Перед Комітетом із питань свободи слова та інформаційної політики стоять такі ж глобальні завдання, як і перед усім парламентом: провести реформи медіагалузі, захистити інформаційний простір, адаптувати законодавство до європейських стандартів. Комітет у новому складі старався зробити все можливе. Одні медіаексперти високо оцінюють його роботу, називаючи найбільш ефективним і дисциплінованим за останнє десятиріччя, інші вважають, що міг би зробити й більше. Члени Комітету окрім того, що самі визначилися з пріоритетними для них питаннями, ще мають виконувати Коаліційну угоду та зобов’язання України перед ЄС.

Програма-максимум

У червні 2014 року Україна підписала Угоду про Асоціацію з ЄС, тож протягом двох років, до червня 2016-го, має привести своє законодавство у відповідність до європейських стандартів. У тому числі й медійне. Чи буде це зроблено, залежить більшою мірою від профільного парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, який має напрацювати зміни до чинних законів або ж підготувати абсолютно нові проекти, й переконати парламент їх ухвалити. Протягом півроку до переобрання парламенту, яке відбулося наприкінці жовтня 2014 року, в цьому плані не було зроблено практично нічого. Ледь-ледь зсунулася з мертвої точки ця робота під кінець другої сесії Верховної Ради восьмого скликання (лютий — липень 2015 року), коли Комітет, члени громадської ради разом зі спільною програмою Європейського Союзу та Ради Європи «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні» розробили орієнтовну структуру «Стратегії розвитку законодавства України з питань свободи слова та діяльності ЗМІ відповідно до європейських стандартів».

Наразі питань, які потрібно адаптувати, чимало: прозорість медіавласності та фінансової діяльності ЗМІ; забезпечення конкуренції на медійних ринках; реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ; мовлення громад; підтримка саморегулювання та співрегулювання ЗМІ; захист дітей від шкідливої інформації; аудіовізуальні медіапослуги тощо. Всі правові норми мають розроблятися на принципах дотримання прав і свобод людини; вільного обігу інформації; медіаплюралізму; розвитку медіаринку та свободи підприємницької діяльності; захисту від шкідливого контенту (мови ворожнечі тощо).

Чи впораються члени Комітету з цим завданням до червня 2016-го? Хоча громадською ініціативою «Моніторинг відкрито» й було визнано Комітет (за п’ятьма критеріями прозорості) найкращим протягом другої сесії VIII скликання, та з огляду на результати діяльності його та парламенту за другу сесію, є сумніви, що законодавство буде адаптоване вчасно. Медіаюрист Інституту медіа права та «Реанімаційного пакету реформ» Ігор Розкладай іншої думки, він переконаний: якщо Комітет рухатиметься в такому ж темпі, то встигне. «Але крім Комітету потрібна й воля зали, а там уже все складніше, особливо напередодні місцевих виборів», — каже він.

Комітет свободи слова за період другої сесії восьмого скликання провів 18 засідань, на яких розглянув 91 питання, в тому числі — 53 питання стосовно контролю за виконанням законів і постанов. «Комітет подав Верховній Раді 24 висновки щодо законопроектів, щодо яких був профільним комітетом, а також подав ще 20 своїх попередніх висновків до законопроектів, головними з яких були інші комітети. Таким чином, комітет опрацював 44 законопроекти», — йдеться на сайті Комітету. Водночас повністю виконати свій же план роботи, який народні депутати ухвалили на початку сесії, їм не вдалося. Хоча ще не було жодного складу Комітету, який би стовідсотково реалізовував заплановане.

