В ситуації неоголошеної війни з Росією, в тому числі інформаційної, кожен крок влади викликає шквал критики. Однак органи влади й українські ЗМІ вперше опинились у настільки непростій ситуації: потрібно не лише протистояти російській пропаганді, але думати, як налагодити комунікацію з населенням тих регіонів, які опинилися в зоні АТО. В інформаційному полі вже було допущено чимало помилок – і в попередні роки, й останніми місяцями, тому важливо уникнути їх у майбутньому.

MediaSapiens поставив експертам та журналістам запитання – що зараз у першу має робити влада і ЗМІ, аби перемогти в інформаційній війні й налагодити комунікацію з жителями східних регіонів.

Днями була опублікована перша частина. Сьогодні на запитання відповідає Марія Лашкіна, тренер-психолог із комунікації, докторант Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат наук із державного управління

Читайте також опитування «Дусі» – «Мустафа Найем, Юрий Бутусов, Сергей Гармаш и другие рассказали, о чем молчат украинские СМИ».

Що на ваш погляд зараз обов'язково має зробити влада та українські ЗМІ для протидії інформаційній війні з боку Росії? 

Готових рецептів вирішення я дати не можу дати. Адже ми не можемо ні медійно, ні з погляду людського ресурсу протидіяти російській інформаційній агресії, в нас немає їхніх можливостей, але це й не потрібно. Єдине, чим ми можемо протидіяти – боротися за свою репутацію, а це означає, що ми маємо діяти. Як сказав один відомий політолог, ані війна, ані щось інше не звільняє владу від проведенням реформ, виконання обіцянок, які вона дала перед виборами. Вони мають працювати вдень і вночі, щоб переконати суспільство своїми вчинками, що вони справді хочуть досягнути мети, проголошеної на Майдані, і що людські втрати не даремні.

Ми маємо розуміти, що сьогодні багато структур чиновників – і в Кабміні, і в Адміністрації Президента, і в РНБО – хоч дещо оговтались і взялися за роботу, але все одно перебувають у стані «реорганізації». Тобто чиновник мало що робить, він просто сидить і чекає, в нього знижується рівень відповідальності. На мій погляд, зараз у першу чергу потрібно, щоб чиновники не знижували градус комунікації з суспільством, засобами масової інформації і всередині самої структури. Градус треба не знижувати, а підвищувати. Також влада має знати, що відбувається в інформаційному просторі – для цього треба його ретельно моніторити: і український сегмент, і російський сегмент, і в тому числі соцмережі.

У сьогоднішньому інформаційному світі ми постійно перебуваємо у стані дії – в нас немає місця й часу для відпочинку, ми мобільні за допомогою різних гаджетів. Це особливість цифрового світу, орієнтованого на зв’язок між людьми і на спілкування, він тяжіє до правди, він деконструює міфи та дії, які постійно нав’язуються нам, у тому числі з боку російської федерації. І особливості цифрового світу треба використовувати, зокрема чиновникам. Тому що ролі в комунікації сьогодні змінені: відбулася десакралізація журналістики, медіа і влади – в тому числі через засоби соцмереж. Змінилися ролі посередників, прес-служб, журналістів. Тому влада, перебудовуючи свої структури, які працюють із інформацією, має це все враховувати. Сьогодні не просто треба брати фахових журналістів у прес-служби для написання матеріалів, а треба набирати людей-комунікаторів, які б уміли спілкуватися з людьми. Тому що через велику кількість інформації люди вже перестають вірити їй, втрачають сенси, а особисте спілкування допомагає вилікувати цю проблему.

Що необхідно зробити для налагодження діалогу з населенням Донбасу, роз'яснення політики Києва, переконання тих, на кого вплинула російська пропаганда? 

З погляду психології, переконувати і змінювати настанови дуже важко. Вони довго формуються, розбудувати нові важко. Тому переконувати можна тільки діями. З погляду стратегії: вести моніторинг всього інформаційного сегменту, щоб влада розуміла, як до неї ставляться люди. Крім цього, стежити за соціологічними дослідженнями – оскільки влада має розуміти, з якою аудиторією вона працює, хто як сприймає дії влади в різних регіонах.

Мені досі не зрозуміло, чому в нас немає посади в уряді по зв’язках із проблемними регіонами – з півднем, сходом, Кримом. У нас прийнято закон про тимчасово окуповані території, але немає комунікатора. Сьогодні ми маємо більше інформації з зони АТО, оскільки створено потужний інформаційний блок, організовують брифінги двічі на день. Але ми не знаємо, що відбувається з населенням у цих областях, не знаємо, які там проблеми в людей. Раз журналістам туди складно й небезпечно доїхати, влада має працювати через свої канали. І людина-комунікатор має двічі на день розповідати, що там відбувається. Коли звільнили місто, як сталося зі Слов’янськом, відразу треба шукати людину, яка буде виступати комунікатором з того боку, щоб спілкуватися з владою і зі ЗМІ. Тобто владі треба виробити стратегію поведінки в комунікативному просторі на двох рівнях – всередині структур, для розбудови репутації, та на зовнішньому рівні – постійна комунікація із суспільством. І третій крок – конкретні дії: їздити по регіонах, приймати рішення, розробляти групи комунікаторів. Медіа у свою чергу мають  висвітлювати це все. 

