Громадська організація «Телекритика» на основі спілкування з журналістами та медіаекспертами з Чернігівської, Харківської, Сумської, Донецької та Луганської областей на початку жовтня зібрала дані про стан мовлення в регіонах, прикордонних із Російською Федерацією. Ми врахували пояснення Міністерства інформаційної політики, далі півтора місяці відстежували, що відбувалося з поширенням мовлення у прикордонних регіонах, і проаналізували ключові проблеми.

Чернігівська область

Чернігівська область має 200 кілометрів кордону з Російською Федерацією (ще 200 кілометрів – кордон із Білоруссю). І якщо ситуація в інформаційному просторі Чернігова не викликає занепокоєння (російські телеканали на ефірні антени прийняти неможливо, мовлять українські канали), то цього не скажеш про прикордоння: в радіусі 20 кілометрів від кордону з РФ на ефірні антени приймаються російські телеканали.

У серпні цю проблему порушив на засіданні уряду голова Чернігівської ОДА. За його словами, на 15% території області (вся прикордонна частина) абсолютно немає українського сигналу, тільки російський. «Ми писали листи на Національну комісію, на уряд, на Раду національної безпеки – нам треба вирішити це питання. Що ми там будемо робити завтра?» – заявив губернатор.

До речі, ще в березні прокуратура Чернігівської області звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом в інтересах держави проти Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з вимогою зобов’язати Нацраду вжити заходів щодо належної організації надання послуг із теле - та радіомовлення у прикордонних із Російською Федерацією районах Чернігівської області.

Прокуратура встановила, що в п’яти районах Чернігівської області на території населених пунктів, розташованих на відстані майже 20 км від російсько-українського кордону, має місце впевнений прийом лише двох українських каналів в аналоговому просторі; в цифровому просторі програми не транслюються взагалі. Водночас Росія транслює на цих прикордонних територіях до 30 своїх телеканалів.

При цьому Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення хоче встановлювати там свої передавачі й неодноразово звертався до органів влади, однак відповідного дозволу не отримав.

Один із проблемних регіонів – Новгород-Сіверський район. Там є телевежа висотою 143 метри, здана в експлуатацію приблизно 2000 року. Але на цій телевежі встановлено передавачі лише двох телеканалів – «1+1» і Новгород-Сіверської регіональної державної телерадіокомпанії «Сіверська». Тобто в районі мовлять в аналоговому ефірі лише два українські телеканали.

Поруч із Новгород-Сіверським розташована Шостка Сумської області, де теж є телевежа, звідки частково доходить сигнал українських каналів. Тому під час ліцензування провайдера цифрового телебачення ТОВ «Зеонбуд» Новгород-Сіверська телевежа не була включена до плану переходу на цифру. Відтак Новгород-Сіверська РДТРК отримувала цифрову ліцензію в Шостці й мовить не лише на свій район, а й на Сумську область. Але через те, що місцевість нерівна, українське цифрове ефірне телебачення покриває лише 25% Новгород-Сіверського району, розповіла генеральний директор Новгород-Сіверської РДТРК Валентина Артюшкова.

За її словами, всі населені пункти вздовж кордону охоплені російським телебаченням, адже з російського боку кордону розташовано близько 30 передавачів російських телеканалів. У багатьох українських селах є тільки російське ефірне ТБ. До того ж у регіоні дуже поширене супутникове телебачення, яке пропонує безперешкодний доступ до всіх російських каналів.

Дуже зашкодило українському телебаченню Чернігівщини ввімкнення цифрових передавачів у Росії. Якщо раніше сигнал Новгород-Сіверської РДТРК діставав аж до Трубчевська Брянської області РФ, то коли в РФ увімкнули цифрові передавачі, вони заглушили аналоговий сигнал Новгород-Сіверської РДТРК.

Валентина Артюшкова нагадала, що Новгород-Сіверська РДТРК неодноразово безуспішно зверталася до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з проханням прорахувати частоти і встановити додаткові передавачі, щоб перебити сигнал російських каналів.

