У рамках Книжкового арсеналу відбувся круглий стіл на тему  «Книговидання – стратегічна галузь розвитку держави». В ньому взяли участь директори провідних українських видавництв, представники органів влади зі сфери культури та освіти.  Учасники єдині в думці, що протягом усіх років незалежності книговидання не було стратегічним напрямом у державній політиці.   «Питання розвитку книговидання – це питання національної безпеки, - наголосила Олександра Коваль, президент громадської організації «Форум видавців». - РНБО і уряд досі з нами не погоджувались. А можливо, нинішньої ситуації і війни не було б, якби книговиданням зайнялись ще 20 років тому». З цим погодився і Петро Мацкевич, засновник видавництва «Кальварія», який зазначив, що втрата Криму і загроза втрати східних областей – значною мірою є наслідком відсутності культурної політики у державі.

Пані Коваль навела досить сумні показники, які характеризують стан видання книжок сьогодні.  За даними Держкомтелерадіо  в Україні зареєстровано  понад 5,5 тис. видавництв,  за даними  Книжкової палати із них постійно діє 1700, а за особистими спостереженнями деяких видавців таких насправді лише 700.

У 2012 році було видано біля 26 тис. книжок, сумарним накладом 69,6 млн. примірників, на ринку з них  16 млн. примірників – тобто на кожного українця приходиться  по 0,3 книжки. 54% з усіх виданих книжок – це підручники і посібники для середньої школи, що значно перевищує середньоєвропейський показник.   При цьому академічна та професійна література складає лише  3% (для порівняння у сусідній Польщі – таких видань 36%). Надзвичайно малий показник перекладної літератури – лише 3%.

Учасники круглого столу висловили надію, що зі зміною влади ситуація покращиться.  Хоча й зазначили, що проблемних сфер надзвичайно багато і важко скласти перелік першочергових завдань – йде мова і про фінансування, і законодавство, і концептуальну складову. Так, Максим Прасолов, виконавчий директор видавництва «Даогопак»,  вважає, що головна задача держави полягає не в тому, щоб давати гроші на видання, а головне займатися просуванням книговидання як галузі та формувати попит: «Держава має створювати такі умови, аби  конкуренція  на ринку книговидання розвивалась сама собою».  На думку видавців, ключ до вирішення багатьох проблем – покращення ситуації із культурним маркетингом, оскільки зараз на ринку фактично відсутні фахівці з промоції.

Ще одна проблема, яка досі не стала державницькою – це те, що українці мало читають. Зазвичай все обмежувалось лише гаслами, що «читати – це добре», однак потрібно створити загальнонаціональну програму, яка б вчила читати, вважає Богдан Будний, директор видавництва «Навчальна книга – Богдан». Це може бути курс «пізнавання у читанні». Пан Будний наголосив, що тут допомогла б програма PISA, яку до сих пір не впровадили в Україні. (PISA – це  дослідження, яке проводить Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).  Воно визначає, як учні загальноосвітніх шкіл навчилися використовувати здобуті знання на практиці. За допомогою тестів оцінюються читацькі здібності його учасників, їхня математична і природничо-наукова грамотність).

Один із способів підвищити читацьку культуру -  відродити систему книгарень, яка наразі зруйнована: всього налічується лише 300 книгарень в країні. «Сьогодні втрачено зміст поняття книгарні як культурного простору, - наголосила Мар'яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева», - Споживач не завжди може знайти свою книгу, Ми чекаємо на відродження нових креативних просторів, які будуть місцем зустрічі   читача і книги».  Вона зауважила, що за кордоном є багато цікавих форм і моделей книгарень, які суміщають  кав’ярню, супермаркет тощо.

