Чи в інтересах Китаю вибудовування Великої інформаційної стіни?

Чи в інтересах Китаю вибудовування Великої інформаційної стіни?

11:00,
9 Лютого 2015
4415

Чи в інтересах Китаю вибудовування Великої інформаційної стіни?

11:00,
9 Лютого 2015
4415
Чи в інтересах Китаю вибудовування Великої інформаційної стіни?
Чи в інтересах Китаю вибудовування Великої інформаційної стіни?
Після тотального обмеження інтернету в КНР цілком можна буде говорити про те, що входження Китаю в зону «інформаційної турбулентності» з часом може перерости в «політичну турбулентність».

Посилення в Китаї контролю за інтернетом й «інтелектуалізація» інтернет-фільтру, який насильно відокремлює користувачів від всесвітньої інформаційної мережі, наводять на думку, що процеси в цій країні рано чи пізно призведуть до краху комуністичного правління. Бо неможливо вічно втримувати систему, побудовану на величезних протиріччях: потужну й зростаючу економіку та повний контроль над життям і думками людей. А певна застабілізованість ситуації в КНР дуже нагадує відхід води в океані від берега перед потужним цунамі, який змиває все на своєму шляху. Тож питання одне: коли?

Але щоби зрозуміти, що відбувається в Китаї, слід пам’ятати, що головною метою Комуністичної партії Китаю було і завжди буде збереження своєї влади і привілеїв. Якщо стимулювання економічного зростання допомагає КПК досягати цієї мети, вони намагатимуться стимулювати економічне зростання. Якщо ж вони боятимуться, що цівка нефільтрованої інформації просочуватиметься під «Великий брандмауер» (систему фільтрації вмісту інтернету в КНР) і зможе поставити під загрозу їхню владу, вони відразу ж зупинять цей потік, навіть якщо це може уповільнити економічне зростання.

Здається, китайська влада сподівалася, що зі зростанням рівня життя та доступності споживчих товарів населення не надто перейматиметься якимись там «свободами». Та виявилося, що це не зовсім так.

Звісно, Пекін може піти на крайні заходи, заявивши, що він має повне право створити і розвивати свій власний інтернет, який відповідає китайським національним інтересам, і що ідеологія тут ні при чому. Це означатиме, що він нічого не виніс зі своїх помилок минулого. Адже ізоляціоністська й протекціоністська політика може легко його повернути до часів пізнього середньовіччя, коли фактом стало велике відставання Китаю від Заходу.

Здається, китайський уряд боїться поінформованості своїх громадян, адже більше одного мільярда китайців — це неймовірна сила, яку дуже важко утримувати в шорах. Проте для китайського керівництва, яке вже протягом тривалого часу обмежувало доступ до інформації, нещодавні протести в Гонконгу й повалення урядів у багатьох країнах світу ставить питання, як убезпечити себе, не давши людям можливості самоорганізуватися.

Генеральний секретар КПК Сі Цзіньпін сподівається всидіти на двох стільцях: мати повний контроль за китайськими громадянами і водночас інноваційний розвиток. Хоча це взаємовиключні речі, адже свободи західного життя, в тому числі й свобода думки, свобода слова та свобода поширення інформації, є основою західного багатства і влади.

Звісно, можна заперечити, що Китай уже має свою власну версію Google, Facebook, Twitter, і тому стає інформаційно самодостатнім та не потребує «крамольної» західної інформації. Але «Великий брандмауер» у жодному разі не здатен перекрити економічних та соціальних проблем, від яких потерпають пересічні китайці. А йдеться про соціальну нерівність, божевільний розрив у рівні добробуту між «верхами» й «низами», корумпованих чиновників і зажерливі еліти тощо.

Свого часу, відкриваючи двері на Захід, керівництво Китаю відкрило перед своїми громадянами й двері для незалежного мислення. І не запізно намагатися їх закрити? Можливо, правляча комуністична китайська еліта забула, яке століття сьогодні? Адже в умовах глобалізації економіки кожна країна все більше узалежнюється від ефективного доступу до інтернету. Тож чи намагання створити свій «внутрішній інтернет» зможе компенсувати відсутність необхідної інформації з-поза меж Китаю?

