21 листопада НСЖУ та НМПУ офіційно приєдналися до Європейської федерації журналістів. З цієї нагоди в Києві відбулася триденна Конференція з питань безпеки, свободи слова та розбудови сильних спілок та профспілок журналістів у Східноєвропейському регіоні.

До України завітав також президент Європейської федерації журналістів, президент Данської спілки журналістів Могенс Бліхе-Б’єррегард. MediaSapiens запитав у нього, що зміниться після вступу українських медіаорганізацій до ЄФЖ та чи є проблеми зі свободою слова в Європі

Європейська федерація журналістів неодноразово засуджувала порушення прав журналістів в Україні – зокрема, випадки цензури та нападів на журналістів. Як ви вважаєте, що повинна робити журналістська спільнота сьогодні, щоби протистояти цьому становищу?

В першу чергу, важливо повідомляти про всі ці події, різнобічно висвітлювати випадки насильства проти журналістів. По-друге, ми як Європейська федерація маємо підштовхувати владу – не лише України, а й усіх тих країн, де мають місце такі випадки, – до розслідування порушень. Винуватці мають нести відповідальність і бути притягнуті до суду. Це одна з найбільших проблем безкарності, яку ви маєте – надто багато випадків залишаються нерозкритими, а злочинців не притягують до судової відповідальності.

Коли має місце порушення закону, ми повинні тиснути на органи влади, бо забезпечення правосуддя – найкращий шлях запобігти таким випадкам, адже тоді порушники знатимуть: це не залишиться не поміченим.

Українські організації, так само як і міжнародні, вказують на ці випадки й часто звертаються до влади з відповідними заявами, але це рідко має якийсь ефект.

Наша міжнародна організація має запитувати про це – що ви зробили? Який висновок органів влади? Чи були якісь розслідування, чи дійшла справа до суду? Україна є членом Ради Європи, до якої входять 47 країн, і, згідно з підписаними документами, вона зобов’язана приділяти увагу таким проблемам. Ми маємо спонукати членів РЄ дотримуватися задекларованих принципів, якщо такі речі трапляються. Крім того, потрібно звертатися до такої організації, як ОБСЄ. Тобто потрібно чинити тиск на міжнародні інституції, оскільки вони справді можуть тиснути на уряди з вимогою виконували те, що підписали на міжнародних зустрічах.

Після того, як Національна спілка журналістів України та Незалежна медіа-профспілка стали повноправними членами ЄФЖ, що зміниться?

Українські медіаорганізації тепер мають більше впливу на те, що робить Європейська федерація, можуть вимагати допомоги та більш глибокого вивчення різних ситуацій у країні. Крім того, тепер ми можемо звертатись у Ради Європи, ЮНЕСКО, ОБСЄ й казати, що ми маємо філіал у цій країні, просити їх реагувати на випадки порушень. Ми зацікавлені в цьому – чим більше членів ми матимемо в Європі, тим сильнішими будемо. Ми не можемо змінити все за один день, однак тепер більш пильно спостерігатимемо за подіями в Україні.

Нещодавно в українській журналістиці відбулася резонансна подія – 14 журналістів звільнилися з Forbes через зміну редакційної політики та заборону висвітлювати деякі теми. Як ви оцінюєте такі кроки редакційних колективів? Потрібно залишатися й шукати компроміси чи справді краще звільнитися?

Складно відповісти, бо це дуже індивідуально, треба розглядати кожен конкретний випадок, обставини, в яких опинилися журналісти. Але якщо б я мав щось сказати з цього приводу, я б сказав, що потрібно залишатися на робочому місці так довго, як зможете. Залишитись і боротися, допоки ви відчуваєте силу, що можете зробити зміни, краще залишитися.

На вашу думку, чи існують проблеми зі свободою слова в Європі?

Боротьба за свободу слова безперервна, ви ніколи не полишаєте її, в тому числі у Європі. 6-7 років тому двоє журналістів у Данії писали матеріали про участь данців у війні в Іраку. Уряд заявив, що ця інформація була таємною, на цих журналістів запровадили судову справу. Ми підтримали наших колег та виграли процес, і до нього вже більше не поверталися. Це був приклад захисту свободи слова. Ми маємо 10-ту статтю Європейської конвенції з прав людини, яка має виконуватися у країнах, що її підписали. І вона дуже допомагає, коли ми говоримо про свободу преси. Десята стаття дозволяє журналістам йти далі у своїй роботі, ніж інші. Тому що громадськість потребує інформації для демократії.

Чи мають вплив результати журналістських розслідувань у Європі, чи реагують чиновники на викриті факти?

