Білборди, агітаційні намети

У передвиборний період політика була всюди, навіть якби дуже сильно захотілося від неї сховатися. Кожного, хто виходив на вулицю, зустрічала агітація, яка «махала рукою» з білбордів, сітілайтів, зовнішніх носіїв реклами. Тут тобі пропонують «зробити ЇХ ще раз» (слоган «Слуги народу»), «Європейська солідарність» здобувала прихильність виборців армією, мовою та вірою. «Самопоміч» із обличчям свого лідера Андрія Садового нагадувала, що їхня політсила «перевірена», «Українська стратегія» екс-прем’єра Володимира Гройсмана нагадувала, що вони «Знають, можуть та діють».

Так само на вулицях стояли агітаційні намети, в яких можна було отримати листівки, газети й іншу атрибутику партій.

Фестивалі й концерти

Популярний метод непрямого підкупу виборців – організація концертів, фестивалів і змагань. Її активно використовували депутати-мажоритарники у своїх округах, аби показати виборцям, що «вони щось роблять».

Наприклад, у Кропивницькому перед виборами проходив фестиваль… «Кропивницький», організований за ініціативи народного депутата Олександра Горбунова. Хоча сам нардеп відхрещувався і не визнавав його агітацією, але все вказувало на зворотнє. Минулі два роки фестиваль відбувався наприкінці літа, проте цьогорічний перенесли на липень. У листівках з програмою фестивалю було прізвище ініціатора, фото й цитата, і сам Горбунов виходив на сцену вручати відзнаки.

Музична агітація була всюди. За «Аграрну партію» співали Михайло Поплавський та Олег Винник. Безкоштовні концерти, на яких виступав «Океан Ельзи» та Христина Соловій, проводив «Голос». Від партії «Слуга народу» відбулося 19 фестивалів «Квартал фест» за участі кандидатів у депутати. За «Українську стратегію Гройсмана» співав ТІК. Партія «Довіряй ділам» запрошувала виступити на своїх заходах Макса Барських та Ірину Білик.

Але політтехнолог Денис Богуш каже, що така агітація, незважаючи на велике охоплення, малоефективна. «Походити по сцені, поспівати – не допомагає. Якщо ти зібрав багато людей на концерті, це не означає, що вони всі будуть за тебе голосувати. Цей метод з концертами ніколи не працюв», – прокоментував він.

«Гастролі» регіонами

Кожна партія протягом передвиборного періоду вирушала в політичні гастролі різними населеними пунктами України, зустрічаючись зі своїм потенційним електоратом. У команд був щільний графік, у день проводилося по кілька зустрічей, на яких виборці могли побідкатися представникам майбутньої влади, сподіваючись, що їхні проблеми вирішать.

Зазвичай у ці поїздки вирушав партійний актив, кандидати з першої десятки, які доносили людям головні тези програми політсили.

Одну з таких поїздок з партією «Слуга народу» описав у своєму репортажі (частина 1, частина 2) кореспондент «theБабель» Євген Спірін. Кілька членів команди «Слуги народу», які йдуть за списками, їздили різними містами України, попутно представляючи мажоритарників. Зустрічі поєднувалися з прес-конференціями для місцевої преси, ефірами на телебаченні. Кандидати в депутати, крім виголошення загальних постулатів партії, обіцяли вирішити локальні проблеми регіонів. Наприклад, списочники «Слуги народу» на Рівненщині обговорювали з місцевими жителями проблему незаконного видобутку бурштину.

Ідентичними до цього були програми турів регіонами й інших партій.

Денис Богуш зауважив, що для електорату «Слуги народу» більш значущими були поїздки самого президента Володимира Зеленського, які він здійснював протягом тижня перед виборами. «На парламентських виборах усе дуже просто: як тільки Зеленський та “Слуга народу” висунули своїх кандидатів у мажоритарних округах – рейтинг раптово впав на кілька відсотків. Після цього вони прийняли рішення, що не варто цих людей показувати. Як тільки Зеленський сам почав їздити по регіонах і роздавати “пенделі”, як у фільмі, для місцевих чиновників – це почало співпадати з картинкою зі “Слуги народу” й відразу рейтинг піднявся», — розповів він. Зокрема, Зеленський давав на горіхи регіональним посадовцям у Миколаєві та Борисполі.