Водночас повний контроль за інформацією є показником зловживання владою, адже при цьому перекривається й можливість зазирнути за політичні лаштунки та дізнатися про корупцію китайського уряду. Правлячим елітам здається, що тільки повністю контролюючи людей, вони зможуть уникнути падіння. Та, повторюся, жорстокі правила, драконівські закони й сильна економіка не можуть довго співіснувати. В якійсь момент одне повністю придушить інше. Залишається сподіватися, що спроби Китаю зупинити потік інформації виявляться невдалими. Бо смертоносна сила інформаційних обмежень у великих масштабах здатна заблокувати не лише інноваційне просування цієї країни, але і її майбутнє.

Адже як би хто не критикував місцями гіпертрофовану залежність від кіберспілкування, загалом воно є глобальним засобом підвищення рівня знань. Потреби бізнесу й навіть соціальні бажання залежать від розуміння того, що ці знання вам приносить. Тож уряд, який обмежує таким чином набуття додаткових знань і відмовляється від адекватного ставлення до здобуття інтерактивної освіти, по суті сам починає працювати проти себе. 

Постає питання — чи не почала пробуксовувати китайська парадигма, яка декілька десятиліть забезпечувала Китаю стійке зростання? Чи не стає він усе більше схожим на безпорадного гіганта? І чи Сі Цзіньпін не готується запровадити нову маоцзедунізацію китайського суспільства, з тією хіба що різницею, що китайці є нині набагато сучаснішими?

В цьому контексті запущена нині «кампанія проти корупції» виглядає так само, як і тактика Мао Цзедуна, щоб позбутися конкурентів.

Не виключено, втім, що генсек Сі Цзіньпін свідомо провокує ситуацію. Оскільки того дня, коли інформація з зовнішнього світу стане абсолютно недоступною в Китаї, багато людей, передусім освічених, захочуть звідти виїхати. Й на відміну від старого комуністичного Китаю, де прагнули ув’язнити дисидентів і неблагонадійних, Сі Цзіньпін із радістю без насильства позбудеться тих, кого він вважає порушниками спокою. Єдина проблема — де знайти достатньо країн, готових розмістити в себе десятки мільйонів людей.

Крім того, шлях ізоляціонізму веде до конфлікту між найбільш просунутою інтелектуально й інформаційно частиною населення та бажанням центрального уряду жорстко контролювати інформаційні потоки. Після тотального обмеження інтернету в КНР цілком можна буде говорити про те, що входження Китаю в зону «інформаційної турбулентності» з часом може перерости в «політичну турбулентність». Загнані в «інформаційний кут» верстви освіченого населення навряд чи погодяться з ситуацією, за якої в них не буде можливості отримувати будь-яку альтернативну інформацію. І далеко не всі захочуть виїхати з країни.

Це відбувається на фоні того, що китайський уряд не займається реальною безпекою інтернету. Нічого не робиться для того, щоб припинити онлайн-шахрайства або заблокувати шахрайські пропозиції, наприклад, щодо фіктивних можливостей влаштуватися на роботу. Владу цікавить лише те, що може хоч трохи становити загрозу для державного контролю за громадянами.

Сьогодні інтернет наблизив світ до рівня величезного глобального селища. І поки майже всі країни (включаючи найбідніші) намагаються поширити в себе використання комп'ютерів та інтернету (навіть на шкільному рівні), на прикладі Китаю ми маємо країну, яка прагне стати  наддержавою і водночас обмежити комунікацію свого народу з рештою світу. Однак існує загальний принцип: що більше людей позбавляють їхніх прав, то більше вони хочуть їх повернути. Китайська влада мала би пам’ятати, що, відриваючи своїх громадян від переваг використання інтернету, вона не зможе цим примусити їх полюбити комунізм.

Обмін інформацією став своєрідною валютою в глобалізованому світі, і якщо Компартія Китаю не бажає вивести свою країну з глобалізованої світової спільноти, вона мала б відмовитися від ідеї деінтернетизації інформаційного простору. Якщо ж комуністичне керівництво Китаю цього не зробить і далі посилюватиме жорсткий контроль, цим воно цілком здатне спровокувати «бунти» на захист свободи слова та свободи поширення інформації журналістів, учених, митців і підприємців, не кажучи вже про студентів, які всі разом зможуть стати детонатором вибухових змін китайського суспільства.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: trinitynews.ie
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду