Торік 10 грудня в Москві зібрався величезний натовп. Людей розбурхало шахрайство на виборах. Їм набрид прем’єр-міністр Владімір Путін. Це було безпрецедентно в пострадянській історії країни. Немислимо в путінській Росії.

Подія надихнула на передбачення, що російська зима суперничатиме з арабською весною. Та через три місяці після декількох велелюдних опозиційних маніфестацій очевидно, що Путіна знову оберуть президентом. Що ж сталося?

Кремль відкинув твердження про масові фабрикації під час грудневих парламентських виборів на користь путінської «Единой России», які збудили масові протести. Діяли й інші фактори. Ключовим моментом було те, що Путін оголосив про усунення Дмитрія Медвєдєва і про свій намір знову домагатися обрання президентом.

Це не стало повною несподіванкою. Багато хто підозрював, що Медвєдєв гріє місце справжньому босу, допомагаючи йому обійти конституцію, яка обмежує перебування на посаді президента двома термінами поспіль. Щоправда, жевріла надія на те, що Медвєдєву, якого вважали реформатором, вистачить духу відкрито поборотися за найвищу посаду. Однак то була ілюзія.

Безсоромне публічне визнання укладеної між ними оборудки було ляпасом в обличчя суспільству, ущипливим нагадуванням про те, в чиїх руках насправді зосереджено владу. Росіяни несподівано сикнулися з можливістю того, що Путін правитиме ще 12 років.

Серед найбільш нажаханих було чимало тих, кому за Путіна жилося добре. Вони освічені, багато подорожують, фінансово забезпечені. Новонародженому середньому класу Росії авторитарна стабільність путінських років принесла процвітання. Та цього йому було вже недостатньо. Його представники хочуть, щоби з їхніми голосами рахувалися. Хочуть у такий спосіб позбутися Путіна.

«Найосвіченіша, найвідповідальніша частина російського суспільства згуртувалася, щоб надіслати свій меседж, – сказав мені протестувальник, який уперше брав участь у демонстрації. – Теперішній уряд не має права представляти російське суспільство. Вони не кажуть того, що хочемо сказати ми. Вони не діють так, як хочемо діяти ми». Це – голос міського середнього класу. Однак не голос країни.

«Існує арифметичний підрахунок, – каже речник Путіна Дмитрій Пєсков. – На вулиці Сахарова справді збираються десь 70 тисяч людей. Та водночас ми маємо враховувати, що це меншість. Більшість населення мешкає не в Москві. У нас величезна країна, і якщо ми глянемо на схід, то побачимо безліч міст, містечок і сіл, населення яких повністю підтримує Путіна». (Цитата подається у зворотному перекладі. – MS).

Є ще одна важлива причина того, чому Путін налаштований на перемогу. Очевидної альтернативи йому немає. Найближчий суперник Путіна комуністичний лідер Ґеннадій Зюґанов – серіальний лузер. Це буде його четверта електоральна поразка. Два інші кандидати – зухвалий скандаліст правого ґатунку Владімір Жириновський і Серґій Миронов із лівим ухилом також вже брали участь у президентських виборах і блискуче їх програвали (на президентських виборах 2004 р. Миронов набрав менше 1 відсотка голосів виборців. – MS).

Єдине свіже обличчя в політичній картярській колоді – мільярдер-бізнесмен Міхаїл Прохоров. Словесно його маніфест демократичних та економічних реформ звернений до багатьох протестувальників-москвичів. Та йому доводиться боротися за те, щоби позбутися репутації людини, особливо наближеної до режиму. Циніки називають його «кремлівським проектом» – кандидатом, який має привабити голоси представників середнього класу, реально не загрожуючи владі. Попри постійні заперечення та хитромудру виборчу кампанію, рейтинг Прохорова не піднімався вище однозначної цифри. Вишикувані псевдопретенденти в президенти – це ще один приклад «керованої демократії». Опозиційних кандидатів та опозиційні партії терплять лише в тому разі, якщо вони знають своє місце. Критики характеризують це як ілюзію демократії.

У той час як Владімір Путін, схоже, забезпечив собі перемогу, ми не знаємо, якою вона буде. Чи з’являться звинувачення в нових фабрикаціях? Чи переможе він без ускладнень? Чи здобуде менше 50 відсотків голосів і змушений буде змагатися у другому турі з кандидатом, який посяде друге місце?

Останній сценарій здається дедалі малоймовірнішим. Але саме на нього відчайдушно покладають надії лідери опозиції. Це стало б очевидною ознакою того, що Путін втрачає підтримку і його позиції можна й надалі послаблювати.

Та якою б не була його перемога, йому слід очікувати, що інакодумство триватиме. «Ми хочемо бачити вибори по-новому, – каже провідний опозиціонер Алєксєй Навальний. – 4 березня Владімір Путін не переможе. Він призначить себе царем. Він намагатиметься лишитися президентом Росії до кінця свого життя. Нам потрібно боротися та перешкодити йому захопити владу хибним шляхом. Наша мета – чинити тиск на Путіна».

Зважаючи на цей намір, найближче майбутнє Росії визначатиме відповідь на запитання: як президент Путін реагуватиме на подальші виклики його владі?

Владімір Путін, безперечно, переможе у президентських виборах. Крім цього можна бути впевненим хіба що в одному: він буде лідером країни, яка за останні три місяці радикально змінилася.

Автор: Філ Блек (Phil Black)

Джерело: CNN