Є й інша проблема: телеканали вважають район дуже невигідним для свого розвитку (кількість населення невелика, завад для мовлення багато), тому не зацікавлені в розвитку тут своїх мереж. Колись у Новгород-Сіверську були аналогові передавачі мережі УТ-1 та «Інтера», але вони потім відмовилися від цього мовлення.

Мережа УТ-1 дещо розширила своє покриття на півночі Чернігівщини в листопаді 2015 року, коли на радіотелевізійній передавальній станції «Холми» Чернігівської філії Концерну РРТ було введено в дію польський передавач потужністю 10 кВт замість 5-кіловаттного, який працював до того часу. Відтак зону впевненого прийому телеканалів «UA: Перший» та «Ера» на 33-му телевізійному каналі було розширено до 60 кілометрів (сигнал охоплює Корюківський, Семенівський і Новгород-Сіверський райони Чернігівської області).

Посилення потужності передавачів мережі УТ-1 в Холмах не вирішує всіх інформаційних проблем Чернігівщини. Втім, цей крок варто привітати і здійснювати наступні кроки, зокрема, поліпшувати мережу цифрового телебачення в області.

Харківська область

Харківська область межує з Бєлгородською областю Російської Федерації. З російських телевеж у Бєлгороді, Шебекіному, Валуйках можна приймати аналоговий і цифровий сигнал російського телебачення на зовнішню антену на 50 кілометрів углиб української території. З листопада 2013 року Росія посилила потужність своїх передавачів, зокрема у Бєлгороді та Шебекіному. Наприклад, передавачі в Бєлгороді нині мають потужність 5 кВт.

За свідченням харків’ян, сигнал російського телебачення добиває навіть до обласного центру. У багатоповерхівках, де менш відчутні радіозавади, можна налаштувати антену й дивитися російські ефірні канали. Також на одному з перехресть харків’яни навіть ловили сигнал російської радіостанції. Чим ближче до кордону з Росією, тим краща якість прийому російських телеканалів і російських радіостанцій, хоча потужність радіопередавачів менша, ніж у телевізійних.

Відстань між Харковом і Бєлгородом усього 70 кілометрів, тоді як бєлгородська телевежа висотою 220 метрів забезпечує дальність прийому сигналу 80-100 кілометрів. За даними групи «Інформаційний спротив», станом на 31 березня 2015 року в містах Харківської області можна було приймати вісім аналогових російських телеканалів і телеканали з двох цифрових мультиплексів, а також 14 російських радіостанцій (сигнал деяких – дуже слабкий).

Мапа «Інформаційного спротиву»

На деяких сайтах в інтернеті публікуються інструкції для мешканців Харківської області, як налаштувати ефірний прийом російських телеканалів і радіостанцій: яка антена для цього потрібна, як її правильно встановити, як мінімізувати вплив радіозавад від сигналу українських мовників.

Як і по всій Україні, на Харківщині російське телебачення доступне для користувачів супутникового ТБ. Крім того, є можливість дивитися російське телебачення через IPTV та OTT за допомогою спеціальних приставок. Такі провайдери працюють нелегально, не ліцензуються (ліцензування ОТТ, наприклад, узагалі не передбачене законодавством) і діють поза межами правового поля. 

Сумська область

Сумська область має другий за довжиною відрізок кордону з Російською Федерацією – 498 кілометрів. І там завжди відчувалися проблеми з доступністю російського телебачення та його впливом на населення.

Корінь проблеми полягає в тому, що в 1991 році, після розпаду СРСР, на кордоні більшість частот собі забрала Росія. Україні потрібно прораховувати нові частоти, погоджувати їх зі спецкористувачами (військовими, прикордонниками, авіацією), що дуже проблематично. Тому в нас практично немає прорахованих частот для мовлення в прикордонній території.

