Чудеса перекладу й не тільки його
Нещодавно в мережі гуляло повідомлення про безкоштовний додаток, покликаний зменшити вплив так званої мови ворожнечі на користувачів. Він нібито має автоматично замінювати в текстах «бандерівців» та «фашистів» на «українців», а «проросійських терористів» — на «російськомовне населення».
Та якщо уважно дослідити широкий спектр публікацій, присвячених останнім подіям в Україні, можна виявити, що подібні «додатки» вже цілком активно працюють чи то в комп’ютерах, чи то в головах багатьох українських і російських журналістів та «аналітиків». Щоправда, тільки в один бік.
Найдавніше, очевидно, працює «додаток», який змушує російських журналістів, цитуючи й навіть передруковуючи російською англомовну пресу, вперто перекладати in Ukraine не як в Украине, а як на Украине, що в англійському варіанті мало б вигляд оn Ukraine. Можете порівняти, скажімо, оригінал «Nato seeks weapons to counter Russia’s information war» з авторитетного видання «Файненшл таймс» за 7 грудня 2014 року та його переклад на «Иносми.ру». Хто не знає англійської або має мало часу, може просто порівняти закінчення п’ятого та шостого абзаців. Утім, це в наших сусідів уже, очевидно, на генетичному рівні.
Але є приклади й інших, набагато цікавіших варіантів перекладу. Зокрема, цікаво порівняти з оригіналом «How Russia forced Ukraine into a ceasefire with rebels» із того ж «Файненшл таймс» за 12 вересня, опублікований на «Іносмі.ру» переклад («Как Россия заставила Украину заключить перемирие»). В перекладі дуже часто фігурує термін ополченец або ополчение, хоча в оригіналі слова militiaman немає зовсім.
Для тих читачів, хто не бажав би зараз повертатися до обставин трагедії під Іловайськом, коротко перекажемо, що таким чином на російському сайті перекладено здебільшого термін rebel, котрий, наприклад, гугл-перекладачем перекладається російською мовою як повстанец (другий, четвертий, сьомий, восьмий, дев’ятий, двадцять третій абзаци та двічі у вісімнадцятому).
При всій можливості по-різному трактувати повстанців (як заколотників чи як борців за справедливість), під ополченцями завжди малися на увазі ті громадяни, хто став на захист своєї держави від зовнішнього ворога і, в основному, намагається діяти в координації з силовими структурами цієї держави або під їх прямим керівництвом. Втім, припустимо, що в даному випадку здійснений російським сайтом переклад викликає лише сумнів.
Але от вживання терміну ополчения в дванадцятому абзаці перекладу вже видається, принаймні, занадто натягнутим. Наявний в оригіналі термін insurgency перекладається російською як мятеж чи волнения (українською заколот або заворушення), тобто як явища, котрі не мають нічого спільного з самоорганізацією населення на захист своєї держави.
І цей переклад не є винятком: порівняймо «The West must prepare for a wounded Putin to become even more aggressive» від 30 липня та інтерпретацію «Запад должен быть готов к тому, что уязвленный Путин станет еще агрессивнее». Дивимося на останнє слово в другому абзаці: вже знайоме нам insurgents, тобто заколотники, чи мятежники, але його знову перекладено як повстанцы.
Ополченцами ж трактуються кілька разів і як мінімум повстанці (rebels) у публікації «Следующий шаг Путина» від 30.07.2014, котра має бути перекладом статті «Putin'sNextMove». Тут іще один цікавий варіант: у дванадцятому абзаці вжито словосполучення pro-Russian militias, яке гулом перекладається як пророссийские боевики, а не як пророссийские отряды повстанцев, що було використано на «Іносмі».
Маємо, щоправда, зауважити: побіжний аналіз перекладів англомовних статей на «Іносмі» за пару останніх тижнів не виявив рецидивів подібних проявів (навіть не помічено вживання ополченцев). Те саме стосується й ресурсу «Інопресса.ру»: якщо пустити в пошуковик ополчение, то найсвіжішими статтями виявляться серпневі. Щоправда, якщо в них покопатися, також можна знайти цікаві варіанти. Наприклад, вживання ополчения у перекладі статті «Putin's Crossed Vision» як аналогу separatist militias, перекладеного гуглом як сепаратистские вооруженные формирования. І хоча militias, що, як зазначалося вище, перекладається як боевики, в принципі, ще можна передати у вигляді ополчення, то от пропуск означення виглядає, так би мовити, не зовсім чесним.
Але на даний момент було проаналізовано, нагадаємо, лише переклади англомовних ЗМІ. Про те, що «Донецкая и Луганская область находятся под контролем ополченцев» говориться в перекладі з японської Asahi Shimbun, але наскільки точним є це трактування, нам невідомо (посилання відкриває японськомовний варіант).
Хоча цілком можливо, що переклад може бути й точним, оскільки загалом стаття малює доволі похмурими тонами ситуацію в Україні та навколо неї. Зокрема, як висновок подається: «Европейский Союз уже ощутил на себе негативное влияние антироссийских санкций, и, по всей видимости, некоторые страны выступят против расширения экономической помощи Украине». При цьому впадає в око й не зовсім доскональна інформованість автора щодо перебігу українсько-російських відносин: стверджується, що «Украина… не импортировала газ с октября этого года», хоча насправді — з червня, а не з жовтня.
Ця публікація, по-перше, може бути доказом того, що «Іносмі.ру» перекладає в першу чергу статті антиукраїнської спрямованості, а, по-друге, вона може бути частиною російського механізму інформаційної дискредитації України. Про це громадські активісти говорили ще з часів «газових воєн» 2006 та 2009 років, розкриваючи три основні складові такого механізму: намагання максимально розширити аудиторію пропагандистських російських ЗМІ (типу каналу Russia Today), ретрансляція всього негативу, який з’являється про Україну в інозених, у першу чергу західних ЗМІ та інспірування появи такого негативу за допомогою замовних статей і проплачених «експертів». Таким чином, окрім дискредитації України в очах західної публіки, «остуджувалися» ще й євроінтеграційні прагнення населення України.
І попри наявність підтверджених підстав сподіватися, що ця інформація була у вигляді аналітичного документа представлена в 2009 році вищому керівництву держави по лінії РНБОУ, навіть зараз більше роботи щодо нейтралізації таких впливів роблять самі російські ЗМІ, підриваючи віру до себе маячнею про розіп'ятих хлопчиків чи зґвалтованих пенсіонерок-епілептичок.
Будемо сподіватись, що й українська держава за допомогою, наприклад, працівників посольств почне активніше цікавитися тим, що пишуть про неї в іноземних ЗМІ. Бо поки що, загугливши «іноЗМІ» чи «іноземні ЗМІ про Україну», можна побачити, що цим питанням, як і багатьма іншими життєво важливими, опікуються представники громадського сектору, хто на волонтерських, хто на грантових, можливо, засадах. І цього, як свідчить частота появи перекладів на сайтах http://texty.org.ua/, http://inozmi.spilnotv.com/, http://sprotiv.org/, http://inozmi.net/ і навіть на http://www.pravda.com.ua/inozmi/, явно недостатньо, якщо порівняти з частотою появи перекладів матеріалів з української тематики на російських ресурсах.
При тому, що саме з них передруковує свої огляди іноземних ЗМІ популярний раніше «Кореспондент», завдяки чому в них не тільки досить похмуро малюється українська реальність, а й ідеться про «народне повстання у Східній Україні». І наскільки активно переміщуються такі огляди у видання, безплатно поширювані по Україні, нам не відомо.