Медіапрогнози-2015: боротьба з алгоритмами та фіктивними даними

Медіапрогнози-2015: боротьба з алгоритмами та фіктивними даними

09:35,
5 Січня 2015
5022

Медіапрогнози-2015: боротьба з алгоритмами та фіктивними даними

09:35,
5 Січня 2015
5022
Медіапрогнози-2015: боротьба з алгоритмами та фіктивними даними
Медіапрогнози-2015: боротьба з алгоритмами та фіктивними даними
Медіаресурс Гарвардського університету Nieman Lab опублікував прогнози американських експертів про те, що чекатиме журналістику цього року.

Традиційно одну з найповніших добірок медіапрогнозів подає ресурс Nieman Journalism Lab. Журналісти, редактори, підприємці та професори розповідають, що, на їхню думку, зміниться в медіабізнесі, в професії журналіста, в цифровому світі. Цього року велика частина прогнозів стосується переосмисленню ролі соціальних мереж, пошуку бізнес-моделей для онлайн-ЗМІ, роботи з аудиторією. MediaSapiens публікує тези найбільш оригінальних прогнозів. 

Хвиля піар-даних

Джейкоб Харріс, старший програміст у New York Times

У 2014 році ми побачили перші великі спалахи фіктивних даних, які поширювали приватні компанії, аби запустити вірусну інформацію в мережу. Серед найбільш захопливих речей, про які ми дізналися цього року, такі:

Демократи дивляться більше порнографії, ніж республіканці;

Мексиканці та нігерійці найкращі в сексі;

Найбільш завантажені поштові індекси в країні;

Жителі Вашингтона скаржаться на щурів частіше, ніж жителі Нью-Йорка

тощо.

Чесно кажучи, всі ці новини були просто жахливими, повними помилок та неправильних припущень. Але точність не була такою важливою. Всі ці приклади «журналістики даних»  створили компанії, які прагнули висвітлення  в медіа. Їхня мета — вірусний фідбек, коли певна інформація передається іншими, рейтинги сайту зростають і новину твітять кілька днів навіть такі ненависники, як я. Ці новини ідеальні для таких цілей, бо використовують сучасну систему поширення новин.

Багато онлайнових ЗМІ намагаються опублікувати якомога більше історій, які збільшать трафік, але які при цьому не потребують багато часу та зусиль. І всі знають, що пости, які містять статистику та рейтинги, добре збільшують трафік.

Однак це потребує часу — самостійно збирати дані, тож значно простіше, коли хтось надає їх вам. Немає нічого незвичного в тому, коли ЗМІ беруть дані від приватних компаній, державних установ чи наукових центрів.

Але перераховані мною матеріали є протилежністю до традиційної журналістики даних. Це не дані, зібрані та проаналізовані як відповідь на якісь конкретні питання, і якість яких перевіряється перед публікацією. Це рейтинги, які надсилають до агенцій новин у вигляді прес-релізів і націлюють на конкретні теми, як-от секс, тривога й сором, скоріше за все аби здобути якомога більшу кількість «кліків». Якщо ваша компанія прагне публічності, то справді, чому б не найняти фахівців по даних, які допоможуть створити певну безкоштовну «пабліситі» для компанії? А якщо ви журналіст, якому потрібно постійно наповнювати чимось новинну стрічку, то чому б і не використати такий прес-реліз? Всі задоволені, навіть якщо дані не відповідають дійсності.

І в 2015 році справи погіршаться, я можу побитись об заклад, що піар-компанії помітили успіх цих невеликих зусиль і спробують розвинути таку нову форму маркетингу

Рік, коли ми будемо боротися з алгоритмами

Цейнеп Тюфексі (Zeynep Tufekci), старший викладач Школи інформації та бібліотечної справи Університету Північної Кароліни  

2015-й виглядає як рік, коли ми почнемо боротися із силою та роллю цих складних алгоритмів, які інколи називали машинами зі штучним інтелектом, і коли тисячі нових стартапів почнуть розвивати їх не лише в додатках та веб-сайтах, але й у наших пристроях і різних об’єктах, як-от мікрочипи чи сенсори, що стануть більш поширеними.

Отже, що нового в розвитку машин? Три речі, і всі вони важливі.

1. Наші пристрої стають усе важливішими для суспільної, особистої, фінансової та громадської взаємодії. Цифрове посередництво тепер є достатньо поширеним, щоби створювати алгоритми.

2. Найбільше цифрового посередництва спостерігається на платформах та додатках, де справжній власник — сама платформа — зберігатиме централізований контроль. Уявіть собі світ, у якому ваш телефон постійно перевіряє центральна телефонна компанія, щоби визначити, з ким із ваших родичів вам можна спілкуватися, і змішуючи їхні слова у будь-якому порядку нібито для «поліпшення» (аби ви були «задіяні» і користувалися телефоном якомога довше), він вставлятиме рекламу посередині розмови. Зараз є багато таких платформ. Насправді, ми більше не володіємо нашими посередниками; натомість вони керуються невидимим, алгоритмічним шаром, не підзвітним нам.

