Гібридну війну досить часто тлумачать не як щось нове, оскільки більшість її складових  траплялися й раніше. Новим стало об'єднання цих складових у єдине ціле, а також додаткова особлива роль інформаційного компоненту, який на різних рівнях забезпечує функціонування і створює умови для визнання війни справедливою власним населенням, без чого не буває сучасних війн.

У США першим увів поняття гібридної війни Хоффман [див. тут, тут і Hoffman F.G. Hybrid warfare and challenges // Joint Force Quarterly. — 2009. I. 52]. Він каже: «Гібридні війни не є новими, але вони [щоразу] різні». І ще: «Гібридні війни об'єднують у собі летальний характер державних конфліктів із фанатичним та затяжним запалом нерегулярної війни».

Хоффман вважає важливим зростання ролі наративів. Вони будуть полегшувати рекрутування, тренінг і мотивацію майбутніх бійців. Як у випадку російського рефлексивного контролю, Хоффман вважає сприйняття важливішим за перемогу на фізичному полі бою. Він узагалі привертає увагу до когнітивного та віртуального просторів.

Тож він підкреслює одну характеристику, яка справді спрацювала у випадку Стрєлкова та інших: «Успіх у гібридній війні також вимагає, щоби командири невеликих одиниць уміли приймати рішення та володіли тактичною майстерністю по відношенню до невідомого, а також відповідне обладнання для швидшого реагування та адаптації, аніж завтрашні супротивники».

Зрозуміло, що це нові вимоги. Вони частково повторюють ті вимоги, які свого часу Аркілла визначив для мережевої війни, акцентуючи, що ієрархія, до типу якої належить армія, зможе перемагати мережі лише тоді, коли сама почне воювати за принципами мережі [Networks and netwars. Ed. by J. Arquilla, D. Ronfeldt. — Santa Monica, 2001].

Одним зі своїх попередників Хоффман вважає Фрейєра, що в офісі міністра оборони займався стратегічними питаннями. Саме він запропонував цікаву класифікацію неочікуваних подій, від якої можна відштовхуватися при аналізі й розумінні гібридної війни.

Свою книгу 2008 року він починає з критики військової аналітики [Freier N.P. Known unknowns: unconventional "strategic shocks" in defense strategy development. — Carlisle, 2008]: «Оборонний аналіз і стратегія за своєю суттю такими, що реагують. Історично розвиток і планування оборонної стратегії демонструють три критичні вади. Досить довго вони виключно реагували. Корпоративно в них немає достатньо розвиненої уяви. Як наслідок, вони вразливі до неочікуваного». Він підкреслює, що всі надалі стратегічні потрясіння будуть принципово неочікуваними.

2004 року американці запропонували нову класифікацію загроз/викликів: традиційні, іррегулярні, катастрофічні й проривні. Фрейєр вважає гібридною загрозою комбінацію двох таких викликів. До речі, він також посилається на китайський варіант «необмеженої війни». Фрейєр дивиться на ці виклики як на архетипи, які в чистому виді не трапляються. Нормою слід вважати гібридні варіанти.

Подібні загрози він трактує як тригери чи каталізатори. Вони породжують потрясіння, змінюють «правила гри», як це відбулося з 11 вересня та його наслідками. У книзі дослідника є підрозділ «Політика, економіка, соціальна дія й політичне насилля як гібридна війна». Він підкреслює, що гібридна війна залишатиметься якомога більш невійськовою. Каже також про важливість синхронізації таких невійськових зусиль.

Поняття «невійськовий» теж він розуміє по-своєму: «Невійськовий не значить без насилля, без цілі чи без загроз. Він означає не бути породженим військовими чи не включати військових у формі ворожої держави. Ці невійськові гібриди часто реалізуються як складні комбінації несанкціонованого насильства й людської небезпеки».

Він акцентує потребу не стільки визначати подібні речі, скільки їх описувати, оскільки вони не дуже надаються до визначення. Стосовно гібридних загроз він каже: «Це оборонні виклики, походження, характер, модус та принципова сфера конфлікту, які важко  ідентифікувати і класифікувати».

