2 листопада майбутні медійники зібралися на масштабній зустрічі – Прес-толоці дитячо-юнацьких ЗМІ м. Києва. Вікторини, марафон та майстер-класи – все це щороку організовує агентство «Юн-прес», щоб ентузіасти шкільної преси набули досвіду та отримали поради від професіоналів.

Редакційні колективи мали змогу поспілкуватися та представити свої творіння, шкільні друковані видання. «Хвеська» та «Дніпрушка», «Супчик» і «Святошки» – ці та інші газети випускаються прес-центрами районних рад старшокласників.

Кожна команда підготувала відео- чи фотопрезентацію: розповідали історію свого району, представляли головних редакторів та кореспондентів видань, демонстрували гумористичні кадри робочого процесу редакції.

Окрім журналістських вікторин та конкурсів, на прес-толоці традиційно проводилися майстер-класи від запрошених журналістів-практиків. Як зробити якісне фото і де брати свіжі новини – розповідали фотограф Сергій Щелкунов та ведучий Андрій Матюхін.

Майстер-клас від Дмитра Комарова: тревел-журналістика – це цілодобова робота

Найбільший ажіотаж викликала творча зустріч із автором та ведучим програми ТСН «Світ навиворіт» Дмитром Комаровим. Після перегляду сюжетів юнкори влаштували гостю досить активну прес-конференцію з різних питань: у чому головний задум програми, як довго журналіст прожив в Індії, наскільки болючий укус змії та які на смак смажені павуки.

«Суть програми в тому, щоб показати зворотній бік подорожі, а не їздити стандартними туристичними маршрутами, – відповідав Дмитро Комаров. – Якщо Індія традиційно асоціюється з Тадж-Махалом, то ми повинні побачити Тадж-Махал начебто з виворітного боку. Так, скажімо, сталося в Єгипті – в кадрі на задньому плані були піраміди, а на передньому – люди отримували хліб по картках. Насправді найбільш унікальні теми для програми знаходять нас самі, а не ми їх. В інтернеті про це нічого не знайдеш, потрібно просто уважно дивитись у вікно і спілкуватися з людьми».

Йшлося не тільки про цікаві історії спілкування з аборигенами, а й про рутинну частину роботи – щоденний монтаж до 3-4-ї години ранку. Наприклад, в Індії впродовж трьох місяців подорожування було знято 320 годин відео.

«Багато хто називає роботу тревел-журналіста – роботою мрії. Мовляв, зовсім непогано подорожувати за чужі гроші, і мимохідь знімати програму, – розповідав Дмитро Комаров. – І немає сенсу пояснювати, як це важко – все одно не повірять. Але ж насправді є інший бік, бо коли знімаєш – ти на пляжі не сидиш і не гуляєш просто так містом. Це нон-стоп, цілодобова робота весь час, ти постійно сконцентрований на кадрі».

Юнкори ставили близькі їм запитання – коли саме Дмитро зрозумів, що хоче стати журналістом. Як сказав гість, коріння журналістики йшло зі шкільних гуртків, а саме із захоплення фотографією. Десь в 11-12 років у юного фотографа виникло бажання розповісти ширшій аудиторії про фотогурток. Він написав замітку від руки (оскільки комп’ютера не було), попросив бабусю перевірити помилки і пішов до головного редактора центральної газети. За словами Дмитра, як не дивно, замітку опублікували, йому це сподобалось і далі він бачив себе тільки в журналістиці.

Учасники зустрічі також цікавилися в гостя, в який вищий навчальний заклад краще вступати, щоби здобути таку професію.

«У нашій журналістиці багато людей, які не закінчували профільних вишів. Я думаю, тут річ не в освіті, а у вашому світовідчутті, бажанні, як ви будете подавити інформацію. Я за допомогою роботи задовольняю свій рефлекс дослідника, власну цікавість, – думаю, це притаманне багатьом журналістам» – сказав Дмитро.

«Жоден факультет журналістики в нашій країні не виправдав свого існування»

Питання «правильної» освіти журналіста актуальне для всіх юнкорів. При цьому очевидно, що редактори шкільних районних газет та відвідувачі курсів «Юн-прес» можуть набути більше практичного досвіду, ніж студенти факультетів журналістики у вишах. Про це розповіла Mediasapiens Наталія Костилєва, координатор молодіжного журналу «Стіна», журналіст, викладач інтернет-журналістики «Юн-прес»: «У нашому сучасному виші ситуація така: якщо є один-два практики – це вже добре, інші всі теоретики. Тому я не боюся про це говорити і завжди кажу на майстер-класах – жоден факультет чи інститут журналістики у нашій країні не виправдав свого існування. Сьогодні вони випускають спеціалістів “про все і ні про що”. До мене звертаються студенти і питають – а що робити, якщо ми вже навчаємось? Я раджу вивчати цікаву їм тему окремо, більш глибоко. Якщо вас цікавить музика – вивчайте поглиблено музичне мистецтво, якщо політика – вивчайте політологію, так само з історією та іншими предметами».

«Я точно вирішив стати журналістом, тому сьогоднішні зустрічі, майстер-класи дуже важливі для мене, – розповідає 13-річний Гліб, учасник прес-толоки. – Хочу бути журналістом, тому що до цього просто душа лежить. Я постійно дивлюсь і читаю новини. А тема, яка мене найбільше цікавить, – це наука, прориви у сфері технологій, намагаюся дивитися й читати науково-популярні видання».

Сучасні юнкори пишуть на різні теми: про кіно та музику, про своїх друзів, про соціальні проблеми – наркоманію або сексуальну революцію в школі. Наталія Костилєва вважає, що текст, написаний дитиною чи підлітком самостійно, завжди легко відрізнити. Тому що дорослий намагається писати начебто як правильно – і матеріал виходить нудний, а дитина пише жваво, з експресією, бо так сприймає світ, який її оточує.