З тих пір як Європейський суд зобов'язав Google прибрати з результатів пошуку статтю про банкрутство, опубліковану 16 років тому, експерти міркували над тим, як «право бути забутим» буде розвиватися далі.

Причиною для тривоги стало те, що право може застосовуватись безпосередньо проти новинних веб-сайтів, а не тільки пошукових систем, пише The Guardian.

Найвищий суд в Італії нещодавно залишив в силі рішення, згідно з яким через два роки «термін дії» новин в онлайні закінчується, «так само, як у молока, йогурта або упаковки морозива».

Це рішення суттєво відрізняється від попередніх випадків застосування права, в яких завжди чітко розмежовувалось видалення інформації в результатах пошуку Google і видалення контенту в першоджерелі. На відміну від попередніх судів, римський суд визнав винним саме джерело інформації.

Невеликий італійський сайт Primadanoi 23 березня 2006 року опублікував статтю про порушення кримінальної справи за участю власника ресторану. Більш детальна інформація про матеріал відсутня, оскільки суд постановив приховати імена сторін та прибрати будь-які згадки про статтю, оскільки на думку суду, вона містить «особливо чутливу інформацію».

Власник ресторану вимагав від Primadanoi видалення статті, а коли сайт відмовив - подав до суду, стверджуючи, що матеріал завдав шкоди репутації, порушив право на конфіденційність та  «право бути забутим» - хоча останнє ніколи не було застосоване щодо сайту.

Зрештою, через шість місяців Primadanoi видалив статтю. Проте власник був незадоволений затримкою і подав позов з вимогою компенсації. Суддя постановив виплатити окремо ресторану і його власнику по € 5000 (£ 4,300) і навіть конфіскувати автомобіль редактора в якості застави. Коли Primadanoi подав апеляцію, інший суд погодив, що «право газети на свободу вираження закінчується через два роки після публікації, і покарання було доречним».

Сайт звернувся до Верховного суду касаційної інстанції в Римі, який постановив, що позов був «цілком обгрунтованим» і покарання є справедливим.

Судді в Римі надали великого значення доступності архівованих матеріалів через Google Search, зазначивши, що онлайн-новини треба оцінювати інакше, ніж друковані, оскільки їх легко знайти, просто ввівши ім'я позивача або назву ресторану в пошуковий рядок.  Але, на відміну від попередніх рішень європейських суддів, вони не змогли побачити різницю, яка була зазначена у справі Маріо Костехи Гонсалеса: «видавці або сайти мають можливість позначати для операторів пошукових систем за допомогою спеціальних протоколів або кодів, яку інформацію вони повністю або частково хотіли б вилучити із пошукових результатів».

Ця нездатність побачити різницю між джерелом і пошуковою системою дала сайту Primadanoi можливість звинувачувати суди в тому, що «італійський закон не розуміє новітні технології та інтернет».

Отже, принаймні в Італії «право бути забутим» тепер має новий сенс: право видаляти незручні журналістські тексти з архівів через два роки після публікації, підсумовує The Guardian. Це робить італійських редакторів вразливими перед аргументами, що їх продукт «був опублікований досить давно» і тепер його треба прибрати. 

Як писав MediaSapiens, «Право бути забутим» уперше було визначено Судом Справедливості Європейського Союзу у справі «Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos, Mario Costeja González» (2014 рік). Із застосуванням цього права, вилучено буде не саму інформацію (текст, картинку, відео тощо), а посилання на неї.  Тобто, при пошуку дані не з’являтимуться у результатах пошуковика. Але самі дані залишаться доступними.