За другу сесію Комітет провів 10 конференцій, семінарів і круглих столів. Це єдиний «перевиконаний» розділ. 16 лютого відбулися незаплановані комітетські слухання на тему: «Державний нагляд за додержанням вимог законодавства у сфері захисту суспільної моралі». Натомість заплановані парламентські слухання на тему «Про стан виконання міжнародної угоди “Женева-2006” щодо переходу ефірного наземного аналогового телевізійного мовлення України з червня 2015 року на цифрові технології доставки сигналу»; комітетські «Стан впровадження Закону України “Про Суспільне телебачення і радіомовлення України”» та «Інформаційна безпека України: виклики, проблеми, перспективи» не відбулися. З єдиним запланованим виїзним засіданням також не склалося. А мали намір на виїзді поговорити стосовно «співпраці державних та громадських організацій із питань захисту прав журналістів в Україні на базі Національної спілки журналістів України». «Папєрєдніки» також не дуже любили проводити засідання за межами столиці. Щодо питання про стан впровадження цифри було просто заслухано членів Нацради на засіданні Комітету, в результаті виконання плану переходу на цифрове мовлення в Україні визнано незадовільним. А ось щодо стану впровадження СМ, то такі слухання не завадили б, зважаючи на те, що надважливу постанову Кабмін не може ухвалити вже другий місяць, тим самим гальмуючи реформу.

Наразі в парламенті станом на 27 липня зареєстровано 36 законопроектів, із підготовки яких Комітет визначено головним, і ще 42, до яких він має подати пропозиції. Частина з них уже розглядалася на засіданнях, а до деяких народні депутати ще навіть не наближалися.

І голова Комітету Вікторія Сюмар, і громадська рада ще на початку визначилися з законодавчими пріоритетами. Запуск суспільного мовлення, реформування друкованих ЗМІ, прозорість медіавласності, захист прав журналістів, цифрове мовлення й ліквідація Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі — саме ці питання мали стати першочерговими в роботі Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики.

Вікторія Сюмар

Окрім того, депутати з провладної коаліції мали працювати над виконанням Коаліційної угоди, яку підписали п’ять фракцій. Нагадаємо, в розділі «2.3. Культурний простір, інформаційна політика та національна пам'ять» цієї угоди включено перелік дій коаліції у Верховній Раді восьмого скликання: «2.3.4. Захист національного інформаційного простору. Повноцінній запуск суспільного телебачення та радіо. Проведення роздержавлення друкованих ЗМІ державної та комунальної форм власності. Посилення відповідальності за перешкоджання журналістської діяльності, у тому числі фотокореспондентів та операторів. Ліквідація комісії з питань захисту суспільної моралі як державної інституції. Забезпечення прозорості та демонополізації медіавласності. Встановлення законодавчої заборони компаніям, зареєстрованим в офшорних зонах, на володіння українськими ЗМІ. Створення мережі іномовлення з метою формування позитивного іміджу України, інформування про міжнародне співробітництво, успіхи реформ, інвестиційні та туристичні можливості тощо».

З виконаного

У заліковку Комітету можна поставити залік за кілька важливих рішень. Вдалося дуже швидко за допомогою медіаюристів ІМП, ІМІ, НСЖУ підготувати проект змін до закону про суспільне мовлення, і найголовніше — переконати парламент ухвалити цей закон. Це було зроблено в березні, а 7 квітня на Благовіщення помпезно в прямому ефірі Президент України підписав цей закон. Без цих змін ухвалений ще 17 квітня 2014 року закон про суспільне мовлення не давав змоги реалізувати одну з найважливіших медіареформ і приступити до створення Національної суспільної телерадіокомпанії України. Комітет при підготовці цього проекту згуртувався і зробив усе можливе, щоби сесійна зала його підтримала. Особливо важко було переконати колег по фракції «Блок Петра Порошенка», які хотіли вивести з-під кардинальних змін обласні державні телерадіокомпанії. Як кажуть колеги в Грузії, реформи треба проводити швидко, бо потім вони застрягнуть у ментально-бюрократичному болоті.

Також Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України "Про захист суспільної моралі" (щодо державного нагляду)», який передбачав ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК) як державного органу. Тим, що це нарешті трапилося, громадськість, яка кілька років боролася з «моральною комісією», може завдячувати першому заступнику голови Комітету Ользі Черваковій. Вона не тільки знову ініціювала розгляд цього питання, а й провела лобістську роботу у фракції, а потім навіть проконтролювала виконання закону урядом. Уряд, звільнивши голову НЕК Василя Костицького, у свою чергу відповів, що в нього є на виконання цього закону 5 місяців.