Чи мають якось українські ЗМІ реагувати на пропаганду Росії?

Найкращий крок – це той, який одному з сюжетів продемонстрували ICTV, в сюжеті про російський неправдивий сюжет про розіп’яту трирічну дитину в Слов’янську. Вони розвінчали цей міф російських ЗМІ.

Насправді більшість наших людей не бачить цих сюжетів. Тому потрібно думати – говорити про це чи ні, щоб не рекламувати російського телебачення. З іншого боку, розвінчувати треба кожен випадок брехні. Адже згаданий випадок абсурдний, нормальна людина в таке не повірить. Про це треба говорити, можна сміятися з цього приводу, оскільки найкращий спосіб боротьби з негативом – це сміх.

Але вести свою пропаганду, тягатися з Росією, хто краще запудрить мізки своїм громадянам – це хибний крок. У нас і так велике нервове напруження в суспільстві. А на сеансах психотерапії, як відомо, люди просто говорять, і тут краще за все теж говорити. Говорити владі – їздити запрошувати представників професійного середовища. В тому числі люди мають говорити з журналістами. Нам бракує інформації про життя людей у проблемних регіонах. Ми знаємо, як відбувається АТО, але не знаємо про переживання людей, а цим користуються російські ЗМІ. Можна зв’язуватися з людьми через місцевих журналістів, через скайп – необов’язково їхати туди. Бо проблем дуже багато, я тільки нещодавно повернулася з Криму, бо в мене там усі рідні. Мушу сказати, там у кожного своя історія, свої проблеми, які для них стали несподіваними. Коли вони навіть підтримували ідею приєднання до Росії, то не очікували, що потраплять у таку ситуацію. До речі, кримчани активно дивляться українські канали, провайдери їх ще транслюють. Дивляться з надією, чекають на якийсь позитив.

Яких основних помилок припустилася влада та ЗМІ в інформаційному полі і як їх можна виправити?

Аналіз помилок – важливий етап у просуванні вперед. Але зациклюватися на них зараз я би не стала. Справді, зроблено багато кроків, яких можна було уникнути – в розбудові і стратегії інформаційного простору. Тим не менш, те, що сьогодні відбувається в інформаційному просторі, я не можу назвати поганою ситуацією. Мені, навпаки, здається, це добре, що в нас майже немає держканалів, тому в нас не може бути державної монополії на інформацію, як у Росії.

Є непрофесіоналізм деяких журналістів, яким простіше брати лише прес-релізи. А журналістську етику й стандарти ніхто не скасовував. В умовах війни маємо пам’ятати, що зараз проходить процес зміни стереотипів та ідеалів. Так, виявилося, що росіяни нам зовсім не брати, їм не подобається наш розвиток, а вони хочуть тільки панувати над нами. Нам це не подобається, бо українська ментальність зовсім інша, вона не приймає ідолів. Українська аудиторія достатньо скептична. Вона схожа на російську в тому, що вона візуалізована, тобто краще сприймає телебачення, ніж друковані ЗМІ. Але вона більш скептична, такі сюжети, як про того трирічного хлопчика, неможливі в Україні, тому що в таку дурню ніхто не повірить.

Тож помилок зроблено достатньо. Влада має давати більше інформації про свої кроки.

Зараз така тиша, що, здається, Кабмін та ВР на канікули поїхали, тільки Президент щось один бігає. Ще один момент – мені здається, глобальною помилкою всіх влад є те, що вони знищили дротове радіо. Не завжди треба руйнувати архаїчні форми зв’язку, створюючи нові. Воно дуже знадобилось би в таких кризових ситуаціях, могло би стати єдиним джерелом інформації в захоплених містах.

Який ваш прогноз: чи вдасться Україні перемогти у війні за масову свідомість людей у Східній Україні та за кордоном?

Я оптиміст, і мені хочеться вірити, що все буде добре. Щодо закордону, то в нас немає таких ресурсів, як у Росії – Russia Today мовить на всі країни світу. Якщо нам вдасться створити такий потужний канал, то ми зможемо зламати думку. Люди можуть вийти з цього впливу, тому що вони не можуть постійно перебувати в психологічному стані напруги. Людина не може постійно думати про негативну інформацію, інакше почнеться нервовий зрив, потрібно змінювати думку. Тому люди вже хочуть сприймати щось інше. Якщо будемо більше давати позитивну, в нас усе вийде.