Крим. Інформаційне гетто

Фото: thekievtimes.ua

Окупований Росією український півострів Крим у травні потрапив до десятки найгірших територій у світі за рівнем свободи преси – за даними міжнародної правозахисної організації Freedom House. Підстави достовірні й препогані – про них по порядку.

Опівночі 1 квітня у зв’язку із закінченням терміну перереєстрації згідно з російським законодавством більше тисячі місцевих кримських ЗМІ, як у казці про Попелюшку, перетворилися «на гарбуз». Замовкли ц усі кримськотатарські ЗМІ, за винятком одного – газети «Янъы дюнья».

За даними ІМІ, репресивна хвиля почала наростати із січня – тоді ми зафіксували два випадки порушень свободи слова на території півострова. У лютому їх уже було три, у березні – сім, а в квітні – десять. Для порівняння: у квітні на всій іншій території України, підконтрольній Києву, Інститут масової інформації нарахував загалом 17 порушень свободи слова. Причому кримські історії – це не просто погрози чи перешкоджання – все набагато серйозніше. Кримські порушення - це арешти й затримання журналістів, це допити, обшуки, звинувачення «в екстремізмі», відкриття кримінальних справ проти журналістів, це побиття, серед яких – проломлена голова журналістки, що писала критичні матеріали про Севастопольську місцеву владу.

Найбільше в Криму дістається тим ЗМІ, журналістам, блогерам або ж навіть колишнім журналістам, котрі писали критичні матеріали, намагалися ставити запитання, займали негативну позицію щодо окупації (навіть якщо цю позицію було озвучено рік тому!), робили журналістські розслідування. І навіть піднімали роль Криму в регіональному чорноморському контексті, йдучи далі  звичних пляжно-алкогольних стандартів.

Скоро вже місяць, як під вартою перебуває оператор ATR Ескендер Небієв, якому інкримінували участь у мітингу 26 лютого 2014 року (!) під кримським парламентом. Тоді зібралися кілька тисяч прихильників кримськотатарського Меджлісу, і на противагу їм – активісти «Русского единства». Мітинг відбувався задовго до «референдуму» 16 березня, і тим паче ДО формального з погляду Кремля «приєднання Криму до Росії». Не варто шукати логіки: згадайте цинізм випадків Сенцова, Савченко та багатьох інших. Ександера затримали й утримують тільки тому, як зазначає його колишня співпрацівниця Ельзара Баталова, що «він просто визнав, що любить Україну». Наразі його тримають під вартою й суд відмовляється випустити його на підписку про невиїзд.

На тлі шаленого тиску на кримськотатарські ЗМІ (місцевий холдинг ATR чотири рази подавав документи на перереєстрацію новим кримським властям, і все безрезультатно), окупаційна влада заявила про створення свого нового кримськотатарського телеканалу під назвою «Міллет» (кримськотатарською «народ») і виділення під цю справу 170 млн рублів. Яким буде інформаційне наповнення цього каналу, можемо судити по наявних провладних ЗМІ. Так, у головній місцевій пресі «Крымская правда» жодного дня не минає без поливання брудом України, розпалювання ненависті, провокаційних і пропагандистських матеріалів. Типові заголовки – «Из-за нерадивых чиновников Крым никак не может избавиться от наследия "проклятого пришлого"» (про україномовні вивіски й топонімічні знаки), «Госсовет: Порошенко может сделать день рождения Гитлера государственным праздником» (нібито після встановлення дня козацтва й УПА – Покрови державним святом,  «логічним» було би вшанування Гітлера) тощо. Приклади контенту з номера «Кримської правди» від 15.05.2015: «Украина не вкладывала ни копейки в развитие сельхозпроизводства в Крыму, несмотря на то, что агропромышленный комплекс является стратегически важной отраслью. Теперь всё по-другому», або, з того ж номера: «Ныне крымский спорт находится в нелёгком положении, которое сказывается прежде всего на спортивных играх. Ведь по разным причинам, носящим, увы, ярко выраженный политический характер благодаря украинским спортивным чиновникам, ряд международных федераций, в том числе футбола, баскетбола, волейбола, бейсбола и других, пока ещё придерживаются мнения, что крымские команды не могут выступать в чемпионатах Российской Федерации».

Місцеві незалежні журналісти – з тих, які досі ще там лишаються, – розказали нам, що в Криму зараз інформаційний вакуум. Там нема ані українських, ані закордонних, ані навіть російських кореспондентів. Доступ до офіційних подій, на які потрібна акредитація, лишився тільки в лояльних «працівників ЗМІ» – бо посвідчення всіх інших стали недійсними після 1 квітня. Рівень професійних стандартів різко впав – яскравих тем і конкуренції немає, а пропаганда й лояльність мають свої стандарти, відмінні від журналістських.

Потік журналістів-переселенців активізувався після подій квітня, коли окупаційна влада почала масово викликати журналістів на допити, порушувати проти них справи, проводити обшуки в їхніх квартирах і затримувати «підозрілих». Сергій Мокрушин, колишній репортер Центру журналістських розслідувань та колишній кореспондент ІМІ в Криму,  виїхав із півострова місяць тому. За словами Мокрушина, слідом за ним виїхала його знайома журналістка із Севастополя і будуть виїжджати інші, які зрозуміли, що вони в групі ризику – хоч як би нам не хотілося, щоб на місці залишались якісь активні і вдумливі люди. Сам Сергій у Києві вже став співведучим нового проекту «Громадське. Крим» (разом із Османом Пашаєвим та Севгіль Мусаєвою-Боровик).

У населення півострова є малесенькі віконечка доступу до альтернативної інформації – за словами Мокрушина, це супутникове телебачення та інтернет. Однак щодо останнього невідомо, чи довго це триватиме – прокурор Криму Наталія Поклонська заявила про закриття 10 сайтів за «екстремістські висловлювання». «Доступ до вільної інформації в Криму тепер залежить також від користувача, який повинен вміти обходити блоки на сайтах за допомогою проксі-сервісів», – резюмує Мокрушин.

Найближчі перспективи для місцевої кримської журналістики вкрай негативні. Станом на зараз усе свідчить, що журналістів будуть і далі агресивно переслідувати згідно з законодавством РФ, а це означає подальші кримінальні справи, високі штрафи, обшуки й допити. Все заганяється у формат «інформаційного гетто», причому йдеться не тільки про фізичний тиск на окремих журналістів і ЗМІ – йдеться і про глобальніші речі, як-от заборона на пам'ять про геноцид кримськотатарського народу і створення окремої реальності «великого російського минулого і майбутнього».

Однак зачистка інформаційного простору може стати і бомбою уповільненої дії для Путіна. Як мінімум, може спрацювати фактор приниження місцевих громадян, особливо молоді, на тлі побудови в Україні успішної розвиненої держави. Якщо в нас відбудуться реальні позитивні зміни і якщо мешканці України житимуть набагато краще, ніж мешканці Криму, останні так чи інакше потягнуться до України. Що ми можемо робити на даному етапі – викривати, фіксувати й оприлюднювати всі факти тиску й порушень, підтримувати – нехай навіть тільки в заявах і новинах, і головне – працювати над втіленням якісних реформ.

 

comments powered by Disqus