Ольга Червакова

12 лютого парламент на прохання парламентських кореспондентів підтримав проект постанови № 1853 «Про тимчасове призупинення акредитації журналістів та технічних працівників деяких засобів масової інформації Російської Федерації при органах державної влади України». Попередній склад парламенту на прохання парламентських журналістів не відреагував.

9 квітня Верховна Рада ухвалила закони «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних» та «Про внесення змін до статті 28 Бюджетного кодексу України щодо доступу до інформації про бюджетні показники у формі відкритих даних». Ухвалено було й закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів» № 0924, який вступив у силу 11 червня.

12 травня парламент ухвалив проект закону № 2343 «Про внесення змін до Закону України “Про рекламу” (щодо частки реклами, яка розповсюджується на телебаченні і радіо)».

А 14 травня Верховна Рада ухвалила закон, яким заборонила транслювати рекламу на російських каналах в Україні та узаконила так званий список адаптованих каналів, що складає Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.

При Комітеті активно працювали кілька робочих груп, зокрема з підготовки законопроекту щодо страхування професійної діяльності журналістів у зоні проведення антитерористичних операцій, бойових дій, надзвичайних ситуацій. У результаті напрацьовано законопроект «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України щодо захисту життя, здоров'я та працездатності журналістів». 10 грудня створено робочу групу з членів комітету і представників громадськості для напрацювання поправок до законопроекту № 0924 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів», внесеного народним депутатом минулого скликання Валерієм Карпунцовим.

Також при Комітеті кілька місяців працювала робоча група над проектом № 1831«Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення», намагаючись прописати запровадження реальної прозорості медіавласності. Комітет фактично переробив проект Княжицького/ Денисенка і з дозволу авторів вніс свій варіант на заміну. Проект навіть стояв у порядку денному сесії для ухвалення в цілому, але, як часто буває, до нього не дійшов хід.

Аж під кінець сесії, 17 червня, Комітет нарешті розглянув ще один проект, який має запустити глобальну революційну реформу друкованих ЗМІ, — «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» № 1123, і рекомендував прийняти його в першому читанні за основу й у цілому, але до нього теж не дійшла черга в сесійній залі.

Частина з цих проектів уже наблизила медіазаконодавство до європейських стандартів. Але до повної адаптації ще далеко: медійна індустрія не надто зацікавлена в кардинальних змінах; серед депутатів багато лобістів великих медіагруп, які також гальмують реформи. «Рада — політичний орган, тому тут не може бути неполітичних рішень, інше питання що медійна індустрія не зацікавлена в змінах правил гри — це видно з поправок, які подаються нардепами», — зазначає юрист Ігор Розкладай.

Тому при Комітеті було створено робочу групу, до якої входять народні депутати, представники Держкомтелерадіо, Нацради з питань телерадіомовлення, медіаюристи, представники громадських організацій, яка має напрацювати Стратегію розвитку законодавства України з питань свободи слова та діяльності ЗМІ відповідно до європейських стандартів. Генератором робочої групи є медіаексперт Дмитро Котляр.

«Три горішки для Попелюшки» і гальмування процесу

«Телекритика» поцікавилася в народних депутатів та медіаекспертів, які три медійних питання, на їхній погляд, треба в першу чергу адаптувати. Як виявилося, їхні думки не надто різняться. Наприклад, першочерговими, на думку Вікторії Сюмар, є проекти про прозорість медіавласності (в тому числі й друкованих ЗМІ); роздержавлення ЗМІ; новий закон про аудіовізуальні послуги. Ольга Червакова до прозорості й реформування друкованих ЗМІ додала ще розробку законопроекту «Про здійснення державного нагляду у сфері реалізації права на доступ до публічної інформації». У голови підкомітету з питань телебачення і радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та інтернету Дмитра Стеценка серед пріоритетних — проект про іномовлення, а в заступника голови Сергія Висоцького — проект про розширення повноважень Нацради № 1768 «Про телебачення і радіомовлення (щодо участі іноземних осіб в телерадіоорганізаціях)». Член Комітету Юрій Павленко резонно вважає, що наразі першочерговим завданням Комітету має стояти напрацювання законопроектів, які стосуються врегулювання проблем переходу ефірного аналогового наземного телебачення на цифрові стандарти доставки сигналу, забезпечення конкуренції на медійних ринках та захисту професійних прав журналістів та працівників ЗМІ.

