Чи потрібен бойкот російської книги?

Чи потрібен бойкот російської книги?

00:00,
20 Вересня 2014
2678

Чи потрібен бойкот російської книги?

00:00,
20 Вересня 2014
2678
Чи потрібен бойкот російської книги?
Чи потрібен бойкот російської книги?
Думки письменників та журналістів розділилися: для когось російська книга — товар, частина грошей із продажу якого йде також і на зброю, спрямовану проти України; для когось — частина інтелектуального світу, в якому українці можуть знайти собі підтримку. 

Напередодні чергового 21-го Міжнародного книжкового ярмарку «Форум видавців у Львові», який відбувся 1014 вересня, спалахнула емоційна дискусія, чи можуть бути присутні на Форумі російські видавці й чи варто купувати російські книжки. В результаті ГО «Форум видавців» та «Економічний бойкотний рух» (який активно діє у Львові й домігся маркування російських товарів у тамтешніх супермаркетах) зробили спільну заяву з цього приводу. В ній ішлося: «Присутність російських видавців визнана небажаною, тому їх на ярмарку не буде. Українські книготорговельні компанії будуть попереджені про недоречність продажу книжок російського походження в сьогоднішніх умовах. Якщо вони все-таки вирішать торгувати, то будуть зобов'язані маркувати книжки згідно з ухвалою Львівської міської ради від 10 липня 2014 р. Наліпки для маркування забезпечить ГО "Форум видавців", що також контролюватиме дотримання вимог ухвали».

Журнал «ШО» в рамках львівського Форуму видавців організував дискусію на цю тему. До розмови долучилися редактори, поети й письменники та громадські діячі з різних міст України, зокрема Отар Довженко, Борис Херсонський, Ірина Славінська, Андрій Бондар, Юрій Володарський, Маріанна Кіяновська, Лев Рубінштейн.

MediaSapiens публікує короткий виклад цієї дискусії.

Отар Довженко, журналіст, громадський активіст, медіакритик (Львів):

Я усвідомлюю, що дуже важко переступити через оцей психологічний бар’єр — визнання книжки товаром. Але зараз, коли Україна перебуває в стані неоголошеної війни з Росією, коли в Україні присутні російські війська, підтримувати російську економіку, купуючи її товари, в тому числі книжки, настільні ігри, блокноти, ручки і т. п. речі, недоречно. Книжка, видана в Україні, незважаючи на те, що її автор, наприклад, Пушкін, є українським товаром. Ми всіляко її підтримуємо й навіть купуємо. Але книжка — це товар. Львівська міська рада на початку липня ухвалила рішення про обов’язкове маркування товарів з РФ. Форум видавців погодився на маркування виданих у Росії книжок. Але цього не відбулося. Деякі видавці промаркували, інші ні. З ними нічого не сталося, актів вандалізму не було. Але був вибух протесту на нашу адресу, що ми русофоби. На цій хвилі низка видавців відмовилися від участі в форумі.

Борис Херсонський, поет, перекладач, блогер (Одеса):

Якщо б книжки були єдиним товаром, який завозять із Росії, я би потиснув Отару руку та сказав би, що він має рацію. Але в той же час, коли у Львові проходить Форум видавців, транзитом через Україну йде російський газ. І є дуже багато інших товарів, прибуток із яких кращий, ніж від книжок. Намагання видати цю акцію як економічну не має ніякого обґрунтування. То є демонстративна гучна акція. Ось тут мав сидіти мій приятель, славетний російський поет Олексій Цвєтков, який з першого дня Майдану зайняв проукраїнську позицію. І коли він дізнався про бойкот, відповів бойкотом. Моїх книжок тут теж нема з тієї ж причини — вони видаються в Росії. І навіть остання книжка, цілковито майданівська, видана у Санкт-Петербурзі. Ця акція завдала більше шкоди, ніж економічної вигоди. На українську мову не перекладено багато наукової та науково-популярної літератури. Росіяни переклали найкращі американські підручники з психології, я не бачив перекладу українською мовою. І це питання політики держави.

Ірина Славінська, журналістка, літературний критик (Київ):

Я маю досвід кураторської роботи над українською програмою фестивалю «Книжковий арсенал», який щороку відбувається в Києві. І розумію, що є низка конфліктних речей, які можуть регулюватися без демонстративних великих акцій, які регулюються цеховою солідарністю. Люди перестають працювати з якимось видавництвом, тому що там працюють упирі, і не обов’язково кричати, що там упирі. Мені як менеджерці, яка займається культурою, здається, що в цій історії, якщо справді йшлося про обмеження українофобської російської літератури, можна було вибрати шлях такої неучасті, ненадавання стендів певним українофобським видавництвам. Але оскільки йдеться саме про економічний вимір, то мені здається, що важливіше було би звернути увагу не так на присутність російських видавництв на Форумі, як на величезну проблему з дірявим українським кордоном, крізь який щороку проходить величезна кількість «сірої» та «чорної» літератури-контрабанди. Я підозрюю, що навряд чи вона присутня на великих літературних ярмарках, вона продається на книжкових ринках. Мені як літературній оглядачці не видається потрібним бойкотування книжок Олексія Цвєткова, якого я дуже люблю, тільки через те, що вони видані в Росії. І тут моїми устами говорить не економічний інтерес. Я зараз говорю як людина, яка любить читати. Замість бойкотування я би радше зайнялася латанням цієї контрабанди. І є ще одна сторона — це не зовсім досконалий український книжковий асортимент. Якщо уявити, що від завтра ми починаємо бойкотувати всю російську літературу, то це означає, що величезна кількість світових бестселерів, які в Росії перекладають швидше, ніж в Україні, ми не зможемо прочитати. І багато якісної гуманітаристики й російськомовної, й перекладної ми теж не прочитаємо. В Україні дуже мало видавництв, які видають добру гуманітаристику, вони дуже бідні.

