поширена поведінка. Проте загальна кількість людей, які гинуть із цієї причини, є неприйнятно високою (близько 800 тис. на рік і приблизно в 25 разів більша кількість робить спроби суїциду, за даними офіційної сторінки Міжнародного дня запобігання суїциду) і має тенденцію збільшуватися.

В Україні цього року ми маємо справу з новим масштабом проблеми суїциду, особливо серед молоді. Це пов’язано зі впливом інтернету (смертельних квестів). Тож постала необхідність розібратися в критеріях завдання шкоди саме в питаннях, пов’язаних із зараженням суїцидом. Втрат реальних життів можна було б уникнути, якби медійники були поінформовані про критерії й те, що потрібно робити, щоб суїцид висвітлювати безпечно, так, аби зменшити ризик самогубства.

Варто наголосити, що медійні компанії не залишилися байдужими до ситуації й готують спільну ініціативу. Це має бути спільний акт узгодження редакційних стандартів щодо висвітлення суїциду, який буде другим актом саморегуляції, прийнятим в Україні. Перший був спрямований на захист неповнолітніх, які зазнали сексуального насильства, при залученні їх до медіавиробництва. Сподіваємося, найближчим часом узгодження взятих на себе зобов’язань щодо якості висвітлення суїциду зможе побачити й українська громадськість.

Чи справді повідомлення про суїцид

стимулюють його повторення

Ефект Вертера (копіювання суїциду з медіа). Одне з перших наукових досліджень впливу медіа на суїцид було присвячено темі сугеcтії (навіювання). Американський соціолог Девід Філліпс (Phillips, 1974), аналізуючи статистичні дані щодо суїциду, виявив зв'язок між публікацією в провідних газетах статей про суїцид і сплеском суїцидів, назвавши цей ефект ефектом Вертера (Werther effect) — за ім’ям героя роману Ґете «Страждання молодого Вертера», який закінчує життя самогубством. Адже після виходу книжки читачі повторювали дії персонажа, тож у XVIII ст. книжку було заборонено поширювати в Італії, Лейпцигу й Копенгагені).

Філіпс проаналізував статистику суїцидів, зіставивши її з публікацією в газетах повідомлень про суїцид відомих людей протягом 1947–1967 рр. (екс-міністр, лікар-остеопат, актриса) й виявив зростання рівня суїциду безпосередньо після публікації, особливо в місті публікації, але й на загальнонаціональному рівні (наприклад, стосовно смерті Мерілін Монро).

Загалом протягом трьох днів після публікації рівень суїцидів зростав аж на 31 % у тому районі, де було опубліковано матеріал. Крім того, виявилися особливості наслідування: якщо в статті розказувалося про суїцид молодої людини, в аваріях збільшувалося число молодих учасників, якщо про стару людину — то більше аварій було за участі літніх людей. Виявлений зв'язок дозволив Філліпсу дійти висновку про сугестивний потенціал медіа, тобто стверджувати, що публікації про суїцид стимулюють відповідні імітації.

У США виявили значуще зростання суїциду в 1984–85 роках після демонстрації по телебаченню чотирьох фільмів про суїцид (Gould, Shаffer, 1986). Аналогічно в Німеччині зафіксували дві хвилі суїцидів після двох показів фільму про суїцид на залізниці і зниження його рівня у час, коли фільм не демонструвався (Schmidtke, Hafner, 1986). Коли трапляються схожі суїциди, близькі в часі скоєння чи територіально, фахівці це називають кластерами суїцидів.

Перевірка ефекту Вертера. Зрозуміло, що ці дослідження не могли не збурити великої дискусії. Це шокувало медійників, адже ніхто з них, повідомляючи про трагічний випадок, не ставив на меті викликати імітацію самогубства. Тому зрозумілим було бажання перевірити, чи висновки науковців не помилкові. Упродовж наступного десятиліття розгорнулися масштабні дослідження, у які вкладали великі кошти.

Характеристики цього етапу можна прочитати в роботах відомого австралійського дослідника Грехема Мартіна (Martin, 1998) та психолога практика Меделін Голд (Gould, 2001).

Першою схемою впливу, яка перевірялася, була модель дози, її сформулював іще Філіпс: чим більшу дозу повідомлень отримує глядач (більша частота повідомлень), тим більше повторень суїциду. Було виявлено, що рівень суїциду зростає, якщо повідомлення про суїцид поширюються одночасно різними каналами (газети, журнали, різні телеканали, радіо). Що більше джерел, із яких людина отримує інформацію про випадки суїцидів, тим більший ризик повторення суїцидальної поведінки. Однак статистично достовірного зв’язку між часом висвітлення суїцидів і зростанням рівня самогубств не було виявлено.

Ефект Вертера продовжував доказово підтверджуватися різними способами, що дало змогу узгодити головний висновок: існування зараження суїцидом через медіа не потребує більше досліджень, оскільки природа й масштаб такого явища достатньо досліджені (Gould, 2001).

Як саморегулювання медіа впливає на суїцид

Є в цьому питанні й практичні докази. Наведу два приклади: що відбувалося з рівнем суїцидів під час страйкування газетярів; що відбувалося з рівнем суїцидів у випадку саморегулювання медіа на прикладі епідемії самогубств на залізниці в Австрії.

Під час страйку газет спостерігалося зниження рівня суїциду, і це факт давно описаний, але на жаль, маловідомий (BLUMENTHAL, S. & L. BERGNER. 1973).