Олександр Абдуллін

Роздержавлення преси обов’язково має бути серед першочергових і на думку більшості медіаюристів та експертів. Зокрема, Дмитро Котляр назвав такі проекти: нова редакція закону про ТБ (закон про аудіовізуальні послуги); роздержавлення преси; зміни до закону про доступ до інформації (№ 2913).

Юрист ІМІ Роман Головенко не певен, що пріоритети європейців і вітчизняних експертів збігаються. «Можливо, консенсусним тут є законопроект про реформування державної й комунальної преси. Дуже нагальним є проект щодо прозорості корпоративної власності на ЗМІ, але я поки не бачу з боку європейців достатнього ним зацікавлення. Що вже казати про запровадження антимонопольних обмежень на російський інформпродукт, які поки тільки обговорюються і не втілені в законопроекті. Ймовірно, також нам варто скасувати закон про порядок висвітлення діяльності органів влади в ЗМІ, хоча він і так є напівмертвим, тому його поки й не чіпають», — зазначив він у коментарі «Телекритиці».

Аудіовізуальні медіапослуги, реформування законодавства про пресу, ліквідація закону про порядок висвітлення органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, заборона політичної реклами в аудіовізуальних ЗМІ — це пріоритети Ігоря Розкладая.

Звісно, практично всі питання, які розглядає парламент, важливі: і про прокуратуру чи нову поліцію, і про бюджет, і про антикорупційне бюро. Але ж від ухвалення інших вужчих профільних законів подекуди залежать реформи цілих галузей, як-от медицини чи освіти. А розгляд питань гуманітарної сфери традиційно планують за залишковим принципом. Це ж стосується й медійного законодавства. Здебільшого гальмує ухвалення підготовлених проектів саме парламент, не вносячи їх до порядку денного або ставлячи в кінці великого переліку, тож до розгляду не доходить черга. Так було і з проектом про прозорість медіавласності, і з реформуванням друкованих ЗМІ. Щоби змінити цю тенденцію, потрібен не лише тиск громадськості, а й зміни до регламенту роботи парламенту, вважають члени Комітету. Треба встановити справедливі правила розгляду законопроектів.

«Треба змінити принцип роботи Ради ледь не в регламенті. Має бути окремий день для депутатських ініціатив або день для професійних сфер. Бо інакше за законами МВФ, СБУ, президента, РНБО, не доходить черга до депутатських законопроектів, що часто гальмує реформи і виконання коаліційної угоди», — каже Вікторія Сюмар.

На думку Ольги Червакової, треба посилити громадський контроль за цим процесом. «Якщо ми будемо спиратися на підтримку громадськості, в нас буде більше аргументів, аби вносити до порядку денного більше медійних законів», — зазначає вона. Її підтримує Сергій Висоцький, який переконаний, що треба більше координувати зусилля з експертами і громадянським суспільством. «Як показує практика, центри ухвалення політичних рішень наразі частіше дослухаються більше до голосів активістів, аніж до думки депутатів. Загалом така тенденція не може не радувати, однак саме з цієї причини зовнішній тиск на зал часто буває ефективніший за внутрішній», — зауважує народний депутат.

Сергій Висоцький

Юрій Павленко вважає, що тут потрібна політична воля самих членів парламенту. «Задля подолання цієї проблеми члени Комітету повинні докласти всіх зусиль для переконання своїх колег по Верховній Раді України, що вдосконалення медійного законодавства повинно бути одним з пріоритетних напрямків роботи парламентарів», — коментує він «Телекритиці». Хоча, можливо, парламентарям просто треба збільшити час перебування під куполом і розглядати законопроекти частіші, ніж кілька днів на місяць.

Порівняно з попередніми скликаннями, цей склад Комітету справді працював системніше й відкритіше. Раніше Комітет свободи слова міг по кілька місяців не збиратися, або проводити засідання в форматі нарад, оскільки не було кворуму. Політично заангажовані депутати свідомо зривали засідання, в такий спосіб блокуючи ухвалення того чи іншого законопроекту. Або проводити засідання прямо в сесійній залі, куди журналістам заборонений доступ. Цей склад більш дисциплінований, хоча з активності на засіданнях, участі в робочих групах та публічних заходах добре видно, хто прийшов у Комітет захищати свободу слова, а для кого це просто місце для отримання зарплати. Є кілька депутатів, які протягом першої-другої сесій на засіданнях не сказали жодного слова.