Отар Довженко, журналіст, громадський активіст, медіакритик (Львів):

Одна репліка. Ми почали з намагання врегулювати питання російських книг внутрішньоцеховими переговорами з керівництвом Форуму видавців про те, що російські книжки будуть марковані. Нам сказали: «Fuckoff». Після того, як ми сказали, що будемо проводити акції протесту, нас почали чути.

Андрій Бондар, поет, перекладач, прозаїк, публіцист (Київ):

З одного боку, бойкот має сенс, в цій ситуації українці заслужили на реванш. Це дуже прикро усвідомлювати. З іншого боку, існує дуже важлива проблема, яка зовсім не випадково зачіпає російськомовних письменників в Україні. Вони для мене українські автори. Вони зараз переживають важкий момент, тому що все життя вони видавалися на великому континенті «русского міра», з російськими видавництвами, з російськими грантами, з російськими преміями, з російськими зв’язками, і треба зрозуміти цих людей. Вони мусять себе якось усвідомити по-новому.

Юрій Володарський, журналіст, літературний оглядач:

Мені це нагадує, як у відповідь на санкції Америки та ЄС Росія заборонила ввіз купи продуктів і вдарила по власних громадянах. По кому вдарив бойкот російських видавництв? На мій погляд, той вплив, який він може чинити на російський ВВП, це «як слону дробина». Вдарили, перш за все, по наших дорогоцінних громадянах, які не мають можливості купити книги, які б їм хотілося прочитати. Дуже гарно буде, якщо наші чудові російськомовні автори будуть видаватися в Україні. Позавчора в цьому пабі був вечір Володимира Рафієнка та Сергія Жадана. На адресу Володі був шквал оплесків, і коли я в кінці сказав, що от така ситуація — людина не видавалася в Україні, всі почали питати: «Чому? Як же так?». Тому що українські видавництва не зацікавлені видавати російськомовну літературу. Чому — це інше питання.

Маріанна Кіяновська, українська поетеса, перекладачка (Львів):

Мені здається, що заборона книжки, яка видана в Росії, сприймається в параметрах дуже інтимного простору. І людина на це реагує інстинктивно, на емоційному рівні, на підсвідомості. Людина починає захищатися. Через 5–10 років ніхто не буде пам’ятати обставин, подробиць, нюансів оцього бойкоту російської книжки, але всі будуть пам’ятати, що щось таке було. І тоді, якщо підуть якісь реваншистські настрої в російськомовної частини населення, то ця ситуація буде пригадана. Вона обросте неіснуючими деталями, щодо неї буде створена окрема історія, яка буде міфологізована. Для мене не є страшним те, що є зараз, воно є страшним в перспективі 20–30 років.

Лев Рубінштейн, поет, публіцист (Москва):

Мені складніше оцінювати або якимось чином критикувати історію з бойкотом російської книжки. Вона мені, зрозуміло, не подобається. Я розумію та підтримую сердитість тих, хто на бойкот відповідають бойкотом, тому що будь-який бойкот не може мати інших наслідків. Мені було би приємніше, якщо би українські інтелектуали, українська культурна спільнота виглядала розумніше, благородніше, ніж та держава, якої я є громадянином. У мене теж були сумніви. Приїхав тому, що переконаний, що ці надполітичні зв’язки важливі для всіх. Їх у жодному разі не можна переривати, не можна дозволяти втягувати себе у весь той жах. Повірте мені, в Москві цей жах, можливо, відчувають сильніше, ніж тут. Тому що справжня глибинна війна може бути не там, де стріляють, а там, де відбувається війна лінгвістична. З перших днів Майдану ми були не просто на вашому боці. Ми сприймали його як рух не тільки ваш, але й наш. Я навіть написав одного разу, що ви там стоїте за себе та за нас. Звісно, досадна річ цей бойкот. Я це відчуваю як громадянин країни, яка принесла світу більше зла, ніж той бойкот, але мені було би приємно, якщо би люди тут показали себе вищими за це все.

Отар Довженко, журналіст, громадський активіст, медіакритик (Львів):

Те, чого я боявся, — ви не сприймаєте книжку як товар. Після того, як ми займалися бойкотом банків (дуже ефективно), заправок, продуктових супермаркетів, які все помаркували і т. д., ми були вимушені перейти до Форуму видавців. Я розумію, що ви відчуваєте. Через дії російської держави та Путіна я не можу поїхати на мис Казантип, який я дуже люблю. Те ж саме відчувають люди, які не хочуть погоджуватися з тим, що гроші, які російські видавництва отримують в Україні та потім платять із них податки до бюджету, потім прилітають до нас у вигляді бомб, мін та куль. Вони нічим не відрізняються від грошей від бензину, газу та продуктів. Кількістю — так, але в будь-якому випадку, якщо ви купуєте російську книжку, хай копійка, але попаде туди. Якщо говорити про те, що для книжки мало бути зроблено виняток, то я так не вважаю. Я розумію, чому так думаєте ви. Знову ж таки, з міркувань емпатії. Я розумію ваші емоції, але ви маєте зрозуміти раціо. Я не вірю, що українська держава найближчим часом введе якісь обмеження на російський імпорт. Тому ми звертаємося до споживачів. І повторюю, що не йдеться про заборону продавати російські книжки. Мова про маркування, аби кожен покупець бачив, що він купує російський товар. Ішлося про людей, які перепродують російські книжки на ярмарку.

Андрій Бондар, поет, перекладач, прозаїк, публіцист (Київ):

В умовах конкуренції українська книжка програє російській. Книга — це незвичайний товар, який має якусь іншу цінність, тому підхід до цього товару має бути інший. 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
kafanews.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду