Наталія Лигачова у статті  «МедіаОбОЗ чи медіаАВАНГАРД» виокремила кілька, на погляд авторки, головних проблем медійної корпорації України на сьогодні. Це  монополізм на медійному ринку, цензура олігархів-власників, цензура рейтингів, відсутність дієвої системи саморегуляції в ЗМІ, безвідповідальність і конформізм журналістів. Усі ці проблеми набувають особливої небезпеки  під час інформаційної війни з зовнішнім агресором. Чи можна, яким чином і протягом якого часу  їх подолати? «Телекритика» розпочинає дискусію з цих та інших актуальних проблем, щоби з'ясувати подальші кроки в напрямку їх вирішення.

Отар Довженко, викладач магістерської програми з журналістики УКУ:

Чесна відповідь на всі ці запитання: ніяк. Треба визнати, що, скоріш за все, в найближчому майбутньому мейнстримові українські ЗМІ залишатимуться залежними, дотаційними і, отже, працюватимуть не в інтересах аудиторії, а в інтересах власників. Імовірно, аудиторія потроху перетікатиме до нішевих та незалежних медіа, які працюють в її інтересах, але цей процес триватиме роками. У минулому десятилітті активісти та більшість медіа експертів  як мантру повторювали, що медіа мають бути бізнесом і приносити прибуток, і тоді стануть вільними. Але у випадку олігархічних ЗМІ цей рецепт не працює: були періоди, коли вони приносили своїм власникам прибуток, і вільнішими від цього не стали. Не той масштаб – хоч би скільки заробляв «Інтер» чи «1+1», власники можуть отримати набагато більші прибутки, використовуючи медіаресурс як знаряддя політичного впливу чи зброю в корпоративній війні.

Комерційна джинса є безперечною девіацією, але в порівнянні з тим, що відбувається на телеканалах Фірташа/Льовочкіна та Ахметова, які займаються справжнім інформаційним кілерством та моделюванням паралельної реальності, де країну втримує на краю провалля один лише «Опозиційний блок», вона видається вже меншим злом. Прихована реклама геморою, нав’язана ньюзрумові комерційним відділом, може зникнути, якщо криза мине і рекламний ринок знов почне зростати. Прихована реклама власників залишиться за будь-яких обставин.

Також час позбутись ілюзії, що журналісти не знають стандартів і тому роблять непрофесійні матеріали. Для мене дуже показовим було те, як швидко олігархічні медіа вийшли зі стану постмайданного катарсису і знов почали брехати, перекручувати інформацію та прислужувати своїм власникам. Якщо у 2005 році відлига тривала вісім місяців, то цього разу лише три-чотири. Джинса та прислужування власникам – це елементи звичаєвої корупції, і абсолютна більшість журналістів розуміє, що робить. Так само я не покладав би великих сподівань на прозорість власності. Наприклад, усі знають, кому належить телеканал «Україна», але від того цей канал не припиняє піарити свого власника та воювати з його політичними опонентами та економічними конкурентами, а люди далі його дивляться. Здається, споживачам мейнстримових медіа просто по барабану, брешуть їм чи ні.

Словом, для мене відповідь на давнє питання «намагатись перебудувати те, що є, чи будувати нове» вже очевидна: будувати нове. Розумну частину аудиторії, що прагне знати правду, треба відтягати від телевізора й затягати в інтернет. Це означає, що альтернатива мейнстримовим ЗМІ повинна бути на порядок якісніша за них, а не навпаки. Йдеться не лише про зміст, але й про форму. Це дуже важливо і дуже проблематично, бо онлайн-медіа, що працюють на волонтерських або краудфандингових засадах, не можуть дати красиву картинку, достатню кількість ексклюзивного відео, оплатити працю професійних журналістів. Для цього потрібні не такі великі гроші; умовно кажучи, бюджету будь-якого з загальнонаціональних каналів першої десятки вистачило б для того, щоб кількадесят онлайн-проектів розквітли й заколосились. Проблема лише в тому, щоб знайти для цих коштів неолігархічне джерело, готове інвестувати й не вимагати у відповідь сервільності або піару.