Смс-розсилка

Під час передвиборних перегонів «зловили» агітатора партії «Європейська солідарність», який відправляв негативні смс-повідомлення стосовно партії «Голос» жителям Львівщини.

У лідера партії «Голос» Святослава Вакарчука та лідера «ЄС» Петра Порошенка було серйозне змагання за електоральну підтримку на Львівщині. Це область, яка віддала більшість голосів Петрові Порошенку під час президентських виборів весною. Тому він разом зі своєю партією очікував на щедрі електоральні жнива в цьому регіоні й під час виборів до Ради. Але у «ЄС» з’явився конкурент, передвиборча програма якого ідеологічно подібна до партії Порошенка. Це — «Голос». Крім того, Святослав Вакарчук — львів’янин і мешканці цієї області мали до нього велику симпатію. На цьому грунті між «ЄС» та «Голосом» відбувалась боротьба буквально за кожен голос. І боротьба не завжди чесна.

Жителям Західної України відправляли повідомлення, у яких зазначалось, що «Голос» не проходить до Ради. Джерелом цієї інформації була соціологія Центру Разумкова, яку оприлюднили напередодні смс-розсилки і в якій зазначалося, що лише 4,6% українців готові проголосувати за «Голос». У Нацполіції повідомили, що цим займався депутат однієї із сільрад Львівської області, який також відправляв повідомлення з анонсом приїду Порошенка на Львівщину.

Зрештою, «Голос» у Львівській області отримав 23,09% голосів, а «ЄС» — 19,87%.

Агресивна підтримка виборців

Деякі партії не мали змоги зробити собі ефективну зовнішню рекламу, їхні представники не ходили на ефіри на телебачення, не зустрічалися з електоратом. Наприклад, партія блогера Анатолія Шарія. Крім того, що він проводив агітацію на своєму ютуб-каналі та мав фанатів, які агресивно «вписувалися» за нього та його партію в коментарях, Шарій ще мав інший бонус.

Його прихильники влаштовували мітинги на підтримку свого кандидата. Наприклад, такі акції відбувалися в Харкові, Львові, Кропивницькому, Києві, Одесі, Миколаєві, Дніпрі та інших містах. Прихильники Шарія пікетували «1+1», приходили на зустрічі з виборцями інших партій. Наприклад, завжди можна було побачити якусь кількість людей із червоними кульками на заходах Петра Порошенка. Відео з цих зібрань стали також агітаційною зброєю для «Партії Шарія». Експрезиденту щоразу ставили провокативні запитання про блогера, на які він агресивно реагував. Ці моменти Шарій використовував у своєму просуванні, показуючи опозиційність до колишньої влади, яка мала дуже низький рівень довіри серед українців – 9%.

«Партія Шарія – дуже цікава в цій історії. Її кампанія базувалася виключно на інтернеті та самому Шарії. На телебаченні згадували про нього, але в поганому контексті. У цій загальній тенденції був ще емоційний негатив до Порошенка. Він не раціональний. І цей емоційний негатив багато хто намагався взяти собі на борт. Шарій його використав», – прокоментував технології Партії Шарія Денис Богуш.

Очевидно, це мало певний результат, бо «Партія Шарія» отримала 2,23%.

Відеоролики

Після президентських виборів політтехнологи різних партій зрозуміли, що шлях до серця виборця може лежати через відео в соцмережах. Причому, не звичайні банальні відео, де очільник партії на фоні соняшників або блакитно-жовтого стяга пафосно обіцяє боротися за все хороше та проти всього поганого, а оригінальні.

Наприклад, хайп під час виборчих перегонів здійняли ролики партії «Громадянська позиція». Прогуділо відео з Анатолієм Гриценком, який допомагає виграти герою, схожому на Володимира Зеленського, партію в шахи у героя, схожого на Володимира Путіна. Але глядачі скоріше сприйняли його не із захватом, а з фейспалмом.