Олександр Сочка

Свобода слова SOS

Також Комітет не забував захищати права журналістів. Неодноразово розглядалися питання перешкоджання журналістській діяльності, трудових прав, тиску на ЗМІ, робилися відповідні заяви та звернення до правоохоронних органів.

Наприклад, з ініціативи Ольги Червакової кілька разів розглядалося питання щодо захисту трудових прав працівників каналу ТВі. У результаті Комітет свободи слова звернувся до прокуратури Києва та МВС щодо порушення прав співробітників телеканалу ТВі. Крім того на своєму сайті оприлюднив Рекомендації щодо дотримання законодавства України при укладанні та розірванні договорів між працівником засобу масової інформації (журналістами) та засобами масової інформації. Як наслідок Голосіївське районне управління внутрішніх справ ГУ МВС у місті Києві почало службове розслідування бездіяльності міліції щодо поданої НМПУ заяви про порушення трудових прав працівників телеканалу ТВі.

Народні депутати на засідання Комітету заслухали звіт представників ГПУ та прокуратури Київської області про хід розслідування нападу на журналістів програми «Наші гроші» телеканалу ZIK, що стався 28 квітня на Київщині, й закликали покарати винних. У травні заступник міністра внутрішніх справ України Сергій Чеботар, біля будинку доньки якого було здійснено напад на журналістів програми «Наші гроші», пішов у відставку.

Після скандального арешту івано-франківського блогера і громадського активіста Руслана Коцаби, який виступив проти мобілізації і проти якого було висунуто звинувачення в державній зраді й перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України, Комітет вирішив запросити представників СБУ і Генпрокуратури, щоб вони дали роз'яснення з приводу арешту. 5 березня відбулася закрита зустріч із представником ГПУ, який обґрунтував із позиції держбезпеки адекватність запобіжного заходу щодо блогера. Триває судовий розгляд цієї справи, наступне засідання має відбутися 17 серпня.

На припинення мовлення кримськотатарського каналу ATR у Криму члени Комітету відреагували відповідною заявою, назвавши це порушенням прав національних меншин, зокрема їхніх інформаційних потреб.

Також Комітет свободи слова вирішив звернутися до Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України щодо розслідування вбивства скандального публіциста Олеся Бузини.

З ініціативи Юрія Павленка Комітет розглянув звернення телеканалу «Інтер» щодо непродовження каналу ліцензії на мовлення й вирішив закликати політиків утриматися від тиску на ЗМІ та Національну раду з питань телебачення і радіомовлення.

Кілька разів на засіданнях Комітету піднімалося питання діяльності газети «Вести». Зокрема, знову ж таки з ініціативи Юрія Павленка на останнє засідання 15 липня було запрошено головного редактора газети «Вести» й керівника медіахолдингу, до якого входить газета, — Ігоря Гужву, який називав себе власником газети й холдингу. Але він на засідання не з’явився. Натомість приходили податківці, які підозрюють його в ухиленні від сплати податків на суму 17,8 млн грн. Однак податківці так і не змогли офіційно повідомити пана Гужву про підозру у скоєнні злочину.

Довелося на цій сесії боротися з проектами, які відверто не зважають на свободу слова. Наприклад, законопроект Кабміну про технологічну інформацію, відхилений парламентом 4 червня. Або одіозна ініціатива народного депутата від «Народного фронту» Костянтина Матейченка — проект № 2225 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо захисту та збереження авторитету держави)», яким пропонувалося саджати за ґрати за висловлювання та критику. Авторові, щоправда, вистачило розуму документ відкликати після обурення журналістів. Хоча зараз він уже заявив, що має намір повернутися до своєї ініціативи.