Тобто роль невідомого тут досить важлива. Щоправда, слід додати, що невідомість зникає, коли конфлікт переходить у суто військову операцію. Це значить, що постріли в Криму одразу перетворили би конфлікт на суто військовий.

Загалом ми бачимо, що світ уже досить давно вирахував основні характеристики гібридної війни. І саме головний її аспект — маскування під невійськовий інструментарій, а також високий рівень невизначеності/неочікуваності.

У росіян до поняття гібридної війни звернувся начальник генштабу Герасимов. Він відштовхувався від констатації того, що нині змінилися «правила війни», оскільки невійськовий інструментарій починає бути ефективнішим за військовий. Він має на увазі політичні, економічні, інформаційні, гуманітарні методи, що активізують протестний потенціал населення. До них додаються приховані військові засоби. До речі, саме тому російське міністерство оборони тепер цікавиться й кольоровими революціями.

У Росії є попередники в теорії подібних нетрадиційних воєн. Це Іссерсон (статті про нього тут і тут), чия книга 1940 року називалася «Нові форми боротьби». Всі, починаючи з генерала Герасимова, цитують один її пасаж: «Війна взагалі не оголошується. Вона просто починається наперед розгорнутими збройними силами». Неоголошення війни — це теж комунікаційна характеристика саме нової доби.

Росія має ще одного теоретика нового типу війн, яку він позначив як «бунтовійна». Це Месснер (про нього тут і тут, його роботи тут, тут, а також у виданнях: Месснер Е. Э. Всемирная мятежевойна. — Жуковский — Москва, 2004; Хочешь мира, победи мятежевойну! Творческое наследие Е. Э. Месснера. — М., 2005). Він народився в Херсонський губернії, а помер за кордоном. У нього ми можемо знайти навіть цікавішу цитату стосовно війн майбутнього: «В минулих війнах важливим вважалося захоплення території. Надалі найважливішим буде розглядатися захоплення душ у державі, з якою ворогують».

Він вважав, що традиційні методи ведення війни вже вичерпано. Ще один його висновок: «Колись війни йшли у двомірному просторі — на поверхні моря й суходолу. Потім з'явився третій вимір — війна в повітрі. Тепер найважливішим став четвертий вимір — психіка сторін, що воюють». Американці програли війну у В’єтнамі саме в головах, а не на полі бою, вважав він.

Світ нині практично живе саме в такому вимірі. Щоправда, наразі ми говоримо про інформаційну війну, але це радше війна саме психічна, адже інформаційні потоки якраз і спрямовані на отримання ефекту в головах людей. Саме це є ціллю інформаційної війни.

І остання цікава фраза: «Політика є мистецтвом об'єднання людей. Найважливішим завданням у бунтовійні є об'єднання власного народу і залучення на свій бік частини народу держави, з якою ведеться війна. [...] Бунтовійна — це війна всіх проти всіх, причому ворогом може бути і свій, а союзником — чужий. В кожної людини мають бути психологічні стріли і психологічний щит».

Іссерсон і Месснер окреслювали війну майбутнього, а нинішні події продемонстрували, що майбутнє вже наблизилося. Тож аналітики пишуть, що Росія веде «бунтовійну» проти України, а Месснера називають улюбленим стратегом Путіна. До речі, Іссерсона заарештували 1941 року за участь у вигаданому військовому заколоті, вийшов він тільки 1955 року, а Месснер воював на боці білої армії, тому в результати опинився в Аргентині, де й помер.

Гібридна війна весь час спирається на війну інформаційну. Тому у випадку Криму й Донбасу британські експерти побачили такі фази:

• перша: створення у «російських співвітчизників» так званої м'якої лояльності до Росії шляхом акцентування культурних, мовних та ідеологічних зв'язків,
• друга: поширення страху, що їхні уряди почнуть працювати проти них; це робиться  акцентуванням нацистської тиранії часів війни й рятівної ролі радянських військ,
• третя: гуманітарна інтервенція російських військ у формі або в цивільному для захисту чи приєднання до Росії.

Гібридна війна завжди починається зненацька. Тому військові повинні вчитися наперед, як мати справу з неочікуваними загрозами. Час завжди працює проти тих, хто орієнтується на старі варіанти війн. Їх можна вивчати, але на них не можна орієнтуватися як на єдино можливу модель війни.