Партія «Слуга народу» продовжила полонити свій електорат через аудіовізуальний контент. Протягом усього передвиборного періоду на ютуб-каналі «Слуги народу» з’являлися відео, в яких у доступній формі розповідали про політичні нюанси. Наприклад, «Що таке мажоритарка», «Депутатська недоторканість», «Що буде, якщо депутат не прийде на роботу?». Але в усіх відео так чи інакше виринало протиставлення партії «Слуга народу» так званій «старій системі». У результаті виходили такі собі просвітницькі, але разом з тим агітаційні ролики, у яких негативно висвітлювався політичний лад, до якого «всі звикли». І глядачів наштовхували до єдиного висновку – голосувати за нові обличчя.

Окремо на ютуб-каналі «Кварталу 95» під брендом серіалу «Слуга народу» викладали художні агітаційні ролики. В одному з них політичну ситуацію в країні порівнювали із цирком, якому треба нова програма.

Денис Богуш каже, що відеоролики як засіб агітації навряд чи спрацювали б, адже складно змагатися з віртуальною реальністю серіалу «Слуга народу». «Гриценко намагався робити кілька роликів, типу фільму, але це виглядає погано. Це ж треба зняти крутіше, ніж “Слуга народу”, це ж треба бути артистом, який може переплюнути Зеленського. Бо ти потрапляєш на його поле», – прокоментував політтехнолог.

Соцмережі

Соцмережі – це найдоступніший і найшвидший шлях забезпечення зв’язку зі своїм потенційним виборцем. Прес-служби партій інформували про перебіг кампаній, розповідали про основні меседжі з програм, знайомили з мажоритарниками, переконували у своїх перевагах перед опонентами.

Крім уже традиційних для політиків фейсбуку та інстаграму, партії перебралися і до телеграму. Активно використовували цю соцмережу «Слуга народу», «Голос», «Українська стратегія», «Європейська солідарність».

Канали наповнювали короткими підсумками зустрічей з виборцями, тезами програми, опитуваннями, розвінчуванням фейків від конкурентів. Для пристрасних прихильників були навіть стікери з лідерами партій та медійними обличчями.

Боти* в соцмережах

Якщо ви в соцмережах писали про свої політичні вподобання, до вас у коментарі могли завітати невідомі люди, які агресивно та токсично відповідали. Це могли бути боти – спеціально створені профілі в соцмережах, основна функція яких полягає у відстоюванні інтересів певної політсили, донесенні впізнаваних меседжів. Зазвичай їхні сторінки порожні, вони не мають нікого у списку друзів та абстрактний аватар.

За дослідженням VoxUkraine, яке проводили з 1 травня по 8 липня 2019 року, найбільше активних ботів було у Володимира Зеленського (27 926) та Петра Порошенка (20 065). У решти значно менше. Святослав Вакарчук мав 823, Юлія Тимошенко – 821, Володимир Гройсман – 717.

Зауважимо, що під «ботами» ми маємо на увазі як фейкові акаунти, що куруються автоматизованою системою, так і ті, які ведуться реальними людьми. Проте ці явища можна й розділяти: тоді перших називають «ботами», а других «тролями».

Залучення медійних облич до партії та до агітації

Перед парламентськими виборами впевнено почувалася лише партія «Слуга народу», яка після перемоги Володимира Зеленського на президентських апріорі мала б успіх. Іншим партіям у короткий термін доводилося вигадувати, як отримати хоча б 5%. Своєрідним козирем для деяких політсил мало стати залучення медійних облич до агітації.

Партія «Голос» хоч і має відомого очільника – Святослава Вакарчука, але вирішила заручитися підтримкою інших лідерів думок. Політсилу підтримали шоумен Ігор Кондратюк, співачка Христина Соловій, письменник Сергій Жадан. Але їхнім козирем був шоумен Сергій Притула, який ішов тридцятим номером у списку партії. Для того, щоб він пройшов до Ради, «Голос» мав набрати більше 13%. Цей хід мав мобілізувати прихильників Притули і Вакарчука, але їхньої потужності не вистачило. «Голос» набрав 5,82%, Притула до парламенту не пройшов.

