Призначення 2 грудня 2014 року Юрія Стеця міністром інформаційної політики викликало в більшості медіаспільноти негативну реакцію.

По-перше, призначення Стеця відбулося без публічного обговорення з громадськими медіа-організаціями та представниками ЗМІ, що обіцяв на свої Facebook-сторінці сам Стець.

По-друге, голосування за призначення на посаду кума президента відбулося з порушенням: серед депутатів лунали пропозиції винести питання по Мінінформполітики за пакет голосування. Утім, голова Верховної Ради, представник президентської фракції Володимир Гройсман проігнорував ці пропозиції.

І по-третє, депутати голосували за призначення міністра відомства, якого ще не існує, а отже ніхто не знає чітких повноважень, функцій, бюджету, напрямів та методів роботи майбутнього Міністерства інформаційної політики, що є небезпечним прецедентом.

Сам Стець оголосив, що структура буде боротися з російською пропагандою. Але яким чином?

В Україні існує Держкомтелерадіо, конституційний орган, який формує та реалізує державну політику у сфері ТБ і радіомовлення, інформаційній та видавничій сферах, поліграфії ( ст. 3 положення «Про Держкомтелерадіо»). Отже, у створенні нового бюрократичного апарату, який завідує інформаційною політикою, немає сенсу.

2 грудня голова фракції БПП Юрій Луценко заявив, що міністерство буде продукувати течію, «задавати певні реперні точки, які повинні нас захистити від інформаційної агресії». Утім, з нового року в Україні планово не повинно залишитися жодного державного ЗМІ, а тому під яким примусом журналісти повинні будуть рухатися у цій «течії»? А якщо не будуть зобов'язані рухатися, тоді який сенс такого відомства?

Створення ще одного наглядового інформаційного монстра в Україні в контексті інших медіа-ініціатив влади викликає занепокоєння щодо планів згортання свободи слова.

Тому медіаспільноті варто об'єднатися і бойкотувати останню ініціативу влади. Що пропоную:

1) не запрошувати Юрія Стеця та працівників його майбутнього міністерства на ефіри каналів, не подавати його коментарі та його підлеглих на ТБ, радіо, друкованих та інтернет-ЗМІ;

2) уникати висвітлення діяльності міністерства, крім подачі інформації про зловживання у відомстві, тиску з боку міністерства на ЗМІ, запровадження цензури чи інших негативних регуляторних явищ.

3) при згадуванні міністерства, називати відомство «так званим» або брати Міністерство інформаційної політики у лапки. Або називати відомство Міністерством пропаганди, Міністерством дезінформації чи вже усталеним мемом Міністерством правди.

Таким чином існування міністерства буде делегітимізовуватися в очах суспільства, а отже, буде таким, що його рішення є необов'язковим для виконання, що в довгостроковій площині (термін від півроку до двох років) призведе до ліквідації непотрібного міністерства.