Оскільки в Сумській області було менше аналогових частот, ніж у сусідніх Харківській, Чернігівській, Полтавській областях, це дало поштовх до розвитку кабельного телебачення. І через кабель тривалий час глядачі дивилися російські телеканали. У 2014 році після рішень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва ліцензовані провайдери програмної послуги повимикали заборонені російські канали.

Водночас 34% населення Сумської області живе в селах. Там немає ані кабельного телебачення, ані ефірного українського телебачення. Білі плями на мапі покриття ефірним сигналом – це Середино-Будський, Глухівський, Великописарівський райони, частина Білопільського району. Тому в цих районах дуже поширене супутникове телебачення, з якого глядачі вільно приймають у тому числі й російські канали.

Свого часу по Сумській області вдалося прорахувати частоти і створити ФМ-мережу для обласного державного радіо. З телебаченням ситуація гірша. Телевежі є лише в чотирьох містах області, в інші райони не прокладено радіорелейних ліній. Тому телеканали зосереджені навколо чотирьох міст. В аналоговому форматі серед 15 загальнонаціональних телекомпаній найбільше охоплення населення Сумської області мають «1+1» – 86,2 %; «UA: Перший» – 80,5 %; «Інтер» – 57,5%.

Цифрове покриття, за даними Концерну РРТ, становить до 70% населення. Для розбудови цифрового телебачення в Сумській області необхідно прорахувати частоти в Шосткинському, Середино-Будському, Конотопському, Ямпільському районах.

На тлі нестачі українського мовлення значна територія Сумської області покривається сигналом російських телеканалів. За даними Держкомтелерадіо, якісний сигнал із Росії мають змогу приймати мешканці Шосткинського, Середино-Будського, Конотопського, Ямпільського, Липоводолинського і Роменського районів.

За словами сумського журналіста Євгена Положія, практично немає ефірного мовлення українських телеканалів (або доступні один-два канали) на всій північній частині області – наприклад, у Середино-Будському, Ямпільському районах. При цьому на ефірні антени люди безперешкодно приймають сигнал російських каналів. «Це питання №1 у регіоні, про нього говорять вже десяток років, але так нічого й не зроблено, щоб вирішити проблему. Тому дивно сподіватися, що там у людей зміняться настрої – там люди налаштовані проросійськи», – каже Євген Положій.

Донецька область

Донецька область не є прикордонним регіоном, але через окупацію та воєнні дії регіон зазнає інформаційного впливу російських і сепаратистських телерадіоканалів.

В окупованому Донецьку не мовить жоден український аналоговий телеканал. За даними Міністерства інформаційної політики, там мовлять 15 російських і сепаратистських телеканалів (у тому числі чотири сепаратистські) та 17 радіостанцій – і російських, і сепаратистських, і українських (сепаратисти не вимикають розважально-музичних радіостанцій).

Сигнал російських і сепаратистських телеканалів із Донецька покриває ледве не півобласті, адже там найвища вежа (364 метри). Його мають змогу приймати мешканці контрольованих українською владою територій, наприклад, у Красноармійську, Волновасі, Великій Новоселівці, Мар’їнці, Селидовому.

Були спроби налагодити мовлення українських телеканалів і радіостанцій на Донецьк із Волновахи і Красноармійська. Зокрема, з Волновахи мовлять «1+1», 5 канал, «Україна», «Еспресо TV», Донецька обласна державна телерадіокомпанія, Національна телекомпанія України, «Радіо 24» і радіостанції холдингу «ТАВР медіа». Офіційно українські відомства (Міністерство інформаційної політики, Національна рада) заявляють, що сигнал телеканалів із Волновахи можна зловити на півдні Донецька, налаштувавши антени відповідним чином. Однак, за деякими даними, де-факто в Донецьку прийняти цей сигнал неможливо. Натомість у Волновасі можна прийняти сигнал із Донецька.

Так само невтішними є спроби мовити на Донецьк із Красноармійська. Там встановили передавач Донецької ОДТРК, щоб добивати до окупованого обласного центра. Але сигнал не дістає – не вистачає потужності. Річ у тім, що Донецька ОДТРК мовить у Красноармійську на тій частоті, на якій колись мовила в Донецьку, – 27-й телевізійний канал. Але в Донецьку на цій частоті зараз мовить «республіканський» канал сепаратистів. Потужність їхнього передавача значно більша, телевежа в Донецьку – найвища в області. Тому Донецькій ОДТРК не вдається добити до Донецька – вона покриває лише Красноармійськ.

Українське цифрове ефірне телебачення, за деякими даними, дістає до Донецька. Але кількість його абонентів не надто велика.

Ситуація з українським мовленням набагато краща в нинішньому адміністративному центрі Донеччини Краматорську (та сусідньому місті Слов’янську). У квітні 2015 року там на горі Карачун було змонтовано тимчасову польову телевежу висотою 34 метри, замість підірваної терористами в липні 2014 року вежі висотою 200 метрів, і відновлено трансляцію 13 українських телеканалів і п’яти радіостанцій. Нині в Краматорську в аналоговому та цифровому ефірі доступні лише українські канали. Російських і сепаратистських телеканалів немає – їхній сигнал не дістає. Проте абоненти супутникового телебачення мають змогу дивитися російські канали без жодних перешкод.

В урбанізованій Донецькій області значної популярності набуло кабельне телебачення, яке виступало й одним зі способів поширення російських каналів, широкий асортимент яких був доступний в усіх кабельних мережах до 2014 року. Кабельні провайдери Донецької області у 2014 році намагалися протистояти забороні російських каналів Національною радою з питань телебачення і радіомовлення та спершу не виконували вказівок, але змушені були виконувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва під контролем представників Національної ради, СБУ та МВС.

На контрольованих українською владою територіях ліцензійні провайдери вимкнули заборонені російські канали. На окупованих територіях ситуація протилежна – кабельні оператори за вказівкою очільників так званої ДНР вимкнули українські телеканали, в ефірі яких є інформаційно-аналітичні програми, залишивши у своїх мережах тільки розважальні українські канали. Також у цих кабельних мережах доступні російські та сепаратистські телеканали.

Поступово, як звітує Міністерство інформаційної політики, мовлення на Донбасі все-таки відновлюється. Але йдеться про обмежене коло мовників і, ясна річ, тільки про контрольовані Україною території. Як згадувалося вище, Донецька філія Концерну РРТ у 2014-2015 роках у Волновасі змонтувала та ввела в дію телепередавачі телеканалів 5 канал, «1+1», «Україна», «Еспресо TV», Донецької ОДТРК і Національної телекомпанії України, радіопередавачі радіокомпанії «Радіо 24» і радіохолдингу «ТАВР медіа».

В Артемівську було збільшено потужність передавачів Національної телекомпанії України, «1+1» і 5-го каналу. У Костянтинівці введено в дію радіопередавач радіокомпанії «Люкс».

У жовтні цього року Концерн РРТ увів у дію передавачі Донецької ОДТРК в містах Світлодарську (24-й ТВК), Краматорську (61-й ТВК), де до цього часу Донецька ОДТРК не мала аналогового ефірного мовлення, а лише цифрове, Кураховому (31-й ТВК) і селі Єлизаветівка Мар’їнського району (45-й ТВК). У листопаді Концерн РРТ увів у дію передавачі «Громадського радіо» у містах Волноваха (103,8 МГц), Красноармійськ (99,6 МГц) і Краматорськ (103,2 МГц).

Навесні 2016 року Міністерство інформаційної політики планує, що на горі Карачун біля Краматорська побудують нову телевежу висотою 180 метрів, завдяки чому значно збільшиться територія покриття сигналом українських мовників.

Луганська область

Луганська область має найдовшу лінію кордону з Російською Федерацією – 776 кілометрів, відповідно, задовго до окупації та воєнних дій іона зазнавала потужного інформаційного впливу сусідньої держави.