Найбільш переконливим є випадок регулювання медіа в Австрії. У середині 1980-х років в Австрії катастрофічно зросла кількість самогубств на залізниці й у метро. Суїциди сягнули такого рівня, що інколи блокували роботу всіх служб. Медійники називали це повноцінною епідемією. Австрія за ініціативи Національної залізниці розгорнула на державному рівні співпрацю спеціалістів суїцидологів, транспортників і медійників для захисту громадян від ефекту копіювання суїциду з медійних повідомлень. У середині 1987 року було запропоновано впровадити рекомендації для медійників щодо запобігання суїциду. Головна рекомендація — утримуватися від повідомлень про суїцид. Систематична робота зі зменшення частоти повідомлень і зміни їхньої якості дала можливість погасити епідемію копіювання. Якщо до прийняття рекомендацій було 18 повідомлень про окремі випадки суїциду на залізниці, то після застосування 18 — за сім років. Фахівці ретельно аналізували досвід Австрії як ефективний кейс, а рекомендації було запропоновано використовувати на міжнародному рівні.

Аналогічні практики застосовуються в Австралії, де з 2001 р. ведеться моніторинг якості медіаповідомлень про суїцид на замовлення і за фінансування міністерства охорони здоров’я (Pirkis, 2002). Звернімо увагу, що саме ці дві країни, які є найпершими в медіарегуляції теми суїциду, посідають лідерські місця за мінімальним рівнем суїциду за даними ВООЗ.

Загальні правила для журналістів

Зважаючи на світовий досвід і думку психологів, медіавиробникам слід усвідомити необхідність узяти на себе обмеження у висвітленні в медіа випадків суїциду, а саме щодо: 1) частоти, 2) контенту і 3) структури повідомлень про суїцид, оскільки доказово доведено, що саме ці характеристики викликають повторення суїцидів.

Частота — чим менше повідомлень про суїцид, тим менша ймовірність повторень.

Кажучи про контент, мають на увазі, що неприпустимо надавати суїциду бодай якоїсь привабливості, щоб людям не хотілося бути такими ж, як суїцидант. Це значить:

• НЕ виправдовувати (пов’язувати з життєвими обставинами),
• НЕ романтизувати (пов’язувати з любов’ю),
• НЕ гламуризувати (пов’язувати з високим соціальним статусом знаменитості),
• НЕ узвичаювати (підкреслювати здоров’я і благополуччя суїциданта),
• НЕ міфологізувати (демонструвати безсилість пояснити суїцид або викривлювати причини, змішувати факти і фантазії),
• НЕ інструктувати (не повідомляти деталі про місце, спосіб і деталі самогубства).

Про кожен із цих пунктів доведено — це збільшує повторення суїцидів.

Структура повідомлення, його характеристики:

• не акцентувати (повідомляти не першим у випуску, не робити про це анонсів),
• не надавати сенсаційності (без використання слів та засобів, які посилюють емоції),
• не візуалізувати (давати новину без зображень, не використовувати фото суїциданта, місця події, засобів вчинення, передсмертних листів),
• не деперсоналізувати повідомлення статистикою (без діаграм та іншої інфографіки).

Дуже важливо дотримуватися позиції, що суїцид найчастіше пов’язаний із психічними розладами (хворобами або тимчасовими станами), які виліковні.

Баланс. Висвітлення суїциду без позитивних рис не має ображати почуття близьких, які переживають втрату. Тобто слід уникати навішування ярликів і проявляти чутливість, не показувати родичів, які перебувають у шоковому стані. Цей баланс уже стосується не так безпосередньо проблеми повторення суїциду (за винятком більшого ризику повторення для дітей суїциданта, особливо дівчат), але є дуже важливою складовою якості. Також важливо, щоби повідомлення про психічний статус тих, хто вчиняє самогубство, не погіршував ставлення до психічно хворих людей. Це загальна норма у світі, але для нашого посттоталітарного суспільства особливо велика проблема.

Із профілактичною метою потрібно взяти на себе зобов’язання кожне повідомлення про суїцид супроводжувати конкретною інформацію про те, куди звернутися по допомогу (навіть якщо це схоже на безкоштовну рекламу загальнонаціональних або регіональних центрів, здатних надати ефективну допомогу). Крім того, варто згадувати існування груп самодопомоги.

У зв’язку з висвітленням на українському телебаченні суїцидальних небезпек в інтернеті ми маємо точну фіксацію — саме після телеповідомлень кількість людей, які зареєструвалися як нові учасники смертельних квестів, виросла в сотні разів. Так, за перші три дні після повідомлень зареєструвалося понад чотири тисячі нових гравців. Таким чином, медіаповідомлення, покликане попередити про небезпеку, виявилося рекламою небезпечних інтернет-ресурсів. Щоб уникнути такого ефекту, повідомлення слід подавати так, щоби глядач не міг ідентифікувати небезпечний інтернет-ресурс: 1) НЕ повідомляти адреси сайтів, 2) НЕ використовувати скриншотів та інших зображень.

На жаль, в одному матеріалі важко висвітлити всі результати досліджень впливу медіа на суїцидальну поведінку. Так, до цього огляду не увійшли дослідження фільмів, серіалів, музики та їхнього впливу на глядачів. Окремо варто детальніше проаналізувати дослідження впливу інтернету на суїцидальну поведінку й думки, особливо серед дітей і підлітків. Тож далі буде.

Стаття ґрунтується на матеріалах дослідження «Медіапсихологічні засоби профілактики та подолання наслідків деструктивних інформаційних впливів на дітей та молодь», яке здійснює Лабораторія психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.