Незалежний, не-олігархічний кластер медіа має розвиватись сам, не чекаючи, поки центральні телеканали, мережеві радіостанції та масові газети з власної волі стануть на шлях виправлення та демократизації. Зокрема, серед незалежних медій має розвиватись саморегуляція; вони повинні хоча б почати всі визнавати Комісію з журналістської етики або створити її альтернативу, яка їх влаштує. Не потрібно конкурувати з «Інтером» за його питомих глядачів – треба розвиватись так, аби люди, які виростають і стають споживачами медіа, відразу обирали для отримання інформації не «Інтер», ICTV або «1+1», а «Українську правду», суспільне телебачення (якщо воно, звісно, почне відрізнятись від державного) і «Телекритику» :)

Катерина М’ясникова, виконавчий директор НАМ:

Якщо говорити про телебачення і радіомовлення, то потрібно користуватися механізмами, які дає закон. Чинним законодавством передбачено редакційні ради, які мають вирішувати питання внутрішньої цензури та адекватної редакційної політики. Якщо журналістські колективи почнуть серйозно ставитися до роботи редакційних рад, це значно покращить ситуацію. Суспільство змінюється, й журналісти також, і підштовхнути їх до змін у роботі мають їхні внутрішні мотиви краще працювати.

Вплив власників на ЗМІ перестане бути значним, коли медіа стануть бізнесом. Коли репутація медіа стане підґрунтям реального бізнесу, тоді ЗМІ зможуть відповідати власнику, що не ризикуватимуть нею, оскільки стануть збитковими. Але зараз, коли, мабуть, тільки радійний бізнес є бізнесом у розумінні того, що він приносить прибуток, ситуація лишатиметься такою, як є. А от як зробити так, щоб медійні компанії стали бізнесом, – це найголовніше питання нашої індустрії.

Зараз склалася унікальна в поганому розумінні комбінація різних факторів. По-перше, є абсолютно незважена державна політика з початку розвитку нашої індустрії, коли ліцензії роздавалися всім і ринок став висококонкурентним із погляду кількості компаній. Держава не може вирішити проблему перенасиченості цього ринку, тому що було би незаконно зараз вибірково позбавити когось ліцензій. А ринок ці компанії не вбиває, тому що не діють ринкові механізми: власники продовжують сплачувати рахунки, утримуючи медіа як небізнесовий ресурс.

Я думаю, що, на жаль, нам доведеться вирішувати цю проблему крок за кроком у десятилітній перспективі. Можливо, якщо загальну проблему олігархічного впливу в економіці буде вирішено, то це позитивно вплине і на медійне середовище. Але в довшій перспективі нові медіа й інтернет збільшать кількість контенту. Коли тим, кому зараз 10-13 років, стане по 35 років, тоді канали так званого сімейного перегляду значно втратять аудиторію: ми прийдемо в епоху індивідуального контенту. Ось тоді ситуація стане зовсім іншою.

З іншого боку, уже зараз ми бачимо, що є журналісти, які не хочуть працювати в таких медіа. Вони створюють інші проекти – громадські, некомерційні. Наявність вибору – це завжди позитив. Єдина ремарка: будь-який подібний проект потрібно ретельно продумувати з самого початку, щоб бути впевненим, що він існуватиме довше, ніж 1-1,5 роки.

Що стосується суспільного мовника, то він зобов’язаний стати взірцем. Як на мене, в нашій системі координат, коли існує велика кількість телерадіокомпаній, роллю суспільного мовника не буде задоволення потреб масової аудиторії, а скоріше забезпечення дуже якісного інформаційного та просвітницького мовлення.

Олександр Мартиненко, генеральний директор агентства «Інтерфакс Україна»:

Єдиний орган, який може встановлювати нові правила гри та обмежити вплив медіавласників на журналістські колективи – це Верховна Рада України. Парламент встановлює правила для всіх, і для медіа також. З одного боку, прийняття якогось законодавчого акту (я зараз не готовий сказати, якого саме) забезпечило б офіційні правила. З іншого боку, закони, які у нас приймаються, далеко не завжди виконуються. Хоча я вважаю, що зміни в законодавстів потрібні, поточна практика говорить про те, що вони не гарантуватимуть незалежності журналіста від власника. Менеджмент завжди може знайти можливості для впливу на роботу редакції. Тож я думаю, що остаточно цю проблему зараз вирішити неможливо. А от ускладнити процес впливу на журналістів для власника – можливо.