Я впевнений, що так, вони також мають вплив і в Україні, навіть якщо це не помітно відразу, у довгій перспективі вони мають ефект. Я знаю, що у вас працює проект підтримки журналістських розслідувань SCOOP, є журналісти, які наполегливо працюють у цьому напрямі. Це те, що ми можемо робити як журналісти – розслідувати, оприлюднити факти. Журналісти не можуть приймати рішення – це не їхнє завдання, а що політики захочуть зробити з цим – це інший випадок. Якщо реакції від політиків немає, про це також потрібно повідомляти. Але не ставати учасником ситуації, тобто потрібно обирати – журналіст ви чи політик.

Чи можливо журналісту, скажімо, в Данії провести розслідування щодо власників газети, де він працює, і не бути при цьому звільненим?

Навряд чи це можливо… Але якщо ви розслідуєте серйозну проблему і вона буде мати соціальний вплив, то ви можете залишитися, однак, зазвичай, це розслідування зробить інша газета. Хоча, ви знаєте, декілька років тому журналісти однієї з найбільших данських газет встановили факт, що власники газети під час Другої світової війни співпрацювали з німцями. Журналісти та редактори обговорювали, друкувати цю інформацію чи ні. І вирішили, що для аудиторії важливо знати цю інформацію, вони опублікували. Що сталося в результаті – їх не звільнили, натомість власники продали свою частину газети, тобто це призвело до зміни власників газети. Газета наробила багато галасу тоді, але журналісти не постраждали при цьому.

Зараз загострилася ситуація в Англії довкола The Guardian – після публікації матеріалів, наданих Едвардом Сноуденом. Як ви вважаєте, тиск британського уряду на видання – це наступ на свободу слова чи публікація статей справді була загрозою для національної безпеки держав?

Оприлюднити важливу інформацію – це частина журналістської роботи, після публікацій тема стеження АНБ активно почала розвиватися. Стеження продовжується у Європі, у всьому світі. Я думаю, завдання журналістів – розслідувати це, і воно забезпечується статтею 10-ю. Потрібно дивитися, чи немає зловживань антитерористичним законодавством.  Ми маємо розуміти, чи не рухається все до тієї ситуації, коли ми будемо боятися розповісти про щось, бо це начебто секретна інформація. Звичайно, десь є обмеження і ці обмеження іноді будуть випробовуватися. Я думаю, це дуже важливо, що Guardian повідомили про те, що відбувалось.

Чи можна назвати журналістом того, хто так тісно співпрацював зі Сноуденом, Гленна Грінвальда? Дехто вважає, що він уже скоріше був активістом, оскільки підтримував позицію Сноудена.

Я не погоджуюсь з цим, ви завжди маєте робити редакційний вибір, якщо хочете взяти в когось інтерв’ю чи отримати інформацію, це частина редакційної свободи. Чи це було дозволено робити Сноудену – це вже справа між ним та розвідувальною службою (Intelligence Service), але не між журналістом та службою. Сноуден вирішив для себе, що буде це робити відкрито, він же навіть не був секретним джерелом.

Зараз, у цифрову епоху, є багато викликів. Європейська федерація закликає наших членів іти до урядів країн та просити їх переглянути антитерористичне законодавство щодо дотримання прав людини.  Ніхто з нас не хоче, щоб тероризм зростав, ми всі хочемо, щоб розвідувальна служба позбулась його. Але це неможливо зробити, якщо одночасно ускладнити журналістам роботу так, що вони не зможуть захистити свої джерела. І тоді буде велика проблема, бо багато історій так ніколи не стануть публічними. У Великобританії ми бачимо зловживання антитерористичним законодавством. Про що ми просимо наших членів – будьте в контакті з вашими політиками, говоріть із ними. У Данії я зустрічався з усіма партіями, висловлюючи свої погляди і намагаючись лобіювати перегляд законодавства, це важка робота, але треба намагатися – якщо в одній країні вдасться, то в інших теж.

Можете спрогнозувати, які головні виклики стоятимуть перед європейськими журналістами у найближчі роки?

По-перше, більше журналістів стануть фрілансерами, тобто не будуть працювати на одне конкретне ЗМІ. Головний виклик, як цим журналістам вдало забезпечувати себе. Я думаю, ми побачимо багато нових різновидів робіт, інновацій, журналісти будуть дуже гнучкими. По-друге, це вплив нових технологій, нових медіа, яким потрібно виживати, тобто це пошук вдалих бізнес-моделей. І ми не маємо недооцінювати авторські права, їх значення для журналістів – ми не зможемо захищати етичну журналістику без авторських прав.