Олександра Коваль, Олеся Островська-Люта, Мар'яна Савка

В обговоренні прозвучала і позиція Міністерства культури, яку озвучила Олеся Островська-Люта, перший заступник міністра культури України. Вона розповіла, що у новому уряді питання книговидання стоїть на порядку денному. «Читацька стратегія – це частина культурної стратегії, але зараз лише розробляється методологія, і публічно ми ще не готові про це говорити». Вона відзначила що потенційним ресурсом для книговидання і читання є бібліотеки – їх налічується  17 тисяч, на відміну від книгарень, але їх потрібно «оживити». Присутні видавці погодились, що бібліотеки можуть стати майданчиком для дискусій, інструментом стимулювання видання та доступу до читачів.

Ще одне питання, яке обговорювали – це ситуація з навчальною літературою. На думку пана Будного, цивілізованого ринку навчальної літератури немає, це в першу чергу зумовлене політикою попередньої влади:   «Попереднє міністерство створило умови, коли певним видавництвам давались преференції і в результаті їм надходило 90% держзамовлень. Є надія що зараз щось зміниться і навчальну книгу буде обирати кінцевий споживач». Учасники круглого столу також зазначили, що у сфері навчальної літератури вже багато років відсутня єдина освітня політика і прихід нової команди до влади щоразу змінює вектори роботи видавництв. При цьому підручники писались останнім часом дуже швидкими темпами. 

На ці критичні зауваження відповіла Інна Совсун, перший заступник міністра освіти і науки: за її словами основна ідеологія нинішнього міністерства – децентралізація, розширення прав споживачів освітніх послуг, аби вони мали більше можливостей обирати з-поміж підручників, які є. «Міністерство готове до розробки нової моделі друку підручників. Ми не будемо насаджувати модель самостійно, готові дослухатися до різних варіантів».

Порушення авторських прав в Україні, піратство, зокрема електронне – це чи не найвагоміші проблеми для вітчизняного книговидання. В інтернеті без відповідних дозволів розміщуються книжки (іноді і платно, однак ці гроші отримують аж ніяк не правовласники). Щодо навчальної літератури, то тут часто навіть самі вчителі можуть радити учням краще завантажити книжку  в інтернеті, ніж купувати її.  Однак при цьому вітчизняне законодавство в контексті захисту авторських прав дає достатньо підстав, щоб цей захист здійснити, пояснила  Олена Орлюк, директор Інституту інтелектуальної власності: «Проблема не стільки в правових механізмах захисту, скільки в нерозумінні людьми, якими правами вони володіють».  Вона пояснила, що з одного боку, самі автори можуть не знати своїх прав, а з іншого у суспільстві відсутня повага до авторського права, і немає розуміння, навіщо взагалі його захищати. Щоб змінити ситуацію, потрібна ініціатива громадськості, проведення слухань.

Віктор Ковальський, директор видавництва «Юрінком-Інтер», розповів, що судитися з порушниками авторського права дуже складно: «Можна виграти одну судову справу - власник сайту закриє його, а через день відкриє інший з тим же контентом». На думку пана Ковальського, боротись з піратством потрібно в інший спосіб – створювати власну електронну базу даних, постійно створювати новий контент  та аналітичні матеріали.  З цим погодився і Максим Прасолов, який зазначив, що видавці мають підлаштовуватися до нових тенденцій і думати про те, як доносити контент різними способами, продавати тексти через свої офіційні сайти, вносячи туди оновлення. «Потрібно змінити підхід і думати про книгу не як про щось локальне, а глобальне: залучати нові форми дистрибуції. Пам’ятаймо, що за кордоном живе 22 млн. українців, вони теж можуть бути споживачами», - зазначив він.       

Обговорення засвідчило складну ситуацію з електронними книжками, яка, мабуть, відображає і світову тенденцію. З одного боку, електронні видання справді розширюють можливості.  Крім того, вони корисні у планетарному масштабі – адже зараз потрібно думати про збереження лісів на Землі. Але з іншого, всезростаюча кількість гаджетів і електронних носіїв тексту змушує думати і про зір сучасних дітей. Адже вони живуть сьогодні  у світі екранів, і якщо так тенденція буде посилюватися, то це не може позитивно позначатися на їх здоров’ї.