Злам традицій: неопозиційний голова та інші новації

Цього скликання Комітет, як і завжди, виявився одним із найменш чисельних, крім того, головувати в ньому став представник владної фракції, а не опозиції, як це було раніше. Було багато версій, хто саме очолить Комітет, серед яких практично не було представників невладних фракцій, окрім Вадима Рабіновича. На зауваження представників «Опозиційного блоку» щодо того, що їм не віддали комітети, якими традиційно керували в парламенті представники опозиції, голова фракції БПП Юрій Луценко заявив: «Ми не можемо дати комітет свободи слова тим, хто знищив свободу слова. Ми не можемо дати комітет із прав людини тим, хто знищив права людини».

Олена Кондратюк

До складу Комітету увійшли четверо представників фракції «Народний фронт» Вікторія Сюмар (голова), Дмитро Стеценко (голова підкомітету з питань телебачення і радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та інтернету), Сергій Висоцький (заступник голови), Олександр Сочка (голова підкомітету з питань державної інформаційної політики та інформаційної безпеки), двоє з фракції «Блок Петра Порошенка» Ольга Червакова (перший заступник голови) та Богдан Онуфрик; двоє з фракції «Батьківщина» Олена Кондратюк (секретар) та Олександр Абдуллін (голова підкомітету з питань реклами); Олександр Опанасенко з «Самопомочі» (заступник голови) та Юрій Павленко з фракції «Опозиційний блок». Немає жодного члена фракції «Радикальної партії Олега Ляшка», депутатських груп «Воля народу», «Відродження», від позафракційних.

Богдан Онуфрик

Попри нечисельний склад, народні депутати переважно сумлінно відвідують засідання, зокрема, Ольга Червакова та Дмитро Стеценко не пропустили жодного засідання, решта — не приходили на кілька засідань.

Багато скликань члени Комітету домагалися переселення з проспекту Лесі Українки (будівля ЦВК і Київоблдержадміністрації) ближче до Верховної Ради. Цього разу це вдалося, але наполовину. Депутатам виділили по кабінету в готелі «Київ» за кілька кроків від будівлі під куполом, а про секретаріат Комітету забули. Це призводить до певних технічних незручностей. Тепер засідання здебільшого проходять на 12-му поверсі готелю «Київ». Тобто доступ громадськості й преси набагато вільніший, бо тепер не треба замовляти перепустки. Але умови роботи там своєрідні: засідання відбуваються прямо в невеличкому холі з чотирма ліфтами. Й коли розглядається якесь резонансне питання,  місця не вистачає не тільки представникам ЗМІ чи громадським активістам, а подекуди й самим народним депутатам.

Дмитро Стеценко

Великих суперечок під час засідань не виникало, хіба що час від часу в дискусію з головою Комітету вступає «опозиційний» Юрій Павленко та представники БПП Ольга Червакова і Богдан Онуфрик, що може свідчити більше про протистояння між цими двома фракціями, аніж про співпрацю. Хоча в опитуванні «Телекритики» народні депутати зауважили, що Комітет працює ефективно в першу чергу тому, що на перший план ставлять професійні питання, а не політичні. «Добре, що Комітет таки вміє знайти баланс між розумом і маразмом, але на суперечки політичних соратників ініціаторів таких змін та решти членів Комітету витрачається чимало часу. Отже, в цьому сенсі коефіцієнт корисної дії зворотно пропорційний градусу дискусій», — вважає Ольга Червакова.

Гальмує роботу комітету на стільки політизація процесу, скільки різниця в оцінці макрополітичної ситуації різними членами Комітету, переконаний Сергій Висоцький. «Я як представник не тільки “Народного фронту”, а й “Самооборони Майдану” — організації, добровольці якої першими пішли на фронт, вважаю діяльність, яка направлена на протидію агресору будь-якими силами і засобами, пріоритетною. Деякі мої колеги оцінюють ситуацію з пріоритетами інакше, внаслідок свого досвіду, який відрізняється від мого власного досвіду і політичної позиції. Дивно вимагати самовідданої боротьби з Росією, наприклад, від “Опозиційного блоку”. Тим не менш, наші постійні дискусії в Комітеті свободи слова — це і є сама суть свободи слова і політичної свободи», — каже він.

