Журналісти – часті гості українських судів. Кому, як не їм, знати – як там усе облаштовано, де можна подати скаргу чи просто помити руки. Звісно, не кожен суддя радий бачити на своєму судовому засіданні цих «непричетних до процесу», а втім потроху вони звикають, що диктофон пише, і дозвіл на фотографування чи відеозйомку дають, якщо про це завчасно потурбувався сам журналіст.

Нова «примха» журналістів – на старі проблеми

Однак із травня більше 40 судових установ по всій України почало лихоманити вже від іншої «біди».

Деякі українські журналісти, долучившись до Всеукраїнської кампанії «Правосуддя – без бар’єрів», вирішили перевірити доступність українських судів для маломобільних груп населення. До маломобільних належать не тільки люди, які пересуваються на візку, це також і літні люди, на милицях, ба навіть молоді батьки, які до суду – з різних обставин – вимушені йти з дитячим візочком.

Координатори кампанії запропонували перевірити очевидні речі: чи обладнано суд пандусом, кнопкою виклику працівників суду, яка ширина вхідних дверей або рами металошукача, чи не помережана підлога суду високими порогами або плінтусами, наскільки пристосований для маломобільних груп санвузол, чи доступна для читання інформація на дошці оголошень тощо.

Тож озброївшись анкетою з переліком критеріїв доступності, журналісти завітали в гості до своїх районних судів. Шуму вони наробили немало. Мало хто з працівників був готовий до появи журналістів, які не на судове засідання прийшли, а вирішили помоніторити власне суд. Більше того – фотографувати приміщення.

Так, у Чернівцях кореспонденту газети «Час» Надії Вірній, яка намагалася сфотографувати Чернівецький окружний адміністративний суд, категорично заборонили здійснювати зйомку. Не дозволили знімати й заїзд у приміщення, металошукач, сходи на другий поверх, ані навіть фасад будівлі. Журналістка розцінює це як перешкоджання професійній діяльності.

«Ніхто пояснити не зміг, чому заборонено фотографувати: не можна – і крапка! Жодного документу назвати не міг голова суду Анатолій Огородник. А пізніше ще надіслав на 6 червня вітання з Днем журналіста! Чого б це раптом? Це ж цинічно! Тут перешкоджати, а тут вітати», – обурюється Надія Вірна.

Під час моніторингу журналістку найбільше вразила абсолютна непристосованість суду для потреб маломобільних груп населення. «Маломобільні мають подвійний бар’єр доступу до судів. Адже перший – бар’єр бюрократичний (складність написання заяв, вимога, аби це робили адвокати тощо) – це звичний бар’єр для всіх громадян України. Окрім цього, маломобільним потрібно долати ще й реальні фізичні перешкоди. Вони, певно, дуже знакові. Адже ті бюрократичні просто приховані, а такі приховати дуже важко. Хіба лиш не пускаючи журналістів у судові приміщення, що є повним абсурдом», – зазначає співрозмовниця.

У Крюкiвському районному суді м. Кременчук Полтавської області була інша історія. Під час проведення моніторингу редактора місцевого видання «Телеграфъ» Олега Булашева зустрів заступник голови суду Ігор Демиденко, який заборонив проводити моніторинг і наполіг, щоби чоловік залишив будівлю суду, заборонивши також і фотозйомку. Причому працівник суду нацьковував на журналіста двох охоронців. На що Олег Булашев відповів, що це пряме порушення законодавства. «Тільки спробуйте мене вивести… Я не потрапив у приміщення суду, як злодюжка, а представився і зареєструвався», – переповідає сварку журналіст і додає: «Охоронці добре знали, хто я, а тому не наважувалися мене зачіпати».

Пізніше Демиденко сам зателефонував журналісту, вибачався за непорозуміння й дозволив проводити моніторинг. «Дякую, все, що мені потрібно – я вже отримав», – каже Булашев і продовжує, що якраз в Автозаводському районному суді моніторинг пройшов безболісно, і навіть представниця суду сказала, що вже замовила план пандуса, пообіцяла нижче розмістити кнопку виклику, зробити пересування по суду максимально доступним. «Але коридори ми ж не можемо розширити – пояснювала вона… Та в цій ситуації важливо, що це питання зрушується з місця. Треба буде пізніше до них приїхати – і перевірити знову», – наголошує кременчуцький журналіст.

Ганна Андрієвська, відома як журналістка «Аргументы недели – Крым», яка нещодавно презентувала ключ від гуртожитської кімнати першому віце-прем’єру Криму Павлові Бурлакову, теж пройшлася сімферопольськими судами. Журналістка каже, що основні труднощі під час моніторингу – це навіть звичайний вхід у суд. У кожному суді діє доволі жорстка система охорони. Незважаючи на відкритість судів, задекларовану у профільному законодавстві, не кожен громадянин може вільно пройти до зали засідань.

«Одним словом, чужі там не ходять. І ця закритість – головна проблема, – коментує Андрієвська. – Зрештою, я зі своїх податків утримую суддівський апарат. Тому це просто непорядно – так ставитися до мене: коли охоронець прискіпливо допитується, куди і навіщо я йду. Я ніколи у суді не представлялася журналістом, а заради експерименту ходила разом із представниками третього сектору в якості звичайної громадянки. Але вважаю, що якщо б я показала журналістське посвідчення, ставлення до мене було б ще гіршим. Щоб отримати будь-яку інформацію, мені б запропонували написали запит».