Відділення комерційних відділів ЗМІ від ньюзрумів – це повністю питання медіаменеджменту, яке в кожному ЗМІ вирішується по-різному. Я можу сказати про себе: у нас з цим все категорично. Комерційний відділ не може мати на журналістів жодного впливу, це наша чітка і принципова позиція. Так, я згоден, для менеджерів це виклик. Однак керівники ЗМІ мають розуміти, що ті гроші, які вони отримують від власника за те, що їхні журналісти перетворяться на рекламних носіїв, - тимчасові. Такі домовленості з власником в довгостроковій перспективі принесуть медіа збитки. Тож відокремлення комерції від журналістської роботи – це питання перш за все далекоглядності і розуму менеджерів. Якщо керівництво мудре – вирішить це питання за 5 секунд, якщо ні – час їм покаже, наскільки вони були неправі.

Я ніколи особливо не вірив і зараз не вірю в механізм професійної саморегуляції у медіасередовищі, у створення громадських органів, які б допомогли її встановленню. Ніякі профспілки не зможуть впливати на повсякденну діяльність журналістів. Все ж таки ЗМІ у нас дуже неоднорідні, у них різні цілі й аудиторії. Встановити спільні правила гри для політичних, економічних, розважальних, спортивних ЗМІ практично неможливо. Можна створити кодекс, донести його до колективів, але чи виконуватиметься він – це справа відповідальності кожного журналіста. Подібні документи уже створювалися, але, на жаль, великого впливу на медійне середовище вони не мали.

Олексій Погорелов, генеральний директор УАВПП:

На моє переконання, те, що ви назвали цензурою власників, є природним станом речей. Тому що той, хто вклав гроші в бізнес (в даному випадку - у медіабізнес) і, відповідно, є його власником, природно, буде робити все для того, щоб його інвестиція принесла йому саме таку віддачу, на яку він (чи вона) розраховує.

Тому потрібно розрізняти ЗМІ, які є бізнесом і працюють для того, щоб заробляти гроші своїм власникам, і ЗМІ, які створені для інших цілей - наприклад, для вирішення політичних завдань.

У першому випадку зменшити пряму участь власника в управлінні виданням допоможуть ринкові стандарти та професійні менеджери.

У другому, гадаю, йдеться про пропаганду, й усі рішення лежать виключно у площині законів - як створення нових, так і в суворого дотримання чинних.

Відділити комерційні відділи ЗМІ від ньюзрумів можна виключно через популяризацію прикладів досягнення успіху завдяки якісному контенту, не менш якісну роботу комерційного відділу та дуже грамотний менеджмент ЗМІ. Це ж бізнес, і управління цим бізнесом може бути або професійним, або не дуже.

Треба, щоб механізми саморегуляції ЗМІ працювали. А працювати вони будуть тоді, коли результати роботи таких механізмів допомагатимуть бізнесу - будуть захищати від зовнішнього втручання, нечесної ділової практики, тиску. І при цьому саме механізм саморегулювання, а не щось інше, даватиме найкращий ефект, працюватиме швидко та якісно і коштуватиме поміркованих грошей.

Щоб до цієї точки дійти, потрібно вже зараз активно поширювати інформацію про те, як сьогодні працюють такі органи саморегулювання та - головне - які результати вони забезпечують.

Костянтин Квурт, виконавчий директор «Інтерньюз - Україна»:

Косметичними змінами не обійтися. Більшості каналів потрібно повне перезавантаження - і власників, і менеджменту, і (часто) багатьох журналістів.

Не зможуть працювати з урахуванням суспільного інтересу ті, для кого протягом 20 років приматом були виключно гроші за будь-яку ціну. Зараз є суспільний запит на справедливість. Хто вірить, що «Інтер», приміром, у стані це робити? Чому найкращі «1+1» пропонують Тетяні Козюк на шоу «Голос країни» співати саме російською? Це все - глибоко хибна система, яка вся працює на інтереси постсовка, а відтак - Москви.

Їй не має бути місця в Новій Україні. В державних органах хоч якось іде люстрація. Потрібна люстрація і в медіа.