3. Алгоритми все частіше впроваджуються для прийняття рішень там, де немає правильної відповіді, а лише оціночні судження. Google заявляє, що показує нам найрелевантніші результати, а Facebook прагне показати нам те, що найголовніше. Але що ж має значення? Що важливо? На відміну від інших форм автоматизації або алгоритмів, де визначальною є правильна відповідь, зараз бачимо народження нової ери, ери оціночних машин: машин,  які розраховують не тільки, як швидко впорядкувати базу даних або виконати математичні обчислення, але вирішити, що «краще», «важливіше», «більш підходяще» чи «шкідливіше».

Глибокі філософські питання, про які люди сперечалися протягом тисячоліть — комплекс (далекий від досконалості, до речі) гейткіпінгу, мандатів довіри й системи оцінок — тепер запитують у комп'ютерів. І відповіді, які машини випльовують із власних непрозорих систем, використовуються для формування нашого життя. Протягом століть машини виконували за нас фізичну роботу, протягом десятиліть вони виконували розрахунки замість нас. Тепер комп’ютери будуть оцінювати й судити замість нас. І в 2015 році ця тенденція стане більш видимою та поширеною. Чи викликатиме вона ще більше остраху? І чи буде якась протидія? Це питання вже, мабуть, залишається на 2016 рік.

Провал фрілансу

Рейхен Хармансі, старший редактор у Fast Company

Фріланс — відстій. Усі це знають: фрілансери, змушені випрошувати зарплатню із запізненням у кілька місяців; редактори, які шукають у величезному морі диво-письменників, що здадуть статтю відредагованою та вчасно; читачі, які отримують неякісний контент, коли автори поспіхом пишуть заради вищих зарплат і редактори не мають часу, аби будувати відносини з ними. Це поламана система, заснована на поганій економіці.

Починаючи з The Atlantic кілька років тому, кмітливий цифровий люд зрозумів, що розумно покладатися на штатних співробітників, а не лише підписувати поверхові контракти. The Atlantic був у цьому успішним, заманивши велику кількість молодих і талановитих авторів, із якими багато працював.

Зараз Vox Media та BuzzFeed продемонстрували, що фріланс — це необов’язкове зло в цифровому медіасвіті. Коли я працювала у BuzzFeed, одна з найбільш дивовижних речей була — це акцент на штатних співробітниках. Звичайно, в нас були фрілансери, але їх не було так багато, як в інших місцях, де я працювала, включаючи Chronicle.

І, наскільки я можу судити, Vox Медіа також виросла до рівня, коли наймає багато-багато авторів і редакторів на постійній основі.

Це має сенс для мене. Загалом, ви отримуєте те, за що платите — якщо ви не вкладаєте ресурси у своїх авторів, то нічого не можете просити взамін. Як редактор, коли я хочу замовити комусь написання важливої новини, я роззираюся в пошуках підходящої людини. Це несправедливо — заплатити двісті доларів за статтю, а потім вимагати якості й швидкості. І навіть відкинувши справедливість, більшість фрілансерів просто не напише такої статті! Вони не можуть!

Я думаю, що у 2015 році конкуренція за редакційний талант ще більше зросте, й у редакторів більше не вийде кидати авторам фрілансерські крихти. І навіть якщо я співпрацюю з фрілансерами, я рада, коли втрачаю доброго автора, який іде працювати в якийсь ньюзрум. Це була моя вина, що не я найняла його першою.

Більше гонзо, менше платних моделей

Зізі Папачаріссі, професор комунікацій в Університеті Іллінойсу-Чикаго

Газети не завершили експериментів із платними моделями. Це невдача, бо цінна енергія витрачається на з’ясування того, яку ціну призначити за контент, замість виготовляти такий контент, за який читачі захочуть платити.

Люди не звикли платити за новини — цю тенденцію запровадили не соціальні медіа та інтернет, а телебачення і 24-годинний новинний цикл. До того, як люди почали ділитися новинами на Фейсбуку, вони ділилися газетами та журналами. Ціна, яку люди готові сплатити за отримання новин, дуже невелика, і вона нижче тієї позначки, яку встановлюють газети в системах платного доступу. Тим не менш, люди можуть витрачати багато грошей на інші речі, включаючи пристрої типу планшетів — які, з-поміж іншого, й надають новини. Люди будуть платити за гонзо.

Для мене гонзо — це щось геть протилежне нормам цієї епохи. Тож якщо норма — бути шалено оперативним, розшукувати невідому інформацію, бути першим, то гонзо означає повільні новини, контекст, а ще — бути останнім, хто розповість про новину, але, можливо, зробить це найцікавіше й найбільш вдумливо.

Але світогляд гонзо також дає можливість узгоджувати поточні та інші суперечності в поданні новин, що постали з онлайн-медіа та ускладнюють роботу журналістів, які повинні бути першими і єдиними, хто доносить певну інформацію. Підхід гонзо наголошує на важливості особистого досвіду, емоцій, сарказму, гумору, перебільшення і багатьох інших рис, які характеризують новинарство на таких платформах, як Twitter. Помилково буде назвати гонзо емоційним і нестійким: навпаки, емоції подаються обережно, почуття та розум працюють разом, і об'єктивність та суб'єктивність є паралельними процесами, а не полярними протилежностями. Протягом кількох останніх років кілька нових медіа скористалися таким підходом. І хоча процес мав багато складнощів, він також обіцяє велику перспективу. І ми — за те, щоб цього ставало більше.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
csee.umbc.edu
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду