Півострів Крим — без права на ліцензію та Ефект Андрушка

Рівно рік, як я займаюся моніторингом порушень прав журналістів, рівно цей самий рік доводиться постійно вписувати в таблицю викрадення журналістів, викрадення та утримування. Торік це починалося з Криму, в Криму нічого досі не закінчилося, навпаки багато хто з кримських журналістів каже, що найгірше лише починається. 13 березня російська ФСБ затримала журналістку «Слідства.інфо» та «Центру журналістських розслідувань» Наталю Кокоріну. Перед цим було відкрито кримінальну справу на колегу Кокоріної Анну Андрієвську. Її звинувачують у закликах до повалення влади півострова. Усе через статтю Андрієвської про волонтерів, котрі допомагають добровольчому батальйону «Крим». Тепер Андрієвській світить до 5 років позбавлення волі. На щастя, журналістка торік виїхала з півострова.

Пізніше «Роскомнадзор» не видав ліцензій на мовлення єдиному кримськотатарському телеканалу ATR. Уже більше тижня канал не виходить в ефір. З іншими непідконтрольними тамтешній окупаційній владі ЗМІ так само — немає ліцензій, немає перереєстрації. Усе через те, що українській ліцензії з 1 квітня перестали діяти, а російські ще «треба заслужити».

Півострів Крим упевнено перетворюється на зону без голосу та без свободи слова.

Поки в Криму наближався до завершення процес закриття непідконтрольних ЗМІ, в Луганську затриманій у січні журналістці Марії Варфоломєєвій винесли вирок так звані керівники так званої Луганської народної республіки — 15 років підвалу за шпіонаж. Таких вироків українським журналістам до цього ще не виносили.

Поки на окупованих територіях країни тривали захоплення журналістів та закривали непідконтрольні владі ЗМІ, в Києві відбувся інший гучний скандал — порівняно з вищеназваними порушеннями, звісно, дрібний, але тим більше він виявився найбільш обговорюваним не лише серед медіаспільноти, а й вийшов далеко за межі професійної тусовки і призвів (можливо, лише частково) до звільнення керівника Дніпропетровської області.

Сергія Андрушка, журналіста «Радіо Свобода», нецензурно облаяв тодішній керманич області Ігор Коломойський, коли журналіст запитав його, що той робить уночі в будівлі державної компанії «Укртранснафта». (Гендиректор компанії ставленик Коломойського Лазорко був звільнений і цього дня мав прийти в компанію новий керівник, Коломойський намагався цьому зашкодити.) Замість відповісти на таке просте і зрозуміле запитання, голова Дніпропетровської ОДА почав нецензурно висловлюватися на адресу журналіста.

Після тиску громадськості Коломойський попросив про відставку, Президент відставку прийняв. Однак олігарх так і не попросив вибачення в Сергія Андрушка.

Отже, за три перші місяці 2015 року «Телекритика» зафіксувала 47 випадків порушень прав журналістів.

Із них фізичний тиск, побиття та залякування стосувалися 13 випадків — це трохи менша кількість порівняно з минулими місцями попереднього, 2014 року. Порушень, що стосувались економічного тиску, як-от невиплати зарплат, відкликання ліцензій, зафіксовано загалом два (моніторинг охоплює період від січня до березня, відтак у квітневому моніторингу вже зафіксовано ненадання ліцензій цілій низці ЗМІ Криму). Обмежували трудові права чотири рази щодо журналістів, зокрема такий випадок стався із журналісткою 5-го каналу Христиною Бондаренко, коли її без пояснення причини відправили в безстрокову безоплатну відпустку. І знову зростає кількість порушень з боку чиновників закону про доступ до публічної інформації. «Телекритика» за три перших місяці 2015 року зафіксувала 19 випадків, коли журналістам не надавали доступу до відкритої інформації. Політичний вплив або тиск (до яких належить і образа Коломойським Андрушка) чинили представники влади журналістів дев'ять разів.

Якщо брати зріз по регіонах, то найбільше порушень сталося в місті Києві — вісім, в Автономній республіці Крим зафіксовано чотири випадки порушень (ця цифра може бути неточною, тому що як в окупованому Криму, так і на окупованих територіях Донецької та Луганської області є об’єктивні складнощі в моніторингу), по п'ять порушень прав журналістів зафіксовано в Миколаївській, Закарпатській та Полтавській областях. У Донецькій області два випадки, в Луганській — один.

Зважаючи на серйозність і загрозливість ситуації для роботи ЗМІ на півострові Крим, «Телекритика» публікує інтерв’ю з журналістом «Центру журналістських розслідувань» Сергієм Мокушиним.

Сергій виїхав із території півострова в березні цього року після відкритої кримінальної справи на його колегу по «Центру» Анну Андрієвську та після обшуків в іншої колеги — Наталії Кокоріної. Мокрушин, за його словами, зробив це тому, що неодноразово отримував натяки: якщо не виїде зараз, пізніше не вдасться. Торік влітку Мокрушина з режисером викрали та побили представники так званої самооборони Сімферополя. Поліція, котра приїхала на місце, журналістів відпустила, але жодних протоколів не склала. Наскільки змінилася ситуація від літа 2014-го, чи залишилися в Криму вільні ЗМІ та чи сам Сергій планує повертатися на півострів  — ці питання ми поставили журналісту.

Сергію, скільки, за твоїми підрахунками, залишилося вільних ЗМІ в Криму? Як змінились умови роботи ЗМІ в Криму?

С 1 апреля независимые журналисты в Крыму оказались в очень сложных условиях. Большинство независимых СМИ, работавших ранее на полуострове, не получили принципиально или не смогли получить регистрацию в Роскомнадзоре, перерегистрировались и продолжают работу на материковой части Украины. Есть некоторые исключения — издания, которые получили новую регистрацию и продолжают работать в Крыму, придерживаясь журналистских стандартов. Понятно, что для дальнейшей открытой работы приходится исключать из публикаций любую, скажем так, спорную лексику относительно статуса и принадлежности Крыма. Но даже это не спасло, например, телеканал АТР, который был вынужден прекратить вещание из-за невыдачи лицензии Роскомнадзором без указания конкретных причин. ТРК «Бриз» лишилась радиочастот, сайт «Керчь.ФМ» работает.  Таким образом, в Крыму за год были убиты практически все вещавшие ранее радиостанции (в том числе и те, которые открыто поддерживали аннексию), прекращена работа всех независимых телеканалов. Единственный украинский телеканал, получивший аккредитацию в МИД РФ для работы в Крыму, — телеканал «Интер».

Як змінились умови роботи для ЗМІ в Криму?

Зачистка информационного пространства Крыма практически завершена. От прямой агрессии в отношении журналистов со стороны так называемого народного ополчения в первой половине 2014 года и официальной сегрегации СМИ на «наших» и «не наших», Симферополь и Москва перешли к преследованию посредством органов полиции, центра «Э» и ФСБ. Обыски в домах журналистов в конце марта, на мой взгляд, носят еще и демонстративный характер. Это своего рода акт устрашения, месседж для тех, кто остался. Уже заметно, что выезжать на места проведения обысков и на резонансные судебные заседания в Крыму почти некому. Боюсь, что настанет момент, когда не придет никто. Риски продолжают расти не только для независимых журналистов, но и для всех, кто позволяет себе высказывать мнение, не совпадающее с линией российской пропаганды. Из Крыма поступают совершенно дикие новости — например, в феврале этого года жительницу села Раздольное Советского района Крыма суд приговорил к принудительному лечению в психиатрической больнице за высказывание гражданской позиции и чтение стихов Тараса Шевченко. Совсем свежий случай — обыск дома у многодетной вдовы, жительницы Севастополя Елены Денисовой за пост в сети Facebook.

Якщо говорити про захист журналістів, то чи є зараз кому захистити цих журналістів на території півострова? Наскільки ефективним є такий захист?

На данный момент защитить журналистов в Крыму практически некому. Во-первых, из-за того, что крымская власть, которая на каждом углу говорит о своей открытости и прозрачности, физически не допускает на полуостров представителей миссий ООН и ОБСЕ. В Крыму работает Крымская полевая миссия по правам человека, основным направлением работы которой является мониторинг происходящего в Крыму. Эти люди делают очень нужную и важную работу, оказывают посильную правовую помощь. Проблема в том, что таких людей и ресурсов катастрофически мало для такого проблемного региона, как Крым.

Як могла б держава Україна захистити журналістів в Криму? чого вона не робить із того, що могла би робити?

Говоря о том, что должна сделать власть Украины для поддержки независимых СМИ в Крыму, нужно ответить на вопрос, что она может сделать. К сожалению, ни Украина, ни ОБСЕ, ни ООН не могут повлиять на ситуацию в Крыму. Крым для них просто закрыт. Власти Украины следует обратить внимание на те СМИ, которые продолжают работу на материковой части страны. Кроме ресурсной поддержки чрезвычайно важно прислушиваться к тому, что пишут крымские журналисты, говорят крымские эксперты. Но у меня за две недели пребывания на материке уже сложилось понимание того, что все проблемные вопросы, программные статьи и экспертные предложения просто игнорируются. По очень простой причине — выполнение большинства этих предложений исключают возможность заработка на оккупации, чем сейчас активно занимается ряд коррупционеров и бизнесменов при полном содействии той же украинской власти. Единственное перспективное направление в решении этого вопроса, которое я вижу на данный момент, — это консолидация мирового журналистского сообщества вокруг проблем крымской журналистики. Необходим также предметный диалог с теми независимыми СМИ и правозащитными организациями, которые сохранились в России, чтобы в том числе и их посредством не дать окончательно погибнуть независимой крымской журналистике. Безусловно, очень важно, чтобы корреспонденты российских, польских, немецких, любых независимых СМИ приезжали в командировки в Крым на какие-то годовщины. Но ужас творится в Крыму круглый год, и очень важно, чтобы эта информация пробивалась через занавес цензуры, который сейчас опущен над Крымом. Я практически с полной уверенностью говорю, что мы знаем лишь о незначительной доле преследований и репрессий в Крыму. Не только из-за сложных условий, в которых оказались журналисты и правозащитники, но и из-за того, что родственники жертв практически всегда запуганы и верят спецслужбам, обещающим проблемы в случае огласки.

Ти збираєшся повернутися в Крим?

Возвращаться в Крым я не собираюсь до тех пор, пока там не будет свернут режим террора спецслужб. Как до, так и после своего отъезда я получил достаточно сигналов о том, что задержись я еще на пару дней в Крыму, никуда выехать я бы уже не смог.

 Повна версія моніторингу

 Моніторинг здійснено в рамках проекту «Стійка підтримка професійної та громадянської журналістики» за підтримки Національного фонду за демократію (NED).

comments powered by Disqus