«Дорога», «дешева» й «безкоштовна» інформація

Фото: Sd.org.ua

Закон «Про доступ до публічної інформації» діє в Україні вже два роки, але чи справді громадяни можуть користуватися своїм «правом знати», лишається під великим питанням. На сайтах органів місцевої влади та місцевого самоврядування часто неможливо знайти та ознайомитися з проектами рішень, що підлягають громадському обговоренню та мають оприлюднюватися там за 20 робочих днів до розгляду з метою прийняття. Те саме стосується рішень сесій міських рад та розпоряджень губернаторів. Також приховується інформація про державні закупівлі, генеральні плани міст, закупівлю медикаментів, фінансування екологічних та культурних програм. Місцевих мешканців не допускають до сесій рад та не залучають до комісій. Норми закону про доступ порушують ті, що в першу чергу мають їх дотримуватись. Однак за ці два роки, відколи набув чинності закон про доступ до публічної інформації, на місцевому рівні експерти Центру політичних студій та аналітики помічають як його вади, так і позитиви.

Деякі міські ради та облдержадміністрації друкують та копіюють документи за втричі вищу вартість від тієї, яка існує на ринку цих послуг. Чиновники умудряються платити 1,14 грн за 1 аркуш А4, тимчасом як у пересічній друкарні така послуга не перевищує 30–40 копійок. Таку «економію» бюджетних коштів виявили фахівці ЦПСА у дослідженні обласних державних адміністрацій та міських рад обласних центрів щодо порядку та вартості відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк копій документів, що надаються за запитом на інформацію та перевищують обсягом 10 сторінок.

В інших ОДА та міських радах розмір фактичних витрат суттєво різниться, незважаючи на постанову Кабміну «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію». Так, відносна більшість ОДА та МР встановили розмір фактичних витрат на рівні 1,14 грн. за 1 аркуш А4, 2,29 грн. з 1 аркуш А3, 5,73 грн. за копіювання або друк копій документу будь-якого формату, якщо в документах поряд із відкритою інформацією міститься інформація з обмеженим доступом, що потребує відокремлення, приховування тощо.

Проте існують і дешевші тарифи. Зокрема, серед ОДА лідирує Харківська, де тарифи майже вдвічі менші – 0,57 грн., 1,47 грн. і 3,44 грн. відповідно. У міських рад тарифи в середньому нижчі, ніж в ОДА, і рекордсменом за дешевизною є Хмельницька міська рада, де тарифи становлять 0,18 грн., 0,36 грн. і 0,39 грн. відповідно. Водночас у деяких ОДА (Миколаївська, Одеська, Черкаська) та міських радах (Дніпропетровська, Чернівецька) надання вказаних послуг узагалі є безкоштовним. Щоправда, часто це пов’язано з тим, що відповідні тарифи поки що або не розроблено, або не прийнято в установленому порядку.

Чимало облдержадміністрацій (Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська) та міських рад (Запорізька, Івано-Франківська, Луганська, Миколаївська, Харківська, Херсонська, Чернігівська) взагалі не надали відповіді на запит про цю інформацію. Чи це банальна безвідповідальність, чи свідоме ухиляння від розголошення незручної інформації – сказати важко.

Занепокоєння в експертів ЦПСА викликає той факт, що у певних ОДА (Сумській) та міських радах (Донецькій, Київській, Львівській, Ужгородській) вартість вказаних послуг не є фіксованою, а визначається певними структурними органами – відділом забезпечення доступу до публічної інформації, виконавчим комітетом, розпорядником інформації тощо. А це точно не сприяє прозорому та ефективному доступу до публічної інформації.

Серед позитивних тенденцій роботи закону про доступ в органах місцевої влади та місцевого самоврядування можна виділити зростання рівня відкритості ОДА за першу половину 2013 року на 7% порівнянj з 2012 роком, а міських рад – на 9%.

Наразі чотири (Сумська, Запорізька, Одеська та Хмельницька) обласні державні адміністрації, відповідно до методології ЦПСА увійшли до категорії «цілком відкриті» в наданні відповідей на запити. Беззаперечним лідером як була (в 2012 році), так і лишається (в 2013 році) Сумська ОДА, що за останні півроку ще отримала максимум із можливих балів. Суттєвий стрибок за останні півроку зробила Одеська обласна державна адміністрація, покращивши свій результат на 47% та посівши наразі 3-тє місце серед найвідкритіших ОДА. Серед міських рад цілком відкритими є Хмельницька, Запорізька, Рівненська. Всі вони покращили свій результат порівняно з 2012 роком, а Хмельницька міськрада навіть посунула з першого місця Запорізьку, яка нині займає друге місце серед найвідкритіших. Миколаївська міська рада покращила свій результат удвічі, і тепер піднялася досить високо за шкалою відкритості, залишивши далеко позаду своє останнє місце за рейтингом 2012 року.

Список найзакритіших ОДА очолюють Чернівецька, Луганська та Рівненська. До речі, дві останні замінили Раду міністрів АРК та Чернігівську ОДА, які, навпаки, покращили свій результат у бік відкритості. Список найзакритіших міських рад також змінився. Тепер його очолюють Полтавська, Донецька та Сімферопольська міські ради. Треба сказати, що Донецька та Полтавська міські ради погіршили свій результат порівняно з 2012 роком, а Сімферопольська лишилася без змін, тимчасом як решта покращили свій результат. Цю та решту корисної інформації про доступ до публічної інформації можна знайти на сайті «Прозора бюрократія» (www.access-info.org.ua).

Отже, місцева влада далеко не завжди дотримується норм закону «Про доступ до публічної інформації» та не забезпечує належним чином громадянам їхнє право, однак за останні два роки ситуація посутньо змінилася на краще. Ситуація ж із порядком та вартістю відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк копій документів, що надаються за запитом на інформацію та перевищують обсягом 10 сторінок, хоч і не є катастрофічною, проте вимагає доопрацювання та вдосконалення, адже від цього залежить якість доступу громадян до публічної інформації.

Моніторинг здійснює Центр політичних студій та аналітики

comments powered by Disqus