За даними групи «Інформаційний спротив», на Луганську область (міста Луганськ, Ізварине, Краснодон, Молодогвардійськ, Лутугіне та інші) були спрямовані антени з Камінськ-Шахтинської радіотелевізійної передавальної станції в Ростовській області. Телевежа в Камінськ-Шахтинську розташована в 30 кілометрах від кордону з Україною та має висоту 250 метрів, завдяки чому забезпечує дальність прийому сигналу до 80 кілометрів. Ще у 2011 році в Ростовській області було проведено технічне переоснащення та збільшення потужності передавачів, унаслідок цього в Камінськ-Шахтинську зосереджені радіопередавачі потужністю від 100 Вт до 4 кВт і телевізійні передавачі потужністю від 250 Вт до 5 кВт. З 2012 року в луганському ефірі лунали російські радіостанції «Казачий Дон», «Донская волна», «Маяк».

Мапа «Інформаційного спротиву»

Вплив Російської Федерації на інформаційний простір Луганщини сформував відповідні проросійські настрої в суспільстві, що сприяло окупації частини Луганської області терористичною організацією «ЛНР» та російськими військами. Нині значний вплив на інформаційний простір контрольованою українською владою території Луганської області здійснюється не так із Російської Федерації, як із окупованої території – так званої ЛНР.

За даними луганського журналіста Сергія Сакадинського, в Луганську та на іншій окупованій території Луганської області українські телеканали вимкнено в ефірі, і в кабельних мережах їх теж немає. Люди мають змогу дивитися українське телебачення тільки через супутник.

За даними Міністерства інформаційної політики, на окупованих територіях доступні деякі розважальні українські канали (Новий, ТЕТ, М1). У самому Луганську мовлять 16 російських і сепаратистських телеканалів (у тому числі – один сепаратистський «Луганск 24») та орієнтовно шість сепаратистських радіостанцій. Практично весь південь області покритий сигналом російських і сепаратистських каналів. Значний інформаційний вплив чиниться з Луганська, де розташовані найпотужніші передавачі та найвища телевежа області (180 метрів).

Залежно від місцевості і розташування передавачів, на контрольовані Україною території Луганщини добиває сигнал російських і сепаратистських телеканалів і, водночас, там відсутній сигнал українських мовників. Наприклад, Щастя, Станиця Луганська, Новоайдарський район – це територія покриття сигналом з так званої ЛНР.

Значно краща ситуація в нинішньому адміністративному центрі Луганщини Сєвєродонецьку. Він розташований у 100 кілометрах від Луганська, і сигнал сепаратистських і російських каналів туди просто не доходить. Тож в ефірі Сєвєродонецька мовлять виключно українські канали. Разом із тим абоненти супутникового телебачення мають змогу безперешкодно приймати російські канали.

За офіційними даними, в Луганській області на контрольованій українською владою території відновлено 99% українського мовлення. Проте громадські активісти Костянтин Реуцький і Лариса Артюгіна, які на початку жовтня побували в Станично-Луганському та Новоайдарському районах Луганської області, не побачили ніяких зрушень у відновленні мовлення. Українського мовлення там немає, сепаратистське і російське не заглушено, хоча технічні можливості, за їхньою інформацією, для цього є, і керівництво Луганської обласної військово-цивільної адміністрації неодноразово зверталося з відповідними клопотаннями.

Проте позитивні зрушення є, але стосуються вони, як і у випадку Донецької області, обмеженої кількості мовників. На Луганщині відновлюється мовлення переважно Луганської ОДТРК, місцевої телерадіокомпанії «Ірта» та «Громадського радіо».

Зокрема, у вересні Концерну РРТ увів у дію потужний польський передавач (5 кВт) для Луганської ОДТРК в місті Старобільську (49-й ТВК). За даними КРРТ, радіус дії передавача практично може сягати 80-90 км, що дозволяє доносити сигнал Луганської ОДТРК по всій північній частині області. У жовтні було введено в дію малопотужний передавач (15 Вт) для Луганської ОДТРК в місті Попасна (43-й ТВК), а також телевізійний передавач потужністю 1 кВт і радіопередавач потужністю 500 Вт для Луганської ОДТРК в селищі Широкому недалеко від Луганська (25-й ТВК і 99,5 МГц). Також у Широкому було введено в дію радіопередавач холдингу «ТАВР медіа».