Сімферопольська журналістка розповідає, що під час моніторингу найбільше її вразили приміщення судів. За її словами, це старі та страшні на вигляд будівлі. У них немає нормальних умов для розгляду справ – кондиціонерів, цивілізованих залів засідань тощо. Зокрема, Сімферопольський районний суд не має справного туалету для відвідувачів – у ньому аварійна стеля й заходити туди взагалі слід заборонити.

«З людьми у деяких судах поводяться не надто чемно. Це також один із факторів, що породжує недовіру до правосуддя. Суди в більшості своїй не прилаштовані для людей із інвалідністю та взагалі маломобільних груп. Вони фактично позбавлені права в разі необхідності захищати себе», – каже Андрієвська й планує з приводу побаченого звернутися до профільних чиновників, щоби спробувати змінити ситуацію на краще.

На цьому тлі майже зразковим виявилося приміщення Керченського міського суду, яке тільки частково пристосоване для людей із обмеженими фізичними можливостями. Як зазначає журналістка Kerch.fm Ірина Сєдова, на ґанок суду можна самостійно потрапити людині в інвалідному візку – при вході побудовано пандус. Канцелярія, куди подаються скарги й заяви, а також два зали засідань розміщені на першому поверсі, також у холі суду висить стенд зі зразками документів.

«У нашому суді все відносно непогано. Працівники суду нашим журналістам розповіли, що при необхідності допомагають людям із інвалідністю. Дехто підходив і запитував, що фотографують, однак перешкод ніхто не чинив», – розповідає керченська журналістка.

Фотографувати суди не можна, бо не можна

Однак приблизно в 50% випадків фотографувати приміщення суду учасникам моніторингу таки забороняли, повідомляють координатори Всеукраїнської кампанії «Правосуддя – без бар’єрів». Зокрема, вони наголошують, що це пряме порушення статті 34 Конституції України на право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію.

Цікаво, що на численні інформаційні запити до Судової адміністрації України та всіх її територіальних підрозділів в областях активісти кампанії отримували суперечливі відповіді: з одного боку, чинним законодавством не заборонено фотографувати судові об’єкти, з іншого – «але запитайте дозвіл у голови суду».

Відповідно до норм процесуального законодавства України, спеціальний дозвіл судді на проведення фото-, відеозйомки потрібен лише у випадку, коли відеозйомка чи фотофіксація відбуваються під час розгляду справи, тобто в межах та безпосередньо під час судового процесу.

Хоча на практиці це питання досі лишається неврегульованим. Так, журналістка з Кременчука Юлія Билина повідомляє, що в Автозаводському районному суді в Кременчуку під час слухань справи за позовом міської комунальної телекомпанії «КТРК» до власників телекомпанії «Візит», а також до самої телекомпанії та міськвиконкому було заборонено знімати сам суд… Причому журналісти завчасно отримали дозвіл на зйомку власне судового процесу від головуючої у справі судді Олени Предоляк.

За словами журналістки, охорона без проблем пропустила до приміщення суду знімальну групу в складі головного редактора телекомпанії Анни Плаксій, оператора, а також журналістів 5-го каналу. Оскільки слухання справи ще не розпочалося й у судовому залі нікого не було, журналісти лише готували своє обладнання для роботи. Камера «Візиту» стояла на штативі не ввімкнена.

До знімальної групи підійшла голова Автозаводського суду Ліна Обревко і запитала: «Хто вам дозволив знімати?». Журналісти їй пояснили, що мають ухвалу судді на зйомки процесу. На це, за словами Анни Плаксій, голова суду сказала, що на зйомки приміщення суду потрібен окремий дозвіл і до його отримання заборонила зйомки.

Ситуацію коментує медіаюрист Інститут розвитку регіональної преси Олександр Бурмагін, який стверджує, що будь-яка заборона повинна ґрунтуватися на конкретному посиланні на конкретну норму чинного Закону України. Необхідно вимагати такого посилання. Адже вимога припинити зйомку без посилання, просто «тому що я так вирішив», є протиправною й суперечить ч. 2 ст. 19 Конституції України (зокрема, будь-яка посадова/службова особа зобов’язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України).

«По судах таких спеціально передбачених законом заборон щодо приміщення, будівлі суду немає, на відміну від судового процесу. Відповідно – те, що не заборонено – дозволено, тим паче у журналістів право на використання техніки прямо прописано в законі», – наголошує Бурмагін.

Кампанія з моніторингу судів триває, до неї ще можна долучитися. Журналісти з Миколаєва, Черкас, Києва, Сімферополя та інших міст України вже зголосилися взяти участь. Кажуть, це ще й чималий інфопривід для статті.

Проблема очевидна – українські суди не пристосовані до потреб маломобільних груп. Однак під час моніторингу випливла й інша, не менш серйозна проблема – бюрократична недоступність, непрозорість, звичайна неповага до своїх громадян. Та чи згодні визнати це працівники українських судів? Адже «вчепити» пандус – це тільки півсправи…

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини

Фото надано автором