Ще одна гучна колаборація на цих виборах – дует Михайла Поплавського, лідера «Аграрної партії», та співака Олега Винника. Хоч Винник і не був у списку партії, але їздив зі співочим ректором в агітаційні тури, ходив на ефіри та підтримував «Аграрну партію». Результат це дало тільки для користувачів соцмереж, які форсували меми на тему такого несподівано поєднання. Аграрна партія набрала 0,51%.

Цей метод ще використав Ігор Смешко, лідер партії «Сила та честь». За нього «вписався» журналіст Дмитро Гордон, який усіма доступними способами піарив політсилу та її очільника.

Але залучення медійних облич також не стало проривним для політичних сил, які це використовували. «Медійні обличчя не допомогли, бо ніхто не зняв серіал. Усі подумали, що якщо ти артист або публічна персона, то перемога в тебе в кишені. Але ні, бо ніхто не створив нову віртуальну країну, не поборов проблеми людей у цій реальності», – вважає Денис Богуш.

Загравання з електоратом

Як переконати електорат у тому, що ваша партія виконуватиме свою програму? Показати, що ви вже зараз починаєте це робити. Так діяла «Опозиційна платформа – За життя». Її представники Юрій Бойко, Вадим Рабінович, Віктор Медведчук під час передвиборних перегонів показово їздили до Москви зустрічатися з прем’єр-міністром Дмитром Медведєвим та керівником партії «Єдина Росія». Там вони обговорювали питання постачання російського газу до України та врегулювання ситуації на Донбасі.

Такі переговори на шостому році війни з Росією обурило чимало українців, але для електорату ОПЗЖ цей вояж намалював плюс політичній силі. У результаті «Опозиційна платформа – За життя» отримала 13,05%.

Але Денис Богуш зауважив, що Володимир Зеленський своєю телефонною розмовою з Володимиром Путіним у розпал передвиборних перегонів похитнув монополію ОПЗЖ у площині прямої комунікації з Росією.

«Електорат “Опозиційної платформи – За життя” та “Опозиційного блоку” – на сході та на півдні. У Зеленського та “Слуги народу” там хороші позиції. І от вони всі змагалися, хто більше любить Росію. Але коли Медведчук з Бойком востаннє приїхали до Путіна – він їх не прийняв. Чому? Бо Путін зрозумів, що президент Зеленський для нього – це інший рівень, аніж якась “Опозиційна платформа”, і Путін надав перевагу телефонній розмові із Зеленським. Усе ж це відбувалося в один час», – розповів пан Богуш.

Як змінилися технології

У результаті виборів до Ради пройшли п’ять партій – «Слуга народу» (43,16%), «Опозиційна платформа – За життя» (13,05%), «Батьківщина» (8,18%), «Європейська солідарність» (8,1%) та «Голос» (5,82%).

У порівнянні з минулими виборами, на останніх парламентських змінилась основна технологія, яка допомогла партіям потрапити до Ради. Денис Богуш розповів, що раніше головну роль в агітації грало ключове повідомлення та позиціонування партії. Наприклад, меседж Порошенка та «Європейської солідарності» «Армія, мова, віра» раніше міг би спрацювати. І ця технологія продуктивна в усьому світі.

«Політики формулюють деяку ідею та використовують її у слоганах, статтях. Це все працювало, але виявилося, що є нова історія, яку ніхто у світі, мабуть, не робив. Знятися у фільмі, у якому головний герой перемагає корупцію. Люди вірять у цей образ і голосують за нього на президентських і парламентських виборах. У всіх інших країнах вивчають цей феномен “Слуги народу”», – пояснив пан Богуш.

Політтехнолог також припустив, що якби парламентські вибори відбулися восени, «Слуга народу» все одно не втратила б свій рейтинг. «Це питання на пів року. В українців було сильне бажання перемогти Порошенка, перемогти стару владу і все старе. Але це проходить після третьої платіжки за квартплату. Коли холодильник починає перемагати телевізор – тоді виникає прозріння», – додав він.

Матеріал підготовано Центром «Ейдос» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.