У жовтні – листопаді Концерн РРТ увів у дію литовські передавачі для луганської незалежної телерадіокомпанії «Ірта» в містах Сватове (38-й ТВК), Зоринівка (44-й ТВК), Біловодськ (43-й ТВК), Марківка (48-й ТВК).

Проблеми відновлення мовлення

Серед основних проблем, які стоять на заваді відновленню мовлення українських телерадіокомпаній у Донецькій та Луганській областях та поліпшенню покриття українським сигналом у Чернігівській, Харківській та Сумській областях, можна виокремити такі:

1. Складна та розтягнута в часі процедура бюджетного фінансування. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 778-р від 22 липня 2015 р. виділив на відновлення та поширення системи національного телерадіомовлення на території Донецької, Луганської та Сумської областей 1 млн 715 тис. 842 грн. Проте Концерн РРТ їх досі не отримав, а тому не може закупити обладнання і поки що всі заходи з відновлення мовлення КРРТ здійснював власним коштом. Так само довго очікували проходження бюджетних коштів і Луганська та Донецька ОДТРК. «На початку року Кабмін надав згоду на виділення 4,8 млн грн на відновлення телевізійного мовлення в Луганській і Донецькій областях. Наша частка в цих грошах — 2,105 млн грн. Але гроші досі до нас не дійшли. Досягнуто певних домовленостей із Луганською обласною військово-цивільною адміністрацією, але процедура отримання державних грошей дуже складна й розтягнута в часі», – розповідав наприкінці вересня гендиректор Луганської ОДТРК Андрій Шаповалов. Отже, необхідно спростити і прискорити процес бюджетування.

2. Необхідність прорахунку та узгодження частот – як для аналогового ефірного мовлення, так і для цифрового. З огляду на цю проблему актуальною є вимога медійних організацій створити відкритий реєстр частотних присвоєнь, які використовуються мовниками, а також можливих для використання мовниками.

3. Загроза знищення інфраструктури з боку незаконних збройних формувань. Телевізійні радіопередавальні центри (телевежі) були одними з перших об’єктів, атакованих незаконними збройними формуваннями на території Донецької та Луганської областей. Інфраструктура телебачення і радіомовлення продовжує зазнавати обстрілів і диверсій. Саме тому під час встановлення нових передавачів Міністерство інформаційної політики та Концерн РРТ часто не розголошують місця їх розташування. Необхідно гарантувати безпеку об’єктів інфраструктури при плануванні відновлення мовлення.

4. Незацікавленість комерційних мовників у розвитку своїх мереж мовлення в малозаселених прикордонних районах. Як бачимо, в розширенні свого покриття в прикордонних регіонах зацікавлені переважно державні та громадські мовники (Національна телекомпанія України, обласні та регіональні державні телерадіокомпанії, а також «Громадське радіо»). В умовах економічної кризи комерційні телерадіокомпанії не готові інвестувати кошти у прорахунок частот, встановлення передавачів і підтримку інфраструктури мовлення на прикордонних територіях. Вони не готові закуповувати і встановлювати додаткове обладнання, навіть якщо їм безоплатно передавати передавачі, надані Польщею, Литвою чи іншими зарубіжними партнерами. Отже, в інтересах державної інформаційної політики необхідно дотувати такі заходи з бюджету або в інакший спосіб стимулювати комерційних мовників (наприклад, надавати їм певні пільги).

5. Зосередженість держави на відновленні мовлення в Донецькій і Луганській областях. Через це відповідальні органи приділяють менше уваги іншим прикордонним регіонам. Встановлення потужнішого передавача в мережі УТ-1 у Чернігівській області – украй важливий крок, який необхідно підтримати і продовжити розвиток мереж мовлення в Чернігівській, Харківській і Сумській областях.