Однією з проблем, із якими стикалися члени Комітету свободи слова на цій сесії, став розгляд проектів або питань, які мають бути у їхньому віданні, іншими комітетами. Зокрема, досі не зрозуміло, чому проект закону № 1317 «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» (яким було заборонено показ в Україні частини російських фільмів і серіалів) розглядав Комітет із питань культури і духовності. Також часто депутати в своїх проектах намагаються виписати нові норми стосовно реклами, не пропонуючи зміни до профільного закону «Про рекламу». Комітет, як правило, таких ініціатив не підтримує. У випадку із законопроектом № 2050а «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення інформаційного режиму проведення антитерористичної операції» від 9 червня 2015 року Комітет свободи слова поки що взагалі не залучено до обговорення, хоча цей проект передбачає наступ на свободу слова!

Новацією останнього року стала поява ще одного гравця в інформаційному просторі України — Міністерства інформаційної політики, ініціатором якого, а згодом і очільником, став народний депутат від БПП Юрій Стець. Попри те, що Юрій Павленко запропонував колегам ліквідувати ще не створене Міністерство інформаційної політики, Комітет почав співпрацювати з Мінінфополітики, зокрема в питанні перезапуску іномовлення.

Юрій Павленко

Роман Головенко оцінив роботу Комітету 50 на 50. На його думку, рішення ухвалюються по-різному, але професійності тут більше, ніж можна було очікувати. «У нас достатньо якісне медійне законодавство, але, як усе наше законодавство, воно почасти не виконується. На мою думку, Комітет зосередився на штампуванні текстів, але не приділяє уваги імплементації законодавства. Добре, що взялися за прозорість корпоративної власності на медіа й провели новий закон про суспільне. Але законопроект про посилення повноважень Нацради було провалено в залі, залишається незбалансованість на інформаційному ринку — домінування російського продукту і прийняте щодо нього законодавство проблеми не вирішило. Також не помітно, щоб Комітет переймався імплементацією прийнятого законодавства, а воно у нас традиційно зазвичай лишається на папері. Нове визначення терміну "журналіст" для Кримінального кодексу запровадили, але воно знову ж недосконале», — зазначив Роман у коментарі «Телекритиці».

Медіаюрист вважає: навіть якщо Комітет свободи слова підготує всі необхідні проекти, то прийняття цих законів ще нічого не означатиме. Після прийняття кожного з важливих законопроектів доведеться вирішувати складні завдання їх імплементації. І це явно не на півроку-рік роботи.

Відповідно до законодавства, парламентські Комітети мають функцію контролю за виконанням законів. Хотілося б, щоби нинішній Комітет свободи слова приділяв більше цьому уваги, зокрема в плані виконання урядом (а якщо точніше — невиконання) закону про суспільне мовлення.

Більш позитивної думки про діяльність Комітету медіаюрист Ігор Розкладай, який вважає, що саме цей склад найбільш ефективний і дисциплінований за останнє десятиріччя. «Засідання є відкритими, є бажання чути не лише себе, але й експертів, громадськість», — наголошує експерт. За його словами, медійна частина Коаліційної угоди виконується достатньо повільно, бо це не лише ухвалення закону, але й подальші кроки. «Із суспільним ми бачимо, що рівень КМУ виявився набагато складнішим і довшим, ніж це мало би бути», — каже Розкладай.

Юрист вважає, що уповільнює процеси й те, що Комітет розірваний між двома майданчиками. «Секретаріат не може бути так далеко від самого Комітету. Але це вже питання до ефективності діяльності Апарату ВРУ. Друга проблема — нестабільність. Деякі проекти потребують більш ретельної і тривалої підготовки, утім "політичний момент" диктує свої умови. Третя проблема — система розписування законопроектів. Є маса прикладів, коли законопроекти, які прямо стосуються сфери відання комітету не розписуються на комітет зовсім. Ця проблема існує уже не одне скликання, що вочевидь підтверджує, що собака зарита знову ж таки в апараті ВРУ», — каже він.

Утім, медіаюристи й члени громадської ради, яку нарешті було переобрано в червні, зауважують бажання народних депутатів дослухатися до різних поглядів експертів, громадських активістів та індустрії, й це той плюс, який вигідно виділяє цей Комітет серед усіх попередніх.